Справа № 308/12642/25
Закарпатський апеляційний суд
18.02.2026 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження у кримінальному провадженні №11-кп/4806/681/25, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 / на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.12.2025 року,
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.12.2025 року, задоволено клопотання прокурора та продовжено ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до: 21.02.2026 включно, без визначення розміру застави.
З матеріалів контрольного провадження слідує, що в провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області знаходиться на розгляді обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №22025070000000053 від 20.03.2025, за обвинуваченням ОСОБА_6 / у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України.
Під час проведення судового засідання у місцевому суді стороною обвинувачення було заявлено клопотання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу в виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб.
Ухвалою констатовано, що відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, а також посилання прокурора в клопотанні на матеріали можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованих кримінальних правопорушень. Вагомість таких доказів наразі не викликає сумнівів. Крім того, вказано на доведеність ризиків, передбачених п. 1, 2, 5 ст. 177 КПК України. При цьому, підстав вважати, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме: знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, у місцевого суду відсутні, так як досудове розслідування у даному кримінальному провадженні завершене, а стороні захисту був наданий доступ до матеріалів досудового розслідування. Приймаючи рішення про продовження запобіжного заходу, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на фактичні обставини даного кримінального провадження, встановлені в ході розгляду даного клопотання відомості, а також наявні в рамках даного кримінального провадження ризики, забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого можливо шляхом застосування відносно такої особи виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а відтак підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу встановлено не було. Щодо визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави місцевий суд вказав, що згідно п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Не погоджуючись з цим рішенням, адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій вказує, що ухвала підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального-процесуального законодавства України. Зокрема, в ухвалі не наведено якими саме матеріалами кримінального провадження та якою позицією прокурора підтверджуються викладені висновки про те, що інші, більш м?які, запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання передбаченим ст. 177 КПК ризикам і, як наслідок, необгрунтовано неможливість запобігання таким ризикам шляхом застосування більш м?яких запобіжних заходів, що свідчить про порушення рівності та змагальності сторін перед судом через однобічність та неповноту розгляду клопотання. Адвокат вважає, що місцевим судом не вмотивована необхідність ізоляції обвинуваченого від суспільства без визначення застави, який на думку захисника слід застосувати відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України. Зауважує, що його підзахисний є людиною похилого віку, має можливість проживати в м. Ужгороді, має незадовільний стан здоров?я, має змогу внести заставу, оскільки його син має таку можливість. При визначені розміру застави, просить врахувати, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має постійне місце проживання. Враховуючи всі обставини, адвокат вважає, що у даному випадку є всі підстави визначення застави в розмірі передбаченому п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України. Просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_6 заставу в розмірі визначеному КПК України. У випадку застосування тримання під вартою, визначити розмір застави в розмірі, передбаченому п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, який буде справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, належну процесуальну поведінку підсудного.
Апеляційна скарга розглядається у відсутності сторін обвинувачення та захисту, неявка яких, з огляду на положення ч. 4 ст. 422-1 КПК України, не перешкоджає її розгляду. З матеріалів контрольного провадження слідує, що: сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги; клопотань про відкладення розгляду чи бажання брати участь у розгляді апеляційної скарги сторони контрольного провадження не подавали.
Заслухавши доповідь судді про суть ухвали, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, про основні доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Відповідно до ст. 177 КПК України запобіжні заходи застосовуються з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста в цьому ж кримінальному провадженні: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України для цього підстав.
За змістом ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим статтею 177 цього Кодексу ризикам, крім випадків, передбачених частиною п'ятою ст. 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статі 184 цього Кодексу повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно з ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається у порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Висновок суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 колегія суддів вважає належним чином вмотивованим, викладені в судовому рішенні судження такими, що ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з наявними в матеріалах контрольного провадження доказами та обставинами кримінального провадження.
З ухвали слідує, що суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою обґрунтовано взяв до уваги наявність обґрунтованої підозри, дані про особу обвинуваченого, тяжкість вчинених кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких та за які законом передбачено суворе покарання у вигляді тривалих строків позбавлення волі.
Враховуючи ці обставини, місцевим судом обґрунтовано встановлено наявність декількох ризиків, передбачених у п.1, 3 та 5 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме перебуваючи на волі ОСОБА_6 може: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується.
Приймаючи рішення про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України слідчий суддя врахував, що кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , за ступенем тяжкості відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за які законом передбачено суворе покарання у вигляді тривалих строків позбавлення волі, а тому у разі визнання обвинуваченого винним, йому загрожує значне покарання. Крім цього, слідчий суддя взяв до уваги й інші обставини, які підвищують вірогідність ухилення обвинуваченого від правосуддя. Зокрема, ОСОБА_6 є громадянином іноземної держави, що у воєнний час створює для нього можливість залишити територію України, на відміну від військовозобов'язаних громадян України, які обмежені у виїзді за кордон. Також встановлено, що обвинувачений не має зареєстрованого постійного місця проживання на території України, відсутні будь-які сталі родинні, соціальні чи трудові зв'язки, які б свідчили про його інтеграцію в українське суспільство та слугували б гарантією належної процесуальної поведінки. Наведені обставини у своїй сукупності дають підстави вважати, що обвинувачений має як передумови, так і реальні можливості для втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування і суду. Разом із цим, беручи до уваги обставини вчинених правопорушень ОСОБА_6 перебуваючи на волі, може впливати на свідків у даному кримінальному провадженні з метою дачі, зміни ним показань на його користь, а це створює загрозу тиску та підбурювання вказаних осіб до дачі неправдивих показань, або відмови від надання таких. Крім того, при встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Вказане в сукупності свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. В частині продовження існування ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачуються (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України), слідчий суддя взяв до уваги обставини вчинення кримінальних правопорушень, їх специфіку, те що обвинувачений є громадянином іноземної держави - Королівства Нідерланди, не має постійного місця проживання в Україні, жодних стійких родинних, соціальних чи трудових зв'язків, законних джерел доходів, у зв'язку з чим існує ризик вчинення ОСОБА_6 іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, в якому обвинувачуються.
Одночасно ухвалою обґрунтовано встановлено відсутність підстав, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме: знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, так як досудове розслідування у даному кримінальному провадженні завершене, а стороні захисту був наданий доступ до матеріалів досудового розслідування.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, встановлені під час судового засідання ризики свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією, може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду кримінального провадження.
Продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 є необхідним із метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Враховуючи наведене, твердження апеляційної скарги про те, що оскаржуваною ухвалою не доведено, що інші більш м'які запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання передбаченим ст. 177 КПК ризикам, і як наслідок необґрунтовано неможливість запобігання таким ризикам шляхом застосування більш м?яких запобіжних заходів, що свідчить про порушення рівності та змагальності сторін перед судом через однобічність та неповноту розгляду клопотання, - апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеними вище доводами.
При цьому, колегія суддів вважає, що продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , відповідає характеру та тяжкості інкримінованих ОСОБА_6 діянь, а також тяжкості можливого покарання та виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого.
Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що стороною захисту не надано доказів, зокрема висновків лікарів тощо, які б свідчили про наявність у ОСОБА_6 таких захворювань, які б унеможливлювали тримання його під вартою.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує і те, що навіть якщо обвинувачений ОСОБА_6 і не має на меті переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжувати свою злочинну діяльність, однак, обставини, за яких він обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, їх тяжкість, а також інші наведені вище обставини, у тому числі і дані про його особу, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Приймаючи рішення про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги вимоги ч. 4 ст. 183 КПК України і прийшов до правильного висновку про неможливість визначення обвинуваченому розміру застави у кримінальному провадженні: щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Враховуючи ці обставини, доводи захисника про те, що місцевим судом не вмотивовано необхідності ізоляції обвинуваченого від суспільства без визначення застави є безпідставними.
Дані про особу, на які посилається захисник ОСОБА_5 , щодо ОСОБА_6 , який є людиною похилого віку, має можливість проживати в м. Ужгороді та має незадовільний стан здоров?я, на думку апеляційного суду, не зменшують встановлені судом ризики та не є беззаперечною обставиною для висновку щодо обрання обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Копію договору оренди житлового приміщення, подану захисником ОСОБА_5 у судовому засіданні, апеляційний суд оцінює критично, оскільки такий не містить усіх істотних умов для цього виду договору.
Водночас апеляційний суд враховує, що особа підозрюється у вчиненні тяжкого злочину у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, що свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпеки діяння.
Інші наведені доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу.
Процесуальних порушень, які б могли слугувати підставами для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга, твердження якої не знайшли свого підтвердження і не впливають на висновки суду першої інстанції, не може бути задоволена, а ухвалу суду першої інстанції, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, як законну та обґрунтовану, необхідно залишити без зміни.
Приймаючи рішення колегія суддів також бере до уваги положення ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; положення ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що під час апеляційного розгляду не встановлено фактів, які б могли істотно вплинути на висновки суду першої інстанції чи спростувати їх, і на такі не вказується як в апеляційній скарзі, так і не посилалася сторона захисту під час її розгляду.
Керуючись ст. ст. 177, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , відхилити.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.12.2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й відповідно до ч. 4 ст. 424 КПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: