Справа № 320/25128/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
25 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Вівдиченко Т.Р., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.11.2023 № 262140011586 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах та не зарахування до страхового стажу періодів з 04.09.1986 по 07.01.1987, з 17.08.1989 по 01.03.1991, з 02.03.1991 по 12.05.1991, з 08.06.1994 по 07.08.1995, з 01.09.1995 по 20.12.1997, з 01.09.1998 по 01.01.1999, з 27.12.2000 по 31.12.2000, з 01.07.2001 по 31.12.2003;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 04.09.1986 по 07.01.1987, з 17.08.1989 по 01.03.1991, з 02.03.1991 по 12.05.1991, з 08.06.1994 по 07.08.1995, з 01.09.1995 по 20.12.1997, з 01.09.1998 по 01.01.1999, з 27.12.2000 по 31.12.2000, з 01.07.2001 по 31.12.2003 та призначити пенсію за віком з 02.11.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що пенсійний орган безпідставно не зарахував до страхового стажу певні періоди роботи, зазначені у трудовій книжці, з огляду на наявність певних недоліків у записах трудової книжки. Проте відповідальність за правильність внесення записів лежить на роботодавці, а тому позивачу не може бути відмовлено у захисті соціальних прав через помилки, допущені роботодавцем.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.11.2023 № 262140011586. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 04.09.1986 по 07.01.1987, з 17.08.1989 по 01.03.1991, з 02.03.1991 по 12.05.1991, з 08.06.1994 по 07.08.1995, з 01.09.1995 по 20.12.1997, з 01.09.1998 по 01.01.1999, з 27.12.2000 по 31.12.2000, з 01.07.2001 по 31.12.2003 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з'ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року та від 6 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою від 02.11.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Зазначену заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке рішенням від 09.11.2023 № 262140011586 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком.
У згаданому рішенні установлено, що позивач набув необхідного пенсійного віку (за пільговими умовами - 55 років), але не має необхідної кількості страхового стажу (25 років) - наявний страховий стаж становить 15 років 6 місяців 24 дні.
До страхового стажу не враховано періоди згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 : з 04.09.1986 по 07.01.1987 (відсутні інформація про присвоєння кваліфікації), з 17.08.1989 по 01.03.1991 (відсутній наказ про звільнення), з 02.03.1991 по 12.05.1991 (не завірено печаткою), з 08.06.1994 по 07.08.1995 (печатка не читається), з 01.09.1995 по 20.12.1997 (наявність виправлень), з 01.09.1998 по 01.01.1999 (не зазначено назву підприємства).
Також не зараховано періоди з 27.12.2000 по 31.12.2000, з 01.07.2001 по 31.12.2003, оскільки відсутня сплата внесків згідно з довідкою форми ОК-5.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виснував, що записи трудової книжки містять достатньо відомостей для ідентифікації періодів роботи, займаних посад, підстав прийняття на роботу та звільнення; записи засвідчені підписами та печатками, достовірність яких не викликає сумнівів; відсутність печатки у деяких записах не може бути підставою для неврахування відповідних періодів, оскільки з тексту самого запису можливо встановити, на якому підприємстві працював позивач; натомість у записі, де не зазначено назву підприємства, наявна печатка, з якої можливо однозначно ідентифікувати назву роботодавця; отже, у відповідача була вся необхідна інформація для повного та правильного визначення страхового стажу позивача. Таким чином, періоди з 04.09.1986 по 07.01.1987, з 17.08.1989 по 01.03.1991, з 02.03.1991 по 12.05.1991, з 08.06.1994 по 07.08.1995, з 01.09.1995 по 20.12.1997, з 01.09.1998 по 01.01.1999 підлягають зарахуванню до страхового стажу. Відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на підприємство, відтак суд дійшов висновку, що відсутність у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 27.12.2000 по 31.12.2000, з 01.07.2001 по 31.12.2003 не є підставою для невключення вказаного періоду до страхового стажу позивача. Ураховуючи те, що при розрахунку страхового стажу позивача безпідставно не брався до уваги період, зазначений у трудовій книжці, суд дійшов висновку, що з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії і зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача зазначений період згідно висновків, наведених у цьому судовому рішенні, та повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії.
У своїй скарзі апелянт зазначив про те, що до страхового стажу не зараховано періоди: згідно трудової книжки НОМЕР_1 : навчання з 04.09.1986 по 07.01.1987, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації (для зарахування необхідно надати свідоцтво або уточнюючу довідку); з 17.08.1989 по 01.03.1991, оскільки у записі відсутній наказ про звільнення; 3 02.03.1991 по 12.05.1991, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою; з 08.06.1994 по 07.08.1955, оскільки у записі про звільнення печатка підприємства не читається; - з 01.09.1995 по 20.12.1997, оскільки виправлено дату прийняття, номер наказу про прийняття та не завірено належним чином; з 01.09.1998 по 01.01.1999, оскільки не зазначено назву підприємства куди прийнято на роботу (для зарахування вказаних періодів необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи); з 27.12.2000 по 31.12.2000, з 01.07.2001 по 31.12.2003, оскільки за зазначені періоди відсутня сплата внесків згідно довідки форми ОК-5.
На дату звернення за призначенням пенсії позивач не набув відповідного страхового стажу, право на призначення пенсії згідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відсутнє. Враховуючи вищенаведене, Головне управління не вбачає в своїх діях порушення чинного пенсійного законодавства України і вважає, що позовні вимоги позивача не обґрунтовані та безпідставні.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статі 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 114 цього Закону право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пункт перший частини другої статті 114 Закону №1058-IV передбачає, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є: (1) наявність професії чи посади у Списку №1; (2) підтвердження шкідливих умов праці працівника безпосередньо на робочому місці результатами атестації робочих місць; та (3) виконання робіт в умовах, передбачених відповідним Списком, протягом повного робочого дня на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 56 Закону України №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При вирішенні спору, що виник між сторонами, суд виходить із того, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи мають застосовуватися лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних даних покладено на уповноважений ним орган, тобто на підприємство де працював позивач.
Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Даний правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.
За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про період роботи на підприємстві на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, суд враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо коректності заповнення записів у його трудовій книжці та спірних періодів, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на особу, а на уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.
Також відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював у спірні періоди на вказаному підприємстві, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно спірного періоду зроблені з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до страхового стажу, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Водночас, суд зауважує, що на підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (діючого на час вчинення спірних правовідносин), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок №22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду доказів проведення ним перевірки відомостей, поданих для обчислення пенсії з первинними документами.
Також суд враховує, що відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на підприємство, таким чином відсутність у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 27.12.2000 по 31.12.2000, з 01.07.2001 по 31.12.2003 не є підставою для не включення вказаного періоду до страхового стажу позивача.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом, зокрема, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 04.09.1986 по 07.01.1987, з 17.08.1989 по 01.03.1991, з 02.03.1991 по 12.05.1991, з 08.06.1994 по 07.08.1995, з 01.09.1995 по 20.12.1997, з 01.09.1998 по 01.01.1999, з 27.12.2000 по 31.12.2000, з 01.07.2001 по 31.12.2003 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Доказів, які б відповідали вимогам статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: Т.Р. Вівдиченко
О.М. Кузьмишина