25 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/30502/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року (суддя Ремез К.І.) в справі № 160/30502/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:
зобов'язання здійснити перерахунок і виплату раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для її посад згідно з додатками 1, 12,13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», за період з 25 жовтня 2023 року по 16 серпня 2024 року, з урахуванням виплачених сум;
зобов'язання здійснити перерахунок і виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для її посад згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;
зобов'язання перерахувати та виплатити компенсацію при звільненні за невикористані дні оплачуваної щорічної основної відпустки за 2024 рік, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням виплаченої суми;
зобов'язання здійснити перерахунок і виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для її посади згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплаченої суми;
зобов'язання здійснити виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати, обчисливши її відповідно до статті 3 Закону № 2050-III.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апелянт зазначає, що оскільки пункт 2 постанови КМУ №481, яким змінено пункт 4 постанови №704, визнано судом протиправним, підстави для застосування зміненої редакції пункту 4 постанови №704 відсутні з моменту набрання чинності постановою №481, а не з моменту ухвалення судового рішення у справі №320/29450/24. Відтак відмова у задоволенні позову є безпідставною та такою, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Також вказує, що висновок суду першої інстанції про передчасність вимоги щодо компенсації втрати частини доходів ґрунтується на формальному та звуженому тлумаченні характеру спірних правовідносин і не відповідає завданню адміністративного судочинства. Компенсація втрати частини доходів не є самостійним або майбутнім правом, а є обов'язковим похідним елементом відновлення вже порушеного права на своєчасне отримання належного доходу.
У відзиві відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 25.10.2023 по 16.08.2024 проходила військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 229 від 16.08.2024:
лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ординатора евакуаційного відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (по особовому складу) від 02 серпня 2024 року №151, в запас Збройних Сил України за підпунктом "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я - за наявності інвалідності) вважати, що справи та посаду здала 16 серпня 2024 року і направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 .
З 16 серпня 2024 року виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Виплатити надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавку за вислугу років в розмірі 25%, щомісячну премію за особистий внесок в загальні результати служби в розмірі 467% посадового окладу за період з 01 по 16 серпня 2024 року у сумі 13434 грн. 32 коп.
Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана тривалістю 5 діб.
Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана тривалістю 15 діб.
Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 3 (три) доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік у сумі 2602 грн. 90 коп.
Виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460, в сумі 9370 грн. 45 коп.
Вислуга років станом на 16 серпня 2024 року складає: календарна 03 роки 03 місяці 21 день. Пільгової немає.
26.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просила надати розгорнуту довідку про її грошове забезпечення із вказанням усіх належних та фактично виплачених грошових сум за весь період служби у військовій частин НОМЕР_1 в період з 25.10.2023 по 16.08.2024, у відповідь на яку позивачеві надано довідку про доходи за період служби з 25.10.2023 по 16.08.2024 за №3.29/2417 від 08.09.2025.
Оскільки починаючи з 20.05.2023 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями не залежать від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а розраховуються виходячи з показника 1762,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не допущено порушення прав позивача, адже у відповідача відсутні правові підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача із зазначенням складових грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2024.
Суд першої інстанції також дійшов до висновку про відсутність підстав для перерахунку та виплати позивачу компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2024 рік, грошових допомог, обчисливши її суму виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», оскільки грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Також суд першої інстанції відмовив у зобов'язанні виплати компенсацію втрати частини доходів, вказавши, що законодавець пов'язує виплату компенсації з виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація й заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 25 жовтня 2023 року по 16 серпня 2024 року проходила військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 229 від 16 серпня 2024 року наказано лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , ординатора евакуаційного відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (по особовому складу) від 02 серпня 2024 року №151 в запас Збройних Сил України за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я - за наявності інвалідності) вважати, що справи та посаду здала 16 серпня 2024 року і направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , з 16 серпня 2024 року виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
В період проходження військової служби позивачу виплачувалось грошове забезпечення із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму в розмірі 1762 грн.
Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання перерахунку грошового забезпечення із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, грошових допомог, компенсації за невикористані дні відпустки, а також компенсації втрати частини доходів.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року ухвалено постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу. Ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Відповідно до пункту 4 постанови № 704 у редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 постанови №704 містили примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2018 року ухвалено постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, пункт 4 постанови №704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином, на момент набрання чинності постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови №704.
Водночас, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01 січня 2017 року, передбачено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом на дату набрання законної сили судовим рішенням в справі № 826/6453/18 про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови №704 (29 січня 2020 року), та неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, суд доходить до висновку, що при розв'язанні колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII та пункту 4 постанови №704, у редакції до внесення змін постановою №103, перевагу слід надати положенням Закону як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
Отже, згідно з постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон № 294-ІХ) установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2189 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня;
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень;
працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень;
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень.
Тобто Закон № 294-ІХ не містить застережень щодо застосування у 2020 році як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року встановлено в сумі 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX (даної - Закон № 1928-ІХ) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX (далі - Закон № 2710-ІХ) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень.
З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Вищезазначені правові висновки викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21 та від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21.
Оскільки розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначаються, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, тому розмір цих виплат має бути перерахований відповідачем у зв'язку з тим, що відповідач зобов'язаний перерахувати посадовий оклад та оклад за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що установлений законами про державний бюджет на 2022-2023 роки за період з 01 липня? 2022 року по 19 травня 2023 року.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанови №103, та внесені зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких, абзац перший зазначеного пункту викладено у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762,00 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Зазначені зміни набули чинності 20 травня 2023 року.
Отже, з дати набуття чинності зазначеними змінами розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб є стала величина у розмірі 1762,00 гривні.
Суд зазначає, що у період з 20 травня 2023 року по 15 червня 2024 року постанова № 704 не містить приписів щодо використання розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня календарного року, як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Відтак, встановлення з 01 січня 2023 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн, з 01 січня 2024 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та з 01 січня 2025 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн не має своїм наслідком збільшення базової величини, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів (спеціальним) званням військовослужбовців, а отже і самого грошового забезпечення військовослужбовців.
З огляду на зазначене, оскільки з 20 травня 2023 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів є стала величина у розмірі 1762,00 грн, вказані положення не скасовані у встановленому порядку, суд доходить до висновку, що з 20 травня 2023 року для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців застосовується величина у розмірі 1762,00 гривні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2025 року у справі №480/7154/24.
Суд зауважує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними; визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Відтак, пункт 2 постанови № 481 втратив чинність з 18 червня 2025 року - дня набрання законної сили рішенням суду.
Спірні правовідносини щодо перерахунку грошового забезпечення обмежуються датою 16 серпня 2024 року, тобто до втрати чинності пунктом 2 постанови № 481, тому втрата чинності цим нормативно-правовим актом не мають правового значення для спірних правовідносин.
Враховуючи, що розмір грошових допомог на оздоровлення за 2023-2024 роки, компенсації за невикористані дні оплачуваної щорічної основної відпустки за 2024 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначається, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, відсутні підстави для перерахунку цих допомог та компенсації.
При цьому суд зауважує, що апелянтом не приведено жодного доводу стосовно питання визначення розміру компенсації за невикористані дні оплачуваної щорічної основної відпустки за 2024 рік із врахуванням у складі грошового забезпечення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року, тому судом не надається оцінка висновкам суду першої інстанції в цій частині.
Стосовно компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати, суд зауважує таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За положеннями статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення);сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Зміст наведених норм права дає підстави для висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічна права позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 520/1001/19, від 23 березня 2023 року у справі №520/2020/19, від 19 червня 2024 року в справі № 440/700/20.
Судом встановлено, що грошове забезпечення у перерахованому розмірі позивачу не виплачувалось, більш того, судом погоджено висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для такого перерахунку.
Відтак, відсутні підстави для нарахування та виплати на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року в справі № 160/30502/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року в справі № 160/30502/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 25 лютого 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 25 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Постанова набрала законної сили 25.02.2026
Суддя Вікторія Шальєва
25.02.2026