25 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/27249/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року (суддя Юрков Е.О., повне судове рішення складено 14 листопада 2025 року) в справі №160/27249/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС) про:
визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язання прийняти його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07 вересня 2011 року №649, та надати рішення за результатами розгляду заяви.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.
В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Звертає увагу, що звернення позивача від 11 липня 2025 року складене ним в довільній формі, надійшло до відділу документального забезпечення ГУ ДМС в Дніпропетровській області, що не відповідає порядку звернення із заявою (заявою-анкетою встановленого зразка) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначеному пунктом 8 частини першої статті 1 та частини першої статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та фактично позбавляє уповноважених посадових осіб відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС у Дніпропетровській області можливості вчинити щодо особи, яка звернулася з таким зверненням.
Висновок суду першої інстанції про те, що позивачем подавалась заява-анкета, не відповідає обставинам справи.
ОСОБА_1 звертався до відділу з питань громадянства, але не до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції, як про те зазначає суд першої інстанції в рішенні.
ОСОБА_1 в порядку, встановленому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС у Дніпропетровській області не звертався.
У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: м. Гомель, Білорусь, є громадянином Республіки Білорусь, що підтверджено паспортом НОМЕР_1 , виданим 03.08.2015, орган видачі - Радянський РОВД м. Гомеля.
ОСОБА_1 документований ГУ ДМС у Дніпропетровські області на підставі ч. 10 ст. 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (провадження культурної, освітньої, наукової, спортивної, волонтерської діяльності) наступними посвідками на тимчасове проживання в Україні:
- вперше посвідкою № НОМЕР_2 від 11.10.2021, терміном дії до 28.09.2022. Згідно відомостей ІП “Облік іноземців та біженців» ЄІАС УМП вищевказана посвідка має статус “знищений»;
- у порядку обміну посвідкою № НОМЕР_3 від 20.09.2022, терміном дії до 19.09.2023. Рішення про скасування, відкликання або визнання недійсною вищевказаної посвідки не приймалось.
11.07.2025 позивач особисто звернувся до відповідача із заявою з проханням щодо прийняття документів, які надані у заяві, до означеної заяви зокрема була долучена заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, форма якої затверджена Наказом МВС України від 07.09.2011 №649.
Факт подання до органу ДМС 11.07.2025 позивачем особисто вказаної заяви підтверджується копією-листа-відповіді ДМС №1201.3.3-9406/12.2-25 від 25.07.2025 та копією Витягу із журналу обліку відвідувачів адміністративної будівлі відповідача.
Наведена заява з долученою до неї заявою-анкетою позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 11.07.2025 була розглянута відповідачем як звернення в порядку Закону України “Про звернення громадян» та листом за вих. №1201.3.3-9406/12.2-25 від 25.07.2025 було надано відповідь, що: “…ГУ ДМС у Дніпропетровській області розглянуто Ваше звернення від 11.07.2025, щодо подачі заяви про надання Вам статусу біженця, у порядку встановленому Законом України “Про звернення громадян». За результатами розгляду повідомляємо про таке. На сьогодні Україна перебуває в умовах правового режиму воєнного стану у зв'язку із військовою агресією російської федерації (рф) проти України. Участь республіки білорусь у реалізації воєнних дій на боці держави агресора є загальновідомим фактом та визнано суб'єктами міжнародного права. Зокрема, резолюцією Європейського парламенту від 13.09.2023 № 2023/2041 (INI) відзначено підпорядкування республіки білорусь росії в політичному, економічному, військовому і культурному плані та кваліфіковано республіку білорусь як державу-сателіта рф. У зв'язку з цим до громадян держави-сателіта рф застосовується положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України "Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців" від 10.01.2002 № 2942-ІП, у якій визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки, у вигляді тимчасового обмеження у прийнятті документів. Правило Конвенції про статус біженців 1951 року застосовується на підставі частини другої статті 2 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У зв'язку з цим, повертаємо Вам матеріали, що додаються.».
Врахувавши, що позивачем подавалась до відповідача заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка відповідає формі бланку, передбаченому Правилами № 649, що спростовує твердження відповідача про те, що позивачем подана заява у довільній формі, тобто, не встановленого зразка, а лист відповідача не є рішенням про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд першої інстанції дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, яка полягає у неприйнятті ним відносно позивача жодного з тих рішень, які передбачені Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у визначений законом строк, тому вважав, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил №649.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил №649.
Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов'язання відповідача прийняти заяву, не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність.
Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Білорусь, документований паспортом НОМЕР_1 , виданим 03 серпня 2015 року, орган видачі - Радянський РОВД м. Гомеля.
ОСОБА_1 здійснив перетин державного кордону України у напрямку «в'їзд» 06 травня 2021 року через пункт пропуску «Нові Яриловичі».
ОСОБА_1 документований ГУ ДМС у Дніпропетровські області на підставі ч. 10 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (провадження культурної, освітньої, наукової, спортивної, волонтерської діяльності) посвідками на тимчасове проживання в Україні: № НОМЕР_2 від 11 жовтня 2021 року, терміном дії до 28 вересня 2022 року; №800289634 від 20 вересня 2022 року, терміном дії до 19 вересня 2023 року.
Позивач 11 липня 2025 року особисто звернувся до відповідача із заявою про прийняття документів, які додані до заяві.
До заяви позивачем долучена заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Листом ГУ ДМС №1201.3.3-9406/12.2-25 від 25 липня 2025 року повідомлено про розгляд заяви в порядку Закону України «Про звернення громадян» та роз'яснено вимоги діючого законодавства, а також вказано про повернення матеріалів, що додані до заяви.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI).
За визначенням, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
У розумінні пункту 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Частинами першою та другою статті 5 Закону №3671-VI установлено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Положеннями частини п'ятої статті 5 Закону №3671-VI визначено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Статтею 6 Закону №3671-VI передбачені умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Процедуру оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначає стаття 7 Закону №3671-VI, відповідно до частини першої якої оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (частина сьома статті 7 Закону №3671-VI).
Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;
ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;
заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;
заповнює інші необхідні документи;
оформлює особову справу;
роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу";
заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Частиною шостою статті 5 Закону №3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884 (далі - Правила №649).
Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Згідно з пунктами 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
За обставинами цієї справи позивач 11 липня 2025 року звернувся до ГУ ДМС із заявою з питання визнання його біженцем, до якої додав заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Подані позивачем документи розглянуті в порядку звернення за процедурою, установленою Законом України «Про звернення громадян», за наслідками такого розгляду позивачу направлено лист із роз'ясненням вимог національного та міжнародного законодавства щодо біженців. Також відповідачем повернуті додані позивачем до заяви матеріали та документи.
Як вказано вище, орган ДМС за наслідками отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового заходу, має ухвалити або рішення про прийняття заяви, або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При цьому рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту оформлюється наказом.
Відповідачем не ухвалювалось жодного рішення за заявою позивача про визнання його біженцем.
Оскільки відповідачем у порушення Закону №3671-VI та Правил №649 не ухвалено рішення про прийняття заяви або про відмову у в прийнятті заяви суд погоджує висновок суду першої інстанції, про відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення (про прийняття заяви або відмову у її прийнятті) за результатами розгляду заяви-анкети позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 11 липня 2025 року.
Враховуючи протиправну бездіяльність відповідача у питанні прийнятті заяви позивача про визнання його біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту, суд також визнає правильним обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача - зобов'язання ГУ ДМС прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону №3671-VI та Правил №649.
Доводи апелянта про порушення позивачем порядку звернення із заявою (заявою-анкетою встановленого зразка) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначеному пунктом 8 частини першої статті 1 та частини першої статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що фактично позбавляє уповноважених посадових осіб відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС у Дніпропетровській області можливості вчинити щодо особи, яка звернулася з таким зверненням, є безпідставними.
Так, пунктом 8 частини першої статті 1 Закону №3671-VI установлено, що заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті.
Матеріалами справи доведено, що позивачем додавалась до заяви, поданої до ГУ ДМС, заява-анкета встановленого зразка.
Той факт, що заява подана не того структурного підрозділу ГУ ДМС (відділу), не є підставою для повернення позивачу документів, адже ця обставина не позбавляє відповідача обов'язку із розгляду такої заяви.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року в справі № 160/27249/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року в справі № 160/27249/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 25 лютого 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 25 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко