Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 лютого 2026 року Справа №200/6778/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі №200/6778/25, яке набрало законної сили 15 січня 2026 року, позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо видачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належить до видачі при звільненні, яка не відповідає формі та змісту, встановленому Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, та вимогам Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою наказом Міністерства оборони України №232 від 29 квітня 2016 року, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за №768/28898 (у редакції, чинній на дату звільнення позивача зі служби - 19 вересня 2024 року).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі при звільненні, яка відповідає формі та змісту, встановленому Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, та вимогам Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою наказом Міністерства оборони України №232 від 29 квітня 2016 року, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за №768/28898 (у редакції, чинній на дату звільнення позивача зі служби - 19 вересня 2024 року).
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
17 грудня 2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі №200/6778/25 видано виконавчий лист по справі.
09 лютого 2026 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якому останній серед іншого просив суд:
1. Застосувати заходи процесуального впливу, передбачені статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, до керівника суб'єкта владних повноважень - командира Військової частини НОМЕР_1 , як посадової особи, відповідальної за виконання судового рішення у справі №200/6778/25.
2. Визнати дії керівника Військової частини НОМЕР_1 такими, що свідчать про умисне невиконання судового рішення, у тому числі шляхом імітації його виконання.
3. Накласти штраф на керівника Військової частини НОМЕР_1 у розмірі, визначеному судом, відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Зобов'язати керівника Військової частини НОМЕР_1 в 10 денний термін подати до суду письмовий звіт про реальне виконання рішення суду, з наданням довідки про вартість речового майна, оформленої виключно відповідно до форми та змісту, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №178.
Зазначена заява обґрунтована тим, що керівник Військової частини НОМЕР_1 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі №200/6778/25 повторно видав документ, який знову не відповідає вимогам, прямо визначеним у рішенні суду, зокрема: не застосовано закупівельну вартість речового майна станом на 1 січня відповідного року; повторно застосовано механізм зменшення вартості залежно від строку носіння, який не передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178; порушено форму довідки, затверджену додатком до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року прийнято до розгляду в порядку письмового провадження заяву позивача від 09 лютого 2026 року про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 04 листопада 2025 року у справі №200/6778/25. Зобов'язано відповідача надати пояснення та докази щодо виконання рішення суду від 04 листопада 2025 року у справі №200/6778/25.
Відповідач під час розгляду заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду із заявами та клопотаннями до суду не звертався, пояснення та докази щодо виконання рішення суду від 04 листопада 2025 року у справі №200/6778/25 не надав.
Відтак, судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів належного виконання рішення суду від 04 листопада 2025 року у справі №200/6778/25.
Розглянувши подану позивачем заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
З аналізу зазначених норм вбачається, що КАС України передбачено право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб'єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі №800/320/17 сформульовано правовий висновок про можливість встановлення судового контролю, передбаченого статтею 382 КАС України, після прийняття кінцевого рішення у справі.
Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 03 березня 2025 року у справі №160/5259/20.
Враховуючи вищезазначене, суд при розгляді цієї справи вважає за необхідне керуватися правовою позицією Верховного Суду, а як наслідок - частково задовольнити клопотання про встановлення судового контролю.
Відповідно до частини другої та третьої статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Керуючись статтями 246, 370, 382, 382-1, 382-2, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ухвалив:
1. Клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 04 листопада 2025 року у справі №200/6778/25 - задовольнити частково.
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 протягом двох місяців з дня отримання копії даної ухвали подати до суду звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суд від 04 листопада 2025 року у справі №200/6778/25.
3. Попередити командира Військової частини НОМЕР_1 про можливість накладення штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за наслідками розгляду звіту або у разі неподання звіту про виконання рішення суду.
4. Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.С. Молочна