24.02.2026 Справа № 183/4333/25
Унікальний номер 183/4333/25
Номер провадження 2/756/797/26
24 лютого 2026 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Шролик І.С.
секретар судового засідання - Лисенко Д.О.
за участю: представника відповідача - Янчука А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання договору поруки недійсним -
Короткий зміст заявлених вимог
У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Олійника В.М., звернулася до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вищевказаним позовом, в якому просить визнати недійсним договір поруки № 11258725000/П від 27 листопада 2007 року укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що впровадженні Новомосковського міжрайонного суду Дніпропетровської області перебуває справа № 183/1069/25 за позовом ТОВ «Укрдебт Плюс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Під час розгляду справи позивачу стало відомо, що 27 листопада 2007 року між АТ «УкрСиббанк » та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11258725000. В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 27 листопада 2007 року між банком та позичальником укладено Договір іпотеки № 11258725000/11258750000/3. Окрім того, 27 листопада 2007 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 нібито укладено Договір поруки № 11258725000/П, яким забезпечується виконання ОСОБА_2 зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору.
Про існування договору поруки № 11258725000/П від 27 листопада 2007 року позивач дізналася з вимоги про дострокове повернення кредиту від 27 листопада 2024 року.
Посилаючись, на ту обставину, що не підписувала договір поруки № 11258725000/П від 27 листопада 2007 р., просить суд визнати його недійсним.
Рух справи
Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2025 року справу передано для розгляду за підсудністю до Оболонського районного суду міста Києва.
21 липня 2025 року справа надійшла на адресу Оболонського районного суду міста Києва.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 липня 2025 року визначено головуючого суддю у справі Шролик І.С.
Ухвалою суду від 29 липня 2025 року відкрито загальне позовне провадження та призначене справу до підготовчого засідання на 26 серпня 2025 року.
Від представника відповідача 04 серпня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву в якому просять відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заявлених вимог. В обґрунтування поданого відзиву зазначають, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, просять застосувати до вимог позивача наслідки пропуску строку позовної давності.
12 серпня 2025 року від представника позивача надіслано клопотання про направлення справи для об'єднання до Самарівського міськрайоного суду Дніпропетровської області зі справою №183/1069/25.
Ухвалю суду від 26 серпня 2025 року відмовлено представнику позивача в задоволенні клопотання про надіслання матеріалів справи для об'єднання.
17 жовтня 2025 року представник відповідача подав додаткові пояснення із клопотанням про доручення доказів, заяви ОСОБА_1 про згоду на укладання її чоловіком кредитного договору 27 листопада 2007 року, яка була адресована банку; заяву про надання ОСОБА_3 згоди чоловіку ОСОБА_2 на купівлю квартири за рахунок кредитних коштів та передачі її в іпотеку, заява нотаріально завірена; заяви від 29 вересня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про згоду на внесення змін як до кредитного договору, так і до договору поруки. Заяви від 22 листопада 2007 року про надання іпотечного кредиту, в якій міститься підпис як позичальника, так і дружини ОСОБА_3 . Долучено договір про надання споживчого кредиту, договір поруки та додаткову угоду №1 до договору поруки від 29 вересня 2010 року.
Ухвалою суду від 10 листопада 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 08 січня 2026 року.
08 січня 2026 року від представника відповідача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи рішення Самарського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2025 року у справі №183/6376/24 про поділ майна подружжя ОСОБА_1 із клопотанням про поновлення строку для подання доказів.
За неодноразовим клопотанням представника позивача ОСОБА_5 розгляд справи відкладався.
В судові засідання 08 січня 2026 року, 24 лютого 2026 року представник позивача ОСОБА_5 не з'явився, до участі в режимі відеоконференції не приєднався, доказів поважності неявки в судове засідання не надав.
В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Янчук А.А. заперечував проти задоволення заявлених вимог з підстав та мотивів викладених у поданому відзиві.
Суд вважає за можливе провести розгляд справи без участі позивача та її представника, а також третьої особи, які не з'явилися в судове засідання. Про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, що доводиться довідками.
Вислухавши представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 27 листопада 2007 року укладено договір про надання споживчого кредиту № 11258725000, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 20000,00 доларів США з метою придбання квартири АДРЕСА_1 (а.с.138-147).
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 27 листопада 2007 року між АК «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №11258725000/11258750000/3, посвідчений 27 листопада 2007 року приватним нотаріусом.
Також, 27 листопада 2007 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки №11258725000/П. За умовами договору поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_2 зобов'язань, які виникли з договору про надання споживчого кредиту №11258725000. Додатковою угодою №1 до договору поруки від 29 вересня 2010 року поручитель ОСОБА_1 надала згоду на зміну основного зобов'язання в частині графіку погашення кредиту (а.с.148-149).
Судом досліджено заяву ОСОБА_1 від 27 листопада 2007 року, якою вона як дружина, в порядку ст.65 СК України надала згоду на укладання її чоловіком ОСОБА_2 кредитного договору 27 листопада 2007 року (а.с.127).
Заяву ОСОБА_3 від 27 листопада 2007 року про надання згоди чоловіку ОСОБА_2 на купівлю квартири за рахунок кредитних коштів та передачі її в іпотеку, заява нотаріально посвідчена (а.с.128).
Заяви від 29 вересня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про згоду на внесення змін як до кредитного договору, так і до договору поруки (а.с.129,130).
Як встановлено зі заяви від 22 листопада 2007 року про надання іпотечного кредиту, в якій міститься підписи як позичальника ОСОБА_2 так і дружини ОСОБА_3 про отримання коштів в кредит (а..с131-134).
Договір страхування ОСОБА_1 від нещасних випадків АТ «СК «Кардіф».
Між АТ«УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» 08 грудня 2011 року укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого ПАТ «ДельтаБанк» набуло статус кредитора у зобов'язанні, що виникло, зокрема, на підставі Договору про надання споживчого кредиту № 11258725000 від 27 листопада 2007 р. з усіма забезпечувальними договорами до нього.
В подальшому 13 травня 2020 року ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс» відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), уклали Договір № 2245/К про відступлення прав вимоги.
Судом досліджено рішення Самарського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2025 року у справі №183/6376/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи АТ«УкрСиббанк» та ТОВ «Укрдебт плюс» про поділ майна подружжя (а.с.199-209).
Між сторонами виник спір стосовно визнання недійсним договору поруки з підстав не підписання його позивачем ОСОБА_3 .
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови ВП ВС від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (постанови від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови ВП ВС від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова ВП ВС від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови ВП ВС від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункти 110-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23)).
Згідно частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору поруки) Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина перша та друга статті 547 ЦК України).
Тлумачення частини другої статті 547 ЦК України свідчить, що правовим наслідком недодержання письмової форми правочину про забезпечення виконання зобов'язання є його нікчемність.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що: «у разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. ВП ВС звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом».
У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року в справі № 552/6884/19 (провадження № 61-15466св20) вказано, що «у частинах першій, другій статті 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми правочину про забезпечення виконання зобов'язання є його нікчемність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
На підставі викладеного, суд звертає увагу на заперечення сторони відповідача щодо обраного позивачем способу захисту та вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову з підстав необґрунтованості позовних вимог, у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.
Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у випадку недодержання письмової форми встановлена законом і цей правочин, у разі встановлення факту його непідписання стороною, є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту прав; правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним та такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Що до заявленого клопотання представника відповідача ТОВ «Укрдебт плюс» про застосування наслідків пропуску позивачем ОСОБА_1 строку позовної давності, суд звертає увагу на роз'яснення, що містяться в пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. З огляду на те. що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню через невірно обраний спосіб захисту, суд не застосовує наслідки пропуску позивачем строку позовної давності.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положенням ст.141 ЦПК України, у зв'язку із відмовою ОСОБА_1 в задоволені заявлених вимог, судові витрати не компенсуються.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.2, 4, 5, 10, 12, 76-83, 133,141,209-211, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання договору поруки недійсним.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 24 лютого 2026 року.
Суддя І.С. Шролик