Справа № 320/49739/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.
24 лютого 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,
за участю секретаря Коренко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Обслуговуючий кооператив «Житлово-Будівельний кооператив «Дельфін», ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України, треті особи: Житлово-будівельний кооператив «Райдуга», Громадська організація «ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ СКВЕРУ ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ В МІСТІ КИЄВІ», Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДЄВРОСЕРВІС», Товариство з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС» про визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт
Обслуговуючий кооператив «ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «ДЕЛЬФІН» та ОСОБА_1 , звернулись до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, подану одночасно з пред'явленням позовної заяви, в якій просили суд:
- зупинити дію дозволу на виконання будівельних робіт №ІУ013210903861 від 08.09.2021, виданого Державною інспекцією архітектури та містобудування України (Ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 44245840 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
- заборонити ТОВ «Будівельна компанія «Будєвросервіс» (Ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 34528871), ТОВ «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС» (Ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 39778632% їх підрядникам/субпідрядникам, працівникам, водіям техніки, а також будь-яким іншим особам за їх дорученням вчиняти на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Івана Миколайчука, 3 (кадастровий № 8000000000:90:135:0002) будь-які підготовчі чи будівельні дії, зокрема (але не виключно): заїзд/переміщення важкої будівельної техніки та спецтранспорту; знесення/демонтаж існуючих споруд, малих архітектурних форм, покриттів; улаштування/посилення/переміщення огорожі, воріт, турнікетів чи інших перешкод доступу; вирубку, пошкодження або пересадку зелених насаджень, корчування, зняття ґрунтового покриву; земляні роботи (розробка/виймання/вивезення ґрунту, копання котлованів/траншей), буріння, пальові/свайні роботи, вібраційне ущільнення, ін'єктування, випробування паль; демонтаж/перенесення інженерних мереж, підключення до мереж, прокладання тимчасових мереж; складування будівельних матеріалів, конструкцій, відходів, улаштування тимчасових складів/баз; доставку/розвантаження будматеріалів, обладнання, механізмів; будь-які інші підготовчі чи будівельні роботи, спрямовані на реалізацію спірного будівництва.
- заборонити виконавчому органу КМР (КМДА), Київській міській військовій адміністрації, Дніпровській РДА, КП «Київблагоустрій» та іншим причетним структурним підрозділам видавати, погоджувати чи продовжувати будь-які контрольні картки, ордери, дозволи, погодження, техумови та інші документи, що надають можливість здійснювати підготовчі/будівельні роботи на зазначеній ділянці (крім рішень про скасування/відкликання вже виданих).
В обґрунтування заяви зазначено, що дозвіл на виконання будівельних робіт надає замовнику та підряднику право на виконання підготовчих робіт і будівельних робіт на відповідних об'єктах будівництва, в тому числі і на вчинення будь-яких дій у межах будівельного майданчика, а тому невжиття заходів забезпечення позову може призвести до реалізації запланованого проекту будівництва, що, в свою чергу, повністю знівелює можливість захисту прав і інтересів позивачів у випадку прийняття судом рішення про задоволення позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржила його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зщаяву про забезпечення позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 19 жовтня 2012 року між ТОВ «Савона» та ТОВ «Будівельна компанія «Будєвросервіс» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: вул. Івана Миколайчука (колишня - Серафимовича), буд. 3. За договором визначено такі ідентифікаційні відомості: кадастровий номер - 8000000000:90:135:0002; площа - 0,2421 га (2421 м2); цільове призначення - будівництво, експлуатація та обслуговування блоку громадського призначення з офісними приміщеннями.
Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.03.2020 №345 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва за адресою: вул. Івана Миколайчука (колишня вул. Серафимовича, 3 у Дніпровському районі м. Києва).
До матеріалів позовної заяви наданий експертний висновок (позитивний) щодо розгляду проектної документації на будівництво за проектом «Будівництво багатофункціонального комплексу по вул. Івана Миколайчука (колишня вул. Серафимовича), 3 у Дніпровському районі м. Києва», затверджений 30 квітня 2021 року.
08 вересня 2021 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України при формальному дотриманні вимог, передбачених Законом України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон № 3038-VI) виданий дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ013210903861, який є предметом заявленого позивачами позову.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи наділений правом застосувати передбачені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову може застосовуватися як до подання позовної заяви, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення, а також ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) наявні очевидні ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією чи бездіяльністю.
Подання позовної заяви, так само як і відкриття провадження в адміністративній справі, не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо судом не вжито відповідні заходи забезпечення позову.
Перелік видів забезпечення позову визначено статтею 151 КАС України. Згідно з частиною першою цієї статті, позов, зокрема, може бути забезпечено шляхом зупинення дії індивідуального або нормативно-правового акта, заборони відповідачу вчиняти певні дії, а також заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору (пункти 1, 2, 4 зазначеної частини).
Частина друга цієї ж статті КАС України передбачає можливість застосування судом кількох заходів забезпечення позову одночасно. При цьому такі заходи повинні бути співмірними із заявленими позовними вимогами. Суд також зобов'язаний враховувати співвідношення прав чи інтересів, про захист яких заявляє заявник, із наслідками застосування заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, заходи забезпечення позову мають застосовуватися виключно в межах заявлених позовних вимог та бути адекватними і співмірними із такими вимогами.
Адекватність заходу забезпечення позову, який застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він спрямований. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права чи інтересу, про захист якого просить заявник, із наслідками, що можуть настати, зокрема, у разі зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.
Співмірність означає необхідність порівняння негативних наслідків від застосування заходів забезпечення позову з негативними наслідками, які можуть настати у разі їх невжиття, з урахуванням відповідності права або законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, а також майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються з метою гарантування реального виконання судового рішення у майбутньому у разі ухвалення такого рішення на користь позивача. Водночас для їх застосування необхідно дотримання щонайменше однієї з умов, визначених частиною другою статті 150 КАС України.
У результаті забезпечується можливість виконання судового рішення на підставі принципу обов'язковості судових рішень, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, пункті 5 частини третьої статті КАС України, а також у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Рябих проти Росії» (§§ 51, 52) та «Горнсбі проти Греції» (§ 40).
Суд також бере до уваги, що згідно зі статтею 13 Конвенції кожна особа, чиї права і свободи, визнані Конвенцією, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні ЄСПЛ від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначено, що засіб юридичного захисту повинен бути ефективним як за законом, так і на практиці.
Водночас у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а також створення механізму відновлення порушеного права.
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» наголошено, що ефективний засіб полягає у запобіганні виконанню заходів, які суперечать Конвенції, або настанню події з незворотними наслідками. У справі «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ зазначив, що було б неприйнятним, якби стаття 13 Конвенції лише декларувала право на ефективний засіб захисту без його практичного застосування, оскільки обов'язковим є реальне функціонування ефективного механізму захисту, а протилежний підхід суперечить принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 Комітету міністрів Ради Європи від 13.09.1989 щодо тимчасового судового захисту в адміністративних справах, рішення про застосування тимчасового захисту може прийматися, зокрема, у випадку, якщо виконання адміністративного акта може завдати значної шкоди, відшкодування якої пов'язане з труднощами, і якщо на перший погляд існують достатньо вагомі підстави сумніватися у правомірності такого акта. Суд, який застосовує такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати позицію щодо законності відповідного адміністративного акта, а його рішення про застосування тимчасового захисту не повинно мати вирішального впливу на остаточне рішення у справі щодо оскарження такого акта.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності передбачених процесуальним законом умов і підстав та повинні відповідати критеріям адекватності і співмірності.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності застосування відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; необхідності забезпечення балансу інтересів сторін та інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, зокрема здатності такого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення або невиконання судового рішення у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу, у зв'язку із застосуванням таких заходів.
Разом із тим Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 у справі № 705/4587/17 сформулював правову позицію, відповідно до якої в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також зазначити, які саме дії будуть спрямовані на відновлення прав позивача, оцінити складність їх здійснення та встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Для застосування заходів забезпечення позову суд на підставі наданих доказів та з урахуванням обставин справи і поведінки учасників повинен переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Така загроза повинна бути безпосередньо пов'язана з об'єктом спору, і мають бути обґрунтовані підстави вважати, що у разі невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, передбачені пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.
Так, заявники, обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, зазначають, що Державна інспекція архітектури та містобудування України видала оскаржуваний дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ013210903861, на їх переконання, з порушенням вимог чинного законодавства та з відступом від встановленого цільового призначення земельної ділянки. Будівництво 26-поверхового комплексу здійснюється на території скверу імені Павла Тичини, який має культурну та екологічну цінність, а також у безпосередній близькості до існуючої житлової забудови.
Заявники також вказують, що проєктна та геологічна документація свідчить про високий рівень ризиків для безпечного проживання мешканців, зокрема у зв'язку з підтоплюваністю ґрунтів, необхідністю використання пальових фундаментів, а також наявними дефектами фундаментів сусідніх будівель. Крім того, на їх думку, фактичне виконання будівельних робіт призвело до вирубки зелених насаджень та обмеження доступу громади до відповідного громадського простору.
Оцінюючи доводи заявників щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного дозволу № ІУ013210903861 від 08 вересня 2021 року, суд зазначає наступне.
Із матеріалів позовної заяви та заяви про забезпечення позову встановлено, що 19 жовтня 2012 року між ТОВ «Савона» та ТОВ «Будівельна компанія «Будєвросервіс» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: вул. Івана Миколайчука (раніше - вул. Серафимовича), буд. 3. Договором визначено такі ідентифікаційні характеристики земельної ділянки: кадастровий номер 8000000000:90:135:0002, площа 0,2421 га (2421 мІ), цільове призначення - будівництво, експлуатація та обслуговування блоку громадського призначення з офісними приміщеннями.
Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.03.2020 № 345 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва за вказаною адресою.
До матеріалів позовної заяви долучено позитивний експертний висновок щодо розгляду проєктної документації на будівництво об'єкта «Будівництво багатофункціонального комплексу по вул. Івана Миколайчука (колишня вул. Серафимовича), 3 у Дніпровському районі м. Києва», затверджений 30 квітня 2021 року.
08 вересня 2021 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України за формального дотримання вимог Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ013210903861, який є предметом оскарження у даній справі.
Суд зазначає, що метою забезпечення адміністративного позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, а сам інститут забезпечення позову полягає у наданні позивачу тимчасового правового захисту його прав та інтересів до ухвалення судового рішення та набрання ним законної сили. Оскільки заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх остаточного вирішення, вони повинні застосовуватися виключно на підставах і в порядку, прямо передбачених законом.
Обидві підстави для застосування заходів забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України (можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення або ефективного захисту прав позивача, а також очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень), повинні бути встановлені судом при вирішенні питання про вжиття таких заходів.
Зазначені підстави є оціночними, що створює ризик застосування заходів забезпечення позову всупереч їх цільовому призначенню за формального дотримання процесуальних вимог. Необґрунтоване застосування таких заходів може спричинити правові ускладнення, які перевищують ті, яким можна було б запобігти. Тому суд у кожному конкретному випадку, з урахуванням наданих доказів, повинен встановити наявність хоча б однієї з відповідних обставин та оцінити, чи не спричинить застосування заходів забезпечення позову ще більшої шкоди, ніж та, якій вони покликані запобігти.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 34 Закону № 3038-VI замовник має право виконувати будівельні роботи після отримання дозволу органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) або значними (СС3) наслідками, або підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
Документи, що надають право на виконання будівельних робіт, відповідно до частини другої статті 34 Закону № 3038-VI, є чинними до завершення будівництва.
Частина перша статті 37 Закону № 3038-VI передбачає надання права замовнику та генеральному підряднику виконувати будівельні роботи на об'єктах із середніми (СС2) та значними (СС3) класами наслідків або тих, що підлягають оцінці впливу на довкілля, після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Частиною другою цієї статті встановлено, що за наявності такого дозволу отримання інших документів дозвільного характеру не вимагається.
Частиною шостою статті 37 Закону № 3038-VI визначено вичерпний перелік підстав для анулювання дозволу на виконання будівельних робіт, а саме: подання замовником заяви про анулювання дозволу; наявність відомостей про ліквідацію юридичної особи-замовника; набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень та/або припинення права на виконання будівельних робіт.
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 640/14616/21 зазначив, що при вирішенні питання щодо застосування заходів забезпечення позову суди повинні враховувати специфіку спірних правовідносин та їх законодавче регулювання, з метою з'ясування, чи є застосування таких заходів необхідним у конкретному випадку, а також чи може їх невжиття призвести до незворотних наслідків.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів осіб повинні існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з таких підстав, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів, а застосування заходів забезпечення позову є ефективним способом запобігання істотним і реальним негативним наслідкам. У протилежному випадку висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності рішення до розгляду справи по суті свідчитимуть про передчасно сформовану правову позицію суду (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 640/17408/19 та від 16.05.2019 у справі № 826/14303/18).
У постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 380/4885/22 Верховний Суд зазначив, що правомірність або протиправність оскаржуваного рішення може бути встановлена судом лише на підставі з'ясування фактичних обставин справи та оцінки належності, допустимості й достовірності доказів у їх сукупності під час розгляду справи по суті.
Суд підкреслює, що сама по собі незгода позивачів із рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17 зазначила, що забезпечення позову не може здійснюватися у спосіб, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Отже, при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не вирішувати питання правомірності чи протиправності рішення на цій стадії процесу.
Станом на момент розгляду питання про доцільність застосування заходів забезпечення позову оскаржуваний дозвіл не містить очевидних ознак протиправності та не свідчить про очевидність порушення прав позивачів. Наведені у заяві доводи потребують встановлення фактичних обставин справи та оцінки доказів щодо відповідності спірного дозволу вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності, що неможливо здійснити на стадії розгляду заяви про забезпечення позову та має бути предметом дослідження під час розгляду справи по суті.
Фактично обставини, на які посилаються заявники, беззаперечно підтверджують лише факт виконання будівельних робіт на земельній ділянці, що перебуває у власності третьої особи, на підставі наданого дозволу, але не виключають необхідності з'ясування інших обставин, які мають значення для вирішення спору по суті.
Таким чином, наведені заявниками ознаки протиправності оскаржуваного дозволу є передчасними та не можуть бути підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки вони підлягають оцінці під час розгляду справи по суті.
Забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем, фактично призведе до ухвалення рішення та вирішення публічно-правового спору без розгляду справи по суті. Водночас із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що суд не наділений правом вирішувати позовні вимоги по суті без проведення судового розгляду в порядку, визначеному КАС України.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 380/8991/22, позивач не обґрунтував та не довів наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у справі, а також того, що захист цих прав стане неможливим або вимагатиме значних зусиль та витрат після набрання рішенням законної сили, з урахуванням того, що виявлення факту будівництва об'єкта без необхідних документів є підставою для його знесення з компенсацією витрат за рахунок особи, яка здійснює будівництво.
При цьому у заяві не доведено, що забезпечення позову у запропонований спосіб сприятиме досягненню цілей інституту забезпечення позову як складової права на судовий захист, спрямованого на недопущення незворотних наслідків.
Колегія суддів, вважає за необхідне зазначити , що позивачів було зобов'язано надати докази що будівництво 26-поверхового комплексу здійснюється на території скверу імені Павла Тичини, який має культурну та екологічну цінність, проте таких доказів суду надано не було.
На переконання суду, у даному випадку відсутня очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі. Також судом не встановлено, що без вжиття заходів забезпечення позову захист прав, свобод та інтересів заявника стане неможливим або вимагатиме значних зусиль і витрат, а запропоновані заходи забезпечення позову є неспівмірними з можливими негативними наслідками для прав та інтересів інших осіб.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року- без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма
Повне судове рішення складено « 24» лютого 2026 року.