Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
26100 смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави 26
26.02.26
394/1315/25
1-кп/394/27/26
Новоархангельський районний суд Кіровоградської області в складі
головуючого - судді: ОСОБА_1
при секретарі судового засідання: ОСОБА_2
за участю прокурора: ОСОБА_3
обвинуваченого: ОСОБА_4
захисника: ОСОБА_5
потерпілого: ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Новоархангельськ в матеріали кримінального провадження, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025121110000491 від 28.09.2025 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с. Торговиця Новоархангельського району Кіровоградської області, зареєстрований по АДРЕСА_1 , фактично проживає АДРЕСА_1 , маючий середню освіту, неодруженого, тимчасово не працюючого, на утриманні 1 малолітня дитина, пільг немає, стан здоров'я задовільний, військовозобов'язаного, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України
ОСОБА_4 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, яка керує транспортним засобом, у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілому за таких обставин:
Будучи військовослужбовцем Збройних Сил України у званні «солдат» з 06.06.2024 року 28.09.2025 року, у світлу пору доби, діючи самовпевнено та самонадіяно, нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників дорожнього руху, в порушення вимог ст.ст. 3,65,68 Конституції України, ст.ст. 11, 13 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст.ст. Дисциплінарного статуту Збройних сил України, в порушення п.п. 2.1.А та 2.9.А Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабанету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та не маючи права керування транспортними засобами, керував технічно справним автомобілем марки «ЗАЗ 11027», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_7 та здійснював перевезення пасажирів: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Здійснюючи рух за межами населеного пункту, на ділянці автомобільної дороги М-30, Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине, на території Новоарахнгельської територіальної громади Голованівського району Кіровоградської області, з боку с. Торговиця, в напрямку с. Нерубайка, проявив власну необережність та самовпевненість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, позбавивши себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати транспортним засобом, щоб мати можливість постійно контролювати напрямок свого руху, чим грубо порушив вимоги п.п. 1.5.,2.3 (б,д) ПДР.
Того ж дня, під час здійснення руху, водій ОСОБА_4 , діючи самовпевнено та самонадіяно, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховуючи на їх відвернення, близько 14:00 год., рухаючись у зазначеному напрямку, маючи об'єктивну можливість у світлу пору доби на горизонтальній ділянці дороги своєчасно виявити заокруглення автомобільної дороги вліво по напрямку свого руху, не врахував дорожньої обстановки та не вжив заходів для зменшення швидкості руху транспортного засобу для його контролю та безпечного керування ним, нехтуючи елементарними вимогами щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, грубо порушуючи вимоги п. 12.1 ПДР на 591 км + 798 км автомобільної дороги М-30, здійснив виїзд за межі проїзної частини вліво по напрямку свого руху із подальшим перекиданням на лівому узбіччі.
Тобто грубе порушення водієм ОСОБА_4 вищевказаних вимог ПДР перебувають в прямому причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася та у результаті якої пасажир заднього пасажирського сидіння автомобіля марки «ЗАЗ 11027»,реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав тілесні ушкодження, які у своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх заподіяння.
Прокурор в судовому засіданні зазначив, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України доводиться зібраними у справі доказами, вважає за необхідне призначити покарання обвинуваченому у виді реального позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 5 років.
Захисник обвинуваченого щодо міри покарання просила застосувати мінімальне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, вказавши на наявність обставнин, що помякшують покарання цого дійсне щире каяття.
Потерпілий в питанні призначення покарання зазначив, що вибачив обвинуваченого, просив призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав себе винуватим у повному обсязі у вчиненні ним злочину, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, при обставинах, викладених в обвинувальному акті. Визнає, що аварія сталася з його вини, лише не зміг пояснити, як це сталося, бо на якусь мить відволікся чи виключився. Не оспорював факт порушення ним низки пунктів Правил дорожнього руху, зазначених в описовій частині вироку. Він щиро розкаявся, готовий нести справедливе покарання.
Приймаючи до уваги, що всі учасники не оспорювали обставини, встановлені органом досудового розслідування, прокурор запропонував досліджувати докази у кримінальному провадженні на підставі ч.3 ст.349 КПК України, учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позицій, суд, учасникам кримінального провадження роз'яснив положення зазначеної норми закону та визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, тому суд обмежився допитом обвинуваченого, а також дослідженням матеріалів кримінального провадження щодо речових доказів, витрат, пов'язаних із залученням експерта, матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого та дослідженням експертних висновків.
Такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Таким чином, обвинувачення, висунуте ОСОБА_4 відповідно до обвинувального акту, визнається судом доведеним, воно ніким не оспорюється.
Суд вважає показання обвинуваченого правдивими і достовірними, оскільки вони детально узгоджуються між собою та в повній мірі відповідають фактичним обставинам вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України і підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні іншими доказами. Об'єктивних підстав ставити під сумнів свідчення допитаного в суді обвинуваченого у суду немає. При цьому, судом установлено, що обставини визнані судом як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження.
Згідно ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав і обов'язків. Саме сторона обвинувачення повинна забезпечити подання доказів, на обґрунтування обставин, на які вона посилається.
При ухваленні вироку, суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду" застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду, а саме: ст. 6 Конвенції, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, а також рішення ЄСПЛ "Коробов проти України", "Кобець проти України", де зазначається, що при оцінці доказів, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність випливає із достатньо переконливих, чітких, узгоджених між собою висновків.
Статтею 286-1 КК України передбачено відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп'яніння, зокрема частина 2 статті кваліфікується як діяння, вчинені в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо вони спричинили потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Згідно постанови ПВС України №14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті ", що при розгляді справ про злочини, відповідальність за які встановлено статтями 286 - 288, 415 КК, слід мати на увазі, що диспозиції сформульованих у них норм - бланкетні. У зв'язку з цим суди повинні ретельно з'ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у перелічених статтях порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв'язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
Суд, заслухавши прокурора, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, дослідивши та проаналізувавши всі докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що подія кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_4 , дійсно мала місце за обставин, викладених вище, вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена «поза розумним сумнівом».
Органами досудового розслідування було вірно кваліфіковано дії обвинуваченого і суд погоджується з такою кваліфікацією, оскільки предметом даних правопорушень є суспільні відносини у сфері безпеки дорожнього руху, додержання учасниками дорожнього руху безпечних правил експлуатації автотранспорту, як джерела підвищеної небезпеки, та додатковим об'єктом життя, здоров'я, недоторканність і безпеку людини, які визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю та перебувають під особливою охороною та захистом держави, об'єктивна сторона даного правопорушення визначається трьома обов'язковими ознаками: а) суспільно небезпечним діянням (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечними наслідками (смерть потерпілого); в) причинним зв'язком між діяннями і наслідками, при цьому, правопорушення вчинено з необережності, обвинувачений ОСОБА_4 є суб'єктом кримінального правопорушення (тяжкого злочину).
Так, порушення вимог Правил дорожнього руху України, а саме п.п. 1.5, 2.3 (б, д),2.1(а), 2.9 (а), 12.1, ОСОБА_4 знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із вчиненням ДТП та суспільно небезпечними наслідками, що настали - спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому. Кваліфікуючі ознаки ст. 286-1 КК України знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.
Суд зазначає, що злочин, передбачений ст. 286-1 КК України, завжди пов'язаний з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів, передбачених законами та іншими нормативними актами - Правилами дорожнього руху. Для кваліфікації дій винного за вказаною статтею не має значення, чи керувала особа власним транспортним засобом, який належить їй на праві власності, чи керувала транспортним засобом, який належить іншій особі, - фізичній чи юридичній, вчинила ДПТ під час роботи чи у вільний від роботи час, керувала транспортним засобом правомірно або в результаті самовільного захоплення і крадіжки, чи були в винного в момент керування транспортним засобом права водія або він не мав чи був їх позбавлений. Вищевказані обставини мають значення лише при вирішенні судом питання про відшкодування шкоди, яка завдана кримінальним правопорушенням.
Вирішуючи питання про призначення покарання, суд виходить з принципів законності справедливості, обгрунтованності та індивідуалізації призначеного покарання, при цьому керується вимогами ст. 65 КК України, відповідно до якої особі має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, і й виправлення засудженого.
Суд також враховує практику Верховного Суду, (постанова № 634/609/15-к від 01.02.2018 щодо судової дискреції), де зазначено що саме суду належать повноваження, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
При цьому, враховуючи роз'яснення, які містяться у Постанові Пленуму ВС України від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", суд раховує особу обвинуваченого, який не є суспільно небезпечною особою, вперше притягується до кримінальної відповідальності, усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, щиро розкаявся, в що за місцем проживання та служби характеризується позитивно, на обліку у лікарів - нарколога та психіатра не перебуває, характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, що згідно приписів ст. 12 КК України є тяжким злочином, вчиненим з необережності. Разом з тим, злочин, передбачений ч.2 ст. 286-1 КК України, хоча і відноситься до злочинів вчинених з необережності, однак належить до злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, полягає в тому, що вчинюється джерелом підвищеної небезпеки, а саме транспортним засобом, грубому порушенню ПДР, які водій повинен неухильно виконувати, оскільки його право на керування транспортним засобом з іншого боку покладає обов'язок користуватися вказаним правом без завдання шкоди правам інших осіб.
Крім цього, при призначенні покарання суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Згідно ст.ст. 66, 67 КК України пом'якшуючою покарання обставиною обвинуваченому ОСОБА_4 є щире каяття, яке виразилось у тому, що обвинувачений визнав свою вину та щиро жалкує про вчинення ним кримінального правопорушення, він бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести покарання. Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченому судом не встановлено та органом обвинувачення в вину обвинуваченому не пред'явлено.
Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", у кожному випадку призначення покарання за ст.ст. 286-287 КК, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами, обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.
Суд зазначає, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, завжди пов'язаний з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів, передбачених законами та іншими нормативними актами - Правилами дорожнього руху. Для кваліфікації дій винного за вказаною статтею не має значення, чи керувала особа власним транспортним засобом, який належить їй на праві власності, чи керувала транспортним засобом, який належить іншій особі, - фізичній чи юридичній, вчинила ДПТ під час роботи чи у вільний від роботи час, керувала транспортним засобом правомірно або в результаті самовільного захоплення і крадіжки, чи були в винного в момент керування транспортним засобом права водія або він не мав чи був їх позбавлений. Вищевказані обставини мають значення лише при вирішенні судом питання про відшкодування шкоди, яка завдана кримінальним правопорушенням.
Суд вважає, що додаткове покарання у виді позбавлення прав керування транспортними засобами в даному випадку може бути доцільним, на час вчинення злочину обвинувачений ОСОБА_4 перебував в стані алкогольного сп'яніння. З урахуванням конкретних обставин, за яких відбулась дорожньо-транспортна пригода, характер допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху, їх наслідків, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому додаткове покарання - позбавлення права керування транспортними засобами на п'ять років.Такий розмір додаткового покарання на думку суду буде повною мірою відповідати характеру вчинених ним дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Із врахуванням всіх обставин справи, досудову доповідь, позицію прокурора, тяжкі невідворотні наслідки, що настали у вигляді загибелі потерпілого, думку потерпілої, які просили призначити максимальне покарання пов'язане з реальним позбавленням волі, надаючи оцінку доводам сторони захисту зазначає, що обвинувачений вину у вчиненні злочину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, тому суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям в межах санкції ч.2 статті 286-1 КК України з призначенням додаткового покарання .
Підстав для призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, про яке просив захисник, суд не знаходить. Крім того, положення ч. 1 ст. 75 КК України забороняє застосування звільнення відбування покарання з випробуванням за злочини, пов'язані з порушенням правил безпеки дорожнього руху особами, які керували транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння.
Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним»; «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи». Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати в даному кримінальному провадженні на залучення експертів відповідно до ст. 124 КПК України необхідно стягнути з обвинуваченого на користь держави, оскільки їх проведення було зумовлено розслідуванням вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, його вина доведена в повному обсязі.
Заходи забезпечення кримінального провадження в кримінальному провадженні передбачені ст. 131 КПК України.
В даному кримінальному провадження ухвалою слідчого судді Голованівського районного суду Кіровоградської області було накладено арешт на автомобіль марки марки «ЗАЗ 11027»,реєстраційний номер НОМЕР_1 ,
Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові. Крім того, необхідність забезпечення збереження речових доказів на час ухвалення судового рішення відпала, тому арешт тимчасово вилученого майна підлягає скасуванню. За вказаних обставин слід скасувати арешт, накладений на автомобіль марки «ЗАЗ 11027»,реєстраційний номер НОМЕР_1
Що стосується запобіжного заходу, застосованого ухвалою слідчого судді Голованівського районного суду Кіровоградської області до обвинуваченого у виді тримання під вартою, строк дії якого на даний час продовжений, підстав для зміни або скасування запобіжного заходу суд не вбачає, зважаючи, що судом призначається покарання, пов'язане з ізоляцією від суспільства, у виді позбавлення волі з реальним відбуванням, що ризики, встановлені в ухвалі про обрання запобіжного заходу не відпали та не змінилися, тому до набрання вироком законної сили слід залишити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Разом з тим, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21.06.2017 (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України. Таким чином, відповідно до ч.5 ст.72 КК України, строк попереднього ув'язнення зараховується судом у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосоване попереднє ув'язнення, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, суд вважає за необхідне у строк відбування покарання зарахувати обвинуваченому строк перебування під вартою з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за можливе обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 370, 373, 374, 615 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 /п'ять/ років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 /п'ять/ років.
Відповідно до ч.3 ст. 55 КК України строк додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами ОСОБА_4 обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
Строк відбуття призначеного основного покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту його фактичного затримання, тобто з 29.09.2025 року.
Міру запобіжного заходу, обрану ОСОБА_4 , у виді тримання під вартою - залишити до набрання вироком законної сили.
В силу вимог ст. 72 КК України зарахувати обвинуваченому ОСОБА_4 в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Стягнути із ОСОБА_4 , в дохід держави процесуальні витрати за проведення судових інженерно-транспортних, транспортно-товарознавчих в даному кримінальному провадженні в сумі 6240 / шість тисяч двісті сорок/ гривень
Скасувати, накладений згідно ухвали слідчого судді Голованівського районного суду Кіровоградської області від 02.10.2025 року арешт на автомобіль марки марки «ЗАЗ 11027»,бежевого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_7 та перебуває у користуванні ОСОБА_4 .
Речові докази - автомобіль марки «ЗАЗ 11027»,реєстраційний номер НОМЕР_1 , які знаходяться на території СПД №2 ГУНП в Кіровоградській області - повернути за належністю, змиви та оптичний диск з відеозаписом- залишити при матеріалах провадження.
Вирок може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду через Новоархангельський районний суд Кіровоградської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України, вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Повний текст вироку негайно після проголошення резолютивної частини згідно ч.15 ст.615 КПК України вручити прокурору та обвинуваченому. Роз'яснити, що інші учасники судового розгляду мають право отримати копію вироку в суді. Учаснику, який не був присутній в судовому засідання, надіслати копію вироку не пізніше наступного дня.
Суддя: