П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10542/25
Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,
повний текст судового рішення
складено 19.11.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання відмови протиправною, зобов'язання внести відомості про виключення з військового обліку,-
30.09.2025 ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невнесення інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він з 15 травня 2019 року перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 , але 23 травня 2019 року був виключений з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину), про що наявна відмітка у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 , у зв'язку з призначенням покарання за статтею 186 Кримінального кодексу України із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України.
Позивач вказував, що з метою перевірки своїх даних він зареєструвався в електронному застосунку «Резерв+» та виявив наявність його персональних даних, які не відповідають дійсності та його правовому статусу, оскільки вказаний застосунок містить дані про те, що він станом на 15 травня 2019 року є військовозобов'язаним та перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач вказував, що віт та йог адвокат неодноразово звертались до відповідачів із заявами та вимогами внести відомості щодо позивача про його виключення з військового обліку відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», але отримували відповіді про відмову у внесені такої інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Позивач звертав увагу, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповіді №2074 від 23 серпня 2025 року зазначив, що станом на сьогодні підстава для виключення, визначена п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» втратила чинність. Таким чином, у 2025 році територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не має правових підстав для внесення інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку до ЄДР.
На думку позивача, факт виключення його з військового обліку свідчить про те, що він більше не є військовозобов'язаним та, відповідно, не може бути призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до частини 1 статті 39 Закону №2232- ХІІ та статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а протиправна відмова відповідачів внести відповідну інформацію до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів порушує його права.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки суд першої інстанції розглядав позовні вимоги крізь призму можливості повторного виключення з військового обліку, як військовозобов'язаного. Проте, предметом спору була протиправна відмова внести інформацію про виключення позивача з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
На думку апелянта, суд першої інстанції повинен був застосовувати норми, які регламентують правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а саме Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» №1951-VIII від 16.03.2017. Адже саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відповідальними особами за ведення Реєстру до обов'язку яких належить, зокрема, внесення змін до персональних та службових даних військовозобов'язаних на підставі відомостей, що подаються органу ведення Реєстру військовозобов'язаними.
Інші доводи апеляційної скарги дублюють ті тим, що викладені в позовній заяві
Відповідачі своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 23 травня 2019 року ОСОБА_1 виключений з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», про що наявна відмітка у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 , а саме виключений з військового обліку у зв'язку з призначенням покарання за статтею 186 Кримінального кодексу України із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України.
З метою перевірки своїх даних ОСОБА_1 зареєструвався в електронному застосунку «Резерв+» та виявив, що електронний застосунок «Резерв+» містить персональні дані ОСОБА_1 станом на 15 травня 2019 року, відповідно до яких позивач є «військовозобов'язаним» та перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв'язку з невідповідністю даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів та у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 , позивач направив заяву про внесення до реєстру відомостей про виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що підтверджено описом поштового відправлення 54029000134281.
У відповідь на заяву позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначив, що в обліковій картці військовозобов'язаного ОСОБА_1 відсутні записи про виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (відповідь №1919 від 22.07.2025).
16 липня 2025 року за вихідним №4326 до ІНФОРМАЦІЯ_2 був направлений адвокатський запит з метою отримання інформації щодо виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
У відповіді №1929 від 25 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 надав аналогічну відповідь, з якої вбачається, що в обліковій картці військовозобов'язаного ОСОБА_1 відсутні записи про виключення з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
14 серпня 2025 року за вихідним №4429 до ІНФОРМАЦІЯ_2 через ІНФОРМАЦІЯ_3 направлена вимога щодо внесення інформації про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідності з Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповіді №2074 від 23 серпня 2025 року зазначив, що станом на сьогодні підстава для виключення, визначена п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» втратила чинність. Таким чином, у 2025 році територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не має правових підстав для внесення інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку до ЄДР.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час звернення позивача із заявою у 2025 році до відповідача частина 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не містила такої підстави для виключення з військового обліку, як попереднє засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Та відповідно до положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Порядку №560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Оскільки відомості щодо позивача внесені до Реєстру військовозобов'язаних в автоматизованому режимі, та позивача поновлено на військовому обліку, то станом на день виникнення спірних правовідносин, він визнався таким, який не має судимості, і відповідно відповідачем правомірно взятий на облік як військовозобов'язаний, у зв'язку із чим відсутні правові підстави для внесення до Реєстру відомостей щодо виключення позивача з військового обліку.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з п.20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
За змістом п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно із ч.3 ст.1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 7 ст.1 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з частинами 3 і 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Стратегія залучення, розвитку та утримання людського капіталу в силах оборони України визначається Міністерством оборони України.
Частиною 9 ст.1 Закону №2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абзац 1 ч.1 ст.39 Закону №2232-XII).
Як зазначено вище, та вбачається з печатки проставленої в у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 (замість військового квитка) від 20.11.2009, позивача з 23.05.2019 виключено з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про загальний військовий обов'язок та військову службу».
Відповідно до п.6 ст.37 Закону №2232-XII в редакції, чинній станом на 23.05.2019 року, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які:
1) призвані чи прийняті на військову службу або направлені для проходження альтернативної (невійськової) служби;
2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів;
3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) припинили громадянство України;
6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності;
9) померли.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024, пункт 6 ст.37 Закону №2232-ХІІ викладено в такій редакції:
"6. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку".
Також 18.05.2024 набрав чинності «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).
Пунктом 4 розділу «Загальні питання» Порядку №560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
- особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною 3 або 4 статті 1 Закону України “Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з набранням чинності змін до ст.37 Закону №2232-XII, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, апелянт є таким, що підпадає під його дію як особа, що може бути призвана на військову служба під час мобілізації на особливий період.
З урахуванням викладеного, оскільки станом на момент звернення позивача із заявою про внесення до Реєстру інформацію щодо виключення його з військового обліку (травень 2025 року), редакція ст.37 Закону №2232-XII, не передбачала такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що відповідачем було правомірно відмовлено позивачу у внесені відомостей до Реєстру про виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних.
Що стосується застосування положень ст.58 Конституції України, слід зазначити наступне.
У Рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст.58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Разом з тим, законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави, і це не означає погіршення становища особи.
У зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Впроваджуючи такі зміни, законодавець мав на меті розширення мобілізаційного ресурсу задля забезпечення обороноздатності держави в умовах дії правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що обґрунтовано державним інтересом.
Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII, положення закону поширюються на всіх військовозобов'язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі.
Таким чином, у контексті спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку про необхідність керуватись приписами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто під час звернення позивача до відповідачів заявами та вимогою у травня, липні та серпні 2025 року про внесення до Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку.
Враховуючи вищевикладене, оскільки за чинними нормами ст.37 Закону №2232-XII позивач не підпадає під категорію осіб, які можуть бути виключеними з військового обліку та є військовозобов'язаним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 у внесенні до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення апелянта з військового обліку та не вбачає підстав для її скасування.
При цьому апеляційний суд відхиляє, як помилкові, доводи апелянта щодо розгляду судом першої інстанції справи через призму можливості повторного виключення з військового обліку, як військовозобов'язаного. Адже вчиненню дій щодо внесення відомостей до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, обов'язково має передувати перевірка наявності правових підстав для внесення таких відомостей, чинних на час звернення апелянта до відповідачів із відповідними заявами та вимогою.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія