ЄУНСС: 453/2253/25
НП: 2/453/332/26
іменем України
26 лютого 2026 року місто Сколе
Сколівський районний суд Львівської області у складі головуючого - судді Микитина Володимира Ярославовича,
сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
зміст позовних вимог - про стягнення заборгованості за кредитним договором;
розглянувши дану цивільну справу у приміщенні суду, що по вул. Д. Галицького, 8, у м. Сколе Стрийського району Львівської області, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, на підставі наявних у ній матеріалів, -
Стислий виклад позицій сторін у справі.
Позивач ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» у порядку представництва, котра здійснює Томилко О.Б., сформувавши документ в системі «Електронний суд», 30.12.2025 року подав у Сколівський районний суд Львівської області позовну заяву, в якій просить ухвалити рішення про стягнення на свою користь з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за укладеним ним з ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» договором кредитної лінії № 63201303 від 26.02.2025 року, у загальному розмірі 60 389 грн.42 коп.. Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті судового збору за подання вищевказаної позовної заяви у розмірі 2 422 грн. 40 коп., та у професійній правничій допомозі у розмірі 5 000 грн. 00 коп., позивач ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» при ухваленні рішення просить стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_1 ..
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26.02.2025 року між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 639201303, у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 отримав від вказаного кредитора кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 20 100 грн. 00 коп.. Так, відповідно до умов Розділу 2 договору, ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зобов'язалося надати відповідачеві ОСОБА_1 кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», що є невід'ємною частиною договору, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua. Так, на виконання умов договору, грошові кошти були перераховані ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на банківську карту № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем ОСОБА_1 при укладанні договору. Відповідно до пункту 5.3. договору, позичальник несе відповідальність за правильність наданих кредитодавцю реквізитів для зарахування суми кредиту, та підтверджує, що за наданими реквізитами сума кредиту буде зарахована на його власний рахунок. Відповідач ОСОБА_1 під час підписання договору ознайомився з усіма умовами, на яких здійснюється кредитування та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з користуванням кредиту та самостійно обрав умови кредитування, викладені в договорі, виявивши волю на вступ у договірні відносини шляхом його підписання та отримання кредитних коштів у тимчасове користування. Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець надав позичальникові грошові кошти у формі кредитної лінії на умовах строковості, зворотності та платності (пункти 2.1, 2.3, 4.1 договору). Позичальник, у свою чергу, зобов'язався повернути отриману суму кредиту та сплатити на користь кредитодавця проценти за користування кредитом і комісію за його надання у порядку, передбаченому договором та правилами надання коштів у кредит (пункт 8.1 договору). Нарахування процентів та інших платежів за користування кредитом здійснювалося з дати фактичного надання першого траншу до дня повного погашення заборгованості або до моменту припинення дії договору з будь-яких підстав (пункти 7.1. 7.3, 8.2., 9.2.1.2. договору). Проценти нараховувалися на фактичний залишок заборгованості позичальника за кожний день користування кредитом, відповідно до встановленої договором процентної ставки. Процентна ставка визначена договором як фіксована та застосовується з розрахунку 365 днів у році, незалежно від високосності року (пункт 8.10. договору). 29.04.2025 року у відповідно до ст. 1077 ЦК України, ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило право вимоги за договором до позивача ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за договором факторингу № МВ-ТП/33. Згідно з пунктом 4.1. договору факторингу, наявне право вимоги переходить від ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до позивача ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» з моменту підписання реєстру прав вимоги. Так, зобов'язання зі сторони кредитора за договором виконані в повному обсязі, в свою чергу відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед позивачем ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» становить: 70 439 грн. 42 коп.. Проценти за договором після розірвання договору (з 24.09.2025 року) не нараховуються. Так, загальна сума заборгованості за кредитним договором заявлена до стягнення позивачем ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» в позовній заяві, становить - 60 389 грн. 42 коп., з них: 1) заборгованість по кредиту - 20 100 грн. 00 коп.; 2) заборгованість по процентам за користування кредитом - 39 083 грн. 42 коп.; 3) заборгованість по комісії за надання кредиту - 1 206 грн. 00 коп., - підсумовує свій позов ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».
Відповідач ОСОБА_1 сформувавши документ в системі «Електронний суд», у запропоновані судом строк та порядку 12.01.2026 року подав відзив на позовну заяву ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, за змістом якого визнав факт укладення ним з ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» договору споживчого кредиту, за яким ОСОБА_1 отримав грошові кошти у сумі 20 000 грн. 00 коп.. Проте, зазначає у відзиві, що заявлена позивачем ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» сума заборгованості у розмірі близько 60 000 грн. 00 коп. є неспівмірною, економічно необґрунтованою та складається переважно зі штрафних санкцій, пені та надмірних процентів, що суперечить принципам розумності та справедливості. Також, вказує, що позивач ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» не надав суду належних і допустимих доказів правомірності нарахування штрафів та пені, а також дотримання вимог Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження загальної суми нарахувань. Підсумовуючи, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з нього штрафів, пені та процентів.
Позивач ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» у порядку представництва, котра здійснює Дорошенко О.В., сформувавши документ в системі «Електронний суд», 22.01.2026 року подав у Сколівський районний суд Львівської області відповідь на відзив на позовну заяву, за змістом якої вказує, що відповідач ОСОБА_1 добровільно та з розумінням настання юридичних прав та обов'язків, оформлюючи договір на сайті первісного кредитора, ознайомився з текстом договору, а тому мав змогу ознайомитися з правилами та паспортом споживчого кредиту та інформацією, передбаченою ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Кредитодавець, а в разі відступлення права вимоги - фактор, яким є позивач ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», має право нараховувати проценти за даним договором, починаючи з першого дня надання траншу за договором та до дня закінчення строку дії цього договору, виключенням може бути лише застосування кредитодавцем або фактором пункту 9.1.1.7. договору щодо дострокового припинення договору у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Відповідач ОСОБА_1 не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та повернення їх, тому позивачем ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відповідно до повідомлення про дострокове розірвання договору № ТП/639201303 від 24.09.2025 року та подальшого зупинення з вказаної дати нарахування відсотків, що відображено у доданих до позову розрахунках заборгованості. Відповідач ОСОБА_1 після закінчення строку дисконтного періоду свої зобов'язання відповідно до умов договору не виконав, не вчинив конклюдентних дій щодо продовження строку дисконтного періоду, строк кредитування продовжувався, а тому нарахування відсотків відбувалося в межах строку користування кредитом (до 23.09.2025 року включно), а позивач ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» має право нараховувати проценти за даним договором починаючи з першого дня надання траншу та до дня закінчення строку дії цього договору, тобто до дня дострокового розірвання договору (24.09.2025 року) під розрахунок по базовій ставці - 0,98 % в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 % річних, - завершує міркування позивач ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».
Відповідач ОСОБА_1 , сформувавши документ в системі «Електронний суд», у запропоновані судом строк та порядку 24.01.2025 року подав заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких вказує, що є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, що підтверджується військовим квитком та довідкою (форма 5) військової частини НОМЕР_2 . Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на період проходження військової служби забороняється нарахування штрафів, пені та інших фінансових санкцій за невиконання кредитних зобов'язань. Крім того, згідно із Законом України «Про споживче кредитування», загальний розмір штрафних санкцій не може перевищувати 50 % суми отриманого кредиту. У даному випадку, тіло кредиту становить 20 000 грн. 00 коп., а, отже, нарахування у розмірі близько 60 000 грн. 00 коп. є незаконним та неспівмірним. Позиція позивача ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» про стягнення всієї заявленої суми ігнорує норми чинного законодавства, принципи справедливості, розумності та добросовісності, що є підставою для зменшення або повної відмови у стягненні штрафних санкцій та процентів. З огляду на викладене, вважає вимоги позивача ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» у частині штрафів, пені та надмірних процентів безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, - підсумовує ОСОБА_1 ..
Заяви та клопотання сторін у справі.
Заразом з позовною заявою, позивачем ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» заявлено також письмове клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Заразом з позовною заявою, позивачем ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» подано також письмове клопотання про витребування доказів у справі. Так, вказаний позивач, посилаючись на неможливість самостійно отримати від АТ «АКЦЕНТ-БАНК» інформації в силу того, що така містить банківську таємницю, просить витребувати в останнього інформацію про те, чи виписувалася банківська картка на ім'я відповідача ОСОБА_1 , а також інформацію про зарахування від ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та рух коштів у сумі 20 100 грн. 00 коп. (виписку) по банківській картці НОМЕР_1 - 26.02.2025 року.
Листом АТ «АКЦЕНТ-БАНК» від 12.01.2026 року за вх. № 20.1.0.0.0/7-20260112/0066, на виконання ухвали судді від 06.01.2026 року у частині витребування доказів, підтверджено емітування банківської картки № НОМЕР_1 на відповідача ОСОБА_1 , а також додано виписку, якою підтверджується зарахування траншу у розмірі 20 100 грн. 00 коп. 26.02.2025 року на вказану картку.
Позивач ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» у порядку представництва, котра здійснює Дорошенко О.В. , сформувавши документ в системі «Електронний суд», 03.02.2026 року подав у Сколівський районний суд Львівської області додаткові пояснення у справі в яких, зокрема, зазначає, що ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» з повагою ставиться до військовослужбовців та неухильно дотримується конституційних та законодавчих норм права, якими регулюються соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. При цьому зазначає, що штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», а також проценти за користування кредитом не нараховуються згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вимоги якого розповсюджуються на військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам).
Інших заяв та/чи клопотань від сторін у цій справі, котрі б залишалися не вирішеними у визначеному чинним ЦПК України порядку, не надходило.
Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.
Оскільки відповідачем у вищевказаній позовній заяві зазначена фізична особа, який не має статусу підприємця, то суддею, у відповідності до положень ч. 8 ст. 187 ЦПК України, з метою визначення підсудності, 05.01.2026 було вжито заходів для отримання інформації з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи - відповідача ОСОБА_1 ..
Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 06.01.2026 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання/перебування відповідача ОСОБА_1 , який не має статусу підприємця, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Задоволено клопотання позивача ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд цієї справи ухвалено провести у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, без проведення судового засідання, протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття у ній провадження. Задоволено клопотання позивача ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» про витребування доказів. Витребувано від АТ «АКЦЕНТ-БАНК» інформацію щодо належності платіжної картки № НОМЕР_1 , емітованої на ім'я відповідача ОСОБА_1 , а також інформацію про зарахування від ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та рух коштів у сумі 20 100 грн. 00 коп., (виписку) по вказаній банківській картці за 26.02.2025 року.
Інші процесуальні дії у цій справі не вчинялись, а ухвали не постановлялись.
Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частинами 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за пред'явленими позовними вимогами цивільного характеру, а також причетність до порушення таких його прав відповідача ОСОБА_1 , встановив наступне.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів.
Судом встановлено, що 26.02.2025 року між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 639201303, у формі електронного документа, відповідно до якого останній отримав від ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 20 100 грн. 00 коп., строк кредитування - 1 826 днів (30 днів дисконтний період), базова процентна ставка складає 0,98 % в день, комісія за надання кредиту не є платою за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, розмір комісії, що нараховується за надання першого траншу за цим договором становить 1 206 грн. 00 коп.. Так, відповідно до умов Розділу 2 договору, ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зобов'язалося надати відповідачеві ОСОБА_1 кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», що є невід'ємною частиною договору, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua. Відповідач ОСОБА_1 під час підписання договору ознайомився з усіма умовами, на яких здійснюється кредитування та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з користуванням кредиту та самостійно обрав умови кредитування, викладені в договорі, виявивши волю на вступ у договірні відносини шляхом його підписання та отримання кредитних коштів у тимчасове користування. Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець надав позичальникові грошові кошти у формі кредитної лінії на умовах строковості, зворотності та платності (пункти 2.1, 2.3, 4.1 договору). Позичальник, у свою чергу, зобов'язався повернути отриману суму кредиту та сплатити на користь кредитодавця проценти за користування кредитом і комісію за його надання у порядку, передбаченому договором та правилами надання коштів у кредит (пункт 8.1 договору). Нарахування процентів та інших платежів за користування кредитом здійснювалося з дати фактичного надання першого траншу до дня повного погашення заборгованості або до моменту припинення дії договору з будь-яких підстав (пункти 7.1. 7.3, 8.2., 9.2.1.2. договору). Проценти нараховувалися на фактичний залишок заборгованості позичальника за кожний день користування кредитом, відповідно до встановленої договором процентної ставки. Процентна ставка визначена договором як фіксована та застосовується з розрахунку 365 днів у році, незалежно від високосності року (пункт 8.10. договору) (копія міститься у справі, а. с. 13-55).
У відповідності до розрахунку заборгованості, здійсненого ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» за кредитним договором № 639201303 від 26.02.2025 року за період з 26.02.2025 року по 29.04.2025 року, у відповідача ОСОБА_1 наявна непогашена заборгованість за цим договором, яка складається з тіла - 20 100 грн. 00 коп. та нарахованих відсотків - 10 127 грн. 36 коп., комісії - 1 206 грн. 00 коп., неустойки - 10 050 грн. 00 коп., з урахуванням погашення відповідачем ОСОБА_1 відсотків на загальну суму 1 000 грн. 00 коп. (копія міститься у справі, а. с. 63-64).
Судом встановлено й те, що 29.04.2025 року ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило право вимоги за договором до позивача ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за договором факторингу № МВ-ТП/33. Згідно з пунктом 4.1. договору факторингу, наявне право вимоги переходить від ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до позивача ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» з моменту підписання реєстру прав вимоги (копія міститься у справі, а. с. 56-59, 61-63).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги, за виключенням неустойки, заборгованість відповідача ОСОБА_1 складається з: 1) заборгованості по кредиту - 20 100 грн. 00 коп.; 2) заборгованості за процентами за користування кредитом - 10 127 грн. 36 коп.; 3) заборгованості за комісією за надання кредиту - 1 206 грн. 00 коп. (копія міститься у справі, а. с. 60).
У відповідності до розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за кредитним договором № 639201303 від 26.02.2025 року за період з 29.04.2025 року по 23.09.2025 року, у відповідача ОСОБА_1 наявна непогашена заборгованість за цим договором, яка складається з тіла - 20 100 грн. 00 коп. та нарахованих відсотків - 39 083 грн. 42 коп., комісії - 1 206 грн. 00 коп., неустойки - 10 050 грн. 00 коп. (копія міститься у справі, а. с. 64-65).
Відповідно до листа АТ «АКЦЕНТ-БАНК» від 12.01.2026 року за вх. № 20.1.0.0.0/7-20260112/0066, на виконання ухвали судді від 06.01.2026 року у частині витребування доказів, підтверджено емітування банківської картки № НОМЕР_1 на ім'я відповідача ОСОБА_1 , а також додано виписку, якою підтверджується зарахування траншу у розмірі 20 100 грн. 00 коп. 26.02.2025 року на вказану картку(копія міститься у справі, а. с. 106-107).
Відтак, позивач ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», з урахуванням укладеного договору факторингу, виконав свої зобов'язання, надавши відповідачеві ОСОБА_1 кошти за кредитним договором у встановленому в договорі розмірі та на узгоджених між ними умовах, з урахуванням додаткових угод до кредитного договору, однак останній в односторонньому порядку відмовився від виконання взятих на себе зобов'язань у наведеній частині, у зв'язку з чим допустив спірну заборгованість.
При цьому, розмір спірної заборгованості за вищевказаним договором відповідачем ОСОБА_1 не спростовано, своїх розрахунків не наведено та суду не було подано.
Відповідно до військового квитка відповідача ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 та довідки військової частини НОМЕР_2 від 04.12.2025 року за вих. № 2550, солдат ОСОБА_1 призваний до лав Збройних Сил України 29.07.2025 року, а з 30.07.2025 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 (копія міститься у справі, а. с. 119-120).
Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.
Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов'язання й застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитними договорами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.
Так, згідно положень ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.
Своєю чергою, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов'язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Слід зазначити, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання», згідно з приписами ЦК України, мають різний зміст. Так, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч. 2 ст. 631 ЦК України), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч. 3 ст. 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Своєю чергою, поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Щодо укладення договору в електронній формі.
Відповідно до пункту 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону, це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частин 3, 4, 6 ст. 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Щодо цесії (переходу права вимоги, факторингу).
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступлення права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
За змістом ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору про відступлення права вимоги, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Таким чином, укладаючи відповідний договір факторингу, сторони у договорі визначають конкретний перелік зобов'язань, право на вимоги яких переходять до нового кредитора. З метою визначення переліку таких зобов'язань сторони складають та погоджують відповідний реєстр, який є документальним підтвердженням переходу права вимоги за відчужуваними договорами.
Щодо поданих розрахунків і належних первинних фінансових документів.
У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 200/564/18 вказано, що доказами які підтверджують наявність заборгованості та підтверджують її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Виписка по рахунку може бути належним доказом наведених у позові обставин, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 200/5647/18, від 25.05.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 204/2972/20, від 13.10.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 209/3046/20, від 01.12.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 752/14554/15-ц, від 31.05.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 194/329/15-ц, від 01.06.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 175/35/16-ц.
Згідно із вказаною нормою закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Особові рахунки та виписки з них обов'язково мають складатися на паперових та/або електронних носіях. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (пункти 57, 59, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, адже вони підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені відповідачем протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій.
У постанові від 09.02.2023 року за єдиним унікальним номером судової справи 464/3214/16 Верховний Суд виснував, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов'язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.
Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 200/5647/18, від 25.05.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 204/2972/20, від 13.10.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 209/3046/20, від 26.10.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 333/5483/20.
Частиною 4 ст. 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року за єдиним унікальним номером справи 917/1739/17 зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Щодо стягнення кредитної заборгованості з діючих військовослужбовців.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року та триває по теперішній час.
За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Законом України від 20.05.2014 року № 1275-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" ст. 14 Закону № 2011-XII було доповнено пунктом 15 такого змісту: "Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом, не нараховуються".
Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону № 1275-VII його було розроблено з метою удосконалення системи проведення мобілізації, проведення в стислі терміни заходів часткової мобілізації в країні, підвищення обороноздатності Збройних Сил України, інших військових формувань, захист Батьківщини та її територіальної цілісності, а метою його прийняття є, зокрема, захист громадян України, які призвані під час мобілізації, від штрафних санкцій за фінансовими зобов'язаннями.
У подальшому Законами України від 21.03.2024 року № 3621-IX, від 11.04.2024 року № 3633-IX, від 14.01.2025 року № 4213-IX було внесено зміни та викладено пункт 15 ст. 14 в наступній редакції: військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Разом з цим, пункт 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.12.2018 року за єдиним унікальним номером судової справи 522/12270/15-ц та від 11.12.2019 року за єдиним унікальним номером судової справи 521/7927/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 року за єдиним унікальним номером судової справи 199/3051/14 (номер провадження 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Із змісту згаданої постанови Верховного Суду вбачається, що позовні вимоги в частині стягнення процентів не можуть бути задоволенні судом, якщо буде встановлено (шляхом доведення обставин), що боржник (позичальник) має право на пільги згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а без встановлення наявності у позичальника пільг є всі підстави для стягнення процентів.
Узагальнена оцінка доводів та аргументів за результатами розгляду цієї справи.
Вочевидь, між сторонами у справі, з урахуванням передачі позивачеві ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги за укладеним договором факторингу від первісного кредитора - ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору № 63201303 від 26.02.2025 року, з урахуванням додаткових угод до нього, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію його правомірності, у зв'язку з чим такий правочин є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, мали б виконуватися належним чином відповідно до закону та умов цього договору, натомість відповідач ОСОБА_1 не виконав зобов'язань за вказаним правочином.
Стосовно наведених відповідачем ОСОБА_1 тез, які розмістились у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву, й зводяться до несправедливості нарахованих позивачем ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» сум заборгованості, й щодо ігнорування ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» норми чинного законодавства, принципів справедливості, розумності та добросовісності, що є підставою для зменшення або повної відмови у стягненні штрафних санкцій та процентів, то, підсумовуючи кожну таку тезу, відповідач ОСОБА_1 просить вимоги позивача ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» у частині штрафів, пені та надмірних процентів визнати безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
На цю позицію відповідача ОСОБА_1 суд зважає та відповідає, що відповідачем ототожнено дефініції штрафних санкцій, які містяться в умовах цього кредитного договору і є заходами відповідальності позичальника за неналежне виконання договору, - й відсотків, які передбачені договором і нараховуються позичальнику в межах строку кредитування. Так, суд дослідив детально умови договору, предметом є кредит у розмірі 20 100 грн. 00 коп., строк кредитування - 1 826 днів, базова відсоткова ставка 0,98 % в день, всі перелічені умови відповідають чинному законодавству і не є мірою відповідальності за неналежне виконання умов договору, а простими словами, доходом кредитодавця.
Натомість, судом встановлено, що штрафні санкції, якими є пеня, неустойка та відсотки, що передбачені у порядку ст. 625 ЦК України, як міра відповідальності за неналежне виконання умов договору, позивачем ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до стягнення з відповідача ОСОБА_1 у позовних вимогах не пре?являлись, хоча такі у розмірі 10 050 грн. 00 коп. були нараховані первісним кредитором - ТзОВ «МАНІФВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».
Таким чином, доводи відповідача ОСОБА_1 щодо несправедливості нарахованих сум та необхідності зменшення або відмови у стягненні штрафних санкцій і процентів, ґрунтуються на хибному ототожненні різних за правовою природою платежів, передбачених умовами кредитного договору. Так, проценти за користування кредитом, визначені договором у розмірі 0,98 % на день у межах погодженого сторонами строку кредитування, є платою за користування грошовими коштами, тобто складовою основного зобов'язання позичальника, а не заходом цивільно-правової відповідальності. Такі умови договору були прийняті сторонами добровільно, не суперечать імперативним приписам чинного законодавства та відповідають принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Водночас штрафні санкції (пеня, неустойка, проценти у порядку ст. 625 ЦК України), які за своєю суттю є заходами відповідальності за порушення грошового зобов'язання, позивачем ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до стягнення у цій справі не заявлені, хоча первісним кредитором - ТзОВ «МАНІФВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», такі суми і були нараховані. Отже, предметом судового розгляду є виключно вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками як платою за користування кредитними коштами, та комісією.
Поза тим, відповідачем ОСОБА_1 на підтвердження обставин поширення на нього положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», було надано копію військового квитка серії НОМЕР_3 та довідки військової частини НОМЕР_2 від 04.12.2025 року за вих. № 2550, відповідно до яких останній призваний до лав Збройних Сил України 29.07.2025 року, а з 30.07.2025 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 . Отож, з 29.07.2025 року та на весь період проходження відповідачем ОСОБА_1 військової служби, штрафні санкції, пеня, неустойка, відсотки за кредитним договором № 63201303 від 26.02.2025 року, не підлягали нарахуванню.
Таким чином, суд за результатом судового розгляду висновує про відсутність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» заборгованості за відсотками за кредитним договором № 63201303 від 26.02.2025 року з - 29.07.2025 року, оскільки на відповідача ОСОБА_1 з цієї дати поширюється дія положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як військовослужбовця призваного по мобілізації.
Відтак, з поданого розрахунку нарахування відсотків підлягає виключенню період з 29.07.2025 року по 23.09.2025 року, загальною кількістю днів - 56 днів, на кожен з яких позивачем ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» нараховано базову процентну ставку в розмірі 0,98 %, що становить - 11 030 грн. 88 коп..
Резюмуючи, суд висновує, що позовні вимоги, сформовані про стягнення заборгованості за кредитним договором, підлягають задоволенню у повному обсязі, відтак з відповідача ОСОБА_1 підлягає до стягнення заборгованість в загальній сумі 49 358 грн. 54 коп., з яких: - 20 100 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основним боргом; - 28 052 грн. 54 коп. - сума заборгованості за відсотками; - 1 206 грн. 00 коп. - сума заборгованості за комісією за надання кредиту.
Суд також враховує, що, як неодноразово вказував Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», серія A № 303-A, параграф 29-30).
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті позивачем ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду із вимогою майнового характеру у розмірі 2 422 грн. 40 коп., які підтверджується відповідною випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають до стягнення на користь зазначеного позивача з відповідача ОСОБА_1 , пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 1 979 грн. 92 коп..
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп. позивач ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» надав суду: договір про надання правової допомоги № 5 від 02.12.2024 року, укладений між АО «ЛІГА ЮРИДИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІННОВАЦІЙ» й ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», ордер про надання правничої допомоги, свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю, додаткову угоду № 2048 від 06.11.2025 року до договору про надання правової допомоги та акт приймання-передачі наданих послуг, на суму 5 000 грн. 00 коп. (містяться у справі, а. с. 67-75).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року за єдиним унікальним номером судової справи 922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідачем ОСОБА_1 не надано суду заперечення щодо розміру витрат позивача ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп., відтак, такі слід стягнути на користь зазначеного позивача з відповідача ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто в розмірі 4 086 грн. 69 коп..
Доказів понесення сторонами інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, матеріали цієї справи не містять.
Керуючись статтями 4-5, 10, 12-13, 77-81, 89-90, 95, 133, 137, 141, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» 49 358 (сорок дев?ять тисяч триста п?ятдесят вісім) грн. 54 коп. заборгованості за кредитним договором.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» 6 066 (шість тисяч шістдесят шість) грн. 61 коп. понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору та коштів на професійну правничу допомогу, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування сторін у справі.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС», код у ЄДРПОУ: 39700642; місцезнаходження юридичної особи: вул. Д. Жабинського, 13, м. Чернігів, 14017; адреса електронної пошти: assistant@talion-plus.com.ua; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.
Повне рішення суду складено: 26 лютого 2026 року.
Суддя Володимир МИКИТИН