Справа № 473/5496/25
іменем України
"25" лютого 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 24 квітня 2025 року ТОВ «Споживчий центр» уклало з ОСОБА_1 . Кредитний договір №24.04.2025-100000646 (кредитної лінії).
Відповідно до договору ТОВ «Споживчий центр» зобов'язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 8 000 грн з загальним строком користування коштами протягом 140 днів з дня надання, а відповідачка зобов'язалася частинами (згідно узгодженого графіку) повертати кредит, повернувши його в повному обсязі до 10 вересня 2025 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, а також комісію за надання кредиту у розмірі 1 600 грн.
У разі прострочення виконання позичальницею грошового зобов'язання остання зобов'язалася сплачувати на користь кредитодавця неустойку у розмірі 80 грн за кожен день прострочення, а також відповідно до ст. 625 ЦК України сплатити 365 % річних за період прострочення.
Проте позичальниця свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 20 жовтня 2025 року виникла заборгованість у загальному розмірі 18 557,36 грн, у тому числі:
-заборгованість за кредитом - 7 389,54 грн;
-заборгованість за процентами - 7 247,82 грн;
-нарахована неустойка - 3 920 грн.
Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі.
31 грудня 2025 року відповідачка ОСОБА_1 надала суду відзив на позовну заяву, який уточнила 11 лютого 2026 року. В уточненому відзиві на позовну заяву відповідачка вимоги ТОВ «Споживчий центр» визнала частково - в частині стягнення з неї заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 2 732 грн. Проти решти вимог заперечувала, просила суд врахувати часткове виконання нею умов кредитного договору у розмірі 5 268 грн, вказувала на неправильне обрахування позивачем розміру заборгованості за кредитним договором. Водночас просила врахувати те, що позивач здійснював нарахування процентів за користування кредитом, у тому числі, поза межами встановленого договором строку кредитування, що суперечить вимогам закону, а тому такі проценти не підлягають стягненню. Також вважала завищеним розмір неустойки за порушення умов договору, просила застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір неустойки до стягнення або відмовити у стягненні цієї суми. Крім цього, звертала увагу суду на те, що позивачем порушено вимогу ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої загальна сума платежів за мікрокредитом не може бути більшою подвійної суми отриманого кредиту.
07 січня 2026 року представник позивача ОСОБА_2 надіслав на адресу суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій не погодився з доводами відзиву, наполягав на стягненні заборгованості в нарахованому розмірі, вказуючи на те, що відповідні обрахунки здійснені у повній відповідності до умов кредитного договору та вимог закону, враховують здійснені позичальницею платежі.
В судове засідання представник позивача Ларіонов К.О. не з'явився, проте у відповіді на відзив просив про розгляд справи без його участі.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, причину неявки суду не повідомила.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі представника позивача та відповідачки, оскільки матеріали справи містять усі необхідні відомості та докази для вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи в межах позовних вимог та на підставі поданих доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, суд встановив, що 24 квітня 2025 року ТОВ «Споживчий центр» уклало з ОСОБА_1 . Кредитний договір №24.04.2025-100000646 (кредитної лінії).
Відповідно до договору ТОВ «Споживчий центр» зобов'язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 8 000 грн з загальним строком користування коштами протягом 140 днів з дня надання, а відповідачка зобов'язалася частинами (згідно узгодженого графіку) повертати кредит, повернувши його в повному обсязі до 10 вересня 2025 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, а також комісію за надання кредиту у розмірі 1 600 грн.
У разі прострочення виконання позичальницею грошового зобов'язання остання зобов'язалася сплачувати на користь кредитодавця неустойку у розмірі 80 грн за кожен день прострочення, а також відповідно до ст. 625 ЦК України сплатити 365 % річних за період прострочення.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальниця підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, ОСОБА_1 набула статусу, прав та обов'язків позичальниці у кредитних правовідносинах з ТОВ «Споживчий Центр».
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Водночас ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення кредитодавцем додаткових комісій, пов'язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
З копії довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 14 жовтня 2025 року за вих. №207-1410 (а.с. 23) вбачається, що ТОВ «Споживчий центр» повністю виконало взяті на себе зобов'язання перед позичальницею шляхом перерахування 24 квітня 2025 року кредитних коштів у розмірі 8 000 грн на зазначену у кредитному договорі банківську картку позичальниці. Вказана обставина також не оспорювалася відповідачкою.
У той же час, позичальниця взяті на себе зобов'язання належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 20 жовтня 2025 року їй нараховано заборгованість у загальному розмірі 18 557,36 грн, у тому числі:
-заборгованість за кредитом - 7 389,54 грн;
-заборгованість за процентами (за період з 24 квітня 2025 року до 10 вересня 2025 року) - 7 247,82 грн;
-нарахована неустойка - 3 920 грн.
Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив наступне.
З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що проценти нараховувалися позивачем відповідно до умов кредитного договору (в тому числі за узгодженими сторонами розміром процентної ставки та в межах встановленого в кредитному договорі 140-денного строку кредитування - з 24 квітня 2025 року до 10 вересня 2025 року), а також з урахуванням обмежень, встановлених ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Що стосується тверджень ОСОБА_1 про те, що позивачем порушено вимогу ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» в частині перевищення обмеженої законом суми загальних нарахувань у розмірі понад подвійну суму отриманого кредиту, то в цій частині вони не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачкою вимог закону.
Зокрема, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
За порушення виконання споживачем зобов'язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.
Тобто, положення закону, на які посилається відповідачка у своєму відзиві, стосуються виключно обмеження відповідальності позичальника за невиконання (неналежне виконання) споживчого кредитного договору (зокрема нарахування пені, штрафу, інших платежів за порушення зобов?язань) та не стосуються узгоджених сторонами кредитного договору договірних процентів (плати за користування кредитом), оскільки вони мають різну правову природу та цільове призначення.
Що стосується вимоги про стягнення неустойки, то в цій частині слід зазначити наступне.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.
У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб'єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов'язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.
Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.
Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.
Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб'єктів правовідносин.
У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).
Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.
Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.
Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.
Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань (зокрема, сплати неустойки) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
За встановленого, нарахована позивачем неустойка не підлягає стягненню.
Що стосується незгоди ОСОБА_1 з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитом та процентами, то в цій частині суд встановив, що нарахування здійснені у повній відповідності до умов кредитного договору, зокрема узгодженого сторонами графіку платежів. Зі змісту позову та наданих доказів вбачається, що внесені позичальницею кошти на виконання умов договору (за вирахуванням банківської комісії за перерахування коштів) у розмірі 5 249,57 грн враховані кредитором та зараховані на погашення заборгованості за кредитним договором. За рахунок внесених коштів було повністю погашено заборгованість за комісією за надання кредиту, частково - заборгованість за кредитом та процентами. Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачкою не спростований.
Таким чином, заборгованість за кредитним договором становить 14 637,36 грн, у тому числі:
-заборгованість за кредитом - 7 389,54 грн;
-заборгованість за процентами (за період з 24 квітня 2025 року до 10 вересня 2025 року) - 7 247,82 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача (згідно розміру задоволених позовних вимог) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 1 910,79 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А; код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за Кредитним договором №23.04.2025-100000646 (кредитної лінії) від 23 квітня 2025 року, що утворилася станом на 20 жовтня 2025 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 7 389 (сім тисяч триста вісімдесят дев'ять) гривень 54 копійки; заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 24 квітня 2025 року до 10 вересня 2025 року) у розмірі 7 247 (сім тисяч двісті сорок сім) гривень 82 копійки, а всього в загальному розмірі 14 637 (чотирнадцять тисяч шістсот тридцять сім) гривень 36 копійок, а також в повернення 1 910 (одну тисячу дев'ятсот десять) гривень 79 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: О.В. Вуїв