24 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/466/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2017 по 28.02.2018 з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнту місяця підвищення тарифної ставки (окладу) - січень 2008 року;
2) зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 29.09.2017 по 28.02.2018 з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) - січень 2008 року, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
3) визнати протиправними дії щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.07.2020;
4) зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.07.2020 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою індексації, обчисленої в березні 2018 року з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, і розміром підвищення доходу, та здійснити виплату такої індексації з урахуванням виплаченої раніше суми з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , проходив військову службу та перебував на фінансовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 в період з 29.09.2017 по 30.07.2020, що підтверджується записами у військовому квитку.
Представником позивача направлено адвокатський запит до відповідача з приводу надання інформації чи здійснювалася індексація грошового забезпечення позивачу, та чи здійснювалася виплата останньому такої індексації, в якому розмірі за весь період проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 та надати відповідну довідку.
06.01.2026 представнику надана відповідь на адвокатський запит у якій зазначив, що 30.07.2020 був переведений для подальшого проходження у військову частину НОМЕР_2 АДРЕСА_1 .
На пункт 3 запиту адвоката зазначив, що відповідно до пункту 293 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України», затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Державної прикордонної служби України розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Та відповідно до листа Адміністрації Державної прикордонної служби України №T/116-1743 від 03.03.2020 виплата індексації грошового забезпечення, військовослужбовець набув право, але не отримав її у період проходження ним військової служби у органах Державної прикордонної служби України проводиться органом, з якого його було виключено зі списків частини у зв'язку із звільненням з військової служби, рекомендовано звернутись до військової частини з якої було звільнено позивача.
Крім того, відповідачем не надано довідку про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення позивача.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін. Зобов'язано відповідача в строк для подачі відзиву подати до суду довідку про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення за лютий - березень 2018 року та довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивачу за період з 29.09.2017 по 30.07.2020.
29.01.2026 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець. Наведене підтверджується роз'ясненнями Мінсоцполітики, наданими Департаменту фінансів Міністерства оборони України листом від 08.08.2017 №78/о/66-17.
Водночас, слід зазначити, що відповідні зміни до Порядку №1078 були внесені Постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова №1013). Пунктом 1 вказаної Постанови передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників. При цьому підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою №1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1- 3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців. Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни місяця підвищення (базового місяця) в цілях нарахування індексації військовослужбовцям з січня 2008 року на березень 2018 року.
Відтак, з прийняттям Постанови №1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто з 01.12.2015 і включно до 01.03.2018, посадові оклади військовослужбовців не змінилися.
Отже, позовні вимоги позивача щодо встановлення «базового місяця» - січень 2008 року при нарахуванні індексації грошового забезпечення в період з 29.09.2017 по 28.02.2018 року не підлягають задоволенню.
Статтею 4 Закону України №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (ч.1 ст.4 із змінами, внесеними згідно із Законом №911-VIII від 24.12.2015 року, який набрав чинності 01.01.2016 року).
Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 2018 року 100,0%, в липні 2018 року 99,3%, в серпні 2018 року 100,0%, в вересні 2018 року 101,9%, в жовтні 2018 року 101,7%.
Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) перевищено. При цьому оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року (п.1-1 Порядку №1078).
За офіційними даними Державної служби статистики України у березні 2018 року щодо лютого того ж року індекс споживчих цін становив 101,1 відсотки, а поріг індексації розрахований наростаючим підсумком з 1 березня 2018 року до листопада 2018 року включно не перевищив 103 відсотки. Позивачем не надано доказів того, що розмір підвищення грошового доходу є нижчим за суму індексації.
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що підстави для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу («індексації-різниці»), виходячи із фіксованої величини, відсутні.
Просив відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
Крім того, представник відповідача зазначила, що на зобов'язання суду надано довідку про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення за лютий - березень 2018 року. Щодо карток грошового забезпечення військовослужбовців з 2017 по 2020 роки зазначено, що вони передані до Галузевого державного архіву Державної прикордонної служби України, який знаходиться за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Узин, а тому відповідач не має змоги задовільнити дану вимогу суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 витребувано у Галузевого державного архіву Державної прикордонної служби України (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Узин) довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 29.09.2017 по 30.07.2020, встановивши строк для подання витребуваних доказів - п'ять днів з дня вручення копії цієї ухвали.
23.02.2026 на адресу суду від Галузевого державного архіву Державної прикордонної служби України надійшов лист, до якого додано картки грошового забезпечення за 2017-2020 роки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу та перебував на фінансовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 в період з 29.09.2017 по 30.07.2020.
Представником позивача направлено адвокатський запит до відповідача з приводу надання інформації чи здійснювалася індексація грошового забезпечення позивачу, та чи здійснювалася виплата останньому такої індексації, в якому розмірі за весь період проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 та надати відповідну довідку.
06.01.2026 представнику надана відповідь на адвокатський запит у якій зазначив, що 30.07.2020 був переведений для подальшого проходження у військову частину НОМЕР_2 АДРЕСА_1 .
На пункт 3 адвокатського запиту зазначено, що відповідно до пункту 293 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України», затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Державної прикордонної служби України розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Та відповідно до листа Адміністрації Державної прикордонної служби України №T/116-1743 від 03.03.2020 виплата індексації грошового забезпечення, військовослужбовець набув право, але не отримав її у період проходження ним військової служби у органах Державної прикордонної служби України проводиться органом, з якого його було виключено зі списків частини у зв'язку із звільненням з військової служби, рекомендовано звернутись до військової частини з якої було звільнено позивача.
Крім того, відповідачем не надано довідку про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення позивача.
Таким чином, позивач вважає, що в період з 29.09.2017 по 28.02.2018 відповідач не виплачував індексацію, а з 01.03.2018 по 30.07.2020 не врахував положення пункту 5 Порядку №1078 та не визначив розмір належної з березня 2018 року індексації як різницю між таким розміром індексації та розміром підвищення його грошового забезпечення.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ).
Згідно статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною першою статті 2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною шостою статті 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 3 Закону №1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Абзацом 3 статті 1 Закону 1282-ХІІ визначено, що індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із статтею 4 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону №1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із статтею 6 Закону №1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 1-1 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У пункті 5 Порядку №1078 в редакціях чинних з 17.03.2003 по 15.12.2015 міститься посилання на «базовий» період.
З 15.12.2015 пункт 5 Порядку №1078 викладено в наступній редакції:
«У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1 1 цього Порядку».
Отже, Законом №1282-ХІІ та Порядком №1078 визначено правила та порядок проведення індексації грошових доходів населення, який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання.
Точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. Цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Проте коли настане право на індексацію грошового забезпечення, а також яким буде коефіцієнт поточної індексації, залежить від розміру приросту індексу споживчих цін.
Посадові оклади військовослужбовців Збройних Сил України збільшувались з 01.01.2008 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 та з 01.03.2018 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Отже, місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовим місяцем) для всіх військовослужбовців Збройних Сил України (не залежно від того, коли військовослужбовець прийнятий на військову службу, коли перемістився на посаду з більшим посадовим окладом, коли присвоєне чергове військове звання або встановлені різні надбавки та доплати і премії) буде місяць, наступний за місяцем, в якому відбулося підвищення посадових окладів для військовослужбовців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України.
Тобто місяцями обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення («базовими» місяцями) для всіх військовослужбовців є місяці, з яких Постановами Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 та «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 всім військовослужбовцям Збройних Сил України підвищено посадовий оклад, а саме січень 2008 року та березень 2018 року відповідно.
У межах спірних правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача.
Відповідач не надав суду доказів нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 29.09.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 (справа №240/4911/18), від 07.08.2019 (справа №825/694/17), від 23.10.2019 (справа №825/1832/17), яку суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд також звертає увагу на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 рішення у справі «Сук проти України» від 10.03.2011, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Отже, не нарахування відповідачем індексації грошового забезпечення у встановленому розмірі порушує право позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача протиправно порушені діями ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 29.09.2017 по 28.02.2018, зі встановленням базового місяця - січень 2008 року.
Враховуючи наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дії) суб'єктом владних повноважень, то порушене право позивача у даному випадку підлягає відновленню шляхом прийняття рішення про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.09.2017 по 28.02.2018, зі встановленням базового місяця - січень 2008 року.
Щодо нарахування та виплати різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.07.2020, суд зазначає наступне.
Постанова №704 вступила в дію 01.03.2018, якою затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців, та у пункті 2 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, у березні 2018 року відбулося зростання грошового забезпечення військовослужбовців.
Суд зазначає, що порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, “поточної індексації » та “індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йдеться про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4, 5 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувались з 15 березня 2018 року передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4). У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац 5).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 особа має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А) (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21, від 11.05.2023 у справі №260/6386/21.
Судом встановлено, що грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року становило 8 791,47 грн, за березень 2018 року - 8 820,46 грн, тобто дохід збільшився на 28,99 грн.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації грошового забезпечення за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн) (вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі №520/6243/22).
Оскільки розмір підвищення доходу в березні 2018 року є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу: 4463,15 грн - 28,99 грн = 4 434,16 грн.
Зазначена позиція суду відповідає правовій позиції, викладений у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі №520/6243/22, від 16.01.2025 у справі №160/19515/23, від 14.03.2025 у справі №600/565/24-а.
Натомість відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 30.07.2020 та з огляду на зміст відзиву на позовну заяву взагалі не вирішував питання щодо наявності у позивача права на цей вид індексації за спірний період.
З урахуванням встановлених обставин, наведених норм чинного законодавства України та зазначених правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації-різниці грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 30.07.2020 та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 30.07.2020, з врахуванням виплачених сум.
Посилання відповідача на розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03.03.2020 № Т/116-1743 суд відхиляє, оскільки відповідно до статті 9 Закону № 1282-XII, який має вищу юридичну силу у спірних правовідносинах, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. Окрім того, таке розпорядження не є нормативно-правовим актом, а по суті є пропозицією керівника Адміністрації Державної прикордонної служби України здійснювати виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцям, які звільняються з військової служби.
Щодо вимоги позивача щодо виплатити із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає наступне.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пункт 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин): виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до п. 168.5 ст.168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Із огляду на зазначене, ВЧ НОМЕР_1 зобов'язано при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 29.09.2017 по 28.02.2018 із урахуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення та при виплаті з відрахуванням виплачених сум та при нарахуванні та виплаті позивачу індексації - різниці грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 30.07.2020 компенсувати йому у повному обсязі суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки право на неї було набуте під час проходження військової служби та останній повинний був її отримати під час проходження служби, однак не отримав з вини відповідача.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 27.07.2023 у справі №380/813/22, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, вимога позивача про проведення нарахування та виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44 підлягає задоволенню.
Крім того, незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» №2017-ІІІ, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.12.2021 р. у справі №820/3423/18, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, від 26.02.2021 у справі №620/3346/19, предметом розгляду яких було включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок та визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Оскільки, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позовної заяви надано договір про надання правничої допомоги №25/12-4 від 25.12.2025, додаток до договору №25/12-4 від 25.12.2025, квитанція на оплату виконаних адвокатом робіт у розмірі 8 000.00 грн, ордер серія ВІ від №104378.
Зокрема, з додатку до договору №25/12-4 від 25.12.2025 позивачу були надані наступні послуги: підготовка та подання адвокатського запиту до ВЧ НОМЕР_1 , написання позовної заяви, юридичний супровід в судді першої інстанції. Розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом.
Загальна вартість юридичних послуг становить 8 000,00 грн.
Водночас, суд зазначає, що позивачем не подано доказів повної фактичної оплати правничої допомоги, проте суд з урахуванням правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 29.10.2020 (справа №686/5064/20), від 05.03.2021 (справа №200/10801/19-а), від 16.03.2021 (справа №520/12065/19), від 23.12.2021 (справа №280/1361/21) та ін., виходить з того, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 112.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями під час присудження судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Pakdemirli v. Turkey» («Пакдемірлі проти Туреччини», заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення між ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 зробив висновок, що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнене з витратами на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом справи по суті спору. Заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі №910/615/14 (№910/5042/22), від 26.09.2024 у справі № 910/11903/23, від 25.01.2025 у справі № 369/849/18, 17.12.025 у справі №757/64192/19.
Отже, у разі недотримання вимог частини третьої - п'ятої статті 134 КАС суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково
Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)).
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Суд наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Заявлені стороною позивача у цій справі витрати щодо вивчення та аналіз обставин справи, дослідження документів щодо зупинення реєстрації 35 податкових накладних, проведення дослідження судової практики Верховного Суду та апеляційних судів у аналогічних адміністративних справах щодо реєстрації податкових накладних, надання консультування клієнта щодо правової позиції та перспектив справи, здійснення випрацювання та узгодження правової позиції, проведено збір та аналіз матеріалів для адміністративного позову, що заявлені як окремі послуги, не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням позовної заяви, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.
Суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Дана справа відноситься до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, юридичний супровід справи не був необхідним для позивача.
Враховуючи незначну складність справи, суд вважає завищеним розмір витрат за послуги з надання правової допомоги, а тому, враховуючи предмет спору, незначну складність справи, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 29.09.2017 по 28.02.2018, без врахування базового місяця - січня 2008 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 29.07.2017 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.07.2020 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.07.2020 у розмірі 4 434,16 грн в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя В.В. Дмитрук