Провадження № 11-кп/821/312/26 Справа № 711/4247/25 Категорія: ч.1 ст.121 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
18 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
Головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
потерпілого ОСОБА_8
представника потерпілого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 07 листопада 2025 року, яким
ОСОБА_10
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Балаклія, Харківської області, громадянина України, українця, маючого середню освіту, не одруженого, маючого на утриманні малолітнього сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , депутатом, учасником бойових дій, інвалідом не являється, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 років.
Зараховано в строк відбутого покарання строк попереднього ув'язнення з 02.03.2025 року по день вступу вироку в законну силу, з розрахунку один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахується з дня вступу вироку в законну силу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_10 - залишений без змін до вступу вироку в законну силу.
Процесуальні витрати відсутні.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_10 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_8 за завдану моральну шкоду в сумі 200 000 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
Вироком районного суду ОСОБА_10 визнаний винуватим і засуджений за те, що він 2 березня 2025 року, близько 03 години 30 хвилин, перебував зі своїм знайомим ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на парковці готелю «ЧЕРКАСИ ПАЛАЦ», що розташований за адресою: м. Черкаси, вул. Верхня Горова, 145, де між останніми виник конфлікт на ґрунті особистих раптово виниклих неприязних відносин, після чого ОСОБА_10 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та настання суспільно-небезпечних наслідків, діючи з умислом направленим на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, взявши до рук розкладний ніж, наніс ОСОБА_8 один удар ножем в область шиї зліва та один удар ножем в область лівої вилочної ділянки.
Внаслідок своїх протиправних дій ОСОБА_10 , відповідно до висновку експерта №02-01/304 від 12.05.2025, заподіяв ОСОБА_8 тілесні ушкодження, у вигляді рани лівої виличної ділянки, яка за ступенем тяжкості належить до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, травми шиї у вигляді рани лівої бічної поверхні шиї, що продовжились раневим каналом в тканини шиї із ушкодженням усіх шарів стравоходу, яка належить до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
Вказаними діями ОСОБА_10 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 порушує питання про його зміну у бік пом'якшення покарання із застосуванням статей 69, 75 КК України.
Судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_10 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, в скоєному розкаявся. Крім того, перебуваючи на волі ОСОБА_10 міг би частково відшкодовувати моральні збитки потерпілому, має постійне місце проживання та довідку внутрішньо переміщеної особи, має на утриманні батьків пенсіонерів, його рідний брат був мобілізований до ЗСУ та на даний час є зниклою безвісти особою, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітнього сина, а тому є всі підстави для пом'якшення призначеного Сотеру покарання із застосуванням статей 69, 75 КК України звільнивши останнього від відбування покарання з іспитовим строком.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, доводи захисника, який підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі, пояснення потерпілого та його представника, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ці вимоги закону місцевим судом виконані в повному обсязі.
Дії ОСОБА_10 судом кваліфіковані вірно за ч.1 ст.121 КК України -умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Враховуючи ту обставину, що в апеляційній скарзі захисника висновок про доведеність винуватості та кваліфікацію дій ОСОБА_10 не оспорюється, а інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, то в такому разі колегія суддів вважає недоцільним проводити детальний їх аналіз і відповідно до ст. 404 КПК України перевіряє вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Доводи в апеляційній скарзі захисника про можливість застосування положень ст.69 та ст.75 КК України при призначенні Сотеру покарання є безпідставними з огляду на таке.
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
При призначенні покарання, місцевий суд дотримався вимог ст.50, 65, 66, 67 КК України та врахував Постанову Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», а саме дані про особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, поведінку, який вину в інкримінованому діянні не визнав, від дачі показів відмовився в повному обсязі, що свідчить про його відношення до скоєного, вчинив тяжкий злочин, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, на спеціальних обліках не перебуває, має на утриманні неповнолітнього сина, а тому призначив покарання в мінімальному розмірі в межах санкції ч.1 ст.121 КК України, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Зазначені в апеляційній скарзі пом'якшуючі покарання обставини, які на думку захисника є підставою для застосування положень ст.69 та ст.75 КК України були враховані місцевим судом в повному обсязі при визначенні виду та розміру призначеного Сотеру покарання.
Постійне місце проживання Сотера, знаходження на його утриманні батьків пенсіонерів не є тими обставинами, які суттєво знижують суспільно небезпечне діяння вчинене обвинуваченим.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що перебуваючи на волі Сотер міг би частково відшкодовувати моральні збитки потерпілому, є необґрунтованими, оскільки носять припущений характер і не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
При цьому колегія суддів враховує ту обставину, що під час досудового розслідування з березня 2025 року до розгляду справи в апеляційному суді лютий 2026 року шкода потерпілому взагалі не відшкодована, що свідчить про пасивну поведінку обвинуваченого та відсутність реальних дій, спрямованих на добровільне усунення завданих наслідків правопорушення.
Згідно з вимогами ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Згідно із приписами ст.75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більш як 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до положень п.8 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Колегія суддів вважає, що підстави для застосування вимог ст.69, ст.75 КК України, як на тому наполягає захисник, відсутні.
Судом першої інстанції при призначенні покарання взагалі не встановлено пом'якшуючих покарання обставин.
Обвинувачений ОСОБА_12 вину у вчиненні інкримінованого діяння не визнав, від дачі показів відмовився, шкоду потерпілому ОСОБА_8 не відшкодував. Крім того колегія суддів враховує позицію потерпілого ОСОБА_8 , який заперечив проти пом'якшення призначеного ОСОБА_10 покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З огляду на викладене, ураховуючи принцип індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, з урахуванням усіх обставин справи, в тому числі й тих, на які посилається захисник у скарзі, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання Сотера лише в умовах ізоляції від суспільства призначивши покарання у мінімальних межах санкції ч.1 ст. 121 КК України.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Переконливих аргументів, які б свідчили про порушення судом вимог статей 50, 65 КК України, або доводили явну несправедливість призначеного Сотеру остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років через його суворість, в апеляційній скарзі не міститься.
Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального кодексу, які були б підставою для скасування або зміни вироку при розгляді справи колегією суддів не встановлено.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги захисника в інтересах обвинуваченого без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 404,405,407,419 КПК України,
ухвалила:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 07 листопада 2025 року щодо ОСОБА_10 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий -суддя -
Судді -