П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/19154/25
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
повний текст судового рішення
складено 12.11.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Громадської організації «Рибалки-любителі причалу №121 Сухий лиман «Сухий лиман» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі за позовом Громадської організації «Рибалки-любителі причалу №121 Сухий лиман «Сухий лиман» до Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним та нечинним рішення про встановлення податку на майно (в частині плати за землю),-
16.06.2025 Громадська організація «Рибалки-любителі причалу №121 Сухий лиман «Сухий лиман» (надалі позивач, громадська організація) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області (надалі Таїрівська селищна рада), в якому просила суд визнати протиправним та нечинним Рішення Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області 40 сесії VIII скликання №860-VIII від 26 червня 2024 року «Про встановлення податку на майно» (в частині плати за землю).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що є постійним користувачем земельної ділянки площею 3,9618 га (кадастровий номер 5123755800:01:003:3914 з цільовим призначенням 10.08 Для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей), на території Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області, громадська організація є неприбутковою та повністю утримується за рахунок внесків її членів. Позивач також вказував, що за час свого існування Громадською організацією вкладалися кошти в утримання та захист прибережної лінії, так за кошт організації побудована та введена в експлуатацію гідро-технічна споруда. Посилався позивач і на те, що до прийняття оскаржуваного рішення громадською організацією сплачувався податок за землю за ставкою 0,3% та 1% від нормативно-грошової оцінки, заборгованостей перед бюджетом зі сплати податків організація не має.
Проте, оскаржуваним рішенням було встановлено ставку податку за земельні ділянки що знаходяться у постійному користуванні за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) для юридичних осіб (крім державної та комунальної форми власності) 10%, в тому числі щодо земельних ділянок з цільовим призначенням 10.08 Для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.
У якості підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині встановлення ставки податку на землю, позивач вказував на те, що рішення не є збалансованим та містить дискримінацію щодо встановлення розміру ставки для юридичних осіб комунальної та державної форми власності перед приватними та колективними, без врахування того, що землекористувачами є не тільки суб'єкти господарювання, а й юридичні особи, які є неприбутковими.
Звертав увагу позивач і не те, що Державна регуляторна служба зробила зауваження, також, щодо невиправданого поділу суб'єктів постійних землекористувачів за формою власності. Проєкт рішення не був оприлюднений у відповідності до вимог законодавства, а в оголошенні 07.03.2024 розміщена лише інформація про намір прийняття рішення, без розміщення тексту самого рішення, в той час як рішення, розміщене в розділі «Регуляторна політика» не містить дату оприлюднення такого рішення. Також, на сайті відсутня інформація щодо внесення коригувань до проєкту рішення, у зв'язку з зауваженнями Державної регуляторної служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позову Громадської організації «Рибалки-любителі причалу №121 Сухий лиман «Сухий лиман».
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про дискримінаційність оскаржуваного рішення селищної ради.
Посилається апелянт і на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки порушенню процедури оприлюднення нормативно-правового акту (відсутність оприлюднення на веб-сайті, оприлюднення проєкту рішення не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття але без змісту самого проєкту рішення; відсутність відомостей щодо внесення коригувань до проєкту рішення у зв'язку із зауваженнями Державної регуляторної служби). При цьому, апелянт звертає вагу на те, що на законодавчому рівні не встановлено окремих особливостей реалізації регуляторних процедур, що було б пов'язане із веденням з 24.02.2022 на всій території України воєнного стану.
Звертає апелянт увагу на те, що відповідач не довів того факту, що ним, з дотриманням вимог пп. 12.3.4 п. 12.3, статті 12 ПК України, тобто до 25 липня 2024 року було офіційно оприлюднене оскаржуване рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
При цьому відповідач зазначає про безпідставність доводів апелянта, оскільки доводи щодо дискримінаційності є необґрунтованими в силу приписів пункту 274.2 статті 274 ПК України, яким чітко встановлено, що ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).
Оскільки абзацом 1 підпункту 12.3.7. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України імперативно вказано, що не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів, відповідач вважає, що Таїрівська селищна рада не має повноважень щодо встановлення індивідуальних пільгових ставок місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб, про що фактично зазначає апелянт, та що також виключає наявність вказаної апелянтом ознаки дискримінаційності.
Необґрунтованими вважає відповідач і доводи апелянта щодо зауважень Державної регуляторної служби, оскільки додані апелянтом в суді першої інстанції листи від Державної регуляторної служби є не нормативно-правовим актом, а службовою кореспонденцією, яка носить лише інформаційний та рекомендаційний характер і не може містити нових правових норм, які впливають на права, свободи й законні інтереси осіб, або мають міжвідомчий характер.
Відповідач вказує, що податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, і не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, про які іде мова у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»
Заперечує відповідач і проти доводів апелянта щодо не надання належної оцінки порушенню процедури оприлюднення нормативно-правового акту та висновку, що відповідач серед іншого мав би довести, но ним опубліковано саме рішення в строки, передбачені пп.12.3.4 п.12.3, статті 12 ПК України, ч.2 ст.15 ЗУ «Про доступ до публічної інформації».
При цьому відповідач вказує, що тимчасово, на період дії воєнного стану на території України, по 31 грудня року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, до рішень зокрема, селищних рад щодо встановлення ставок та пільг з місцевих податків та/або зборів не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпунктів 12.3.3, 12.3.4 і 12.3.7 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 цього Кодексу та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», частини четвертої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про державну допомогу суб'єктам господарювання». Тобто не застосовуються вимоги щодо оприлюднення відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період); не застосовуються вимоги щодо набрання чинності такими рішеннями з урахуванням їх оприлюднення та вимоги щодо оприлюднення проєкту такого рішення не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
Стосовно посилань апелянта на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року у справі №380/7479/22, відповідач вказує, що предмет спору, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у вищевказаній справі не є подібними до тих, які виникли у даній справі.
Також відповідач зазначив, що Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 26 листопада 2025 р. №1319-р «Про внесення змін у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020р. №720», яким викладено в новій редакції додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020р. №720-р та, серед іншого, визначено назву територіальної громади із адміністративним центром у селищі Таїрове як «Таїрівська селищна територіальна громада Одеського району Одеської області».
З огляду на зазначене, наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 03 грудня 2025р. №1680 «Про внесення змін до Кодифікатора адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад», зокрема, змінено назву Таїровської селищної територіальної громади Одеського району Одеської області на Таїрівську (код Кодифікатора UA51100290000027993)
У зв'язку з викладеним, Таїровською селищною радою прийнято рішення від 23 грудня 2025 року №1372-VIII «Про внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», яким Рада вирішила внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань щодо найменування юридичної особи- Таїровська селищна рада Одеського району Одеської області, код ЄДРПОУ - 05582159, визначивши: «Таїрівська селищна рада Одеського району Одеської області» та внести зміни до Єдиного державного реєстру територіальних громад щодо найменування територіальної громади - Таїровська територіальна громада Одеського району Одеської області (UA 51100290000027993), визначивши: «Таїрівська селищна територіальна громада Одеського району Одеської області».
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.1.3 Статуту Громадської організації «Рибалки-любителі причалу №121 Сухий лиман «Сухий лиман» (Далі-Статут), організація має статус юридичної особи, є неприбутковою та непідприємницькою, основною метою якої не є одержання прибутку.
Відповідно до п.1.11 Статуту, організація в межах своєї компетенції може від свого імені укладати договори, набувати майнові та немайнові права і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді загальної та спеціальної юрисдикції.
Відповідно до п.1.12 Статуту, організація має право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах.
Відповідно до п.2.1 Статуту, основною метою діяльності організації є об'єднання зусиль її членів для задоволення та захисту соціальних, економічних та інших спільних інтересів, забезпечення роботи причалу-бази стоянки маломірних суден.
Пункт 2.1.4 наведеного Статуту громадської організації також передбачає, що метою також є сприяння виконання робіт по закріпленню берега на території Організації.
Відповідно до п.3.1 Статуту, членами організації можуть бути громадяни України та інших держав, які досягли 18 років, визнають Статут Організації, правила внутрішнього розпорядку та рішення загальних зборів або правління, мають відкритий на причалі №121 особовий рахунок, плавзасоби та курені (приміщення для знаходження інвентарю та відпочинку).
Пунктом 4.16.9 розділу 4 Статуту також встановлено, що до повноважень Директора Організації належить, зокрема, видавати накази та розпорядження в межах компетенції, у т.ч. по господарсько-фінансової діяльності Організації.
Пунктом 4.17 Статуту передбачено, що контроль за Статутною та фінансово-господарською діяльністю здійснює Ревізійна комісія, обрана Загальними зборами.
Відповідно до п.5.1 Статуту, організація має у власності майно та засоби, необхідні для здійснення ним своєї статутної діяльності. Окрім власного майна Організація використовує для вирішення своїх статутних задач орендоване, а також одержане в користування на інших підставах, що допускається майно.
На підставі рішення 18 сесії XXIII скл. Таїровської селищної Ради народних депутатів від 6 квітня 2001 року №20 Громадській організації «Рибалки-любителі причалу №121 Сухий лиман «Сухий лиман» був виданий Державний акт II-ОД №001643 від 10.07.2001 на право постійного користування землею, земельної ділянки площею 3,962 га, землю надано у постійне користування для зберігання плаваючих засобів та обслуговування будівель рибаків-любителів
На підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на місцевості, 27.11.2014 Громадською організацією «Рибалки-любителі причалу №121 Сухий лиман «Сухий лиман» було сформовано та зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 5123755800:01:003:3914 з цільовим призначенням 10.08 Для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, категорія земель -землі водного фонду, вид використання -для зберігання плаваючих засобів та обслуговування будівель рибаків любителів.
26.02.2021 Громадською організацією «Рибалки-любителі причалу №121 Сухий лиман «Сухий лиман» було зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 3,9618, кадастровий номер 5123755800:01:003:3914 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
26 червня 2024 року Таїрівською селищною радою Одеського району Одеської області прийнято рішення №860-VIII від «Про встановлення податку на майно (в частині плати за землю) на території Таїрівської селищної територіальної громади Одеського району Одеської обл.» та, окрім іншого, встановлено ставку податку за земельні ділянки що знаходяться у постійному користуванні за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) для юридичних осіб (крім державної та комунальної форми власності) 10%, в тому числі щодо земельних ділянок з цільовим призначенням 10.08 Для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний нормативно-правовий акт прийнятий уповноваженим органом місцевого самоврядування, з дотриманням встановленого законом порядку для прийняття такого рішення, з використанням повноважень, з метою, з якої ці повноважені надані, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 57 Конституції України, кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
За приписами частини другої статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, окрім іншого, статтею 57 цієї Конституції.
Відповідно до частин першої та третьої статті 143 Основного Закону України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Частиною першої статі 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Відповідно до пункту 24 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, щодо встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.
Частиною 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною 12 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
За приписами статі 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) регуляторний акт це:
- прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;
- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу щодо порушення Таїрівською селищною радою вимог закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» при прийнятті оскаржуваного у відповідній частині рішення, апеляційний суд зазначає таке.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1. ст. 1 ПК України (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом (п.3.1 ст. 3 ПК України).
Відповідно до статті 8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
За приписами статті 10 ПК України до місцевих податків належать і податок на майно, який відповідно до ст. 265 ПК України, складається, зокрема, з плати за землю.
Отже, безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і плати за землю, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Відповідно до п. 13.3 ст. 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень
На період дії воєнного чи надзвичайного стану в Україні на територіях, де тимчасово не здійснюють свої повноваження відповідні сільські, селищні, міські ради, рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів та/або надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів мають право приймати відповідні військові адміністрації та військово-цивільні адміністрації у порядку, передбаченому цим Кодексом для сільських, селищних, міських рад.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо вдосконалення онлайн-комунікації з платниками податків та уточнення окремих положень законодавства» від 23 лютого 2024 року №3603-IX, який набрав чинності 16.03.2024, пункт 12.3 статті 12 Податкового кодексу України доповнено новим абзацом:
«До таких рішень органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій або військово-цивільних адміністрацій та/або рішень про внесення змін до таких рішень не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпунктів 12.3.3, 12.3.4 і 12.3.7 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 цього Кодексу, законів України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", "Про державну допомогу суб'єктам господарювання" та частини четвертої статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації"
Відповідно до п.п. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Підпунктом 12.23.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Також, п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року (ст. 3 Бюджетного кодексу України).
Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення/зміну місцевих податків буде прийнято пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, та/або не буде опубліковано до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
Як зазначалось раніше плата за землю входить до складу податку на майно (ст. 265 ПК України).
При цьому, платниками плати за землю є платники земельного податку:
- власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
- землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування (п. 269.1 ст .269 ПК України).
Об'єктами оподаткування платою за землю є, окрім іншого, земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування (п. 270.1.1.3 п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України)
За приписами п.п. 271.1.1, п.п. 271.1.2 п. 271.1 ст. 271 ПК України базою оподаткування є:
- нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;
- площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.
База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту.
Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності) (п. 274.2 ст. 274 ПК України).
Таким чином, рішення органів місцевого самоврядування про встановлення плати за землю виконують, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінюють порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулюють власні регулятивні механізми, а тому й не мають регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України, закріплених у його статті 12, визначають елементи податку, зокрема, об'єкт оподаткування, платника податку, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (п.п. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
Рішення органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (пункт 12.5 статті 12 ПК України) і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять ані ПК України, ані Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Податкові правовідносини унормовуються, насамперед, ПК України, положення якого можуть бути змінені виключно шляхом внесення змін до нього відповідними законами України, а усі нормативно-правові акти, які входять до складу податкового законодавства України, повинні прийматися на підставі, за правилами та на виконання цього Кодексу.
Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Податковим Кодексом України не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.
Таким чином, податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, і не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, про які іде мова у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Такі висновки знайшли відображення у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18 та від 23 червня 2022 року у справах №357/11099/16-а, №719/304/16-а.
Також суд зазначає, що в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18 зазначено, що як у ПК України, так і в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства немає норм, якими б був визначений спосіб оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, не встановлено обов'язку опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що Таїрівська селищна рада оприлюднила проєкти регуляторних актів та відповідних аналізів регуляторного впливу проєктів регуляторних актів на офіційному сайті громади: «Головна (https://tairovska-gromada.gov.ua/) > «Регуляторна політика» > «Ставки податків на 2025 рік» (https://tairovska-gromada.gov.ua/stavki-podatkiv-na-2025-rik-10- 35-50-07-03-2024/). Також, на офіційному веб-сайті відповідача 07.03.2024 о 09:41 год. оприлюднене «Повідомлення про оприлюднення проєктів регуляторних актів». Також, відповідач на офіційному веб-сайті оприлюднив Рішення Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області 40 сесії VIII скликання №860-VIII від 26 червня 2024 року «Про встановлення податку на майно (в частині плати за землю)».
Крім цього, рішення №860-VIII від 26.06.2024 було опубліковано і у газеті «НАДДНІСТРЯНСЬКА ПРАВДА» №2 (5878) від 3 липня 2024 року.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції правильно встановив, що строки прийняття оскаржуваного рішення та його оприлюднення повністю відповідають вимогам податкового законодавства.
Щодо встановленої ставки податку, апеляційний суд, як і суд першої інстанції зазначає, що враховуючи п. 274.2 ст. 274 ПК України, вимоги податкового законодавства щодо встановлення ставок податку відповідачем не порушені.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що відповідачем правомірно, в межах наданих повноважень, прийнято оскаржуване рішення Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області 40 сесії VIII скликання №860-VIII від 26 червня 2024 року “Про встановлення податку на майно» (в частині плати за землю).
Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року у справі №380/7479/22 оскільки матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (щодо правомірності відстрочки суду у задоволенні запиту на інформацію) у вищевказаній справі не є подібними до тих, які виникли у даній справі.
Доводи апелянта щодо дискримінаційності не знайшли свого підтвердження, оскільки за приписами пункту 274.2 статті 274 ПК України, ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).
Оскільки абзацом 1 підпункту 12.3.7. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України імперативно вказано, що не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів, то відповідач не має повноважень щодо встановлення індивідуальних пільгових ставок місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб.
Інші доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Громадської організації «Рибалки-любителі причалу №121 Сухий лиман «Сухий лиман» - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія