іменем України
24 лютого 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/13368/25
Головуючий у першій інстанції - Супрун О. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/670/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. В обгрунтування позову посилалась на те, що ОСОБА_2 є її батьком і на підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.03.2010 на користь її матері ОСОБА_3 було стягнуто аліменти на її утримання до досягнення повноліття.
Вказує, що на даний час вона є студенткою 1 курсу денної форми навчання медичного факультету № 1 за спеціальністю «Медицина» Вінницького національного медичного університету, термін навчання - з 01.09.2025 по 30.06.3031.
За доводами позову, відповідач має можливість сплачувати аліменти.
Посилаючись на положення ст. 199 СК України у позові ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання заяви і на період навчання у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова до 30.06.2031, але не більше ніж до досягнення 23 років.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.12.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, на період її навчання у Вінницькому національному медичному університеті імені М.І. Пирогова, до 30.06.2031, але не більше як до досягнення нею 23 років, починаючи з 26.09.2025.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
При ухваленні рішення судом враховано положення СК України у відповідності із яким, правове зобов'язання по утриманню повнолітніх дітей, які продовжують навчання покладено в рівній мірі на обох батьків, батьки зобов'язані утримувати повнолітніх дітей, які навчаються, за умови, що вони можуть надавати таку допомогу, а повнолітня дитина потребує допомоги у зв'язку із навчанням.
Також з урахуванням положень ст. 182 СК України та враховуючи, що позивачкою не надано доказів матеріального становища відповідача, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання позивачки у розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) останнього, оскільки саме такий розмір аліментів відповідатиме інтересам сторін і не порушуватиме балансу їхнії прав.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.12.2025 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
За доводами апеляційної скарги рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам, встановленим ст. 263-265 ЦПК України.
В обґрунтування доводів скарги, заявник посилається, що відсутні підстави для стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання, оскільки суд у рішенні зазначив лише, що шлюб між батьками розірвано, стягнення аліментів на дитину проводилось до досягнення повноліття; до позову додана лише копія довідки про навчання позивача у вищому учбовому закладі і таке навчання є безкоштовним; позивач не надала жодного доказу витрат, пов'язаних з навчанням; позивач, як особа, що навчається за державним замовленням отримує стипендію, отже має дохід та є працездатною і згідно КЗпП та Закону України «Про вищу освіту» має право працювати; СК України вказує на обов'язок обох батьків утримувати повнолітню особу, проте доказів утримання матір'ю або неможливістю такого утримання позивач не надала.
Як зазначає заявник, позивач в ході розгляду справи судом першої інстанції не скористалася правом подання відповіді на відзив та правом подати докази після отримання відзиву разом з відповіддю, як про не вказано в ухвалі про відкриття справи, тому вважає, що позивач не надала жодного доказу про витрати, пов'язані з навчанням та жодного доказу потреби в матеріальній допомозі в зв'язку з навчанням ні під час подання позову, ні після отримання відзиву на позов, що є її процесуальним обов'язком.
Також заявник вказує, що про витрати на оренду житла заявлено усно в судовому засіданні 01.12.25, проте доказів на підтвердження позивачкою не надано (ні договору оренди, ні квитанцій про оплату, тощо), а також не надано доказів проживання позивачки в іншному місті, що, як вважає заявник, виключає сукупність юридичних фактів визначених ст. 199 СК України, що унеможливлює задоволення позову.
Заявник стверджує, що позивач не тільки не несе жодних витрат на навчання, а й забезпечується обов'язковою стипендією, мінімальний розмір якої становить 2000,00 грн щомісяця згідно постанови КМУ «Про розміри стипендій у державних та комунальних закладах освіти, наукових установах» № 1047 від 28.12.2016.
Також за доводами скарги, сам факт навчання не є доказом потреби у матеріальній допомозі в зв'язку з навчанням, оскільки повнолітня дитина, яка з досягненням 18-річчя втрачає правовий статус дитини, навіть при денній формі навчання спроможна працювати за сумісництвом, або неповний робочий день (тиждень), працювати дистанційно, виконувати роботи за договорами цивільно-правового характеру тощо. Проте, позивачкою не доведена відсутність можливості працювати.
Крім того, заявник посилається, що позивачкою не надано доказів будь-яких інших витрат, зокрема, витрат на проживання в гуртожитку (оренди житла), придбання підручників, проїзду до місця навчання, тощо. Стосовно проживання та проїзду позивачка не надала доказів таких витрат та не зазначала про них в позові, враховуючи, що відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання, доданої до позову, позивачка зареєстрована за дресою: АДРЕСА_1 , а в гуртожитку університету позивачка місце проживання не реєструвала, в орендованому житлі також.
Як стверджує заявник, у відзиві на позов він з посиланням на Закон України «Про прожитковий мінімум» вказував, що позивачка є працездатною особою, а відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028,00 грн, а законодавчо встановлений рівень стипендії для позивача становить 2000,00 грн, тому різниця складає 1028,00 грн, яку спроможний забезпечити і інший з батьків (ст. 199, 200 СК України), або поділена на 2 між батьками, тобто по 514,00 грн, що могло би становити розмір аліментів, у разі наявності сукупності юридичних фактів, вимога наявності яких встановлена законодавчо.
Заявник також вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 року у справі № 6-1296цс15.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду ОСОБА_1 подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Поштова кореспонденція (копія ухвали про відкриття апеляційного провадження), направлена на зареєстровану адресу проживання ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Управління адміністративних послуг про реєстрацію місця проживання особи та витягом з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 8, 11), повернулась до апеляційного суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній» (а.с. 58, 60-61), що згідно положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.
Поштова кореспонденція (копія ухвали про відкриття апеляційного провадження), направлена на зареєстровану адресу проживання ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 10), яка також вказана відповідачем і в апеляційній скарзі, повернулась до апеляційного суду із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 59, 62-63), що згідно положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 26.06.2009 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 5).
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.6 ).
На підставі заочного рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.03.2010 у справі № 2-2374/10 стягувались з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею повноліття.
Згідно довідки від 01.09.2025 № 05/1032 Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, виданій ОСОБА_1 , вона є студенткою 1 курсу денної форми навчання медичного факультету №1 за спеціальністю «Медицина». Навчається за державним замовленням. Термін навчання: з 01.09.2025 до 30.06.2031 (а.с. 7).
Позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання від 30.08.2021 № 7145 та витягом з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 8, 11).
Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є пенсіонером за вислугою років, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 від 20.09.2018 (а.с. 26) та 17.10.2025 звільнений за власним бажанням із посади інспектора з кадрів ТОВ «Лемп» згідно копії трудової книжки НОМЕР_3 (а.с. 27-29).
Задовольняючи частково позовні вимоги, судом першої інстанції враховано положення СК України у відповідності із яким, правове зобов'язання по утриманню повнолітніх дітей, які продовжують навчання покладено в рівній мірі на обох батьків, батьки зобов'язані утримувати повнолітніх дітей, які навчаються, за умови, що вони можуть надавати таку допомогу, а повнолітня дитина потребує допомоги у зв'язку із навчанням.
Також з урахуванням положень ст. 182 СК України та враховуючи, що позивачкою не надано доказів матеріального становища відповідача, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання позивачки у розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) останнього, оскільки саме такий розмір аліментів відповідатиме інтересам сторін і не порушуватиме балансу їхнії прав.
З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з"ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 53 Конституції України встановлено, що кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.
Відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
За правилами ч. 1, 2 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Статтею 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Статтею 182 СК України встановлені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв'язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину) є обов'язковою складовою сукупності юридичних фактів, на підставі яких виникає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків, суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17.
Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 753/20347/20 наголосив, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними 23 років.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 Верховний Суд дійшов висновків, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
З системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв'язку з навчанням та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Приписами ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, належним чином проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
За матеріалами справи, ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , яка на день звернення до суду не досягнула 23 років, навчається у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова на денній формі навчання, у зв'язку з чим вона потребує матеріальної допомоги.
Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення аліментів на період навчання, заявник посилається на те, що СК України вказує на обов'язок обох батьків утримувати повнолітню особу, проте доказів утримання матір'ю або неможливість такого утримання позивачка не надала, а також посилається на те що при денній формі навчання позивачка спроможна працювати за сумісництвом, або неповний робочий день (тиждень), працювати дистанційно, виконувати роботи за договорами цивільно-правового характеру тощо, а позивачкою не доведена відсутність можливості працювати.
Вказані доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, враховуючи, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років, відповідачем не доведено належними і допустимими доказами не можливість надання такої допомоги.
Відповідно до частина перша статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Крім того, апеляційний суд також враховує, що в силу положень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.95.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатись після досягнення повноліття виникає незалежно від форми навчання.
Щодо визначення розміру аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, колегія суддів апеляційного суду погоджується, що за встановлених обставин по справі, враховуючи, що ОСОБА_1 навчається у навчальному закладі на держзамовленні, її навчальний процес здійснюється очно, не дистанційно, тому вона не має можливості працевлаштуватися та отримувати власний дохід, а також рівний обов'язок обох батьків утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що розмір аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, має становити 1/6 частину всіх видів доходу відповідача.
Саме такий розмір аліментів відповідатиме вимогам розумності і справедливості, буде необхідним та достатнім для забезпечення витрат на навчання і, разом із тим, співмірним з урахуванням мети аліментного зобов'язання.
Крім того, відповідно до статей 192, 201 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, не є сталим і може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Необгрунтованими є доводи скарги про неврахування судом положень ст. 182, 200 СК України щодо визначеного судом розміру аліментів, оскільки відповідачем не надано жодних доказів про наявність або відсутність у нього на праві власності рухомого чи нерухомого майна, а також доказів того, що він не має можливості сплачувати аліменти у встановленому судом розмірі, які, відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, мали б ураховуватися при визначенні розміру аліментів.
У справі встановлено та не спростовано матеріалами справи, що відповідач є працездатною особою, незважаючи, що є пенсіонером за вислугою років, а доказів погіршення майнового стану відповідача або відсутність достатнього заробітку (доходу) для сплати аліментів суду не надано.
Судова практика містить висновки про те, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не визначений в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 755/14148/18 та від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20).
Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на достатність матеріального забезпечення доньки, з врахуванням того, що навчання є безкоштовним та на те, що позивачкою не надано доказів проживання в іншому місті, оскільки належних та допустимих доказів щодо розміру отриманої ОСОБА_1 стипендії надано не було, клопотання про витребування такої інформації у навчальному закладі відповідачем в суді першої інстанції не заявлялось. Крім того, відповідачем не надано доказів відсутності потреби у матеріальній допомозі у зв'язку з навчанням доньки.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тобто, відповідач протягом розгляду справи, заперечуючи проти позову, не був позбавлений можливості надати належні докази.
Отже доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду є безпідставними, оскільки не спростовують обов'язок батька брати участь у матеріальних витратах на повнолітню дитину, яка потребує такої допомоги.
Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і доводи скарги про те, що позивачкою не надано доказів неможливості її утримання її матір'ю, оскільки відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина, а розмір аліментів на навчання повинен буди достатнім та необхідним.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що він позбавлений можливості надавати матеріальну допомогу повнолітній доньці, яка навчається є необґрунтованими та не дають підстав для звільнення його від такого обов'язку, враховуючи отримання відповідачем заробітної плати по жовтень 2025 року, що підтверджується відповіддю з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів (а.с. 53), та отримання пенсії.
Твердження заявника у скарзі про те, що позивачкою не наведено жодної обставини, пояснення та не подано доказів того, що вона потребує такої допомоги у зв'язку з навчанням, апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки право на отримання аліментів повнолітньою дитиною, яка продовжує навчання, прямо передбачено положеннями СК України і додаткового встановлення обставин не потребує.
Законодавець передбачив обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання до закінчення такого навчання або до досягнення дитиною двадцяти трьох років під умовою можливості надання такої допомоги, а відповідачем не надано суду доказів неможливості надання такої допомоги, як не надано до матеріалів справи і доказів про розмір пенсії, яку він отримує з 2018 року.
Крім того, батьки мають рівні права і обов'язки та у матеріалах справи відсутні докази, які б беззаперечно підтверджували, що відповідач не може надавати повнолітній доньці матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням останньої.
Посилання на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, а зводяться лише до переоцінки доказів та неправильного тлумачення заявником норм законодавства.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 24.02.2026.
Головуючий Судді :