Справа № 320/40800/24 Суддя (судді) першої інстанції: Скрипка І.М.
25 лютого 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м.Києві, третя особа: Голосіївське УП ГУНП в м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 28.06.2024 № 1221 о/с про переведення позивача;
- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу превенції Голосіївського управління Національної поліції у м. Києві;
- стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.06.2024 по дату винесення судового рішення.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ в частині, що стосується його прав, прийнято відповідачем з порушенням чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини. Позивач вважає, його переведено на службу на іншу посаду та в іншу місцевість без його згоди.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Головне управління Національної поліції у м. Києві в оскаржуваному наказі не зазначає конкретно правові підстави, передбачені частиною першою статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», що надають право суб'єкту владних повноважень здійснити переведення. Вважає, що відповідач не врахував волевиявлення позивача щодо обставин переведення.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки обставинам, що переведення здійснено в період втрати працездатності.
Від представника Головного управління Національної поліції у м. Києві 14.02.2025 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Представник стверджує, що позивач переміщений на рівнозначну посаду відповідно до п. 2 частини першої статті 65 Закону №580-VIII для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, з дотриманням процедури, установленої спеціальним законодавством, у тому числі з урахуванням положень Закону № 2123-IX, яким внесено зміни до спеціального Закону № 580-VIII, з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану. Переведення позивача слугувало не тільки цілям, поставленим керівництвом держави перед Національною поліцією України, та необхідністю виконання завдань поліції, передбачених Законом № 580- VIII, а й мало на меті забезпечення дотримання прав і свобод людей, гарантованих їм Конституцією України, отже не може бути визнаним неефективним, або таким, що не відповідає інтересам служби.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу на посаді інспектора відділу превенції Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Зазначав, що у травні 2024 року виявив намір звільнитися зі служби у поліції, у зв'язку з чим подав відвідний рапорт і почав оформлювати обхідний лист.
Примірник відповідного рапорту до суду не подано, натомість додано рапорт датований 19.06.2024, зданий 19.06.2024 оператору поштового зв'язку для відправлення (а.с.11)
Обхідний листок частково заповнений (менше половин пунктів), підстава його заповнення - не зазначена (а.с.14).
Головне управління Національної поліції в Донецькій області у листі від 27.06.2024 № 3023/01/12-2024 звернулося до Головного управління Національної поліції у м. Києві з проханням розглянути питання про можливість переведення поліцейських для подальшого проходження служби в розпорядження Головного управління Національної поліції в Донецькій області в кількості, що дозволить зменшити некомплект органу поліції хоча б на 2 %. В якості обґрунтування тут вказана необхідність в додатковому залученні поліцейських з метою максимального та ефективного забезпечення виконання повноважень поліції, здійснення заходів правового режиму воєнного стану та посилення контртерористичних заходів на території Донецької області (а.с.139).
Керівництвом ГУНП у м. Києві підготовлено доповідну записку від 28.06.2024 про виділення особового складу ГУНП у м. Києві для переведення для подальшого проходження служби до ГУНП в Донецькій області, відповідно до частин першої, сьомої та восьмої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейських ГУНП у м. Києві у кількості 25-ти осіб, серед яких був і ОСОБА_1 (а.с.136-137).
Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 28.06.2024 № 1221 о/с, відповідно до частин першої, сьомої та восьмої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», переведено для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Донецькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , звільнивши його з посади інспектора відділу превенції Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, з 01 липня 2024 року (а.с.10). Підставою видання наказу вказано доповідну записку від 28.06.2024 року та лист ГУ НП в Донецькій області від 27.06.2024 року №3023/01/12-2024.
З метою реалізації цього наказу, у зв'язку з відсутністю позивача на службі, листом від 29.06.2024 № 94274-2024, позивачу надіслано витяг з наказу про його звільнення з посади із подальше переведенням, рекомендованим повідомленням з описом вкладення, трековий номер Укрпошти № 0312720234205, та повідомлено про переведення для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 01 липня 2024 року (а.с.171-173).
Також відповідач звернув увагу, що про своє місце перебування та причини відсутності на службі безпосереднє керівництво ОСОБА_1 не повідомляв; а витяги з електронної бази Національної служби здоров'я України, які долучені до позовної заяви, не підтверджують належне установлення уповноваженими особами його тимчасової непрацездатності у період з 27.06.2024 по 17.07.2024, і це не є підставою для увільнення від виконання службових обов'язків тому, що, як зазначено в інформаційних довідках, вони не є документами; з їх змісту неможливо ідентифікувати належність позивачу (а.с.57-58, 85-87).
Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 01.07.2024 №309 о/с «По особовому складу» старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , який прибув із ГУ НП у м. Києві, призначено інспектором відділу превенції Покровського районного управління поліції з 01.07.2024 (а.с.8).
Вважаючи вказаний наказ відповідача протиправним, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що саме з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану встановлено для поліцейських обов'язок проходження служби там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника поліції, в результаті і виникає у керівника ГУНП необхідність у негайному відновленні та підтриманні функціонування органів поліції (зокрема - у Головному управлінні Національної поліції, куди було призначено позивача) для забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно з частиною третьою статті 59 Закону №580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Стаття 65 Закону №580-VIII визначає порядок та підстави переміщення поліцейських.
Відповідно до частини першої статті 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється:
1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;
2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;
3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;
4) у зв'язку із зарахуванням на денну форму навчання за державним замовленням, у тому числі до магістратури, ад'юнктури та докторантури закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.
Приписами частини другої статті 65 Закону №580-VIII встановлено, що посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.
Умовами частини сьомої статті 65 Закону №580-VIII передбачено, що переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.
Згідно з частиною восьмою статті 65 Закону №580-VIII переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.
Поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
Крім того, відповідно до статті 60 Закону №580-VIII відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Наведені редакції ч. 8 статті 65 та статті 60 Закону №580-VIII набули змін згідно із Законом від 15.03.2022 №2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану», який набрав чинності з 01 травня 2022 року.
Аналіз наведених норм Закону України «Про Національну поліцію» свідчить про те, що поліцейський, зважаючи на особливий характер державної служби, зобов'язаний проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника. Водночас, Закон №580-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин містить умову регулювання відносин щодо проходження служби в поліції саме цим Законом.
Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, що мало місце в судовій практиці.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 травня 2023 року у справі №620/3663/19, яка підлягає обов'язковому застосуванню судами відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, які викладені у вищевказаній постанові.
Доводи ОСОБА_1 стосовно відсутності його згоди на переміщення, як підставу для скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів оцінює критично.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що побажання поліцейського необхідне лише у випадку переміщення поліцейських на рівнозначні посади за ініціативою поліцейського (п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону №580-VIII) та при переміщенні його по службі у зв'язку зі скороченням штатів (ч. 2 ст. 68 Закону № 580-VIII).
В усіх інших випадках підставою переміщення визначено певні обставини або рішення певних органів, настання (прийняття) яких не залежать від волі поліцейського, в тому числі переміщення для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби.
Колегією суддів встановлено, що до Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшов лист Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 27.06.2024 №3023/01/12-2024, в якому зазначено, що у період воєнного стану в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області виник некомплект вакантних посад поліцейських, який складає 1135 одиниць (29,5%), цим самим збільшуючи навантаження на поліцейських майже на третину, що дається в знаки при забезпеченні виконання ними своїх службових обов'язків.
З метою максимального та ефективного забезпечення виконання повноважень поліції, здійснення заходів правового режиму воєнного стану та посилення контртерористичних заходів на території Донецької області, виникає нагальна потреба в додатковому залученні поліцейських для виконання відповідних завдань та комплектуванні вакантних посад.
Таким чином, переведення позивача на посаду було зумовлене необхідністю забезпечити ефективне та безперервне надання поліцейських послуг під час дії воєнного стану на території Донецької області.
Отже, спеціальне законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагало згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення в інтересах служби на рівнозначну посаду у цю або іншу місцевість.
Як вже було зазначено вище, переведенню позивача слугував лист Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 27.06.2024 № 3023/01/12-2024, адресований ГУНП у м. Києві щодо виникнення у період воєнного стану в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області некомплекту вакантних посад поліцейських, який складає 1135 одиниць (29,5%), цим самим збільшуючи навантаження на поліцейських майже на третину.
Подання на позивача аргументоване значним некомплектом, постійним залученням особового складу Покровського районного управління поліції до виконання завдань територіальної оборони, забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, несення служби на блокпостах, що призводить до постійного та значного службового навантаження на поліцейських, що призвело до необхідності залучення додаткової кількості поліцейських для виконання відповідних завдань.
Таким чином, інтересами служби, що зумовили переведення позивача до ГУНП в Донецькій області, була необхідність забезпечити ефективне та безперервне надання поліцейських послуг під час дії воєнного стану на території Донецької області.
Щодо доводів апелянта про те, що в оскаржуваному наказі Головного управління Національної поліції у м. Києві не зазначено конкретно правові підстави, передбачені частиною першою статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», що надають право суб'єкту владних повноважень здійснити переведення, колегія суддів зазначає наступне.
Наказ відповідача № 1221 о/с від 28.06.2024 року містить посилання на норми чинного спеціального законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а саме частину першу, сьому та восьму статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», як на підставу для переведення позивача до ГУНП в Донецькій області для подальшого проходження служби.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, відсутність конкретизації підстави, у зв'язку з якими позивача переведено до іншого місця служби, не впливає на правомірність прийнятих відповідачами наказів, з огляду на фактичну наявність таких підстав та спеціального законодавства, яким передбачено необхідність прийняття таких рішень (переведення до іншого місця проходження служби) з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану.
Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Отже, вказані положення загального законодавства стосуються саме недопустимості звільнення працівника з роботи у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці, а не його переведення. Перебування позивача на лікарняному не перешкоджає його переведенню на іншу посаду.
Доводи апелянта, зазначені в апеляційній скарзі щодо порушення відповідачем приписів законодавства не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма