Справа № 139/893/25
Провадження № 2/139/566/25
26 лютого 2026 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді Тучинської Н.В.
з участю секретаря судових засідань Хонькович Л.І.,
розглянувши в селищі Муровані Курилівці у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮрКонсалт Груп Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
14 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 79/51318378,відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути суму позики позикодавцю та сплатити проценти. Відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконала.
28 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 28122023.
17 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» укладено Договір факторингу № 17-04/ФК-25.
25 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮрКонсалт Груп Плюс» укладено Договір факторингу № 25-08/ФК-25.
Згідно вказаних вищих договорів факторингу відбулося відступлення права вимоги за Договором позики № 79/51318378.
Від позивача 25 грудня 2025 року через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов цей позов про стягнення заборгованості за кредитним договором № 79/51318378, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР ФІНАНС» та ОСОБА_1 14 березня 2021 року, в сумі 33200 гривень.
26 грудня 2025 року отримано підтвердження про зареєстроване місце проживання відповідача в АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 29 грудня 2025 року (а.с. 12) позовну заяву прийнято до розгляду Мурованокуриловецького районного суду, відкрито провадження у справі та ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвала про відкриття провадження 30 грудня 2025 року була направлена для відома відповідачу на адресу зареєстрованого місця проживання, однак, поштове відправлення повернулося до суду 27 січня 2026 року без вручення, оскільки адресат відсутня за вказаною адресою (а.с. 14-15).
Ухвалою судді від 28 січня 2026 року (а.с. 16) ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 08-му годину 26 лютого 2026 року.
В судове засідання сторони не з'явилися. Представник позивача в п. 5 позовних вимог просив здійснювати розгляд справи без його участі. Судова повістка-повідомлення з ухвалою про відкриття провадження та ухвалою про розгляд справи в спрощеному провадженні з повідомленням сторін направлена відповідачу на зареєстровану адресу місця проживання 30 січня 2026 року, однак поштове відправлення повернулося до суду без вручення 12 лютого 2026 року з відміткою від 09 лютого 2026 року (зворот а.с. 19) про відсутність адресата за вказаною адресою. Крім того, відповідач викликалася до суду шляхом розміщення на офіційному сайті оголошення про її виклик до суду (а.с. 18). Таким чином, відповідач в силу положень ст. 128 ЦПК України вважається такою, що повідомлена належним чином про час і місце розгляду справи.
За приписами ч. 1 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими ЦПК України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 ЦПК України.
Тому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 211, ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив про розгляд справи без участі сторін.
Розглянувши справу, суд прийшов до висновку, що позовна вимога підлягає до задоволення, виходячи з такого:
За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Судом установлено:
14 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 79/51318378, відповідно до умов вказаного вище договору Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі встановленому цим договором, а позичальник зобов'язується повернути суму позики позикодавцю та сплатити проценти, а також інші платежі (п. 1.1.); сума позики - 4000 гривень (п. 1.2.); строк на який надається позика - 365 днів (п. 1.4.); комісія за видачу позики 28% від суми позики, що становить 1120 гривень (п. 1.5.); позичальник повинен сплачувати позикодавцю проценти за договором із фіксованою ставкою 2% від суми позики за кожен день користування позикою в межах строку передбаченого договором та згідно Графіку платежів, що у загальному розмірі становить 28080 гривень (п. 2.1.); позикодавець надає позику шляхом передачі готівкових коштів позичальнику (п. 3.1.); підписанням цього договору позичальник підтвердила, що отримала від позикодавця до укладення договору, зокрема, інформацію, вказану в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п. 4.3.); у випадку прострочення позичальником своєчасності та повноти оплати платежів, передбачених договором на строк понад один календарний місяць, позикодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути суму позики та сплатити інші платежі (п. 5.2.); орієнтовна реальна річна процентна ставка за договором 730% річних, орієнтовна загальна вартість позики 33200 гривень (п. 8.4.).
Частиною першою ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначені ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки.
Частина 2 ст. 1056-1 ЦК України визначає, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Статтями 526, 527, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, в установлений строк і відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Щодо виконання ОСОБА_1 зобов'язання за Договором позики № 79/51318378 від 14 березня 2021 року:
Як зазначено вище та слідує з умов цього Договору, сума позики складає 4000 гривень; строк, на який надається позика, становить 365 днів. Позика надається позичальнику на умовах повернення суми позики в кінці строку користування позикою.
Із розрахунку заборгованості, який сформований і підписаний первісним кредитором (ТОВ «ПАРТНЕР ФІНАНС»)слідує, що ОСОБА_1 , не виконала свого зобов'язання з повернення позики, відсотків та комісії, розмір заборгованості за Договором позики № 79/51318378 від 14 березня 2021 року становить 33200 гривень, яка складається з: 4000 гривень - основна сума боргу; 28080 гривень - заборгованість по відсоткам за користування позикою, 1120 гривень - заборгованість по комісії.
Відповідач відзиву на позов чи будь-яких пояснень, доказів на спростування заяви позивача про існування заборгованості за Договором позики, який є предметом цього позову, суду не подала.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Процесуальні обов'язки відповідача полягають, зокрема, у здійсненні ним активних процесуальних дій, наданні доводів та доказів, що стосуються існування цивільних прав позивача як кредитора у зобов'язанні. Така правова позиція міститься у п. 6.8. постанови ВП ВС від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19.
Щодо права ТОВ «ЮрКонсалт Груп Плюс»заявляти вимогу до ОСОБА_1 за Договором позики № 79/51318378 від 14 березня 2021 року:
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Статтею 516 ЦК України визначено порядок заміни кредитора у зобов'язанні. За змістом цієї норми заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
28 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 28122023, відповідно до умов якого Клієнт передає (відступає) Фактору свої Права вимоги, а Фактор набуває Права Вимоги Клієнта за первісними договорами та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором. Права вимоги, які Клієнт відступає Фактору, відступаються (передаються) в розмірі Заборгованості боржників перед Клієнтом, та визначені в Реєстрі Боржників.
Відповідно до п. 5.1. договору права вимоги вважаються такими, що перейшли від Клієнта до Фактора в день підписання відповідного Реєстру Боржників, за умови виконання Фактором зобов'язань передбачених п.4.1. цього договору.
У Реєстрі Боржників № 1 від 28 грудня 2023 року (Додаток №1 до Договору факторингу № 28122023 від 28 грудня 2023 року) за номером 248 як боржник зазначена ОСОБА_1 загальна сума заборгованості 33200 гривень, яка складається з: 4000 гривень - заборгованість за сумою кредиту; 28080 гривень - заборгованість по нарахованих процентах, 1120 гривень - заборгованість по комісії.
17 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» укладено Договір факторингу № 17-04/ФК-25 відповідно до умов якого Клієнт передає (відступає) Фактору свої Права вимоги, а Фактор набуває Права Вимоги Клієнта за первісними договорами та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором. Права вимоги, які Клієнт відступає Фактору, відступаються (передаються) в розмірі Заборгованості боржників перед Клієнтом, та визначені в Реєстрі Боржників.
Відповідно до п. 5.1. договору права вимоги вважаються такими, що перейшли від Клієнта до Фактора в день підписання цього договору, за умови виконання Фактором зобов'язань передбачених п.4.1. цього договору.
У Реєстрі Боржників № 1 від 17 квітня 2025 року (Додаток № 1 до Договору факторингу № 17-04/ФК-25 від 14 квітня 2025 року) за номером 248 як боржник зазначена ОСОБА_1 загальна сума заборгованості 33200 гривень, яка складається з: 4000 гривень - заборгованість за сумою кредиту; 28080 гривень - заборгованість по нарахованих процентах, 1120 гривень - заборгованість по комісії.
25 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮрКонсалт Груп Плюс» укладено Договір факторингу № 25-08/ФК-25 відповідно до умов якого до ТОВ «ЮрКонсалт Груп Плюс» набуло Права вимоги в розмірі заборгованості боржників, що визначено в Реєстрі Боржників.
Відповідно до п. 5.1. договору права вимоги вважаються такими, що перейшли від Клієнта до Фактора в день підписання цього договору, за умови виконання Фактором зобов'язань передбачених п.4.1. цього договору.
У Реєстрі Боржників № 1 від 25 серпня 2025 року (Додаток № 1 до Договору факторингу № 25-08/ФК-25 від 25 серпня 2025 року) за номером 248 як боржник зазначена ОСОБА_1 загальна сума заборгованості 33200 гривень, яка складається з: 4000 гривень - заборгованість за сумою кредиту; 28080 гривень - заборгованість по нарахованих процентах, 1120 гривень - заборгованість по комісії.
Щодо наявності підстав для задоволення заявленого розміру вимог, суд враховує таке:
Позивач заявив вимогу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за Договором позики №79/51318378 від 14 березня 2021року в сумі 33200 гривень. Із розрахунку заборгованості, вчиненого первісним кредитором ТОВ «ПАРТНЕР ФІНАНС», та відповідних Реєстрів боржників можна зробити висновок, що сам позивач ніяких нарахувань не вчиняв.
Одним із загальних принципів цивільного процесу є змагальність сторін, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заявлені позовні вимоги узгоджуються із умовами Договору позики № 79/51318378 від 14 березня 2021 року, зокрема, із загальною вартістю строкової позики, доведені належним розрахунком заборгованості, а тому підлягають до повного задоволення.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог, а п. 3 ч. 2 цієї норми, - що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з цим позовом позивачем було сплачено 2422 гривні 40 копійок судового збору (а.с. 6). Суд у цьому рішенні прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог. Таким чином, судові витрати у вигляді сплаченого при зверненні до суду судового збору підлягають компенсації позивачу у повному розмірі.
Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
У цій справі між ТОВ «ЮРКонсалт Груп Плюс» та адвокатом Горобей Русланою Геннадіївною 10 грудня 2025 року було укладено Договір про надання правової допомоги № 45714110. Предметом цього Договору є надання юридичної допомоги (правничої допомоги) Клієнту в обсязі на умовах передбачених договором (п. 1.1.). Загальна вартість Послуг складається з вартості наданих юридичних послуг (поточне супроводження), згідно тарифної сітки, вказаної у п. 4.8. даного Договору, а також гонорар, який зазначений у п. 4.9. даного Договору (п. 4.1.). За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представником кожної зі сторін в акті вказується обсяг наданої адвокатом юридичної допомоги і її вартість (п. 4.4.).
Крім того, 12 грудня 2025 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 2691520689 до Договору № 45714110 про надання правової допомоги від 10 грудня 2025 року, умовами якої вказаний вище договір доповнено: «п. 1.2. Адвокат зобов'язується здійснювати представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 » та «п. 4.9. За здійснення представництва та захист інтересів Клієнта в суді у справі про стягнення кредитної заборгованості та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги, пов'язаних з розглядом даної справи, відповідно до умов цього договору, Клієнт виплачує Адвокату гонорар, у порядку та строки за погодження сторін. Виплата гонорару здійснюється на умовах попередньої оплати (авансування) та/або, що підтверджується підписаним сторонами Актом про надання професійної правничої допомоги, складеним та підписаним сторонами на підставі Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатом.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, відповідно до Акту 2691520689 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 12 грудня 2025 року, послуги надано на загальну суму 6000 гривень, зокрема, правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ЮрКонсалт Груп Плюс» - 2250 гривень; складання позовної заяви про стягнення заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи - 3000 гривень; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) - 750 гривень.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, оскільки цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Аналогічні висновки викладені Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Таким чином, під час вирішення питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінкою сторін під час судового процесу тощо.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v Ukraine), заява № 19336/04, пункт 268).
У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLIC v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними, а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).
ЄСПЛ наголошує на необхідності об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, 23 січня 2025 року у справі № 369/849/18.
Отже, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).
Суд при вирішенні питання відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Суд вважає, що заявлені до відшкодування витрати в сумі 6000 гривень не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннями ст. 141 ЦПК України.
Так, заявлені витрати в частині правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ЮрКонсалт Груп Плюс» в сумі 2250 гривень, а також формування додатків до позовної заяви (письмові докази) в сумі 750 гривень, не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) етапом складання позовної заяви до суду, витрати на що заявлені як окремі послуги. Тому, на переконання суду, такі витрати не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.
Суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).
Водночас суд погоджується, що ТОВ "ЮрКонсалт Груп Плюс" понесло витрати на професійну правничу допомогу у вигляді підготовки тексту позовної заяви, що відповідає критеріям дійсності та потрібності. Заявлені витрати на складання позовної заяви у сумі 3000 гривень, суд вважає такими, що відповідають критерію розумності їхнього розміру.
Керуючись: ст.ст. 42 і 61 Конституції України, Договором позики № 79/51318378 від 14.03.2021, ст.ст. 6, 11, 509, 512, 514, 516, 526, 527, 530, 536, 610-612, 626-629, 638, 639, 641, 644, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280, 282, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮрКонсалт Груп Плюс" заборгованість за Договором позики № 79/51318378від 14 березня 2021 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР ФІНАНС» та ОСОБА_1 , у розмірі 33200 гривень, а також судові витрати у вигляді сплаченого при зверненні до суду судового збору в сумі 2422 гривні 40 копійок та у вигляді витрат на правову допомогу в сумі 3000 гривень, а всього 38622 (тридцять вісім тисяч шістсот двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення може бути оскаржено сторонами протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Вінницького апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮрКонсалт Груп Плюс", 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 17Б, офіс 503, код ЄДРПОУ 45714110, IBAN: НОМЕР_1 в АТ АКБ «Львів».
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя:___________