25 лютого 2026 року справа № 580/22/26
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Янківської В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
02 січня 2026 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
1) визнати неправомірною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка проявилася в тому, що під час розгляду скарги від 13 вересня 2025 року позивачу не було забезпечено можливість реалізувати права, які були заявлено у скарзі, а саме, надати мені можливість особисто викласти аргументи особі (особам), що перевірятиме скаргу, а також взяти участь у перевірці скарги;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд моєї скарги від 13 вересня 2025 року, забезпечивши при цьому заявлені у скарзі права, а саме, надати мені можливість особисто викласти аргументи особі (особам), що перевірятиме скаргу, а також взяти участь у перевірці скарги;
3) визнати неправомірною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка проявилася в тому, що Військова частина НОМЕР_1 , надавши відповідь, якою проінформувала про те, що підстав для притягнення посадових осіб Військової частини НОМЕР_2 до відповідальності немає, тобто фактично надавши відмову, не роз'яснила позивачу порядок оскарження прийнятого за скаргою від 13 вересня 2025 року рішення;
4) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 роз'яснити позивачу порядок оскарження прийнятого за скаргою від 13 вересня 2025 року рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що незважаючи на те, що у своїй скарзі від 13 вересня 2025 року просив усіх посадових осіб та усі державні органи, які розглядатимуть скаргу в частині притягнення посадових осіб військової частини НОМЕР_2 до відповідальності, надати можливість особисто викласти аргументи особі (особам), що перевірятиме скаргу, а також взяти участь у перевірці поданої скарги, такого права відповідач не забезпечив.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі з розглядом справи без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
До суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що право громадянина бути присутнім при розгляді звернення не є абсолютним і може бути реалізоване за певних умов, зокрема, з урахування введеного на території України воєнного стану і перебування/розміщення в різних регіонах України військовослужбовця, що виконує свій військовий обов'язок та органу військового управління, який перевіряє скаргу, поданої до органу військового управління, як наслідок, відповідач вважає, що право позивача жодним чином не порушено. Зазначив, що звернення позивача було розглянуто за дорученням та в межах компетенції, про що скаржника письмово було повідомлено. Крім того, у тексті відповіді, на скаргу від 13.09.2025 ОСОБА_1 вже отримував відповідь від юридичного управління Командування №116/12/95734 від 10.10.2025, в якій йому вкотре було надано розлогі та ґрунтовні відповіді на усі питання, доведені рішення Командування за результатом перевірки викладеної ним у скарзі інформації, а також роз'яснено усі його обов'язки та права як військовослужбовця з посиланням на норми законодавства та діючих Статутів Збройних Сил України.
Дослідженням у справі доказів суд встановив таке.
13 вересня 2025 року позивач звернувся, до Президента України та до Міністерства оборони України зі скаргою від 13 вересня 2025 року, у якій просив:
1. звернути увагу на порушення вимог чинного законодавства України, які відбуваються у військовій частині НОМЕР_2 , вжити заходів до недопущення подібного у майбутньому;
2. Міністерство оборони України притягнути до відповідальності, встановленої чинним законодавством України, тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 , який розглядаючи скаргу від 30 червня 2025 року не забезпечив реалізацію заявлених мною прав, а саме, права викласти аргументи особі, яка перевірятиме скаргу, а також права взяти участь у перевірці поданої скарги;
3. Міністерство оборони України притягнути до відповідальності, встановленої чинним законодавством України, посадових осіб військової частини НОМЕР_2 , які відповідь на скаргу від 30 червня 2025 року надали лише 11 вересня 2025 року;
4. Міністерство оборони України притягнути до відповідальності, встановленої чинним законодавством України, посадових осіб військової частини НОМЕР_2 , які, відмовивши у задоволенні частини заявлених прохань, тобто фактично надавши відмову, не роз'яснили порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
5. усіх посадових осіб та усі державні органи, які розглядатимуть скаргу в частині притягнення посадових осіб військової частини НОМЕР_2 до відповідальності, надати мені можливість особисто викласти аргументи особі (особам), що перевірятиме скаргу, а також взяти участь у перевірці поданої скарги.
25 вересня 2025 року позивачу надійшла відповідь Офісу Президента України від 16 вересня 2025 року, якою проінформовано про те, що скарга надіслана на розгляд до Міністерства оборони України.
02 грудня 2025 року позивачу надійшла відповідь ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26 листопада 2025 року №116/12/109300 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 - це і є військова частина НОМЕР_1 ).
Позивач, вважає, що в ході розгляду його скарги відповідачем протиправно не забезпечено реалізацію ним права особисто викласти аргументи особі, що перевірятиме скаргу, а також взяти участь у перевірці поданої ним скарги, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суд зауважує, що позовна заява не містить жодних доводів та аргументів з приводу незгоди позивача з результатами перевірки його скарги від 13.09.2025 і суттю прийнятого відповідачем рішення. Натомість, обґрунтування позовної заяви фактично зводиться до того, що в ході розгляду скарги від 13.09.2025 відповідачем не було забезпечено позивачу реалізацію права особисто викласти аргументи особі, що перевірятиме скаргу, а також взяти участь у перевірці поданої ним скарги.
Отже, з огляду на предмет спору та зміст спірних правовідносин, ключовим питанням у цій справі є правомірність бездіяльності відповідача, яка полягає у ненаданні позивачу можливості особисто викласти аргументи особі, що перевірятиме скаргу, а також взяти участь у перевірці поданої ним скарги від 13.09.2025.
Вирішуючи вказане питання, суд виходить з такого.
З 17.10.1996 введено в дію Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР). Згідно з Преамбулою, цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Отже, питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон № 393/96-ВР, за приписами частини першої статті 1 якого громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
У статті 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина перша). Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства (частина друга). Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо (частина третя). Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб (частина четверта).
За приписами статті 4 Закону № 393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
У частині першій статті 5 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону № 393/96-ВР).
Порядок розгляду звернень громадян урегульовано в розділі ІІ Закону № 393/96-ВР, зокрема, його статтями 14 (розгляд пропозицій (зауважень) громадян), 15 (розгляд заяв (клопотань)) та 16 (розгляд скарг громадян).
Згідно із частиною першою статті 14 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Приписами статті 18 Закону № 393/96-ВР закріплені права громадянина при розгляді заяви чи скарги, якою передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
У статті 19 Закону № 393/96-ВР визначено обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, у частині першій якої закріплено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
За приписами частини першої статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналізуючи наведені вище положення Закону № 393/96-ВР, суд констатує, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, їх керівники та інші посадові особи зобов'язані діяти лише відповідно до закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством способи правомірної поведінки під час реалізації своїх повноважень в частині розгляду звернень громадян.
Під зверненнями громадян необхідно розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Порядок розгляду звернень громадян визначений Законом № 393/96-ВР в залежності від виду звернення.
Законом № 393/96-ВР обумовлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Водночас, Законом № 393/96-ВР закріплені обов'язки органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, вони у межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Отже, визначений Законом № 393/96-ВР порядок розгляду звернень громадян із запрошенням до відповідного органу на прохання громадянина передбачений для таких видів звернень як заява та скарга.
Відтак, право громадянина бути присутнім при розгляді звернення не є абсолютним і може бути реалізоване за певних умов, а також забезпечується обов'язком на прохання громадянина запрошувати його до відповідного органу виключно у випадку розгляду такого виду звернення як заява чи скарга.
Як слідує зі змісту звернення позивача від 13.09.2025, яке останній називає скаргою, описана у ньому (зверненні) проблема стосувалася незабезпечення командиром військової частини НОМЕР_3 та його заступником повноцінного впровадження та використання системи електронного документообігу СЕДО-М в діяльності названої військової частини. Позивач просив вжити належні заходи реагування, винних притягнути до юридичної відповідальності, а також провести розгляд скарги за його участю із дотриманням прав, передбачених статтями 18 Закону № 393/96-ВР.
За визначенням, наведеним у статті 3 Закону № 393/96-ВР, скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб (частина четверта).
Водночас, за приписами статті 4 Закону № 393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Підсумовуючи наведене та враховуючи зміст звернення позивача від 13.09.2025, суд не може погодитися з його позицією про те, що вказане звернення позивача за своєю суттю є скаргою і що відповідач, зважаючи на норми статей 18, 19 Закону №393/96-ВР, зобов'язаний був запросити позивача для її розгляду.
Суд наголошує на тому, що скарга від 13.09.2025 не містить покликання на те, яке за змістом указаного звернення вбачається порушення прав і законних інтересів чи свобод позивача ; які перешкоди для здійснення останнім прав і законних інтересів чи свобод створено командуванням військової частини НОМЕР_2 , та/або які обов'язки на позивача було незаконно покладено.
На звернення позивача від 13.09.2025 відповідач надав відповідь листом №116/12/109300 від 26.11.2025 і будь-яких зауважень з приводу її змісту чи строку надання позивачем в ході судового розгляду не висловлено.
Підсумовуючи вищенаведене в його сукупності, суд висновує, що не можна розуміти звернення як скаргу лише за назвою, присвоєною заявником; скарга у свою чергу має відповідати певним критеріям в силу вимог частини четвертої статті 3 та статті 4 Закону № 393/96-ВР.
Норми Закону № 393/96-ВР не дозволяють тлумачити їх таким чином, що викладені у скарзі обставини являються абстрактним порушенням прав; ситуацією, яку необхідно виправити в цілому для блага третіх осіб.
За приписами Закону № 393/96-ВР необхідною передумовою звернення до відповідного органу зі скаргою є порушення права та/або законного інтересу громадянина, а сама скарга має містити вказівку на конкретне порушення права/інтересу та рішення, дію/бездіяльність, яким/якими таке право/інтерес скаржника порушене, а також вимогу про поновлення такого порушеного права/інтересу.
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.11.2021 у справі № 120/1727/20-а (адміністративне провадження № К/9901/32389/20) і суд не має підстав не погодитись із запропонованим підходом.
Зважаючи на встановлені обставини справи, суд при вирішенні даного спору дійшов висновку, що дії відповідача вчиненні в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством, в межах наданих повноважень, обґрунтовано і правомірно.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах, в той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.
За наведеного, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА