про відмову у застосуванні заходів процесуального примусу та залишення позовної заяви без розгляду
25 лютого 2026 рокуСправа № 160/4036/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження клопотання представника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Босенка Максима Миколайовича про застосування заходів процесуального примусу та залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Скиби Віталія Володимировича до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
20.02.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Скиби Віталія Володимировича до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправними дії Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України викладені в листі від 18.02.2026 року за №24205 про відмову в знятті арешту накладеного держав ним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управ ління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року на 1/3 час тину кв. АДРЕСА_1 , яка нале жить ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт накладений державним вико навцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юсти ції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.08.2003 року у справі № 1-57/2003 як судом першої інстанції, в поряд ку КПК України в редакції 1960 року неповнолітньому сину ОСОБА_1 рини ОСОБА_2 призначено покарання в вигляді позбавлення волі строком на 11 років. Позивач по даному кримінальному провадженню проходила як особа, яка несе за законом матеріальну відповідальність за дії неповнолітнього сина (законний представник неповнолітнього). На виконання вироку Апеляційним судом Дніпропетровської області 15.01.2004 року стягувану ( ОСОБА_3 ) видано виконавчий лист №1-57 від 15.01.2004 року, де боржником є позивач. На примусове виконання означеного виконавчого листа держав ним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управ ління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року накладено арешт на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 ську, яка належить позивачу. На даний час на нерухоме майно позивача (боржника) в рамках вико навчого провадження звернення стягнення не здійснювалося, арешт до цього часу не знято, що підтверджується копією інформаційної довідки №459809721 від 09.01.2026 року. На даний час відкриті виконавчі провадження, де боржником є позивач відсутні, що підтверджується наданим до скарги витягом із АСВП від 19.02.2026 року. На заяву боржника від 18.12.2025 року до правонаступника Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська - Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту 07.01.2026 року отримано письмове повідомлення від 06.01.2026 року №238 про наступне. В ході проведення виконавчих дій держав ним виконавцем Ленінського районного управління юстиції Василенком О.В. 20.07.2004 року постановою серії АА №955216 було накладено арешт на 1/3 час тину кв. АДРЕСА_1 , яке належить боржнику. Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою внесено запис про арешт означеного нерухомого майна (реєстраційний номер обтя ження №1313689 від 18.09.2004 року) до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Означене виконавче провадження знищено у зв'язку зі спливом строків зберігання. Накладений арешт може бути знятий за рі шенням суду. 21.01.2026 року представник позивача подав до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву від 21.01.2026 року про визнан ня протиправними дії відповідача щодо відмови в знятті арешту, яка викладена в вищевказаному листі. Також просив суд зобов'язати відповідача зняти арешт. Дніпропетровським окружним адміністративним судом ухвалою від 04.02.2026 року у справі №160/1337/26 відмовлено в поновленні процесуального строку та позовну заяву повернуто позивачу, копію якої разом з позовною зая вою з додатками представник позивача отримав у суді 09.02.2026 року. Також суд визнав, що питання позивача слід вирішувати в порядку адміністративного судо чинства. Тож, 09.02.2026 року позивач повторно звернулася до відповідача з заявою від 09.02.2026 року про зняття арешту на 1/3 частину кв. №21 в буд. 34 по вул. Ногай ська в м. Дніпрі, накладеного постановою від 20.07.2004 року Державним вико навцем ВДВС Ленінського РУЮ Василенко О.В. 19.02.2026 року позивачем отримана письмова відповідь від 18.02.2026 року №24205аналогічного змісту, тобто відмовлено в задо воленні заяви, а також винесення постанови про закінчення виконавчого прова дження, у зв'язку з наступним: виконавче провадження знищено у зв'язку зі спливом строку зберіган ня; відсутні юридичні підстави для зняття арешту. Запропоновано звернутися для вирішення питання до суду. У відповіді допущена описка, де зазначено, що подана заява від 18.12.2025 року замість 09.02.2026 року. На думку представника позивача, оскільки спірний арешт накладено не в межах кримінального провадження (не слідчим, не судом), а при виконанні вироку, його скасування не може здійс нюватися в порядку КПК України (в редакції 1960 року) та КПК України (в ре дакції 2012 року). Виконавча служба не повідомила позивача: чи виконавчий лист щодо боржника було повернуто та коли стягувачу у зв'язку з завершенням виконавчого провадження (в порядку ст.47 Закону №606-ХІV), чи закону в новій редакції. Але строк пред'явлення його до приму сового виконання сплив, проте залишився чинним арешт майна боржника. Чи виконавче провадження було закінчено (в порядку ст.49 Закону №606-ХІV) та коли, чи закону в новій редакції. На час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, в рамках якого проводилося примусове виконання виконавчого листа апеляційного суду Дніпропетровської області, діяла редакція Закону України «Про виконавче про вадження» від 21.04.1999 року №606-ХІV. Станом на день звернення позивача до відповідача із заявою про скасу вання арешту (09.02.2026 року) жоден виконавчий лист про стягнення з бо ржника боргу на виконанні не перебуває, що підтверджується копією витягу із АСВП. Представник позивача звертає увагу суду на те, що у період з дня накладення арешту (20.07.2004 року) до дня розгляду заяви про зняття арешту (09.02.2026 року) ор ганами державної виконавчої служби не проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа. Також відсутні відомості про наявність будь-яких відкритих виконавчих проваджень, за якими ОСОБА_1 є боржником. Відсутність відкритого виконавчого провадження та знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання свідчить про безпідставність продовження дії арешту.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 року зазначена вище справа розподілена та 23.02.2026 року передана судді Пруднику С.В.
25.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Зобов'язано Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подати до суду: засвідчену належним чином копію виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №1-57 виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 12 000 грн. (в разі наявності, в разі відсутності - подати до суду змістовні та вмотивовані пояснення); письмові та вмотивовані пояснення щодо не зняття арешту накладений державним вико навцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юсти ції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 . Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 16.03.2026 року. Судом попереджено Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
23.02.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшло сформована 23.02.2026 року через систему «Електронний суд» заперечення про відкриття провадження у справі представника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Босенка Максима Миколайовича, в якому представник відповідача просить суд:
1. Визнати зловживанням процесуальними правами подання повторного позову ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Аргументи даного заперечення зводяться до того, що ОСОБА_1 вже зверталась до Дніпропетровського окружного апеляційного суду із аналогічним позовом. Так, ухвалою Дніпропетровського окружного апеляційного суду від 04.02.2026 року у справі №160/1337/26 було повернуто позовну заяву. Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 скористалася своїм правом на апеляційне оскарження. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.02.2026 року було витребувано з Дніпропетровського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №160/1337/26. Станом на сьогоднішній день, справа №160/1337/26 не розглянута. Однак, не дочекавшись вирішення справи №160/1337/26 в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 повторно звернулась до суду із аналогічним позовом. Відтак, представник відповідача вважає такі дії позивача зловживанням процесуальними правами, у зв'язку з чим вважає, що позовна заява у справі №160/4036/26 підлягає залишенню без розгляду.
Розглядаючи клопотання про застосування заходів процесуального примусу та залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Зловживання процесуальними правами не допускається.
В адміністративному судочинстві гарантується, що кожна особа має право в порядку, встановленому КАС, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС України). Конвенційною нормою закріплюється, що держава гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.
Частиною другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до частини першої статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства (пункт 9 частини третьої статті 2 КАС України) та статтею 45 КАС України врегульоване питання щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами.
При цьому, згідно частини другої статті 45 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
За приписами частини третьої статті 45 КАС України в разі якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Наведеними приписами КАС України встановлено наслідки, які можуть бути застосовані судом у разі визнання зловживанням процесуальними правами дій вчинених учасником справи, зокрема та не виключно передбачених частиною другою 45 КАС України.
Слід врахувати, що наведений у частини другій статті 45 КАС України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 09.11.2021 у справі №826/9751/14, від 12.07.2022 у справі №640/16646/21, в ухвалі від 16.08.2022 у cправі №908/2049/20) висловлював позицію про те, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.
Зловживання правом на подання скарги становить собою такий вид зловживань процесуальними правами, за якого вся процедура розгляду спору є невиправданою та неефективною, адже особа звертається до суду з метою, відміною від захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Серед таких зловживань можна виокремити подання сутяжницьких, завідомо безпідставних (явно необґрунтованих) позовів, заяв, клопотань.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Зінченко проти України» вказується, що подання адміністративного позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку суб'єкта владних повноважень прав позивача, а тому відмова в його прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення його права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, в свою чергу, є порушенням як вимог національного законодавства, так і приписів Конвенції та обов'язкової до застосування практики ЄСПЛ. У вказаному рішенні нібито йдеться про абсолютизацію права на звернення до адміністративного суду, і така позиція, наприклад, підкреслюється у наступному рішенні ЄСПЛ.
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Чуйкіна проти України» суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює право на суд, в якому є право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів. Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом (п. 50).
Про недопустимість будь-яких зловживань процесуальними правами та наслідки йдеться у наступному рішенні ЄСПЛ. У справі «Мушта проти України» від 18.11.2010 суд нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. З цього випливає, що одним із аспектів обмеження права на прийняття заяви є наявність будь-яких зловживань процесуальними правами.
Підстава позову є фактичні обставини публічно-правового спору (факт порушення прав, свобод та інтересів, ухвалення чи неухвалення рішення) та норми права, які закріплюють повноваження позивача, компетенцію суб'єкта владних повноважень на звернення до адміністративного суду. У випадку відсутності підстави позову позивач буде позбавлятися права на розгляд справи, а його дії визначатимуться як зловживання процесуальними правами.
Суд зауважує, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що визнання певних дій сторони або особи, що приймає участь у справі зловживанням процесуальними правами дії, є правом суду, а не його обов'язком. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.10.2024 у справі № 580/4217/24.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) охоплює повноваження суду обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, справедливості.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України.
У даному випадку суд виходить з того, що сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд, про що неодноразово наголошувалося у постановах Верховного Суду від 10.04.2020 у справі 548/2531/18, від 05.10.2021 у справі №308/13199/17, від 04.04.2022 у справі №441/1609/19.
Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст.45 КАС України суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, у тому числі і внаслідок подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.
Разом з тим, суд акцентує увагу, що термін «зловживання процесуальними правами» фактично зводиться до навмисного створення перешкод у вирішенні завдань адміністративного судочинства; натомість звернення до суду з позовом - спрямовано на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд наголошує, оскільки «зловживання процесуальними правами» є суб'єктивним й оціночним поняттям, висновок суду з вказаного питання повинен ґрунтуватися на доказах, якими беззаперечно підтверджується умисне та недобросовісне користування позивачем своїм процесуальним правом у спосіб, який суперечить завданню адміністративного судочинства, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яким неодноразово вказувалося, що: під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисної, несумлінної поведінки учасників процесу, що знаходить своє вираження у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести; використання наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації прав інших учасників провадження; перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ; необґрунтоване перевантаження роботи суду; а ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.
Зокрема, вказана правова позиція викладалася у постановах: від 08.05.2018 по справі № 910/1873/17, від 22.05.2019 по справі № 234/3341/15-ц, від 30.11.2020 по справі № 806/1943/18, та інш.
Тобто, задля визначення дій позивача (його представника) як зловживання процесуальними правами, судом мають бути встановлені винні процесуальні дії, які здійснені вочевидь з корисливим або особистим мотивом, та використані на шкоду правам, обов'язкам і інтересам інших осіб, які приймають участь у справі. Якщо суддя вважає певну дію позивача зловживанням, це має бути належним чином обґрунтовано та мотивовано у відповідному процесуальному документі.
За реплікацією КПП «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала справа №160/1337/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій відповідача, викладені в листі від 06.01.2026 року за №238, про відмову в знятті арешту, накладеного державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004р. на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачеві та зобов'язання відповідача зняти арешт, накладений державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004р. на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачеві.
28.01.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1337/26 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку звернення до суду у справі №160/1337/26 відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху. Позивачеві у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали, слід було усунути недоліки адміністративного позову шляхом надання до суду: доказів проживання / реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_2 , у відповідності до вимог п.2 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України; заяви про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, вказавши інші підстави для поновлення строку, та надати докази поважності причин його пропуску, у відповідності до вимог ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.
04.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1337/26 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом у справі №160/1337/26 відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.
13.02.2026 року ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду витребувано з Дніпропетровського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №160/1337/26, зобов'язавши Дніпропетровський окружний адміністративний суд у розумний строк направити до суду апеляційної інстанції матеріали справи №160/1337/26.
В той же час, серед заявлених позовних вимог у справі №160/1337/26 була вимога щодо визнання протиправними дій відповідача, викладені в листі від 06.01.2026 року за №238, тоді як предметом спору серед заявлених позовних вимог є вимога позивача про визнання дій протиправними, які викладені в листі від 18.02.2026 року за №24205.
При цьому, як вбачається із КПП «Діловодство спеціалізованого суду», станом на дату відкриття провадження 25.02.2026 року у даній справі №160/4036/26 адміністративний позов у справі №160/1337/26 вже повернуто позивачу.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України.
Так, судом не встановлено обставин, які б свідчили про відсутність наміру вирішити реально існуючий спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду, а відповідно, судом не встановлено зловживання позивачем своїми процесуальними правами, або використання ними свого суб'єктивного права на шкоду правам інших осіб.
Також судом не встановлено в діях позивача ознак несумлінного та неналежного використання процесуальних прав, чи зловживання правами шляхом маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями.
За таких обставин, суд вважає, що у даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами у розумінні ст. 45 КАС України та залишення позовної заяви без розгляду може містити ознаки обмеження доступу до правосуддя та порушенням принципу рівності та змагальності сторін.
Тому, в задоволенні клопотання представника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Босенка Максима Миколайовича про застосування заходів процесуального примусу та залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 45, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання представника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Босенка Максима Миколайовича про застосування заходів процесуального примусу та залишення позовної заяви без розгляду - відмовити повністю.
Копію ухвали надіслати сторонам.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Суддя С. В. Прудник