справа № 462/6912/25
26 лютого 2026 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025141390000849 по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львова, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, одруженого, який має на утриманні неповнолітню доньку, 2010 року народження, місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , та який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого, востаннє - 22.11.2023 року вироком Шевченківського районного суду м.Львова за ч.1 ст.309 КК України на 1 рік обмеження волі, звільненого на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік,згідно ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 23.05.2024 року скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням згідно ч.2 ст.78 КПК України,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.4 ст.185 КК України,
встановив:
ОСОБА_4 27.07.2025 року близько 19.17 год., перебуваючи в приміщенні торговельного залу ТОВ «Епіцентр К», що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Городоцька, 302, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, з метою власного збагачення за рахунок злочинної діяльності, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, скориставшись відсутністю стороннього нагляду, таємно, шляхом вільного доступу, викрав із вітрини, котра розташована біля каси №24, 22 упаковки із стартовими пакетами «Київстар Безлім відео», PP/4G/PROMO 2, вартістю 4482,72 грн. та із вітрини, котра розташована біля каси №23, 25 упаковок із стартовими пакетами «Vodafone SuperNet Pro-1», вартістю 5295 грн., на загальну суму 9 777,72 грн. без ПДВ, котрі поклав у кошик для придбання товару та в подальшому, зайшовши у відділ шпалер, заховав вказані упаковки із стартовими пакетами у кишеню свого светра та вийшов із торгового залу через вихід без товару, не оплативши за вказаний товар, однак не вчинив усіх дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки був виявлений та затриманий працівниками охорони ТОВ «Епіцентр К».
Враховуючи, що учасниками судового провадження не оспорювались фактичні обставини кримінального провадження, з'ясовано, що вони правильно розуміють зміст цих обставин і немає сумнівів у добровільності та істинності такої їх позиції, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, провів судовий розгляд у порядку, передбаченому даною нормою.
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.3 ст.15, ч.4 ст.185 КК України, визнав повністю, не заперечив фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, зокрема щодо часу, місця, способу вчинення крадіжки, переліку та вартості викраденого. При цьому, від давання показань відмовився.
Таким чином, аналізуючи наведене, суд вважає, що вина ОСОБА_4 у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого (крадіжці), вчиненому в умовах воєнного стану,доведена повністю і його дії слід кваліфікувати за ч.3 ст.15, ч.4 ст.185 КК України.
При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Положеннями ст.50, 65КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також даним та особливостям особистості винного.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд у ході призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов?язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.
Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання і конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта (постанова об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2022 року (провадження № 51-536кмо20).
Обставиною, що пом?якшує покарання ОСОБА_4 , є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.
Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, характеризується умисною формою вини та корисливим мотивом; конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, зокрема час і місце його вчинення та період вчинення, а саме під час запровадженого в країні воєнного стану; особу винного, який неодноразово судимий за вчинення корисливих кримінальних правопорушень (т.1 а.с.92-93), одружений, має на утриманні неповнолітню доньку, 2010 року народження, на обліку щодо узалежнень та в психоневрологічному диспансері не перебуває (т.1 а.с.95, 97), негативних характеризуючих даних щодо обвинуваченого за місцем його проживання судом не встановлено.
Виходячи з наведеного, враховуючи конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення,а також позицію представника потерпілого ТОВ «Епіцентр К» - ОСОБА_5 , викладену в поданій на адресу суду заяві (т.2 а.с.14), що при обранні виду і міри покарання потерпілий покладається на розсуд суду,суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід обрати покарання, достатнє і необхідне для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч.4 ст.185 КК України.
Підстав для застосування до ОСОБА_4 ст.69, 75 КК України суд не вбачає, з огляду на відсутність у кримінальному провадженні сукупності обставин, що пом?якшують та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і за переконання, що виправлення та перевиховання обвинуваченої можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Частиною 1 ст.71 КК України передбачено, що якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Оскільки ОСОБА_4 вироком Шевченківського районного суду м.Львова від 22.11.2023 року був засуджений за ч.1 ст.309 КК України на 1 рік обмеження волі та звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, проте ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 23.05.2024 року звільнення від відбування покарання з випробуванням засудженого згідно ч.2 ст.78 КПК України було скасовано, але вирок, судячи із об'єктивних даних, які доступні суду, виконано не було, тому до призначеного покарання за новим вироком слід частково приєднати невідбуте покарання за попереднім вироком суду, згідно з вимогами ст.71 КК України, призначивши остаточне покарання за сукупністю вироків.
При цьому, оскільки ОСОБА_4 вироком Шевченківського районного суду м.Львова від 22.11.2023 року засуджений на 1 рік обмеження волі, то з врахуванням вимог ч.1 ст.72 КК України, згідно якої при складанні покарань за сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі, при частковому складанні покарань за сукупністю вироків ОСОБА_4 слід перевести два дні обмеження волі в один день позбавлення волі.
На підставі ч.9 ст.100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
Враховуючи, що у даному кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова від 28.07.2025 року було накладено арешт на речові докази: упаковки із стартовими пакетами: «Київстар» в кількості 22 штуки, «Водафон» в кількості 25 штук, а саме: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_17 , НОМЕР_17 , НОМЕР_18 , НОМЕР_19 , НОМЕР_20 , НОМЕР_21 , НОМЕР_22 ; НОМЕР_23 , НОМЕР_24 , НОМЕР_25 , НОМЕР_26 , НОМЕР_27 , НОМЕР_28 , НОМЕР_29 , НОМЕР_30 , НОМЕР_31 , НОМЕР_32 , НОМЕР_33 , НОМЕР_34 , НОМЕР_35 , НОМЕР_36 , НОМЕР_37 , НОМЕР_38 , НОМЕР_39 , НОМЕР_40 , НОМЕР_41 , НОМЕР_42 , НОМЕР_43 , НОМЕР_44 , НОМЕР_45 , НОМЕР_46 , НОМЕР_47 (т.1 а.с.44-45, 46), а згідно з ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна, тому накладений арешт слід скасувати, вирішивши одночасно долю речових доказів, - упаковки із стартовими пакетами: «Київстар» в кількості 22 штуки, «Водафон» в кількості 25 штук, - повернути ТОВ «Епіцентр К», як власнику.
Процесуальні витрати відсутні.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого на час ухвалення вироку обраний не був, клопотання про застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили прокурором заявлено не було.
Керуючись ст.100, 174, 368-371, 373-375 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.4 ст.185 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п?ять років.
На підставі ч.1 ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Шевченківського районного суду м.Львова від 22.11.2023 року, перевівши згідно з ст.72 КК України покарання у виді обмеження волі в покарання у виді позбавлення волі, призначивши ОСОБА_4 остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк п'ять років один місяць.
Строк відбуття покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Скасувати накладений ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова від 28.07.2025 року арешт на майно і вирішити долю речових доказів наступним чином:
- упаковки із стартовими пакетами «Київстар» в кількості 22 штук та «Водафон» в кількості 25 штук (т.1 а.с.44-45, 46),- повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», як власнику.
Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення учасниками процесу до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м.Львова з підстав, передбачених ч.2 ст.394 КПК України.
Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: ОСОБА_1