Справа № 279/7/24
1-кп/279/162/26
іменем України
25 лютого 2026 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , з секретарем ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , дистанційно обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по кримінальному провадженню по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч.2 ст.307, ч.1 ст.321 КК України, -
В провадженні Коростенського міськрайонного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 за ч.2 ст.307, ч.1 ст.321 КК України.
Обвинуваченому ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, 30.12.2025 ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області було продовжено тримання обвинуваченого під вартою до 27.02.2026 включно. Завершення судового розгляду до спливу вказаного строку не можливо.
Прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 зазначається наявність ризиків, передбачених п.1,3,4 ч.1 ст.177 КПК України, які не припинились, оскільки його соціальні зв'язки, майновий стан та стан здоров'я дозволяють переховуватись від органу досудового розслідування, існує ризик незаконного впливу на свідків та не виключано можливість перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а більш м'які запобіжних заходів не зможуть запобігти вказаним ризикам. Просив його задовольнити та продовжити строк тримання під вартою Величку на 60 днів.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_4 та захисник ОСОБА_5 заперечили проти задоволення клопотання, просили відмовити, застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Суд, заслухавши думку учасників, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного.
Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК України, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Крім того ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»).
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Вирішуючи питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
При розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою враховується серйозність звинувачення та ризик втечі обвинуваченого, оскільки суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінці ризиків можливого переховування або повторного вчинення кримінальних правопорушень (висновки ЄСПЛ в справах «Ілійков проти Болгарії» (суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування), «Летельє проти Франції» (тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу).
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, що відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України дало можливість застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Тому вірогідність настання ризиків неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_6 , про які вказує прокурор, є досить високою.
На даний час продовжують існувати та не зменшились ризики, того, що під тягарем можливого покарання ОСОБА_4 може зникнути та переховуватись від суду, впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченим більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Даних, які б вказували на неможливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою не встановлено.
Таким чином, враховуючи наявні відомості про особу обвинуваченого, відсутність у нього соціально-стримуючих факторів, які б давали підстави вважати, що він не буде переховуватись від суду, впливати на свідків, не вчинить інше кримінальне правопорушення, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується, виходячи з положень КПК України та враховуючи матеріали справи, які свідчать, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4 необхідно продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177,178,183,194,331,371,372 КПК України,
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів до 25.04.2026 включно.
Копію ухвали направити обвинуваченому, вручити прокурору, направити уповноваженій особі місця ув'язнення.
Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим - в той же строк з дня отримання копії ухвали, що не зупиняє її виконання.
Суддя
Копія згідно з оригіналом