Справа № 136/2483/25
провадження № 2/136/984/25
(заочне)
20 лютого 2026 року м. Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області
у складі головуючого судді Шпортун С.В.,
за участі секретаря судового засідання Белінської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі по тексту - Банк, ТОВ «Українські фінансові операції», позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - позичальник, відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договорам, обґрунтовуючи підставність вимог тим, що 13.07.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 3816474 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (надалі - Договір), сторони погодили сусу кредиту 4000 грн., строк 360 днів: з 13.07.2023 року по 07.07.2024 року, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, погоджено, що на пільговий строк 30 днів з позичальником підлягає до застосування 0,01 відсотків у день, якщо позичальником не виконано зазначених у договорі умов ставка кредитування складає 2 % у день.
Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало кредит в сумі 4000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану Банком АТ КБ «ПриватБанк».
26.07.2024 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі Договору факторингу № 26/07/2024 за плату відступило, а ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло право грошової вимоги до Відповідача.
26.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» укладено Договір факторингу №26/07/2024, у відповідності до умов якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» за плату було передано права грошової вимоги до Боржників за Кредитними договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між ТОВ «Лінеура Україна» і Боржниками.
Відповідно до реєстру боржників від 26.07.2024 до договору факторингу, право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №3816474 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції».
У позові представник ТОВ «Українські фінансові операції» вказує, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого допустила заборгованість в сумі 21 596,80 грн., з яких: 3 999,96 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 17 596,84 грн. - сума заборгованості за процентами нарахованими первісним кредитором, які ні попередньому кредитору, а ні ТОВ «Українські фінансові операції» не сплачує у добровільному порядку, тому наведене стало підставою звернення до суду із даним позовом.
Окрім цього, у позові позивач просив суд вирішити питання судових витрат, а також клопотав про застосування статті 265 ч.10, 11 ЦПК України про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат і 3 % річних, починаючи стягнення з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення, роз'яснивши органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду порядок нарахування.
У визначений судом строк відзиву на позов відповідач не подав.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 07.01.2026 розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, задоволено клопотання про витребування доказів в АТ КБ «Приват Банк».
У визначений судом строк відповідач заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін не надала, також не надала зустрічного позову в межах визначеного судом строку, тому суд здійснює розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у заяві просив про розгляд справи у їх відсутність, не заперечував щодо заочного вирішення справи.
Відповідач, будучи повідомленою у встановленому законом порядку про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась, судовий виклик повернуто до суду із відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
За змістом Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, ч.2, 4, 6, 7, 8 ст. 128 ЦПК України, у разі якщо судове повідомлення направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною чи встановленою судом інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, і повернуто відділом поштового зв'язку з посиланням на відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, відмовою адресата від одержання, тощо, то вважається що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
За таких обставин, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомленим.
Ураховуючи письмову згоду позивача на заочний розгляд справи, з урахуванням положень ст. ст. 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши усі зібрані у справі докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
13.07.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір №3816474 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (а.с.19-28), укладення якого здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток «Сredit7». Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету.
Відповідно до п.1.2. Договору Товариство зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 4 000,00 гривень. За взаємною згодою Сторін сума кредиту може бути збільшена, про що Сторонами укладається Додатковий договір. При цьому сторони погодили, що збільшення суми кредиту можливе до дати здійснення клієнтом першого платежу за Договором, відповідно до Графіку платежів (п.1.3 цього Договору). Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів; стандартна процентна ставка 2,00 % за кожен день; занижена процентна ставка 0,01 % в день; за стандартною ставкою за весь строк кредитування 30 341,06% річних; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 7 062,13% річних; орієнтовна загальна вартість кредиту а дату укладення складає, за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 32 800,00 гривень; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 30 412,00 грн.
У п.2.1. Договору узгоджено, що Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 .
Істотні умови кредитування доведено до позичальника у Паспорті споживчого кредиту (а.с.16,17).
На підтвердження позовних вимог позивач додав до позову Правила надання коштів у позику (а.с.45-59).
Згідно листа банку ТОВ «Універсальні платіжні рішення від 26.07.2024 (а.с.41), встановлено, що кошти в сумі 4 000, грн. перераховано на картку № НОМЕР_1 .
Факт передачі грошових коштів в розмірі 4000,00 грн. ОСОБА_1 підтверджено відповіддю АТ КБ «Приватбанк» від 22.01.2026 (а.с.135).
26.07.2024 між ТОВ «Українські фінансові операції» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено Договір факторингу №26/07/2024 (а.с.90-94), у відповідності до умов якого, ТОВ «Лінеура Україна» передало ТОВ «Українські фінансові операції» за плату права грошової вимоги до Боржників за Кредитними договорами вказаними у Реєстрі Боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 26.07.2024, право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №3816474 перейшло до ТОВ «Українські фінансові операції».
Відповідно до розрахунку заборгованості розмір заборгованості ОСОБА_1 саном на 26.07.2024 перед банком становить 21 596,80 грн., з яких: 3 999,96 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 596,84 грн. - сума заборгованості за процентами (а.с.34-40).
Частиною першою та третьою статті 512 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).
Встановлені судом обставини та перевірені зібраними у справі доказами підтверджують, що внаслідок укладення Договорів відступлення права вимоги ТОВ ФК «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №3816474 від 13.07.2023.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником за вказаним зобов'язанням.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором з метою засвідчення дій згідно з договором, відтак було дотримано презумпція правомірності договору, отож права набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення такого договору, підлягають виконанню.
На спростування вказаних обставин відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, отож договір є дійсним.
Згідно з вимогами ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Приписами абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що нарахування процентів може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зі статті 213 ЦПК України слідує, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі надані сторонами.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, спростувати розмір існуючої заборгованості.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, про що визначено в статті 209 ЦПК України.
Зі статті 213 ЦПК України слідує, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі надані сторонами.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Суд звертає увагу, що відповідач повідомлявся в установленому порядку про розгляд справи але жодним чином не висловив своєї позиції за вимогами до нього банку про стягнення кредитної заборгованості, не заперечив укладення договору, отримання кредитних коштів, розміру нарахованої заборгованості.
Доказів повного чи часткового погашення заборгованості а ні перед первісним кредитором, а ні перед новим кредитором - позивачем у даній справі, відповідач суду не надав.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору із відповідачем, який підписано позичальником, також доведено порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за таким договором.
Отже, за відсутності доказів сплати заборгованості за кредитним договором як первісному, так і новому кредитору, заборгованість за кредитом та відсотками за користування кредитними коштами в межах строку кредитування підлягає стягненню з відповідача на користь нового кредитора, оскільки заміна кредитора не звільняє позичальника від обов'язку погашення кредиту.
Таким чином, суд приходить до висновку, що право позивача порушено невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, тому підлягає захисту, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за в межах суми заявленої позивачем до стягнення із відповідача, що становить 21 596,80 грн., з яких: 3 999,96 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 596,84 грн. - сума заборгованості за процентами.
Вирішуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача в порядку частини 10, 11 статті 265 ЦПК України інфляційних втрат і 3 % річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду, суд виходить з наступного.
Статтею 265 ч.10, 11 ЦПК України, передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Вказані положення ЦПК кореспондуються з нормами частин 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у рішенні суду.
Зокрема, врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Правила частин 10, 11 статті 265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.
Правова мета приписів частин 10, 11 статті 265 ЦПК України передусім полягає у наданні суду повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення.
Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Формулювання вказаних норм процесуального права визначають право, а не обов'язок суду, зазначити в рішенні про таке нарахування, відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частин 10, 11 статті 265 ЦПК України.
Можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року в справі N 910/14524/22 звертала увагу на те, що нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов'язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.
Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов'язання.
Відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а суд задовольнив цю вимогу.
Як слідує зі змісту даного позову позивач не заявляв вимоги про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання чи пені, а суд їх не вирішував по суті.
Окрім цього , відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Договір за №3816474 від 13.07.2023 укладений у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на теперішній час.
З огляду на викладене, судом не встановлено правових підстав для застосування у даній справі положень частин 10 та 11 ст. 265 ЦПК України, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання судових витрат, суд керується Главою 8 ЦПК України.
Позивачем при пред'явлені до суду цього позову було сплачено судовий збір відповідно до платіжного документу в розмірі 2422,40 грн., а оскільки позов задоволено у повному обсязі, то вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Водночас, в силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем додано Договір про надання юридичних послуг від 01.08.2024 за №01/08/2024-А; Акт №3816474 прийому-передачі виконаних робіт згідно договору №01/08/2024-А від 01.08.2024; Детальний опис робіт №3816474 від 05.12.2025; Заявка №3816474 на виконання доручення до договору №07/07/2024-А від 01.08.2024; Платіжне доручення від 10.11.2025 на суму 10 000,00 грн.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі N 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі N 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат у співставленні до виконаних ним робіт, порядок розгляду справи, суд дійшов висновку, що судові витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн є завищеними.
З урахуванням переліку наданих реальних послуг адвокатом, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає достатнім і співмірним розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн. При прийнятті такого рішення суд також враховує вимоги ч. ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України, складність вказаної справи, реальність наданих послуг згідно Акту приймання-передачі те, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, відсутність судових засідань за участю осіб, що може призвести до неправомірного збагачення позивача за рахунок відповідача.
Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правову допомогу.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором №3816474 від 13.07.2023 у розмірі 21 596,80 (двадцять одна тисяча п'ятсот дев'яносто шість) грн., 80 коп., з яких: 3 999,96 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 596,84 грн. - сума заборгованості за процентами.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судовий збір у сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів до Вінницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники цивільного процесу:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2, м. Київ, Київська обл., ЄДРПОУ - 40966896);
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 )
Суддя Світлана ШПОРТУН