м. Вінниця
25 лютого 2026 р. Справа № 120/19700/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Поліщук Ірини Миколаївни, суддів Воробйової Інни Анатоліївни та Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні заяву про відвід колегії суддів у справі за позовом ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМАНДОР БОТ КЛАБ" до Державного кадастрового реєстратора відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Островського Олега Васильовича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт", інженера-землевпорядника Холявко Віталія Миколайовича, Київської міської ради про визнання дій протиправними, скасування державної реєстрації,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМАНДОР БОТ КЛАБ" до Державного кадастрового реєстратора відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Островського Олега Васильовича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт", інженера-землевпорядника ОСОБА_2 , Київської міської ради про визнання дій протиправними, скасування державної реєстрації.
25.02.2026 через підсистему "Електронний суд" представником третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" до суду подано заяву про відвід головуючій судді Поліщук І.М., суддям Віятик Н.В. та Воробйовій І.А.
Обґрунтовуючи подану заяву представник вказав, що у судовому засіданні, яке відбулося 23.02.2026 року після повідомлення ним обставин того що, матеріали позовної заяви на підставі, якої здійснюється розгляд справи, не відповідає примірнику позовної заяви з додатками, яка наявна у представника Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт".
Після повідомлення вище зазначених обставин колегією суддів оголошено технічну перерву об 13:29:49 до 5 хвилин. Судове засідання оголошено продовженим об 13:31:05.
Представник вказує, що під час оголошеної технічної перерви у судовому засіданні було вимкнено мікрофони, однак при цьому здійснювався відеозапис.
Під час оголошеної технічної перерви колегією суддів відбулося спілкування між суддями Поліщук І.М., Віятик Н.В., Воробйовою І.А. у залі судового засідання із представником позивача Браславцем Я.Ю. Вказані дії було зафіксовано та відображено в протоколі судового засідання в режимі відеоконференції №59522726.
На думку представника третьої особи позапроцесувальне спілкування із представником позивача свідчить про прихильність суддів до вказаного учасника справи та створює, на думку представника, уявлення про реальну можливість вплинути на прийняте судове рішення.
Наведені обставини, на думку представника, викликають об'єктивні побоювання та сумніви у неупередженості та об'єктивності суддів. У зв'язку із наведеним представник вважає, що в вказані обставини є беззаперечною підставою для відводу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої представником третьої особи заяви про відвід, суд виходить з наступного.
Порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу врегульовано статтею 40 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підстави для відводу судді визначені статтею 36 КАС України.
Зокрема, положення частин першої, другої статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме:
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
В силу наведених норм, зокрема пункту 4 частини 1 статті 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у інших пунктах цієї статті. При цьому у будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності суддів.
Із системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні обставини, які можуть викликати сумнів у його неупередженості.
У заяві від 25.02.2026, як на підставу для відводу колегії суддів представник ПРАТ "Київський річковий порт" посилається на стандарти безсторонності та неупередженості суду, а також на власне суб'єктивне сприйняття дій суддів у справі.
Дійсно, головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має встановлюватися згідно з:
- об'єктивним критерієм, який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
- суб'єктивним критерієм, який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
У рішенні у справі "Бочан проти України" від 3 травня 2007 року Суд нагадує, що безсторонність, у значенні, наведеному в пункті 1 статті 6 Конвенції, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі, тобто жоден із членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію, тобто чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви із цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У зв'язку із цим навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мироненко і Мартенко проти України" (рішення від 10 грудня 2009 року) зазначено, що наявність безсторонності має визначатися для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Тобто, згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини суд має забезпечити достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
Згідно пунктів 10, 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Європи "Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів" - незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. Незалежність судів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а на користь забезпечення верховенства закону та в інтересах тих осіб, що покладають надію на правосуддя. При винесенні судових рішень у відношенні сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від любих зв'язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що можуть впливати на здатність судді приймати незалежне рішення. Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси визначеної сторони в якому-небудь спорі. Судова влада повинна користуватись довірою не тільки з боку сторін в конкретному розгляді, але й з боку суспільства в цілому. І суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв'язку, упередженості або впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію "розумного спостерігача". У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому коли сторона стверджує про те, що суддя необ'єктивний, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже "правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене". Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Разом з тим не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Оцінюючи обґрунтованість заяви про відвід колегії суддів у даній справі, суд вважає, що посилання представника позивача на прихильність колегії до одного із учасників справи не можна вважати об'єктивно обґрунтованими, оскільки такі доводи ґрунтуються на суб'єктивній оцінці заявником процесуальних дій суду при розгляді справи.
Для з'ясування технічних розбіжностей між даними наявними у комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" та письмовими матеріалами справи оголошено технічну перерву у судовому засіданні.
При цьому про вказану обставину головуюча суддя Поліщук І.М. повідомила після продовження судового засідання. Також слід зазначити, що для з'ясування виявлених обставини в подальшому судом оголошено перерву до 04.03.2026 року.
Таким чином мотиви заяви про відвід колегії суддів від 25.02.2026 не дають суду жодних об'єктивних підстав для висновку про небезсторонність або упередженість суду під час розгляду справи № 120/19700/21-а.
Водночас, наведена позиція заявника вочевидь дає підстави припускати існування ситуації, при якій колегія суддів у цій справі, з точки зору представника третьої особи, буде вважатися його опонентом, а не "арбітром" у вирішенні спору, а тому будь-які процесуальні дії суддів, як і прийняті ними рішення у цій справі, незалежно від їх результатів, сторона сприйматиме в контексті виникнення нових передумов для ініціювання відводів такому складу суду чи іншим чином висловлення заперечень щодо дій суддів, що в свою чергу не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Інститут відводу судді від участі у розгляді конкретної справи - це одна із найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, позаяк головним тут є публічний інтерес.
Статтею 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в його упередженості (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ по справі Le Comte, Van Leuven i De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.
Таким чином, Європейський суд з прав людини визнає, що підставою відводу судді може бути не тільки реальне існування обставин, які свідчать про упередженість суду, а й суб'єктивне переконання сторони у їх наявності, наслідком чого може бути відвід складу суду від розгляду справи.
Оскільки об'єктивних проявів упередженості головуючого у справі головуючої судді Поліщук І.М. та суддів Віятик Н.В. та Воровйової І.А. судом за наслідками розгляду заяви про відвід не встановлено, однак з урахуванням позиції представника третьої особи, який не довіряє колегії суддів з огляду на наявну у них, суб'єктивну думку про неможливість забезпечення ними справедливого розгляду справи, то задля забезпечення судом серед інших аспектів права сторін на судовий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, як і забезпечення достатніх гарантій для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності та об'єктивності, колегія суддів дійшла висновку, що письмову заяву представника ПРаТ "Київський річковий порт" про відвід колегії суддів Поліщук І.М., Віятик Н.В. та Воробйовій І.А. необхідно задовольнити лише за суб'єктивним критерієм та з підстав, що викладені вище.
В даному випадку суд зважає на те, що якщо сторона має сумнів в безсторонності судді, навіть якщо об'єктивно це нічим не підкріплено, то практика Європейського суду з прав людини (справи "Пуллар проти Сполученого Королівства" і "Томанн проти Швейцарії", а також "Екедемі Трейдинг ЛТД та інші проти Греції" і "Дактарас проти Литви") наголошує на можливості задоволення такої заяви про відвід, адже в іншому випадку це буде розцінено як порушення права особи на справедливий суд.
Зважаючи на викладене, суд вважає за доцільне задовольнити заяву про відвід суддів.
Згідно з частиною першою статті 41 КАС України, у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 36, 39, 40, 41, 248, 256 КАС України, -
Заяву про відвід головуючої судді Поліщук Ірини Миколаївни, суддів Віятик Наталії Володимирівни та Воробйовій Інні Анатоліївні задовольнити.
Відвести від розгляду справи №120/19700/21-а головуючу суддю Поліщук Ірину Миколаївну, суддів Віятик Наталію Володимирівну та Воробйову Інну Анатоліївну.
Адміністративну справу №120/19700/21-а передати для повторного автоматизованого розподілу справ у порядку ст. 31 КАС України.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Головуючий суддя Поліщук Ірина Миколаївна
Судді Воробйова Інна Анатоліївна
Віятик Наталія Володимирівна