П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6088/25
перша інстанція: суддя Лебедєва Г.В.,
повний текст судового рішення
складено 15.12.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої-судді - Казанчук Г.П.
суддів - Градовського Ю.М., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року по справі №420/6088/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №156050012093 від 13.11.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1992 по 01.04.1995 рр.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 13.11.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою та відповідними документами на призначення пенсії за віком. Право на пенсію за віком на пільгових умовах позивач отримав відповідно до пункту 4 статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058 (далі - Закон № 1058), згідно з яким право на призначення дострокової пенсії за віком мають особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. № 3551- XII після досягнення чоловіками 55 років за наявності страхового стажу не менше 25 років. 13.11.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області було прийнято рішення № 156050012093, яким було відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком. Дане рішення обґрунтовано тим, що страховий стаж позивача становить 22 роки 04 місяці 27 днів, якого недостатньо для призначення дострокової пенсії за віком. Проте, під час вирішення питання про призначення пенсії за віком на пільгових підставах відповідач 1 не зарахував до загального страхового стажу період роботи з 01.09.1992 року по 01.04.1995 року, оскільки рік звільнення та рік наказу на звільнення дописано чорнилами іншого кольору. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи довідок. На думку позивача така відмова пенсійного органу є протиправною та порушує його законні права, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №156050012093 від 13.11.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1992 по 01.04.1995 рр.; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 13.11.2024 року - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем жодних документів, окрім трудової книжки, в підтвердження достовірності спірного у даній справі запису про трудову діяльність за період з 01.09.1992 року по 01.04.1995 року, ні до заяви про призначення пенсії, ні суду не надано. Також позивачем не вжито жодних заходів щодо підтвердження спірного у даній справі періоду його роботи у Фірмі “КАН и Л.ЛТД» шляхом звернення до Пенсійного органу про підтвердження такого стажу у спосіб встановлений Порядком №637, зокрема показаннями не менше двох свідків, які б знали його по спільній з ним роботі на Фірмі “КАН и Л.ЛТД» і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу на вказаному підприємстві позивача.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою робот' за час, стосовно якого вони підтверджують робот7 заявника.
Рух справи в апеляційній інстанції:
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 02.04.2004 року.
05.04.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Органом, що приймає рішення за заявою позивача, за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №156050012093 від 12.04.2023, яким відмовлено позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
В обґрунтування рішення зазначено, що згідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» після досягнення чоловіками 55 років за наявності страхового стажу не менше 25 років. Аналіз наданих ОСОБА_1 документів показав, що його страховий стаж становить 17 років 03 місяці 23 днів, якого недостатньо для призначення дострокової пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 10.01.1984 року по 13.02.1989 року згідно довідки від 18.12.2022 №246, оскільки підстава видачі - записи трудової книжки, а не первинні документи, які є підставою видачі довідок, а саме книги наказів, особові рахунки по нарахуванню заробітної плати та інше.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області направлено лист до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 05.11.2024 №1500-0306-9/166784, в якому зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області проведено перевірку відмовної електронної пенсійної справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Аналізуючи надані до звернення документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області встановлено, що до страхового стажу згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 12.09.1978 не зарахований період роботи з 10.01.1984 по 13.02.1988 в Одеському спеціалізованому управлінні № 514 “Промвентиляция», оскільки в записі про звільнення дата наказу не відповідає даті звільнення. Однак, враховуючи, що записи внесені послідовно, не містять будь-яких виправлень, завірені печаткою і підписом відповідальної особи, до того ж підтверджені довідкою від 18.12.2022 № 246, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вважало за можливе зарахувати до страхового стажу вищезазначений період роботи. Крім того, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області з'ясовано, що до страхового стажу згідно із записами трудової книжки не зарахований період роботи з 01.09.1992 по 01.04.1995, проте в рішенні про відмову не вказана причина неврахування зазначеного періоду. З огляду на вищевикладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області просило переглянути рішення про відмову, привести у відповідність страховий стаж, опрацювати електронну пенсійну справу без використання принципів черги (за допомогою “Релізу змін в Підсистемі “Призначення та виплата пенсій (ППВП)» версія 1.6.74.1 від 04.04.2022»).
Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №156050012093 від 13.11.2024 року, прийнятого на заміну рішення №156050012093 від 12.04.2023 року, яким відмовлено позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
В обґрунтування рішення зазначено, що згідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» після досягнення чоловіками 55 років за наявності страхового стажу не менше 25 років. Аналіз наданих ОСОБА_1 документів показав, що його страховий стаж становить 22 роки 04 місяці 27 днів, якого недостатньо для призначення дострокової пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 01.09.1992 року по 01.04.1995 року, оскільки рік звільнення та рік наказу на звільнення дописано чорнилами іншого кольору (надалі - спірне рішення, а.с.4).
Отже правомірність та законність спірного рішення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що ''пенсія за віком'' - це свого роду ''державний депозит'' (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Вказані висновки, як на переконання колегії суддів, слід застосувати і до правовідносин щодо призначення пенсії на пільгових умовах.
Положенням ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 вищезазначеного Закону визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), який набрав законної сили з 01.01.2004.
Приписами ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, зокрема, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частинами 1 та 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України 05.04.2023 року із заявою про призначення пенсії за віком на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідачем були розглянуті документи позивача, однак не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 01.09.1992 по 04.04.1995 року та відмовлено у призначенні пенсії.
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 від 12.09.1978 року наявні записи, зокрема:
«Фирма «КАН и Л.ЛТД»
- №14 від 01.09.1992 - прийнятий на посаду слюсаря 3 розряду наказ №18 від 01.04.92;
- №15 від 01.04.1995 - звільнений за власним бажанням - наказ №3 від 01.04.95.
Вказані записи, згідно відсканованої копії трудової книжки долученої до заяви про призначення пенсії, посвідчені підписом директора та скріплені печаткою Фирма «КАН и Л.ЛТД».
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна норма передбачена пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2 Порядку №637 у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Таким чином, аналізучи норм чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.
Колегія суддів зазначає, що як свідчать записи у трудовій книжці, необхідності в уточнюючій довідці не має.
Відповідно до положень Інструкції по порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, яка затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, трудова книжка заповнюється адміністрацією підприємства.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції 162, чинної в період заповнення трудової книжки позивачки, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.11 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2 Інструкції №58 встановлено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Наведене свідчить, що трудова книжка заповнюється роботодавцем і на працівника не покладено обов'язок перевірки правильності її заповнення. Працівник не може нести відповідальність за правильність записів у його трудовій книжці.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що виконання запису у трудовій книжці року звільнення чорнилами іншого кольору, а також те, що відсканована копія трудової книжки містить підпис директора, а у копії трудової книжки долученої до справи відсутній підпис директора є тими обставинами, що викликають сумнів у достовірності внесеного запису, з огляду на те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача через зроблений запис у трудовій книжці чорнилом іншого кольору, як на переконання колегії суддів, є проявом надмірного формалізму.
Крім того, у спірному рішенні пенсійного органу взагалі відсутнє посилання про наявність чи відсутність підпису директора у записі про звільнення позивача в копії трудової книжці, яка була долучена позивачем до матеріалів позову, а тому досліджуючи вказані обставини, суд першої інстанції перейняв на себе дисцкреційні повноваження пенсійного органу.
Так, до матеріалів справи долучена копія трудової книжки, яке є неналежної якості, і у разі виникнення сумніву, суд першої інстанції мав право витребувати у позивача оригінал трудової книжки, для огляду її судом.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що предметом спору є рішення пенсійного органу від 13.11.2024 року, яке не містить посилання на недоліки копії трудової книжки щодо наявності/відсутності підпису директора.
Колегія суддів наголошує, що трудова книжка містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи.
Відповідно пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301 (далі - Постанова №301) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі № 677/277/17.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із пунктом 4.2 Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Таким чином, наведеними нормами права передбачено право пенсійного органу на перевірку наданих пенсіонером документів для їх підтвердження.
Разом із тим відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що ГУПФУ зверталось до підприємств, у яких працювала позивач або до архівної установи для підтвердження відомостей щодо спірних періодів роботи позивача. При цьому, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.
При цьому, ані суд, а ні відповідач не встановили недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача загалом, та вищевказаних записів окремо, а тому на переконання суду її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначені обставини не можуть поза розумним сумнівом, позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист.
Позбавлення позивача на соціальний захист не може ґрунтуватись на сумнівах, які були окреслені судом першої інстанції, а тому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 13.11.2024 року №156050012093 у зв'язку із незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.09.1992 по 01.04.1995, а тому вказане рішення слід скасувати.
Водночас, сам факт скасування рішення не відновить порушене право позивача на соціальний захист, а тому належним способом відновлення порушеного права є зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 05.04.2023 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи позивача з 01.09.1992 по 01.04.1995.
Разом з тим, колегія суддів враховує той факт, що рішення про відмову у призначенні пенсії за віком приймало Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за принципом екстериторіальності, і саме цей орган досліджував документи позивача і вирішував питання щодо обрахунку страхового стажу позивача за результатом розгляду його заяви від 05.04.2024 року про призначення пенсії. Отже, відновлювати порушене право позивача має саме той пенсійний орган, який допустив його порушення - ГУ ПФУ в Полтавській області. При цьому, відновлення порушеного права, у разі прийняття рішення про призначення пенсії за віком, має бути проведено з дати звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком - 05.04.2024 року.
Водночас, у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області призначити пенсію за віком слід відмовити, з огляду на те, що вказаний територіальний орган не допускав порушення прав позивача, тобто цей орган не є суб'єктом правовідносин щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсі. А прийняттю рішення про призначення пенсії за віком передує процедура обрахунку страхового стажу, що як вже було зазначено вище, покладено провести на ГУ ПФУ в Полтавській області.
Суд першої інстанції, наведені вище обставини та правове регулювання спірних правовідносин, не врахував під час розгляду справи по суті, у зв'язку з чим дійшов хибного висновку про відмову в позові, з яким колегія суддів погодитись не може, а тому таке рішення слід скасувати.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до викладеного, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, суд дійшов до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та прийняття постанови про задоволення позовних вимог.
Засади розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.
Як визначено ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі №420/6088/25.
Ухвалити нову постанову, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №156050012093 від 13.11.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.04.2024 року, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 01.09.1992 по 01.04.1995.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча-суддя Г.П. Казанчук
Судді Ю.М. Градовський
О.В. Єщенко