Справа № 344/5846/21
Провадження № 11-кп/4808/183/26
Категорія ст. 183 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
25 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 , що діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12021091010000074 щодо ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 121 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_8
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2026 року клопотання прокурора задоволено, продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 04 квітня 2026 року включно.
Суд першої інстанції мотивував прийняте рішення тим, що продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема ризики:
- переховування від суду, суд вважає, що внаслідок суспільної небезпечності дії, у вчиненні якої обвинувачується ОСОБА_9 , враховуючи санкцію ч. 1 ст. 121 КК України, що інкримінована обвинуваченому, є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, що призведе до порушення розумних строків судового розгляду. Суд також врахував, що під час попереднього судового розгляду ухвалами суду від 12 лютого 2025 року, 17 лютого 2025 року, 19 лютого 2025 року до обвинуваченого застосовувалися приводи у зв'язку з неявкою останнього у судові засідання під час дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту з покладенням відповідних обов'язків;
- незаконного впливу на учасників кримінального провадження - свідків, потерпілого, які ще не допитувалися під час судового розгляду, суд зважає на процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме безпосередність дослідження доказів та можливість повторного допиту свідка в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням сторони кримінального провадження або за ініціативою суду, що передбачено ч. 14 ст. 352 КПК України;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки обвинувачений, перебуваючи на волі, може не з'являтися на виклики прокурора та суду, тим самим затягуючи строки судового розгляду.
Також суд дійшов до висновку, що застосування більш м'якого запобіжного заходу недостатнім для забезпечення виконання ОСОБА_9 покладених на нього обов'язків.
Адвокат ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, як незаконну та обрати ОСОБА_9 запобіжний захід не пов'язаний з ізоляцією від суспільства.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, оскільки матеріали кримінального провадження не мають жодних доказів вчинення ОСОБА_9 злочину.
Зазначає, що ОСОБА_9 в період з 2021 по 2025 рік було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту який він не порушував, а також не спілкувався ні з потерпілим, ні з свідками, нових злочинів не вчиняв.
Звертає увагу, що продовження тримання під вартою без наведення нових і достатніх ризиків суперечить законодавству.
Наголошує, що судом порушено розумні строки тримання під вартою, оскільки ОСОБА_9 тримається під вартою вже майже рік, а це є непропорційним обмеженням права на свободу.
Просить врахувати відсутність доказів вчинення злочину, немолодий вік ОСОБА_9 , наявність постійного місця проживання, міцні соціальні зв'язки та його нестабільний стан здоров'я.
Адвокат ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою ОСОБА_9 обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з забороною залишати житло.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що грубо порушує законні права та інтереси ОСОБА_9 .
Вказує, що суд не розглянув в судовому засіданні подані письмові заперечення та прийняв невмотивоване рішення про продовження тримання під вартою.
Зазначає, що матеріали не місять належних доказів вчинення правопорушення ОСОБА_9 а в клопотанні прокурора наведені голослівні ризики, які не відповідають фактичним обставинам. Зокрема голослівним є твердження про те, що ОСОБА_9 систематично не з'являвся до суду та до нього застосовувалися приводи.
Наголошує, що прокурор в клопотання безпідставно посилається на ті ж ризики, які фактично були розглянуті судом і їм вже було дано належну правову оцінку. Так матеріали не містять доказів, що ОСОБА_9 будь-яким чином здійснював тиск чи намагався впливати на свідків чи потерпілого.
Звертає увагу, що прокурор раніше пропонував застосувати до ОСОБА_9 домашній арешт, оскільки ризики є мінімальними, а тому наявна непослідовність дій процесуального керівника.
Також вказує, що ОСОБА_9 характеризується позитивно, на обліках в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває і не перебував, є батьком неповнолітньої дочки, має на постійному догляду тещу та тестя, має міцні соціальні зв'язки та офіційно працевлаштований.
Крім того зазначає, що у ОСОБА_9 за час тримання під вартою погіршився стан здоров'я і в умовах тримання під вартою він не може отримати належну медичну допомогу.
В судовому засіданні апеляційного суду:
- обвинувачений ОСОБА_9 та захисник ОСОБА_8 просили задовольнити апеляційні скарги та змінити запобіжний захід ОСОБА_9 ;
- прокурор заперечував проти задоволення апеляційних скарг, просив відмовити в їх задоволенні.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги захисників не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою було вирішено на етапі судового розгляду, де вирішальним є дослідження питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Апелянт висловив свою незгоду із судовим рішенням в частині відсутності доказів щодо наявності ризиків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що предметом апеляційного оскарження є саме рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 від 04 лютого 2026 року, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку судовим рішенням, які вже набули законної сили та виконані у повному обсязі.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 відповідає цим вимогам, оскільки суд першої інстанції правильно задовольнив клопотання, таке рішення прийнято за наявності необхідних для цього підстав, з наведенням відповідних мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Частиною 1 ст. 29 Конституції України визначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
За змістом ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про : наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
ОСОБА_9 у кримінальному провадженні №12021091010000074 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
За вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, встановлено відповідальність у позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, таке згідно з ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Серйозність пред'явленого обвинувачення, відповідно до п. 81 рішення ЄСПЛ у справі від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» (справа №33977/97) є тим фактором, який надає можливість продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки це є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від слідства чи продовження заняття злочинною діяльністю.
У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
При вирішенні питання про законність оскарженого рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового провадження, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження.
Зокрема, на стадії судового провадження, такий стандарт доказування як «обґрунтована підозра» втрачає свою актуальність і при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання про визнання особи винною у вчинені злочину та призначення їй покарання.
Намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду та визнана правовою підставою для відводу складу суду.
В той час, оскільки зібрані під час досудового розслідування докази були достатніми для складання обвинувального акту, особа, про яку йдеться, могла вчинити таке правопорушення.
На думку суду апеляційної інстанції, інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_9 кримінальне правопорушення, може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу.
Наведене прокурором у клопотанні обґрунтування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які мають місце в даному випадку, а саме:
- переховування від суду, суд вважає, що внаслідок суспільної небезпечності дії, у вчиненні якої обвинувачується ОСОБА_9 , враховуючи санкцію ч. 1 ст. 121 КК України, що інкримінована обвинуваченому, є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, що призведе до порушення розумних строків судового розгляду;
- незаконного впливу на учасників кримінального провадження - свідків, потерпілого, які ще не допитувалися під час судового розгляду, суд зважає на процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме безпосередність дослідження доказів та можливість повторного допиту свідка в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням сторони кримінального провадження або за ініціативою суду, що передбачено ч. 14 ст. 352 КПК України;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки обвинувачений, перебуваючи на волі, може не з'являтися на виклики прокурора та суду, тим самим затягуючи строки судового розгляду.
З врахуванням обставин і тяжкості кримінального правопорушення та покарання, яке загрожує у разі визнання винуватості, даних, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_9 , його вік, стан здоров'я та майновий стан, наявність постійного місця проживання, міцність соціальних зв'язків, те що він одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, те що він раніше судимий вироком Тлумацького районного суду від 04 березня 2019 року за ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 309, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки і у даному кримінальному провадженні обвинуваченому ОСОБА_9 інкримінується вчинення кримінального правопорушення у період іспитового строку за попереднім вироком суду єпереконливим.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що ризик в свою чергу не є визначеною подією, а по суті представляє ймовірність отримання несприятливих для судового провадження подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.
У відповідності з ст. 199 КПК України в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи прокурора про те, що ризики згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України з часу застосування до ОСОБА_9 запобіжного заходу не зменшилися та продовжують існувати до теперішнього часу, що в свою чергу виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Стороною захисту не наведено вагомих підстав вважати, що обставини, які вказували на наявність заявлених прокурором ризиків, запобігання спробам яких є метою та підставами застосування запобіжних заходів, суттєво змінилися чи після прийняття рішень про застосування запобіжного заходу виникли нові обставини.
Судовий розгляд триває, встановлюються обставини, які мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Також, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів належним чином оцінив в сукупності всі обставини згідно з ч. 1 ст. 178 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції вважає, що під час розгляду клопотання доведено неможливість запобігання відповідним ризикам у разі застосування до ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. При застосуванні іншого більш м'якого запобіжного заходу відносно нього існує значна ймовірність того, що він порушуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки.
Крім того колегія суддів враховує, що суд першої інстанції при винесенні рішення правильно врахував той факт що під час попереднього судового розгляду ухвалами суду від 12 лютого 2025 року, 17 лютого 2025 року, 19 лютого 2025 року до обвинуваченого ОСОБА_9 застосовувалися приводи у зв'язку з неявкою останнього у судові засідання під час дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту з покладенням відповідних обов'язків.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_9 в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, - забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання виникненню ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що при прийнятті рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати статті 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положення, встановлені у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Крім цього, при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 апеляційний суд вважає, що необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який привелює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме прав людини та основоположних свобод та здоров'я людини, яка визнається в Україні найвищою соціальною цінністю згідно до ст. 3 Конституції України.
На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції в повній мірі врахував положення ст. ст. 177, 178, 183, 194, 199 КПК України, оцінив в сукупності всі обставини, наведені сторонами кримінального провадження, та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 .
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції повинен вживати необхідних заходів щодо розгляду кримінального провадження у розумні строки, оскільки недотримання строків розгляду кримінальних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
Твердження сторони захисту про необхідність зміни запобіжного заходу враховуючи незадовільний стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_9 , колегія суддів не може прийняти до уваги. Така обставина не може бути підставою для прийняття відповідного судового рішення, оскільки такий стан здоров'я не підтверджений відповідними довідками, стороною захисту не надано будь-яких документів, які підтверджують неможливість лікування особи в установі виконання покарань.
Згідно з ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» передбачено, що медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Керівництво установи виконання покарань забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах установ виконання покарань (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво установи виконання покарань забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини установи виконання покарань закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини установи виконання покарань готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва установи виконання покарань.
Даних про неможливість отримання лікування в умовах обрання відповідного запобіжного заходу стороною захисту не надано, тому це не може бути підставою для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_9 .
Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, апеляційною інстанцією не встановлено, а тому, ухвала суду першої інстанції, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись вимогами ст. ст. 177, 183, 197, 376, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 , що діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12021091010000074 щодо ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 121 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5