Справа № 640/33038/21
25 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
за участю секретаря Сови Є.В.
розглядаючи у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі.
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 11 вересня 2025 року позов задовольнив частково.
Додатковим рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року частково задоволено заяву представника позивача адвоката Хлопко Анастасії Юріївни про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства розвитку громад та територій України. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2026 апеляційну скаргу Міністерства розвитку громад та територій України задоволено частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року змінено в мотивувальній частині у відповідності до висновків наведених постанові. Викладено п'ятий абзац резолютивної частини рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у наступній редакції: «Стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 19.10.2021 у сумі 2138,81 грн (дві тисячі сто тридцять вісім гривень 81 копійку)». В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року залишено без змін.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2026 апеляційну скаргу Міністерства розвитку громад та територій України залишено без задоволення, а додаткове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року - залишено без змін.
09.02.2026 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 23000 грн.
Міністерством розвитку громад та територій України подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Розглянувши вказану заяву та заперечення на заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правничої (правової) допомоги належать також консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу (правову) допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу (правову) допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу (правову) допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Як вбачається з матеріалів справи, у заяві представник позивача просить стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 23000 грн.
Представником позивача надано до суду докази на підтвердження понесених витрат, а саме: свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю; довідку від 05.02.2026 №5; Акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правової допомоги №2 від 13 січня 2021 року; Додаткову угоду до договору про надання правової допомоги №2 від 13 січня 2021 року;
В Акті вказано, що виконавцем було надано позивачу наступні послуги з правничої (правової) допомоги:
-підготовка відзиву на апеляційну скаргу від 07.11.2025 (до апеляційної скарги від 22.10.2025 № 414/25) у сумі 15 000,00 грн;
- підготовка Додаткових пояснень у справі від 08.01.2026 (до заперечення від 08.12.2025 № 478/25) у сумі 2 000,00 грн;
- підготовка Додаткових пояснень у справі від 08.01.2026 (до заперечення від 08.12.2025 № 479/25) у сумі 2 000,00 грн;
- участь у судових засіданнях, що відбулися 14.01.2026 та 04.02.2026, у сумі 4 000,00 грн.
Загальна вартість наданих робіт становить 23000 грн.
Міністерством розвитку громад та територій України подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. У запереченні відповідач зазначив, що у вказаній заяві від 09.02.2026 не вказано будь-яких причин, які унеможливили подання вчасно стороною по справі відповідних доказів; не наведено обставин поважності причин неподання відповідних доказів щодо правничої допомоги, не повідомлено також і у судових засіданнях про наявність саме поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення постанови, отже з урахуванням переліченого вище, подана адвокатом Хлопко А.Ю. заява підлягає залишенню без розгляду і з вказаних причин.
Також на переконання відповідача позивачем у цій справі не доведено взагалі та не надано належних, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касовий чек або ж касову книгу адвоката з відміткою про прийняття готівкових коштів) доказів своїх витрат при розгляді цієї справи. Надана адвокатом довідка вих. від 05.02.2026 №5, на переконання відповідача не є належним доказом понесених витрат, оскільки Законом № 5076 не надано право адвокатам видавати будь-які довідки.
Відповідач зазначив, що стороною позивача не доведено неминучість таких витрат, відзив на апеляційну скаргу повністю відтворює документи, що подавались до суду першої інстанції, в акті не зазначено ні часу, витраченого адвокатом при наданні такого виду правової допомоги ні розрахунків, які використовувались для оцінки такого роду правової допомоги.
Щодо доводів відповідача про наявність підстав для залишення заяви без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21 зазначила, що підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Також в зазначеній справі об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зауважила, що коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суд про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.
Отже якщо до завершення розгляду справи учасник справи не заявив суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані вже після того, як цей суд розгляне позовну заяву й ухвалить відповідне рішення.
Спірне питання у цій справі стосується тлумачення та застосування порядку обчислення початку п'ятиденного строку для подання доказів на підтвердження розміру витрат, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України.
Судом встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу від 07.11.2025 представник позивача зазначав, що з об'єктивних, поважних причин позивач не має можливості подати докази, що підтверджують розмір судових витрат, які сплачено або буде сплачено позивачем у зв'язку з розглядом прави судом апеляційної інстанції, оскільки станом на дату подання відзиву розгляд справи цим судом ще відбудеться, кількість судових засідань спрогнозувати неможливо, як й кількість процесуальних документів, які треба буде підготувати та подати до цього суду, а отже загальну вартість професійної правничої (правової) допомоги за Договором та Додатковою угодою станом на подання відзиву визначити неможливо.
Представник позивача просив врахувати, що з поважних причин, наведених вище, докази (договори, рахунки тощо), що підтверджують розмір судових витрат, які сплачено або буде сплачено позивачем у зв'язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції, буде подано до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення.
У судовому засіданні від 04.02.2026 позивач та представник позивача наголошували про заявлення клопотання щодо розподілу судових витрат та вказували, що докази буде подано протягом п'яти днів після ухвалення рішення.
В межах визначеного строку, а саме 09.02.2026 представником позивача було подано до суду письмову заяву про стягнення витрат на професійну правничу(правову) допомогу та докази на підтвердження понесених витрат.
Колегія суддів зазначає, що вказані обставини свідчать про те, що у позивача був наявний намір про відшкодування витрат на правничу (правову) допомогу та його представником заявлено відповідну заяву з цього приводу.
Враховуючи наведені обставини колегія суддів вважає необґрунтованими доводи представника Міністерства про наявність підстав для залишення поданої представником позивача заяви без розгляду.
Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами представника відповідача щодо неспівмірності розміру судових витрат.
Колегія суддів зазначає, що у постанові від 16.06.2020 року Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу (правову) допомогу, колегія суддів не вбачає підстав для відшкодування позивачу всіх його витрат на оплату послуг адвоката з огляду на таке.
За статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді апеляційної інстанції та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.
У зв'язку із цим, колегія суддів бере до уваги, що, доводи представника позивача у апеляційному суді (зокрема у відзиві на апеляційну скаргу) були побудовані на аналогічних доводах позовної заяви. Зміст відзиву фактично полягав у дублюванні позовної заяви поданої до суду першої інстанції. У зв'язку з наведеним колегія суддів не вбачає розумної потреби у таких витратах для цієї справи, не вважає, що вони відповідають критерію необхідності. Таким чином не можна погодитися із доводами представника позивача щодо розміру заявленої винагороди.
На стадії апеляційного розгляду справи правова позиція позивача вже була сформована, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано. Апеляційний суд зауважує, що у цій частині доводи представника позивача фактично обґрунтовані вчиненням дій, які були актуальні під час звернення із позовною заявою та розгляду її у суді першої інстанції.
Крім цього, варто звернути увагу на те, що доводи відзиву переважно дублюють зміст оскаржуваного судового рішення (його мотивувальну частину).
За таких підстав визначена вартість вищенаведених наданих послуг адвокатом в загальній сумі 23000 не відповідає критерію розумної необхідності.
Верховний Суд неодноразово у постановах зазначав, що при зменшенні витрат на правову допомогу суд повинен враховувати: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22).
З огляду на викладене, вирішуючи, чи є розмір витрат позивача на правничу (правову) допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, колегія суддів враховує, що під час розгляду даної справи в судах позиція позивача не змінювалася.
Колегія суддів бере до уваги, що, доводи представника позивача у апеляційному суді були побудовані на аналогічних доводах позовної заяви. У зв'язку з наведеним колегія суддів не вбачає розумної потреби у таких витратах для цієї справи, не вважає, що вони відповідають критерію необхідності.
Таким чином, колегія суддів вважає, що заява представника позивача про розподіл витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 13000 грн. не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозмірні із виконаною роботою у суді апеляційної інстанції, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи матиме надмірний характер.
З огляду на зазначене у сукупності, співмірність понесених позивачем витрат на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених ст.139 КАС України, враховуючи обсяг виконаних робіт, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, ураховуючи критерій розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, у розмірі 10000 (десять тисяч) грн.
Керуючись ст. 134, 252 КАС України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства розвитку громад та територій України (код ЄДРПОУ 37472062) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 10 000 гривень (десять тисяч гривень).
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду.
Повний текст додаткової постанови виготовлено 25.02.2026.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: А.Ю.Коротких
Н.М.Єгорова