Справа 688/4720/25
№ 2/688/168/26
Ухвала
25 лютого 2026 року м. Шепетівка
Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області
у складі: головуючої - судді Цідик А.Ю.,
за участю: секретаря судового засідання Романової Г.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі засідань у м. Шепетівка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Першої Шепетівської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
У провадженні Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Першої Шепетівської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним та відшкодування моральної шкоди.
Позивач ОСОБА_4 у підготовче судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України. Покликається на те, що з січня 2025 року є військовослужбовцем ЗСУ, що підтверджується копією довідки військової частини НОМЕР_1 за №350 від 16.10.2025, у зв'язку з чим не має можливості брати участь у судових засіданнях.
Представник позивача ОСОБА_3 клопотання підтримав.
Представник відповідача проти клопотання заперечив.
Заслухавши думку учасників справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
Підстави та порядок зупинення провадження у цивільному процесі регламентовані статтями 251, 252 ЦПК України, якими відповідно передбачені підстави обов'язкового зупинення провадження у справі та випадки, коли суд має право зупинити провадження у справі. Перелік підстав для зупинення провадження у справі, передбачений статтями 251, 252 ЦПК України, є вичерпним, а строки зупинення провадження врегульовані статтею 253 ЦПК України.
Аналізуючи закріплені статтею 251 ЦПК України обов'язкові підстави зупинення провадження, суд вважає, що обов'язок суду зупинити провадження у справі має бути зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, зокрема коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду, або за ситуації, коли особа у зв'язку із відповідними об'єктивними обставинами позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права, визначені Конституцією України та процесуальним законодавством.
Одним з таких випадків є пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України, відповідно до якого суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Водночас межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
Варто наголосити, що необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що призведе до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) у справах «Смірнова проти України» та «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).
Також ЄСПЛ зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
За пунктом 1 статті 6 розділу І Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності всіх перед законом та судом і у зв'язку із цим обмежувати право на судовий захист [абзац п'ятнадцятий пункту 3, абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб)].
Як зазначалося вище, ЦПК України у пункті 2 частини другої статті 251 встановлює обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Ця норма першочергово має на меті захист процесуальних прав учасника цивільного процесу, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
З іншого боку, суд звертає увагу і на те, що однією із засад цивільного судочинства, якої повинен дотримуватися суд, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Окрім цього, суди також повинні слідувати принципу пропорційності, спрямованого, серед іншого, на встановлення справедливого балансу між приватними та публічними інтересами.
Відтак інститут зупинення провадження не може бути застосований на шкоду інтересам інших учасників справи, меті цього інституту та принципам цивільного судочинства.
В аспекті викладеного, пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України має тлумачитися у взаємозв'язку із загальними принципами права, з урахуванням відповідних змін суспільних відносин, на врегулювання яких ця норма спрямована.
Не заперечуючи необхідності захисту прав військовослужбовців, які виконують важливу роль в збройній обороні України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, суд зауважує, що не кожний факт перебування учасника справи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан, зумовлює об'єктивну неможливість його участі у розгляді справи.
Натомість зупинення провадження у ситуації, коли військовий має реальну можливість брати участь в розгляді справи, суперечить змісту та меті інституту зупинення провадження та буде мати наслідком порушення прав учасників справи.
Таке правозастосування не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення цього питання.
Отже, для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України недостатньо самого факту формального перебування особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Ключовим моментом при вирішенні питання про зупинення провадження із зазначених підстав є встановлення об'єктивної неможливості таких осіб брати участь у розгляді справи.
У кожному конкретному випадку суд повинен ураховувати реальну можливість участі особи у розгляді справи та оцінювати поведінку такої особи на предмет її добросовісності та можливого зловживання процесуальними правами.
Водночас у разі фізичної неможливості особи реалізувати визначені процесуальним законом права та обов'язки, зокрема щодо участі в судовому засіданні, процесуальний закон гарантує право учасника брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду чи з використанням власних засобів зв'язку.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У цій справі встановлено, що позивач ОСОБА_4 мобілізований до лав ЗСУ, з серпня 2025 року є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , позовну заяву підписав особисто 26.09.2025 та подав її до суду.
Крім того, позивач ОСОБА_4 27.10.2025 особисто підписав відповідь на відзив.
За клопотанням представника позивача ОСОБА_3 забезпечений позов у справі шляхом заборони Першій шепетівській державній нотаріальній конторі видавати свідоцтво про право на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (спадкова справа №180/2025).
Враховуючи викладене, зупинення провадження у справі з підстав, заявлених одним з позивачів у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що призведе до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.
У разі фізичної неможливості позивача ОСОБА_4 реалізувати визначені процесуальним законом права та обов'язки, зокрема щодо участі в судовому засіданні, процесуальний закон гарантує право учасника брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду чи з використанням власних засобів зв'язку.
Оскільки неможливість участі позивача у розгляді справи, в тому числі в режимі відеоконференції або через представника, ним не доведена, суд дійшов висновку, що клопотання про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 240, 251, 260 ЦПК України, суд
постановив:
У задоволенні клопотання позивача ОСОБА_4 про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Першої Шепетівської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Алла ЦІДИК