Справа № 466/11212/25
Провадження № 2/466/1566/26
23 лютого 2026 року м.Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі головуючої судді Білінська Г.Б.
при секретарі Ханас С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи - ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,-
В провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи - ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з'явилися у судове засідання.
23.02.2026 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Микушем Д.М. за вх.№5832 від 23.02.2026 року надіслано на адресу суду заяву, відповідно до якої останній просить закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи - ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України, тобто представник позивача фактично просить закрити провадження у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Дослідивши подану заяву та матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Згідно зіст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому позивач розпоряджається наданими йому процесуальним кодексом процесуальними правами щодо долі поданої ним позовної зави на власний розсуд.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Відповідно до ч.3 ст. 206 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Суд не вбачає перешкод у прийнятті судом відмови позивача від позову.
Тому, на підставі вищевикладеного суд роз'яснює позивачу та відповідачу наслідки процесуальних дій передбачених ст.ст. 255, 256 ЦПК України, а саме, про неможливість повторного звернення позивача до суду із цих-же підстав, крім цього наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням питання цього спору, та вважає за можливе закрити провадження у справі.
Представником позивача на адресу суду подано заяву, в якій просить стягнути з позивача 10500 гривень витрат на правничу (правову) допомогу.
На підтвердження понесених відповідачем витрат до матеріалів справи додано Договір про надання правової допомоги №41 від 28.11.2025 року, Акт приймання виконаних робіт від 23.02.2026, згідно якого вартість наданих послуг становить 10500,00 гривень, розрахунок витрат на правничу допомогу згідно Договору про надання правової допомоги.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.),документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вирішуючи питання про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу суд приймає до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на яку покладено обов'язок відшкодувати такі витрати, всі витрати, пов'язані з отриманням професійної правничої допомоги, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що заявлений розмір до стягнення, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Дослідивши, додані представником відповідача докази щодо обсягу послуг, наданих адвокатом, враховуючи складність даної цивільної справи та часом витраченим адвокатом, суд приходить до висновку про обґрунтованість понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 гривень.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.,133,142,206,247,255 ЦПК України,-
заяву позивача задоволити.
Прийняти відмову представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Микуша Д.М. від позову.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи - ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, у зв'язку із відмовою позивача від позову.
Заяву представника позивача про стягнення витрат на правничу (правовову) допомогу задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , РНОКПП: невідомий, адреса проживання: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , РНОКПП: невідомий, адреса проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч гривень).
В іншій частині заяви відмовити.
Роз'яснити, що відповідно до положень ч. 2ст. 256 ЦПК Україниу разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду до Львівського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя: Г. Б. Білінська