П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/39303/25
Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.
Дата і місце ухвалення 05.01.2026р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Тарновецький І.І.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення, -
24.11.2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №154750007788 від 10.11.2025 року.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 року було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 року було зупинено провадження по справі № 420/39303/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення - до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України по справі 4/364 (25).
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі.
Апелянтка вказувала на те, що з огляду на положення п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України, для вирішення питання про зупинення провадження у справі адміністративний суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати: чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається адміністративним судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку адміністративного судочинства; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи.
Апелянтка вважає, що відкриття Конституційним Судом України провадження 4/364 (25) за поданням Верховного Суду щодо перевірки на відповідність статтям 6 і 8, частині першій статті 126 та статті 130 Конституції України положення абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким установлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн для цілей визначення посадового окладу судді, ніяким чином не може мати вплив на вирішення питання стосовно розгляду справи за позовною заявою ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області № 154750007788 від 10.11.2025 року, оскільки вона не оскаржувала рішення відповідача на підставі положення абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким установлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн для цілей визначення посадового окладу судді.
За такого позивачка вважає, що в даному випадку відсутні необхідні умови для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України.
На думку позивачки, прийняття ухвали про зупинення провадження у справі №420/39303/25 є необґрунтованим затягуванням судового розгляду та порушенням її прав.
У зв'язку з викладеним позивачка просила скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 року про зупинення провадження по справі №420/39303/25 та направити справу для подальшого розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.
Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції посилався на те, що Конституційним Судом України відкрито провадження 4/364 (25) за поданням Верховного Суду щодо перевірки на відповідність статтям 6 і 8, частині першій статті 126 та статті 130 Конституції України положення абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким установлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн для цілей визначення посадового окладу судді.
Враховуючи те, що Конституційний Суд України відкрив конституційне провадження (4/364 (25)) за вищевказаним поданням, в межах якого перевіряє норму або акт, які суд має застосувати у спорі та вони становлять правову основу оскарженого рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України по справі 4/364 (25).
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.236 КАС України, суд зупиняє провадження у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Слід зазначити, що зупинення провадження в адміністративній справі - це тимчасове припинення вчинення у справі будь-яких процесуальних дій у зв'язку з обставинами, що перешкоджають розгляду справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії.
Суд може зупинити провадження у справі на будь-якому етапі від моменту відкриття провадження у справі до ухвалення судового рішення.
Зупинення провадження в адміністративній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства, може мати місце тільки в тому разі, коли в цій, іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених в адміністративній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Обставини неможливості розгляду справи судом встановлюються у кожному конкретному випадку залежно від змісту справи. Об'єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв'язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.
Слід зазначити, що у постанові від 12.12.2019 року у справі № 826/25204/15 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду узагальнив основні підходи, які мають застосовуватися судами при вирішенні питання про зупинення провадження в адміністративній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 236 КАС України у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження.
У цій постанові об'єднана палата наголосила, що, вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав визначених пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України, суд з метою дотримання критеріїв законності та обґрунтованості судового рішення повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їхній взаємозв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі щодо: а) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; б) наявності зв'язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України та обставинами конкретної адміністративної справи, а також можливого застосування у відповідній справі норм закону, щодо якого поставлено питання про неконституційність.
В основу вказаного підходу до оцінки підстав для зупинення провадження в адміністративній справі покладено визначення взаємозв'язку між обставинами справи та законодавчою нормою, щодо якої вирішується питання про її конституційність, а також належного обґрунтування судом такого взаємозв'язку, що вимагає принаймні (1) визначення конкретної норми закону (іншого правового акта), на підставі якого ухвалений індивідуальний акт, (2) співставлення цієї норми з об'єктом судового конституційного контролю, (3) встановлення тієї обставини, що і підставою для видавання оскарженого індивідуального акта (вчинення дій, допущення бездіяльності), і об'єктом перевірки щодо її відповідності конституції (конституційності) є одна й та сама норма права.
Об'єднана палата указала, що під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
В свою чергу слід врахувати, що за приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
Зазначений принцип також знайшов своє відображення у низці законодавчих актів, зокрема, у статті 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, частиною другою якої передбачено, що закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів, водночас закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
При цьому положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи) (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.
Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом'якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
У постанові від 12.12.2019 року у справі № 826/25204/15 Верховний Суд вказував на те, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.
В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Зупинення провадження в адміністративних справах до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі може бути визнано необхідним за умов дійсної пов'язаності потенційного результату розгляду цього питання із фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що предметом оскарження у цій справі є рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №154750007788 від 10.11.2025 року про відмову у перерахунку пенсії на заміну рішення про перерахунок пенсії від 02.07.2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у проведенні перерахунку - переході з пенсії по віку на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з огляду на висновок органу Пенсійного фонду про те, що додана до заяви довідка П'ятого апеляційного адміністративного суду № 194 від 25.06.2025 року не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме, посадовий оклад визначений не з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн.
Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивачка посилалась на протиправність оскаржуваного рішення органу Пенсійного фонду через порушення відповідачем принципу обов'язковості судового рішення, оскільки довідка П'ятого апеляційного адміністративного суду № 194 від 25.06.2025 року була видана на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 року у справі №420/12452/25.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до інформації з офіційного вебсайту Конституційного Суду України, ухвалою колегії суддів КСУ від 15.10.2025 року відкрито конституційне провадження у справі за конституційним поданням Верховного Суду 4/364 (25) від 26.09.2025 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким установлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн для цілей визначення посадового окладу судді.
Відповідно до частини першої статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року у справі № 1-31/2000 роз'яснив, що положення щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 зазначено, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Враховуючи зазначене, у разі прийняття Конституційним Судом України рішення у справі щодо неконституційності абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», такі положення втратять чинність лише з моменту ухвалення відповідного рішення, тобто, на майбутнє, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За таких обставин наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи не будуть мати безпосередній зв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в даній адміністративній справі, які виникли раніше.
На переконання колегії суддів суд першої інстанції належним чином не обґрунтував наявності зв'язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України і предметом цього спору та в достатній мірі не конкретизував, в чому саме полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи без вирішення справи Конституційним Судом України та не відобразив відповідні висновки у своїй ухвалі.
Більш того оскаржувана ухвала не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі, зокрема, і в частині того, що зібрані у даній справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, що суперечить приписам пункту 3 частини першої статті 236 КАС України.
В свою чергу колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутня об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення Конституційним Судом України справи 4/364 (25) щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким установлено розмір прожиткового мінімуму 2102 грн для цілей визначення посадового окладу судді.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якого, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях вказував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.
Отже, тривале зволікання з розглядом пенсійних спорів ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, невиправдане зупинення провадження у справах даної категорії є неприпустимим та не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Враховуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у даній адміністративній справі № 420/39303/25 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України.
Відтак, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно ст. 320 КАС України,. підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим така ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року скасувати, а справу № 420/39303/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя: А.В. Бойко
Суддя: І.І. Тарновецький
Суддя: О.А. Шевчук