Справа № 645/1265/26
Провадження № 2-о/645/56/26
24 лютого 2026 року м. Харків
Суддя Немишлянського районного суду міста Харкова Ульяніч І.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2023 року, заінтересована особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради,
До Немишлянського районного суду міста Харкова звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вище зазначеною заявою, в якій зазначають, що вони є співвласниками по частки кожен, квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.11.2001 року. Право власності заявників було зареєстроване Куп'янським бюро технічної інвентаризації, про що у свідоцтві про право власності на житло від 28.11.2001 року здійснено відповідний напис та вчинено запис у реєстрову книгу за № 154 р 19005. 3 метою державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що виникли в установленому законом порядку до 01.01.2013 року, 25.03.2025 року заявники звернулися до Департаменту реєстрації Харківської міської ради з заявою № 66021885 про реєстрацію прав власності на зазначений будинок. Однак, 31.03.2025 отримали рішення № 78116822 про відмову в проведенні реєстраційних дій.Заявники зазначають, що вони мають оригінали правовстановлюючих документів на будинок, однак в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про таке право власності, так як будинок набутий ними у власність до 1 січня 2013 року. Отже, єдиним способом підтвердити інформацію про зареєстроване речове право на нерухоме майно для здійснення державним реєстратором реєстрації такого права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у заявників є звернення до суду для підтвердження відповідної інформації, яка міститься у свідоцтві про право власності на житло. Таким чином, факт, про встановлення якого просять заявники, має для них юридичне значення. Між заявниками і Департаментом реєстрації Харківської міської ради відсутній цивільно-правовий спір про право власності на нерухоме майно, а тому встановлення факту про реєстрацію прав речових прав на зазначену вище квартиру не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, крім іншого, суддя перевіряє додержання усіх передумов відкриття провадження.
Дослідивши зміст заяви та доданих до неї документів, суд дійшов до висновку, що провадження по даній справі не може бути відкрито, виходячи з наступного.
Відповідно до положення статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження /загального або спрощеного; 3) окремого провадження.
Відповідно частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного та безспірного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що можуть бути встановлені в судовому порядку, наведений у частині першій статті 315 ЦПК України. Серед вказаного переліку факт про встановлення належності особі майна на праві власності відсутній.
Водночас зазначений перелік не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
За загальним правилом, юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18).
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Отже, однією з підстав неможливості встановлення юридичного факту судом загальної юрисдикції є наявність позасудового порядку його встановлення, що може передбачати можливість отримання особою документа, який посвідчує (підтверджує) факт, що має юридичне значення, в інший (не судовий) спосіб.
До того ж суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, прослідковується (вбачається) спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на кожного по частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , метою звернення до суду визначив упорядкування документів про право власності згідно чинного законодавства з метою державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що виникло в установленому законному порядку до 01.01.2013 року.
Зазначають, що в позасудовому порядку обставину належності їм на праві власності нерухомого майна неможливо підтвердити з огляду на те, що рішенням Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 31.03.2025 року за №78116822 їм було відмовлено, оскільки: За результатами розгляду заяви, документів поданих до неї та відомостей Державного реєстру прав встановлено, що інформація про реєстрацію права власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня. На запит Державного реєстратора отримано відповідь Куп'янської міської військової адміністрації Куп'янського району Харківської області, згідно із якою зберігачем інвентаризаційних справ на об'єкти нерухомого майна, розташованого в населених пунктах Куп'янської громади є КП «Куп'янське бюро технічної інвентаризації». При цьому, через збройну агресію російської федерації в Україні будівля Комунального підприємства «Куп'янське бюро технічної інвентаризації» була зруйнована, а саме комунальне підприємство (база даних, архівні справи, комп'ютерна техніка та інше), знищені. Зважаючи на наведене, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, що є підставою для відмови в проведенні державної реєстрації.
Оцінюючи такі доводи заявників, суд насамперед нагадує, що питання підтвердження права власності на майно зазвичай вирішується в позасудовому порядку шляхом отримання відповідних правовстановлюючих документів. Такі документи до 01 січня 2013 року реєструвалися в книгах бюро технічної інвентаризації, а з 01 січня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі правовстановлюючого документа реєструється відповідне речове право (а не сам документ).
За змістом частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.
За змістом пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
В силу приписів пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор не завжди звертається до органів технічної інвентаризації за інформацією, необхідною для проведення державної реєстрації, а лише в разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Інформацією, необхідною для проведення державної реєстрації права власності, яке виникло до 01 січня 2013 року, Закон визначає, зокрема, довідки та засвідчені в установленому законодавством порядку копії правовстановлюючих документів.
Тобто встановлені державним реєстратором недоліки пов'язані саме з наданим заявниками пакетом документів, у зв'язку із чим виникла необхідність у виконанні запиту до Бюро технічної інвентаризації для перевірки відомостей. Такі недоліки можуть полягати у відсутності оригіналів документів чи штампів БТІ на таких документах тощо.
За своїм визначенням державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень»).
Отже, зміст прийнятого державним реєстратором рішення дає підстави для висновку, що держава не визнає факт набуття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 права власності по частині кожному на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , як таке, що не підтверджується необхідними документами.
Випадки, коли право власності особи не визнається, регулюються статтею 392 ЦК України, якою передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, факт, про встановлення якого просять заявники, не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження. (позиція у подібних правовідносинах викладена в ухвалі Верховного Суду у справі № 336/10861/25)
Оскільки справа не може бути розглянути в порядку окремого провадження, у відкритті провадження слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 30,31, 32, 258, 260, 315 ЦПК України, суддя,-
Відмовити у відкритті окремого провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2023 року, заінтересована особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі невідкладно надіслати заявникам разом із заявою та всіма доданими до неї документами.
Роз'яснити заявникам, що вони мають право звернутися до суду в порядку позовного провадження.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення та подана безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Суддя І.В.Ульяніч