Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
24 лютого 2026 року Справа №200/1178/26
суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування в частині наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправним та скасування пункта наказу від 19.09.2024 року № 277 в частині виключення зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення;
- зобов'язання привести наказ від 19.09.2024 року № 277 у відповідність до вимог абзацу третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України;
- зобов'язання утриматися від виключення зі списків особового складу військової частини до моменту проведення повного розрахунку по всім видам грошового та речового забезпечення відповідно до норм чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що дана позовна заява не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивачем до позовної заяви не надано платіжне доручення про сплату судового збору відповідно до норм Закону України «Про судовий збір», натомість надано посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій.
Перевіряючи підстави звільнення позивача від сплати судового збору за подання даного позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору осіб, які мають, зокрема статус ветеранів війни - учасників бойових дій, обмежено справами, пов'язаними з порушенням їхніх прав. Тобто, встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов'язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII. У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
При цьому, перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.
Таким чином, лише у справах, в яких предметом спору є правовідносини стосовно прав та гарантій особи як учасника бойових дій, така особа звільняється від сплати судового збору.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/311/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 06.05.2020 року у справі № 9901/70/20 та підтверджений в постановах Верховного Суду від 09.07.2020 року у справі № П/811/201/16 та від 19.10.2020 року у справі №240/934/20, які мають бути враховані судом до спірних правовідносин.
Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 27.08.2016 року, проте поданий позов не містить вимог, що стосуються статусу учасника бойових дій.
Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати судового збору з усіх спорів.
Суд звертає увагу, що спір стосується питання скасування пункта наказу і приведення наказу до відповідності до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, тому поданий позов не містить вимог, що стосуються статусу учасника бойових дій.
Таким чином п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не звільняє позивача від сплати судового збору за подачу даного адміністративного позову та підлягає сплаті на загальних підставах.
Також позивачем зазначено посилання на п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, однак суд зазначає, що у даній справі відсутні позовні вимоги про поновлення на робіт та стягнення заробітної плати, а тому відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі зазначеної норми.
Інших підстав для звільнення від сплати судового збору позивачем не зазначено.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року справа «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя ("KREUZ v. POLAND" № 28249/95).
З огляду на що, предмет даного спору не підпадає під дію положень п. 1 та п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі зазначених норм.
Зі змісту позовної заяви, судом встановлено, що позивачем заявлено вимоги немайнового характеру.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VІ судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року № 4695-IX визначено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3328,00 гривень.
Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Суд зазначає, що позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, позивачу необхідно було сплатити судовий збір за подачу даного позову, в якому одночасно об'єднано дві вимоги немайнового характеру в сумі 2129,92 гривень.
Позивачем до позовної заяви не надано платіжне доручення про сплату судового збору відповідно до норм Закону України «Про судовий збір».
У зв'язку з чим, позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 2129,92 гривень за подачу даного позову до Донецького окружного адміністративного суду за наступними реквізитами: отримувач коштів Донецьке ГУК/Слов'янська МТГ/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 37967785; банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.); код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача (ІВАN): UA 308999980313111206084005658; код класифікації доходів бюджету 22030101. Призначення платежу: «Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Донецький окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 35099148 (суду, де розглядається справа)» та надати до суду оригінал квитанції про сплату судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до частини 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Частиною 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Вимоги до письмових доказів встановлені ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Крім того, суд зазначає, що на сьогодні також діє Національний стандарт України «…Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затверджений наказом Держспоживстандарту України 07.04.2003 року № 55. Його положення поширюються на всі без винятку органи державної влади, місцевого самоврядування, а також на підприємства, установи, організації всіх форм власності (п. 1.1). Стандарт також містить вимоги до відмітки про засвідчення копій документів (п. 5.27).
Підсумовуючи положення цих нормативних документів, можна зробити висновок, що під час оформлення копій мають бути дотримані наступні основні правила.
По-перше, до суду можуть бути надані копії лише тих документів, оригінали яких знаходяться у сторони. Посилання на те, що оригінал знаходиться у розпорядженні позивача, є обов'язковим.
По-друге, відмітка має містити наступні реквізити: слова - «Згідно з оригіналом», найменування посади (за наявності), особистий підпис, прізвище та ініціали особи, яка засвідчила справжність копії, дата засвідчення.
У разі подання доказів через підсистему «Електронний суд», на них накладається електронний цифровий підпис.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем не надано належним чином засвідченої копії рапорту від 28.01.2026 року про приведення наказу від 19.09.2024 року № 277 у відповідність до вимог чинного законодавства.
Частиною 7 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до позовної заяви про визнання індивідуального акта протиправним чи адміністративного договору недійсним додається також оригінал або копія оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.
Позивачем не надано копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2024 року № 277, у частині яке просить визнати протиправним та скасувати, у зв'язку з чим, позивачем порушено вимогу ч. 7 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Суд зазначає, що чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тому, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізналася» та «повинна була дізнатись».
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому, «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові в справі №380/2355/20 від 28.05.2021.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Разом з тим, предметом позову є поведінка відповідача щодо прийняття оскаржуваного наказу в частині під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , при цьому до адміністративного суду звернувся 19.02.2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд».
Отже, чинною процесуальною нормою, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, є частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює місячний строк для звернення до суду.
Разом з тим, про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, позивач повинен був дізнатися ще у вересні 2024 року (коли був прийнятий спірний наказ) та/або в лютому 2025 року (коли до спірного наказу були внесені зміни наказом № 45 від 13.02.2025 року).
Більш того, суд приходить до висновки, що позивачу станом на жовтень 2024 року достеменно було відомо про прийняття оскаржуваного наказу, оскільки звертаючись до суду 21.10.2024 року із позовом, якій присвоєно унікальний номер № 200/7399/24 зазначає про прийняття відповідачем оскаржуваного у даній справі наказу.
Проте, до суду з позовом позивач звернувся лише 19.02.2026 року, тобто з пропуском строку звернення до суду з даним позовом.
У відповідності до частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску позивач до матеріалів позовної заяви не додано.
Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
З огляду на наведене позивачу слід надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку та надати суду підтверджуючі відповідні обставини докази.
Згідно з ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Враховуючи вищевикладене, позовна заява подана позивачем без дотримання вимог ч. 3, 4, 6, 7 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає залишенню без руху.
У зв'язку з чим, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, шляхом: 1) подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 2129,92 гривень; 2) подання заяви про поновлення строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку і доказів поважності причин його пропуску; 3) надання копії наказу від 19.09.2024 року № 277 і рапорту від 28.01.2026 року про приведення наказу від 19.09.2024 року № 277 у відповідність до вимог чинного законодавства.
Також слід роз'яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у встановлений строк, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява буде повернута позивачеві.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 161, 169, 248, 256, 293, 294, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом: 1) подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 2129,92 гривень; 2) подання заяви про поновлення строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку і доказів поважності причин його пропуску; 3) надання копії наказу від 19.09.2024 року № 277 і рапорту від 28.01.2026 року про приведення наказу від 19.09.2024 року № 277 у відповідність до вимог чинного законодавства, роз'яснивши при цьому позивачеві, що у разі не усунення недоліків позовна заява буде вважатись неподаною та повернута.
У зазначений строк позивач повинен надіслати суду документи на виконання ухвали через особистий кабінет в системі «Електронний суд».
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Л.Б. Голубова