25 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 922/1943/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Моноліт"
на рішення Господарського суду Харківської області
(суддя - Жельне С.Ч.)
від 24.09.2025
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Істоміна О.А., судді: Медуниця О.Є., Стойка О.В.)
від 25.11.2025
у справі № 922/1943/25
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Моноліт"
до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Харківобленерго"
про визнання відсутності грошового зобов'язання,
за участю представників учасників справи:
позивача - Савін О.С.
відповідача - Ромас В.В.
третьої особи - Конопля О.М.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Селянське (фермерське) господарство "Моноліт" (далі - СФГ "Моноліт") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, задоволеної ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.07.2025) про визнання відсутнім грошового зобов'язання Селянського (фермерським) господарства "Моноліт" по сплаті на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" наступної заборгованості за отриману електроенергію: 254 717,93 грн за квітень 2022 року; 224 143,11 грн за листопад 2022 року; 107 876,26 грн за лютий 2024 року; 75 831,87 грн за листопад 2024 року; 97 900,19 грн за травень 2025 року; 70 274,47 грн пені за період з лютого 2023 року по березень 2024 року; 18 027,74 грн 3% річних за період з лютого 2023 року по травень 2025 року; 44 856,62 грн інфляційних витрат за період з квітня 2023 року по травень 2025 року.
1.2. У позовній заяві позивач вказує на те, що нарахована відповідачем заборгованість за договором про постачання електричної енергії споживачу №763-208 від 01.01.2019 є необґрунтованою, а період її нарахування є незрозумілим та документально не підтвердженим.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.09.2025 у справі №922/1943/25 у позові відмовлено.
2.2. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що нарахування вартості електричної енергії відповідачем здійснюється виключно на підставі обсягів, переданих оператором системи розподілу через платформу Датахаб, яка є єдиним офіційним джерелом інформації про споживання. Суд виходив з того, що постачальник не має технічної можливості коригувати або змінювати ці дані, а тому не може бути належним відповідачем у спорі щодо достовірності обсягів споживання. Врахувавши преюдиційні висновки у справах №922/5399/23 та №922/644/24, а також відсутність у позивача належних і допустимих доказів переплати чи неправомірності нарахувань, суд дійшов висновку про недоведеність заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 у справі №922/1943/25 рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2025 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, виходив з того, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з положеннями ПРРЕЕ, ККОЕЕ, умовами договору про постачання електричної енергії та комерційних пропозицій.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Харківської області від 24.09.2025 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 у справі №922/1943/25, Селянське (фермерське) господарство "Моноліт" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. Підставами касаційного оскарження Селянське (фермерське) господарство "Моноліт" визначило пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Селянське (фермерське) господарство "Моноліт" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі №905/644/22 (щодо застосування пункту 9 Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, затвердженого Наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 №148); від 01.12.2023 у справі №926/3347/22, від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, від 16.04.2019 у справах №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 21.05.2018 у справі №904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17 (щодо застосування статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України).
3.5. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, мотивуючи його тим, що судами обох інстанцій проігноровано докази, які містяться в матеріалах справи.
3.7. У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа проти її вимог та доводів заперечили з підстав, викладених у них, просили касаційне провадження за касаційною скаргою позивача з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити, оскільки існують всі безумовні підстави для закриття касаційного провадження з огляду на неподібність спірних правовідносин до правовідносин у визначених скаржником постановах. В частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи просять залишити без змін, оскільки доводи скаржника зводяться до спроби перегляду встановлених судами фактичних обставин та до викладення саме його позиції.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
З 01.01.2019 ПрАТ "Харківенергозбут" здійснює постачання електричної енергії за вільними цінами на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 19.06.2018 №505, а також виконує функції постачальника універсальних послуг на території Харківської області відповідно до постанови НКРЕКП від 26.10.2018 №1268.
Селянське (фермерське) господарство "Моноліт", як споживач, звернулося до ПрАТ "Харківенергозбут" із заявою-приєднання до договору про постачання електричної енергії на умовах комерційної пропозиції №2, за якою початок постачання було визначено з 01.01.2019. Разом із заявою-приєднанням позивач подав інформацію щодо своїх об'єктів споживання з переліком точок комерційного обліку та відповідними ЕІС-кодами, а саме: АГЗП у с. Підлиман (ЕІС 62Z9690686823207), зерносушарка (ЕІС 62Z3601281770353), майстерня (ЕІС 62Z0054959245217), ферма у с. Підлиман (ЕІС 62Z2170915498111) та ферма у с. Нижня Журавка (ЕІС 62Z7572617988211).
На підставі поданої заяви-приєднання між ПрАТ "Харківенергозбут" (постачальник) та СФГ "Моноліт" (споживач) був укладений договір про постачання електричної енергії №763-208 від 01.01.2019 (далі - договір), який визначає порядок постачання електричної енергії та взаєморозрахунків між сторонами.
Іншими умовами договору про постачання електричної енергії визначено наступне:
- умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів (пункт 1.2 договору);
- постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 3.1 договору);
- початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору (пункт 3.2 договору);
- постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього договору (пункт 3.3 договору);
- споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору (пункт 5.1 договору);
- спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії (пункт 5.2 договору);
- розрахунковий період за цим Договором зазначений у комерційній пропозиції та, як правило, становить календарний місяць, і відповідає розрахунковому періоду за договором споживача з оператором системи розподілу/передачі (пункт 5.5 договору);
- розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок; споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему, онлайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника та в інший не заборонений законодавством спосіб; оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів па поточний рахунок постачальника; оплата вважається здійсненою після того, як на поточний рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Поточний рахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни (пункт 5.6 договору);
- оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений в комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього договору; всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки (пункт 5.7 договору);
- постачальник зобов'язується нараховувати і виставляти рахунки споживачу за поставлену електричну енергію відповідно до вимог та у порядку, передбачених ПРРЕЕ та цим Договором (підпункт 2 пункту 7.2 договору).
01.12.2020 Селянське (фермерське) господарство "Моноліт" підписало Комерційну пропозицію №9П (додаток №2 від 01.12.2020 до договору), умовами якої передбачене наступне.
Розрахунок суми попередньої оплати визначається постачальником як добуток фактичного обсягу спожитої електричної енергії за відповідний попередній період на визначену прогнозовану ціну (Цпрог). Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію та послуги з розподілу електричної енергії за розрахунковий період здійснюється відповідно до фактичного обсягу електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом), на підставі виставленого рахунка споживачу, в якому зазначаються суми до сплати за спожиту електричну енергію.
У разі якщо споживач не має графіка погашення заборгованості та не зазначає у призначенні платежу період, за який здійснюється оплата, або перераховує суму, що перевищує належну для відповідного періоду, постачальник має право зараховувати такі кошти в рахунок погашення заборгованості з найдавнішим строком її виникнення. У випадку зміни тарифу надлишок (переплата) оплаченої, але не спожитої електричної енергії зараховується як попередня оплата за новими тарифами в наступному розрахунковому періоді. Якщо споживач протягом двох розрахункових періодів порушує умови оплати, постачальник вправі перевести його на комерційну пропозицію, що відповідає фактичному графіку оплат.
Відповідно до пункту 5 Комерційної пропозиції рахунок за спожиту електричну енергію надається до 12 числа місяця, що слідує за розрахунковим, та має бути оплачений протягом п'яти робочих днів з моменту його отримання. Рахунок на попередню оплату також надається до 12 числа поточного місяця для оплати наступного розрахункового періоду. У разі якщо споживач не отримує рахунок особисто, постачальник направляє його поштою, і такий рахунок вважається отриманим у день відправлення. Оплата здійснюється на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.
У відповідності до пункту 6 Комерційної пропозиції №9П звіряння фактичного обсягу спожитої електричної енергії здійснюється шляхом оформлення між споживачем та постачальником акта прийому-передачі електричної енергії сформованого згідно з даними на останній день розрахункового періоду споживача.
01.02.2023 постачальник змінив споживачу Комерційну пропозицію №9/П на Комерційну пропозицію №9/23П, відповідно до пункту 4 якої розрахунковим періодом є календарний місяць.
Попередня оплата електричної енергії та послуги з розподілу електричної енергії здійснюється споживачем 2 (двома) платежами у таких співвідношеннях:
- до 25 числа місяця, який передує розрахунковому місяцю 50% від вартості фактичного обсягу відпущеної електричної енергії за відповідний попередній період;
- до 15 числа розрахункового місяця 50% від вартості фактичного обсягу відпущеної електричної енергії за відповідний попередній період.
Розрахунок попередньої оплати для нових споживачів та споживачів, фактичний обсяг спожитої електричної енергії та розподіленої електричної енергії яких за попередній період дорівнює 0, визначається на підставі розрахункових значень обсягу електричної енергії на наступний період.
Розрахунок суми попередньої оплати визначається постачальником як добуток фактичного обсягу спожитої електричної енергії за відповідний попередній період на визначену прогнозовану ціну (Цпрог). Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію та послуги з розподілу електричної енергії за розрахунковий період здійснюється відповідно до фактичного обсягу електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом), на підставі виставленого рахунка споживачу, в якому зазначаються суми до сплати за спожиту електричну енергію.
У разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата, або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, постачальник має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості споживача з найдавнішим терміном її виникнення. У разі зміни тарифу надлишок (переплата) оплаченої, але не спожитої електричної енергії зараховується споживачу на його особовий рахунок як попередня оплата за новими тарифами в наступному розрахунковому періоді. У разі порушення умов оплати, зазначених у комерційній пропозиції, протягом двох розрахункових періодів, постачальник залишає за собою право перевести споживача на комерційну пропозицію, яка відповідає фактичному графіку оплати споживача.
Відповідно до пункту 5 Комерційної пропозиції №9/23П рахунок за спожиту електричну енергію надається споживачу до 12 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим.
Рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка споживачем. Рахунок на попередню оплату надається споживачу до 12 числа (включно) поточного місяця на наступний розрахунковий місяць, з терміном оплати згідно з пунктом 4 даної комерційної пропозиції. Рахунки на оплату надаються споживачу у відповідних структурних підрозділах постачальника. В разі неотримання споживачем рахунків постачальник направляє рахунки споживачу поштовим зв'язком. У такому випадку рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення. Оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.
Згідно з пунктом 6 Комерційної пропозиції №9/23П звіряння фактичного обсягу спожитої електричної енергії здійснюється шляхом оформлення між споживачем та постачальником акта прийому-передачі електричної енергії, сформованого згідно з даними на останній день розрахункового періоду споживача.
Як вбачається з позовної заяви (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), підставою для звернення до суду позивач визначає акт звіряння розрахунків за електроенергію станом на 01.06.2025, отриманий від відповідача, згідно з яким за СФГ "Моноліт" за договором про постачання електричної енергії споживачу №763-208 від 01.01.2019 обліковується заборгованість у таких розмірах:
- 254 717,93 грн за квітень 2022 року; 224 143,11 грн за листопад 2022 року;
- 107 876,26 грн за лютий 2024 року; 75 831,87 грн за листопад 2024 року;
- 97 900,19 грн за травень 2025 року;
- 70 274,47 грн пені за період з лютого 2023 року по березень 2024 року; 18 027,74 грн 3% річних за період з лютого 2023 року по травень 2025 року; 44 856,62 грн інфляційних втрат за період з квітня 2023 року по травень 2025 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що заборгованість за травень 2025 року та листопад 2024 року ним повністю погашена, а заборгованість за листопад 2022 року в сумі 224 143,11 грн вже була предметом розгляду у справі №922/5399/23, за результатами якої рішенням Господарського суду Харківської області від 14.01.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2025, встановлено відсутність боргу за цей період, однак відповідач продовжує обліковувати зазначену суму як заборгованість.
Не погоджуючись із нарахуванням заборгованості за квітень 2022 року у розмірі 254 717,93 грн, позивач посилається на те, що у відповідний час населений пункт Підлиман перебував в окупації (13.04.2022 - 03.10.2022), що, на його думку, виключало можливість споживання електричної енергії, і підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України та листом Борівської селищної військової адміністрації.
Щодо нарахованої заборгованості за лютий 2024 року у сумі 107 876,26 грн позивач стверджує про відсутність фактичного боргу, посилаючись на нібито наявну переплату за попередні періоди, яка, на його переконання, мала б бути зарахована в рахунок цього зобов'язання.
Стосовно нарахування пені у розмірі 70 274,47 грн за період з лютого 2023 року по березень 2024 року, інфляційних втрат у сумі 44 856,62 грн за період з квітня 2023 року по травень 2025 року та 3% річних у сумі 18 027,74 грн за період з лютого 2023 року по травень 2025 року позивач зазначає, що всі ці суми нараховані на основний борг, відсутність якого, на його думку, підтверджується або проведеними оплатами, або судовими рішеннями.
Таким чином, позивач вважає, що нарахована за договором №763-208 від 01.01.2019 заборгованість є помилковою та не підтверджується належними документами, а визначені відповідачем періоди її виникнення - необґрунтовані. Вказані обставини зумовили позивача звернутися до суду з вимогою про визнання відсутності грошового зобов'язання.
Разом з тим, звертаючись із позовом про визнання відсутності грошового зобов'язання, позивач посилався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо допустимості такого способу захисту як способу усунення правової невизначеності відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, вказуючи, що відповідач, не звернувшись до суду з позовом про стягнення коштів та попередивши про можливе припинення електропостачання, фактично поставив його у ситуацію, коли подання даного позову було єдиним доступним способом захисту його прав.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Касаційна скарга Селянського (фермерського) господарства "Моноліт", обґрунтована посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за переконанням скаржника, судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі №905/644/22 (щодо застосування пункту 9 Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, затвердженого Наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 №148); від 01.12.2023 у справі №926/3347/22, від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, від 16.04.2019 у справах №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 21.05.2018 у справі №904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17 (щодо застосування статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України).
5.4. Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15, від 06.09.2017 у справі №910/3040/16, від 13.09.2017 у справі №923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі №760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та №372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі №648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц тощо).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.5. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з наступного.
Предметом розгляду у цій справі є вимога Селянського (фермерського) господарства "Моноліт" про визнання відсутнім грошового зобов'язання за договором про постачання електричної енергії споживачу №763-208 від 01.01.2019, з огляду на незгоду позивача з визначеними відповідачем обсягами спожитої електричної енергії та сумами, облікованими як заборгованість за окремі розрахункові періоди. Позивач вважає, що такі нарахування здійснені неправомірно, не відповідають фактичним обставинам та документально не підтверджені, у зв'язку з чим просить суд встановити відсутність боргу за зазначеним договором.
Відносини з постачання електричної енергії споживачу регулюються Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 (ПРРЕЕ), Кодексом комерційного обліку електричної енергії (ККОЕЕ), затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311, а також умовами договору про постачання електричної енергії та комерційних пропозицій, на умовах яких позивач приєднався до договору з відповідачем.
Відповідно до пункту 4.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 (Правила №312), розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів.
Згідно з пунктом 4.3 Правил №312 дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку електричної енергії.
Пунктом 5.5.5 Правил №312 передбачено, що споживач електричної енергії зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Згідно з пунктом 10 Правил №312, до запуску електронної платформи Датахаб функції адміністратора комерційного обліку виконує відповідний оператор системи розподілу.
Пункт 8.6.15 Кодексу комерційного обліку електричної енергії (ККОЕЕ) встановлює, що дані, отримані безпосередньо оператором системи під час перевірки, мають вищий пріоритет, ніж дані, зазначені споживачем.
Відповідно до пункту 9.1.1 розділу IX ККОЕЕ обмін даними між адміністратором комерційного обліку, постачальником послуг комерційного обліку та учасниками ринку здійснюється у вигляді електронних документів відповідно до стандартів інформаційного обміну Датахаб.
Згідно з пунктом 2.1.1 глави 2.2 розділу II ККОЕЕ комерційний облік електричної енергії організовується адміністратором комерційного обліку та здійснюється постачальником послуг комерційного обліку відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", ККОЕЕ та Правил №312.
Пункт 2.7.1 глави 2.7 ККОЕЕ визначає, що стороною, відповідальною за точку комерційного обліку, є оператор мережі або сторона, приєднана до мережі, що на законних підставах володіє чи користується лічильником.
Отже, судами встановлено, що розрахунки за спожиту електроенергію зі споживачем ПрАТ "Харківенергозбут" проводить на підставі обсягів, переданих від оператора системи розподілу.
Пункти 5.1 та 5.2 договору про постачання електричної енергії передбачають, що споживач розраховується з постачальником відповідно до фактичних обсягів споживання, визначених на підставі даних комерційного обліку, а порядок і строки оплати визначаються комерційною пропозицією.
Комерційні пропозиції №9П від 01.12.2020 та №9/23П від 01.08.2023 встановлюють порядок виставлення рахунків за фактичне споживання, строки розрахунків, правила зарахування платежів, а також формування актів приймання-передачі електричної енергії на підставі даних комерційного обліку, отриманих від оператора системи розподілу.
Аналіз наведених приписів свідчить, що визначення, фіксація та коригування даних комерційного обліку належить до компетенції оператора системи розподілу і адміністратора комерційного обліку. Постачальник здійснює нарахування за електричну енергію виключно на підставі отриманих таким чином даних та не має повноважень впливати на їх зміст чи обсяги. Дані, передані ОСР через платформу Датахаб, є єдиним офіційним джерелом інформації для проведення розрахунків між сторонами.
Комерційні пропозиції №9П від 01.12.2020 та №9/23П від 01.02.2023 визначають порядок формування ціни електричної енергії та містять формулу її розрахунку, яка передбачає застосування середньозваженої ціни закупівлі електричної енергії постачальником на ринку, тарифів на передачу та розподіл і коефіцієнта прибутковості постачальника. Ціна формується автоматично шляхом застосування цієї формули до фактичних обсягів споживання, визначених відповідно до даних комерційного обліку. Разом з тим у даній справі позивач не оспорює спосіб визначення ціни або її розмір, а заперечує саме обсяги споживання електричної енергії.
Щодо розподіленої електричної енергії у квітні та листопаді 2022 року судами встановлено наступне.
Згідно листа Борівської селищної військової адміністрації Ізюмського району Харківської області №17 від 02.01.2024 в період з 13.04.2022 по 03.10.2022 село Підлиман Ізюмського району Харківської області було тимчасово окупованим військами РФ, що підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 №1668/39004, яким було затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Розміщення російських військових та їхньої техніки на території села Підлиман та спорудах, будівлях СФГ "Моноліт" підтверджується, багаточисленними свідками - мешканцями села Підлиман.
Відповідно до листа AT Харківобленерго №04-46/56 від 04.01.2024 електропостачання с. Підлиман Ізюмського району Харківської області було припинено внаслідок збройної агресії РФ з 18.04.2022 та було відновлено лише після деокупації 15.11.2022.
Судами встановлено, що ОСР не лише надав обсяги за квітень 2022 року, а й здійснив корекцію даних з урахуванням воєнних подій, чим спростував твердження позивача про некориговані обсяги. В той же час, постачальник не визначає та не коригує дані комерційного обліку, що прямо випливає з ПРРЕЕ та ККОЕЕ, а тому не є належною стороною для заявлення вимог щодо перегляду обсягів споживання.
Судами встановлено, що у справі 922/5399/23 ПрАТ "Харківенергозбут", зверталось до Господарського суду Харківської області з позовом до Селянського (фермерського) господарства "Моноліт" в якому просив суд стягнути з СФГ "Моноліт" на свою користь 1 097 377,79 грн, з яких: заборгованість за електричну енергію у розмірі 896 182,84 грн. за період з листопада 2022 року по вересень 2023 року, нарахування по пені у сумі 171064,23 грн, три проценти річних у сумі 12 547,28 грн та інфляційні втрати у сумі 17 583,44 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.01.2025 у справі № 922/5399/23 у задоволенні позову ПрАТ "Харківенергозбут" відмовлено повністю.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 у справі № 922/5399/23 рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2025 у справі № 922/5399/23 залишено без змін.
Також, рішенням Господарського суду Харківської області від 17.07.2024 у справі № 922/644/24 за позовом СФГ "Моноліт" до АТ "Харківобленерго", 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ПрАТ "Харківенергозбут" - про зобов'язання вчинити певні дії, позов задоволено частково. Зобов'язано АТ "Харківобленерго" здійснити перерахунок обсягів електричної енергії, спожитої СФГ "Моноліт" у листопаді 2022 року.
На виконання рішення суду у справі №922/644/24 АТ "Харківобленерго" було здійснено перерахунок обсягів електричної енергії у відповідності до вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема, Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, затвердженого Наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 №148.
На підставі наданого Оператором системи розподілу АТ "Харківобленерго" додатку 10 до договору № 19/13979 щодо коригування до фактичного (звітного) обсягу купівлі електричної енергії постачальником ПрАТ "Харківенергозбут" у листопаді 2024 року за квітень 2022 року та листопад 2022 року проведено перерахунок обсягу постачання електричної енергії.
Після проведеного коригування обсяг постачання електричної енергії за листопад 2022 року склав 53 595 кВт*год на суму 311 103 грн 99 коп. (разом з ПДВ), за квітень 2022 року склав 56 945 кВт*год на суму 254 717 грн 93 коп. (разом з ПДВ).
З урахуванням того, що СФГ "Моноліт" за платіжною інструкцією № 14 від 08.01.2024 (з призначенням платежу "Сплата за елект.енер. за листопад 2022") був здійснений платіж на суму 86 960,88 грн, заборгованість за листопад 2022 року склала 224 143,11 грн.
При цьому, як зазначено відповідачем у відзиві та в акті звіряння розрахунків за електроенергію станом на 01.06.2025 заборгованість за листопад 2022 року на суму 224 143,11 грн зазначена як невизнана за рішенням суду у справі 922/5399/23, будь-яких нарахувань у подальшому на зазначену суму не здійснювалось.
Щодо розподіленої електричної енергії у лютому 2024 року.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.07.2024 у справі № 922/644/24 залишеним без змін постановою Східного апеляційного суду Харківської області від 22.10.2024 позов СФГ "Моноліт" до АТ "Харківобленерго", 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ПрАТ "Харківенергозбут" про зобов'язання вчинити певні дії був задоволений частково; відмовлено у позові щодо зобов'язання Акціонерного товариства "Харківобленерго" здійснити перерахунок обсягів електричної енергії спожитої Селянським (фермерським) господарством "Моноліт" в лютому 2024 року з врахуванням уточнених звітів.
Згідно розрахунку за лютий 2024 року сума до сплати згідно рахунку з ПДВ становила 407 945,86 грн. Судами встановлено, що СФГ "Моноліт" було здійснено платежі за платіжними інструкціями від 13.02.2024 № 78 на суму 235 696,18 грн та від 12.03.2024 № 32 на суму 64 373,42 грн за період лютий 2024 з призначенням платежу "Сплата за елект.енер. за лютий 2024", в зв'язку з чим погодилися із відповідачем, що заборгованість за спожиту електричну енергію за лютий 2024 року склала 107 876,26 грн. При цьому врахували, що позивач не надав жодних доказів того, що сплачені ним кошти були чітко ідентифіковані як оплата саме за лютий 2024 року, або що постачальник неправильно відніс оплату на погашення заборгованостей за попередні періоди.
Щодо розподіленої електричної енергії у листопаді 2024 року.
Судом встановлено, що за листопад 2024 року сума до сплати згідно рахунку за листопад 2024 становила 273 792,32 грн з ПДВ. Оскільки СФГ "Моноліт" було здійснено за платіжною інструкцією від 16.12.2024 № 1027 платіж на суму 197 960,45 грн за період 11/2024 з призначенням платежу "Сплата за елект.енер. за листопад 2024", заборгованість за спожиту електричну енергію за листопад 2024 року склала 75 831,87 грн. Доказів, які б підтверджували, що певні платежі були ідентифіковані постачальником як оплата саме цього розрахункового періоду не надано. Відповідно до умов комерційної пропозиції, у разі відсутності у платіжному документі зазначення періоду, за який здійснюється оплата, або у випадку перевищення суми, необхідної для оплати конкретного періоду, постачальник має право зарахувати кошти в рахунок погашення заборгованості попередніх періодів виникнення.
Щодо заборгованості за травень 2025 року.
За травень 2025 року сума до сплати згідно рахунку становила - 97 900,19 грн з ПДВ. Суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача про її погашення, оскільки матеріали справи не містять доказів повної оплати зазначеного періоду. Згідно з умовами комерційної пропозиції, у разі якщо споживач здійснює оплату без зазначення періоду або сума оплати перевищує суму, необхідну для конкретного розрахункового місяця, постачальник має право зарахувати кошти на погашення заборгованості з найдавнішим терміном її виникнення. Такий порядок визначений договором і є обов'язковим для сторін. Суди встановили, що позивач не ідентифікував свої платежі як оплату саме за травень 2025 року і не звертався до постачальника із заявами про корекцію призначення платежу. Водночас на момент здійснення оплати у позивача існувала непогашена заборгованість за попередні періоди, яка відповідно до договору підлягала погашенню у першу чергу.
З огляду на висновки судів, розрахунки відповідача ґрунтуються на даних ОСР, які підтверджуються актами та додатками до договорів. Відповідно до змісту позовної заяви позивач не ставить під сумнів та не оспорює обсяги розподіленої електричної енергії. З наданих відповідачем розрахунків позивачем несвоєчасно та не в повному обсязі було сплачено рахунки згідно умов договору.
5.6. Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.
У справі №905/644/22 Верховний Суд вказав, що визначення обсягів споживання електричної енергії на об'єктах споживачів на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях має відбуватися саме за даними (показниками) їх середньодобового, а не середньомісячного споживання в аналогічному періоді попереднього року, із застосуванням коефіцієнта приросту / зниження споживання, розрахованого для відповідного періоду електроспоживання, що об'єктивно може бути зумовлено непостійністю електропостачання в звітний період з причин знеструмлення або відключення електроустановок споживачів у зв'язку з пошкодженням чи руйнуванням об'єктів енергетичної інфраструктури внаслідок ведення бойових дій під час воєнного стану.
У справі, що переглядається, судами встановлено фактичне виконання третьою особою АТ "Харківобленерго" рішення Господарського суду Харківської області від 17.07.2024 у іншій справі № 922/644/24, у якій СФГ "Моноліт" було позивачем, АТ "Харківобленерго" відповідачем, а ПрАТ "Харківенергозбут" третьою особою, шляхом здійснення перерахунку обсягів спожитої електричної енергії відповідно до Наказу Міністерства енергетики України № 148 від 13.04.2022, яке було належним чином реалізовано, що, як встановлено судами, підтверджується направленням відповідних скоригованих даних електропостачальнику.
У справі № 926/3347/22 за позовом ПрАТ "НЕК "Укренерго" до ТОВ "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" предметом позову було відшкодування збитків, завданих несвоєчасною реєстрацією податкових накладних та втратою податкового кредиту. Правовою підставою позову позивач зазначав статті 22, 108 Цивільного кодексу України, статті 20, 193, 217, 224 - 226 Господарського кодексу України, абзац 3 пункту 198.6 статті 198, абзац 2 пункту 201.10 статті 210 Податкового кодексу України. Отже, спір стосувався податкових правовідносин і відшкодування збитків, що не є тотожним предмету спору у справі № 922/1943/25.
У справі № 916/2889/13 за позовом МПП "Фірма "Альфа-М" до військової частини предметом позову було стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних, пені та збитків у зв'язку з невиконанням умов мирової угоди про реструктуризацію. Позовна заява обґрунтовувалася неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе згідно з мировою угодою про реструктуризацію зобов'язань в частині сплати суми боргу в строки, визначені умовами цієї мирової угоди.
У справі № 922/744/18 за позовом Харківської міської ради до ТОВ "ФОБ" предметом позову було стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без договору з посиланням на положення статті 206 Земельного кодексу України, статті 14, 288 Податкового кодексу України та статті 1212-1214 Цивільного кодексу України. Позовна заява обґрунтовувалася тим, що починаючи з 06.10.2017 земельна ділянка комунальної власності територіальної громади м. Харкова використовується товариством без укладення договору оренди, внаслідок чого Міськрада у спірний період була позбавлена можливості отримати дохід у заявленому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, тоді як відповідач безпідставно зберігав ці кошти, тим самим збільшуючи вартість власного майна. Тобто, правовідносини у цій справі пов'язані із земельним законодавством та безпідставним збагаченням, що відрізняється від договірних відносин постачання електроенергії.
У справі № 905/1315/18 за позовом прокурора в інтересах держави до СТОВ "Євгенівське" предметом позову було стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди землі та повернення земельних ділянок. Позовна заява обґрунтовувалася неналежним виконанням орендарем своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати за договором оренди з посиланням на статті 526, 629, 651, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, статті 14, 286-288 Податкового кодексу України, статті 93, 96, 122, 141 Земельного кодексу України, статті 1, 4, 8, 13, 21, 32, 34 Закону України "Про оренду землі", статтю 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статтю 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
У справі № 910/1389/18 за позовом ТОВ "Гарант Ойл Групп" до КП "Київпастранс" предметом позову було стягнення заборгованості за договором поставки пального, а також інфляційних втрат та 3% річних. У зазначеній справі наявність боргу визнавалась відповідачем, а спір стосувався здійснених позивачем нарахувань інфляційних та річних за прострочення грошового зобов'язання.
У справі № 922/1019/18 за позовом Харківської міської ради до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" предметом позову було стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору. Позовні вимоги, з посиланнями на статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, мотивовано тим, що відповідач без укладання договору оренди землі здійснює фактичне користування земельною ділянкою на якій розташована належна йому на праві власності нежитлова будівля, в зв'язку з чим Банк зобов'язаний відшкодувати розмір збережених коштів, розрахованих як орендна плата за землю.
У справі № 905/305/18 за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до ПрАТ "Горлівськтепломережа" предметом позову було стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат. Касаційний перегляд стосувався правильності методики розрахунку інфляційних втрат.
У справі № 904/10198/15 предметом розгляду було питання відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Дніпровська теплоелектроцентраль".
У справі № 927/467/17 за позовом суб'єкта господарювання до ТОВ "Транс Лайн Груп" предметом позову було стягнення заборгованості за договором та нарахованих інфляційних втрат і 3% річних. Касаційний перегляд стосувався правильності розрахунку інфляційних втрат
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування правових позицій, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, оскільки спірні правовідносини у цих справах є не подібними за предметом і підставами позову, обставинами, що зумовили їх виникнення, підлягають різній правовій кваліфікації та вимагають застосування різних правових норм для врегулювання спорів, що виникли між їх сторонами.
До того ж, зважаючи на загальний характер посилань скаржника на висновки, щодо застосування принципу оцінки доказів, колегія суддів не вважає, що посилання на вказані вище висновки Верховного Суду у межах підстави касаційного оскарження дають підстави вважати про неврахування таких висновків судом апеляційної інстанції.
5.7. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не була належно обґрунтована та не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
5.8. Крім того, підставою касаційного оскарження господарство зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, мотивуючи його тим, що судами обох інстанцій проігноровано докази, які містяться в матеріалах справи.
Скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, в цьому випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів. До того ж із змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами надано оцінку заявленим вимогам.
Як зазначалося вище, під час здійснення касаційного провадження у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, тому посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій проігнорували докази позивача у справі є необґрунтованим.
При цьому, Верховний Суд в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України не вдається до переоцінки доказів та встановлених на підставі їх обставин, оскільки дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.2. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Моноліт", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.4. Згідно положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.5. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
6.6. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга в частині оскарження рішення місцевого суду і постанови суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Моноліт" на рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 у справі №922/1943/25, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Моноліт" з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 у справі №922/1943/25 - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко