25 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11214/25
Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.,
повний текст судового рішення
складено 07.01.2026, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Димерлія О.О.,
суддів - Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 року у справі №400/11214/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
16.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 19.07.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов'зати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.12.2025 у справі №420/11214/25 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Приймаючи таку ухвалу суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено встановлений процесуальним законодавством тримісячний строк звернення до суду з позовом. При цьому, в заяві про поновлення вказаного строку ОСОБА_1 не наведено поважних причин для його поновлення. Як зазначено окружним адміністративним судом, про порушення свого права позивач дізнався 03.03.2025. тобто з дати звільнення з військової служби. Крім того, судом першої інстанції враховано, що позивач уже втретє звертається до суду з даним позовом.
На виконання вимог вищеозначеного судового рішення ОСОБА_1 15.12.2025 до суду першої інстанції скеровано заяву про поновлення процесуального строку.
Мотивуючи таке звернення позивач зазначає, що до спірних правовідносин має застосовуватись тримісячний строк звернення до суду, який розпочинає свій відлік з дня одержання письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні. Натомість, відповідного повідомлення про розмір прожиткового мінімуму, який був застосований при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 не отримував. У даному випадку, лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу стало відомо про порушення його прав. Крім того, ОСОБА_1 акцентує увагу на рішенні Великої Палати Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025, яким визнано неконституційним припис КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду стосовно стягнення заробітної плати.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 у справі №400/11214/25 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто.
Приймаючи таку ухвалу суд першої інстанції вказав, що позивачем пропущено встановлений процесуальним законодавством тримісячний строк звернення до суду з позовом. При цьому, в заяві про поновлення вказаного строку ОСОБА_1 не наведено поважних причин для його поновлення. Крім того, окружним адміністративним судом враховано, що ухвалами суду від 23.09.2025 у справі № 400/9796/25 та від 29.08.2025 у справі №400/8712/25 аналогічні позовні заяви повернуто позивачу.
Не погодившись із ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із направленням справи для продовження розгляду до окружного адміністративного суду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивачка стверджує, що до спірних правовідносин має застосовуватись тримісячний строк звернення до суду, який розпочинає свій відлік з дня одержання письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні. Однак, жодного повідомлення про розмір прожиткового мінімуму, який був застосований при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 не отримував. У даному випадку, лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу стало відомо про порушення його прав. Крім того, позивач акцентує увагу на рішенні Великої Палати Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025, яким визнано неконституційним припис КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду стосовно стягнення заробітної плати.
Скориставшись правом, яке надано приписами чинного процесуального законодавства, Військовою частиною НОМЕР_1 до П'ятого апеляційного адміністративного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач зазначає, що оскаржувану ОСОБА_1 ухвалу від 07.01.2026 у справі №400/11214/25 Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято законно та обґрунтовано з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права. Натомість, наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
В силу приписів частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, судом апеляційної інстанції установлено таке.
Зокрема, колегією суддів з'ясовано, що в межах спірного періоду з 19.07.2022 по 20.05.2023 ОСОБА_1 військову службу проходила у Військові частині НОМЕР_1 .
Судом апеляційної інстанції установлено, що адвокатом Гриценка Владислава Ігоровича до Військової частини НОМЕР_1 скеровано запит стосовно розрахунку грошового забезпечення.
За наслідком розгляду такого звернення Військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь (лист від 22.06.2025) відносно грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Уважаючи, що розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснено не правильно, останній звернувся до суду з даним позовом.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку колегія суддів виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів зазначає, що положення КАС України не містять норм, що регулюють порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
У постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».
06.04.2023 Верховним Судом ухвалено рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22 (залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023), предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
За приписами частин 1, 2 статті 233 КЗпП України (у редакції після 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Беручи до уваги наведене колегія суддів зазначає, що до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 підлягають застосуванню приписи частини першої статі 233 Кодексу законів про працю України у редакції після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Водночас, апеляційний адміністративний суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 Кодексу законів про працю України, на строк дії такого карантину.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав, що з 01.07.2023 позивач мав три місяці для звернення до суду з позовом. Однак, звернувся лише 14.10.2025.
Між тим, колегія суддів вказує, що спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
На переконання суду апеляційної інстанції, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід пов'язувати саме з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19.07.2022 по 20.05.2023) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
З огляду на обставини цієї справи, апеляційний адміністративний суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до жовтня 2025 року (до моменту звернення до суду із цим позовом) із розрахунковою величиною, яка враховувалась для визначення ОСОБА_1 грошового забезпечення.
За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
Натомість, у досліджуваній ситуації окружним адміністративним судом не перевірено виконання суб'єктом владних повноважень свого обов'язку щодо письмового повідомлення ОСОБА_1 про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Колегія суддів зазначає, що ініціювання позивачем до Військової частини НОМЕР_1 звернення стосовно грошового забезпечення не є беззаперечним свідченням того, що йому апріорі було відомо, яка розрахункова величина застосовувалась відповідачем під час розрахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023.
Вирішуючи спірне питання апеляційним адміністративним судом враховано правові висновки Верховного Суду, які викладено в постанові від 30.09.2025 у справі №440/15457/24.
Також, слід відмітити, що судом першої інстанції не надано оцінки можливості застосування до вирішення спірного питання рішення Великої Палати Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025, яким визнано неконституційним припис КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду стосовно стягнення заробітної плати. Однак, про необхідність його врахування позивач вказував.
Крім того, частинами 1-2 статті 55 Конституції України регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Суд апеляційної інстанції враховує, що повернення позовної заяви позивачу не перешкоджає повторному зверненні особи до суду. Проте, згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення позовної заяви позивачці з формальних підстав унеможливлює доступ особи до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
При цьому, є безпідставним посилання окружного адміністративного суду на те, що ухвалами суду у справах №400/9796/25, №400/8712/25 позовні заяви уже повертались позивачу, адже за приписами ч.8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
До того ж, судом першої інстанції не установлено дати отримання позивачем вищеназваних судових актів.
Ураховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що наведені судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі висновки не відповідають вимогам процесуального закону, є передчасними та такими, що зроблені внаслідок надто формального тлумачення законодавчих приписів.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегією суддів установлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Означене, з урахуванням приписів п.4 ч.1 ст.320 КАС України, є підставою для скасування оскаржуваної ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 у справі №400/11214/25 про повернення позовної заяви позивачу та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 44, 171, 160, 161, 292, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 року у справі №400/11214/25 про повернення позовної заяви позивачу - скасувати.
Справу №400/11214/25 направити для продовження розгляду до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький