8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41
25 лютого 2026 року м. ХарківСправа № 922/177/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Задорожний К.О.
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Просяне" про відвід судді Аюпової Р.М. від розгляду справи № 922/177/26 (вх. № 4411 від 23.02.2026) у справі
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Корм" (63401, Харківська обл., Чугуївський район, селище Вирішальний, вул. Степова (пн), 12);
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Просяне" (61001, м. Харків, вул. Військова, 37);
про визнання банкрутом
за участю:
кредитора - Єрьоміна О.Ю.
боржника - Карнаух А.В.
21.01.2026 до Господарського суду Харківської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Корм" (вх. № 177/26) про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Просяне».
Ухвалою суду від 26.01.2026 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Корм" про відкриття провадження у справі про банкрутство до розгляду. Підготовче засідання по справі призначено на 04.02.2026 о 14:15 год. Зобов'язано ініціюючого кредитора надати суду: додаткові документи в обґрунтування заборгованості (в разі наявності). Зобов'язано боржника, у відповідності до ст. 36 Кодексу України з процедур банкрутства, до дати проведення підготовчого засідання надати суду відзив на заяву кредитора, в якому викласти заперечення або визнання боргу кредитора, докази, що підтверджують обставини викладені у відзиві на заяву кредитора.
Підготовче засідання 04.02.2026, 18.02.2026 відкладалось, в порядку ст. 35, 39 Кодексу України з процедур банкрутства.
23.02.2026 боржник звернувся до господарського суду із заявою про відвід судді Господарського суду Харківської області Аюпової Р.М. від розгляду справи № 922/177/26 (вх. № 4411).
Заявлений відвід мотивований тим, що розгляд даної справи даним складом суду (суддя Аюпова Р.М.) об'єктивно не можна визнати незалежним і безстороннім судом, оскільки ТОВ "Мега Корм" у період з 24 грудня 2025 року по 21 січня 2026 року тричі зверталось до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Птахофабрика Просяне», при цьому не змінювало зміст поданих заяв, доданих документів, не усувало відомі недоліки, не очікувало постановлення ухвал про залишення заяв без руху, а, діючи умисно, одразу заявляло про відкликання відповідних заяв та у незначний проміжок часу повторно зверталося до суду з ідентичними документами, до моменту розподілу справи на суддю Аюпову Р.М. Також заявник, з посиланням на норми ч. 6 ст. 39 КУзПБ, зазначає про наявність між сторонами спору про право, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство. ТОВ «Птахофабрика Просяне» було викладено обставини наявності між сторонами спору про право через наявність справ № 922/4118/25; за позовною заявою ТОВ "Мега Корм" до ТОВ «Птахофабрика Просяне» про стягнення заборгованості за договором поставки № 38 від 25.02.2025 року (дата подачі позовної заяви 21.11.2025 року); та 922/4539/25; за позовною заявою ТОВ «Птахофабрика Просяне» до ТОВ "Мега Корм" про визнання недійсним договору поставки №38 від 25.02.2025 - до моменту розгляду яких неможливо ініціювати провадження у справі про банкрутство. Заявник вказує, що незважаючи на наявність спору про право між сторонами, а також доводи щодо зловживання ТОВ "Мега Корм" своїми процесуальними правами, суддя Аюпова Р.М., будучи повідомленою про зазначені обставини та ознайомленою з матеріалами справи, здійснила відкладення розгляду справи № 922/177/26, чим почала затягувати розгляд справи. Заявник вважає, що в діях судді Аюпової Р.М. вбачається пряма прихильність та "підсужування" ТОВ "Мега Корм", а зловживання правами ТОВ "Мега Корм" відбувається не тільки в контексті обрання "зручного" складу суду, а й взагалі основними принципами та механізмами процедур банкрутства, які можуть бути ініційовані кредиторами. За таких обставин, виходячи з необхідності уникнення напруження та недовіри у судовому провадженні, з метою забезпечення права ТОВ «Птахофабрика Просяне» на доступ до правосуддя та уникнення у подальшому будь-яких сумнівів в об'єктивності, неупередженості судді та виключення всіх обставин, які можуть в подальшому викликати будь-які сумніви в об'єктивності та неупередженості судді при розгляді даної справи, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів сторін, заявник заявив відвід судді Аюповій Р.М. від розгляду справі № 922/177/26.
У судовому засіданні 25.02.2026 представник ТОВ «Птахофабрика Просяне» підтримала заяву про відвід судді Аюпової Р.М. від розгляду справи № 922/177/26.
Представник боржника зазначив про необґрунтованість заявленого судді Аюповій Р.М. відводу.
Розглянувши заяву про відвід судді Аюпової Р.М., суд дійшов висновку про її необґрунтованість, з огляду на наступне.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені нормами ст. 35, 36 ГПК України.
Головна мета інституту відводу судді - забезпечення безсторонності суду та запобігання можливій упередженості при розгляді справи. Попри те, що сторони можуть мати суб'єктивні побоювання щодо неупередженості судді, ключовим критерієм є наявність об'єктивно обґрунтованих підстав для таких сумнівів.
Заява про відвід судді, що ґрунтується виключно на припущеннях щодо наявності відповідних обставин, без підтвердження їх належними і допустимими доказами, не може вважатися обґрунтованою та не становить підстави для відводу.
У рішенні ЄСПЛ De Cubber v. Belgium (1984) зазначено, що: "обґрунтований сумнів щодо неупередженості судді має базуватися на об'єктивних фактах, а не на суб'єктивному сприйнятті сторони." У справі Salov v. Ukraine (2005) Суд дійшов висновку, що "незгода з процесуальними діями чи судовою позицією не є доказом упередженості."
Слід також зазначити, що Комітет Міністрів Ради Європи у Рекомендації CM/Rec(2010)12 державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (Принцип 1) наголошує на незалежності суддів, але також і на їх ефективності та обов'язку забезпечувати належне здійснення правосуддя. Суддя, керуючись принципами процесуального права та завданнями судочинства, прагне до повного та своєчасного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Отже, з огляду на нормативний зміст п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у п. 1, 2, 3, 4 частини першої цієї самої статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності судді у стороннього спостерігача.
При цьому, стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети п. 1 ст. 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
- "об'єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Тим часом, вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною.
- "суб'єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Для підтвердження порушення або можливого порушення суддею принципу неупередженості, заявник зобов'язаний довести наявність відповідних суб'єктивних чи об'єктивних критеріїв, що відповідають встановленому стандарту неупередженості.
При цьому, заява про відвід, побудована виключно на припущеннях, без належних, достовірних і допустимих доказів, не може слугувати обґрунтованою підставою для її задоволення.
При об'єктивному підході до встановлення наявності/відсутності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність, зважаючи на безпосередню поведінку судді (Ухвала КГС ВС від 21 лютого 2022 року у справі № 910/17344/20).
Ч. 4 ст. 35 ГПК України визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. При цьому внутрішні емоційно-вольові відчуття заявника з того чи іншого питання без певних доказів чи інформації на їх підтвердження, не є достатньою підставою для констатації факту наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості суддів (Ухвала КГС ВС від 21 лютого 2022 року у справі № 910/17344/20).
Як вже було зазначено, в поданій заяві заявник посилається на факти зловживанням ТОВ "Мега Корм" своїми процесуальними правами при зверненні до господарського суду у період з 24 грудня 2025 року по 21 січня 2026 року з чотирма заявами про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Птахофабрика Просяне», що, на думку заявника, свідчить про маніпулювання автоматизованою системою розподілу справ до того моменту, поки безпідставна заява про відкриття провадження у справі про банкрутство не потрапить на потрібного ТОВ "Мега Корм" суддю.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Водночас, під зловживанням процесуальними правами, слід розуміти особливу форму господарського процесуального правопорушення, тобто умисні, недобросовісні дії учасників господарського процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав учасників судового процесу та їх представників, та перешкоджанням діяльності суду по справедливому та своєчасному розгляду і вирішенню господарської справи.
Слід зазначити, що подання доказів, наведення свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, є безумовним правом учасників справи.
Заявник вважає, що подання кредитором тотожних заяв становить порушення основних засад господарського судочинства, зокрема, верховенства права, мають ознаки зловживання процесуальними правами, що є неприпустимим з огляду на положення п. 11 ч. 3 ст. 2, п. 2 ч. 2 ст. 43 ГПК України.
Так, визначаючи зловживання процесуальними правами стороною, суд фактично виходить із власного внутрішнього переконання, тобто зі свого оціночного судження. Але ключовим моментом є те, що судження та переконання судді мають ґрунтуватися на доказах, і головною складністю у доказуванні випадків процесуальних диверсій є доведення вини, тобто умислу сторони.
Як вже зазначалось та наведено певну правову позицію питання зловживання процесуальними правами неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду, де сформовано концептуальні підходи щодо відмежування належного здійснення права на звернення до суду від його спотвореного, недобросовісного використання.
При розгляді поданої заяви суд застосовує принцип jura novit curia, який зобов'язує останнього самостійно перевірити доводи сторін під час розгляду справи, принципи змагальності та повну реалізацію сторонами права бути почутим.
Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи (Постанова ВС від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19 провадження № 61-14448св20).
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria».
Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків.
Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права (Постанова ВС від 12 жовтня 2021 року у справі № 311/2121/19 (провадження № 61-11958св20).
Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у ст. 2 ГПК України (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (Постанова від 20 квітня 2023 року у справі 917/527/18).
У вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів (Постанова ВС від 05 квітня 2023 року у справі № 922/4278/21).
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає неприпустимість зловживання правом, яка відповідно до конституційних положень означає, що здійснення прав і свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це певною мірою спотворення права. У цьому разі особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду у справі № 910/1873/17 від 08 травня 2018 року).
При цьому, суд звертає увагу, що зловживання правом не повинно призводити до того, що особа втрачає усіляку можливість свого судового захисту. Суд лише повинен не дати особі досягти того, що вона прагне досягти протиправною дією, зберігаючи розумний баланс інтересів учасників цивільно-правових відносин.
Таким чином, на учасників судового процесу покладається загальний обов'язок щодо добросовісного здійснення своїх процесуальні прав і обов'язків.
При цьому, під добросовісністю Верховний Суд розуміє таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
На підтвердження необґрунтованих дій або зловживання процесуальними правами сторона у такому випадку, згідно з процесуальним обов'язком доказування, повинна довести, а суд установити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії іншої сторони мали місце під час розгляду справи та в чому вони виявлялись.
Питання добросовісного виконання стороною її процесуальних обов'язків також пов'язане з концепцією «правомірних очікувань», яка на даний час широко розробляється у теорії права та судовій практиці. Особливо актуальним у контексті проблематики даної статті є розуміння «правомірного очікування» як виправданого сподівання, що учасники судового провадження у відношенні до користування їхніми матеріальними і процесуальними правами будуть діяти добросовісно, розумно враховувати інтереси усіх залучених сторін та утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Відповідні правові висновки викладені вище зазначені у Постанові Верховного Суду у справі від 03 червня 2020 року № 318/89/18, Постанові Верховного Суду у справі від 08 грудня 2021 року № 2-25/2006, Постанові Верховного Суду у справі від 11 серпня 2021 року № 723/826/19, Постанові Верховного Суду у справі від 22 вересня 2021 року № 755/8749/16-ц, Постанові Верховного Суду у справі від 30 червня 2022 року № 753/1625/21, Постанові Верховного Суду у справі від 30 червня 2022 року № 700/321/20.
Окрім цього, суд звертає увагу, що у ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, підставою звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з такою заявою. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, заявник визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави звернення, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
За таких обставин, заявником всупереч приписів ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. ГПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту зловживання ТОВ "Мега Корм" правом в межах ст. 43 ГПК України та не доведено наявності умислу на завдання шкоди або спричинення такої шкоди іншим учасникам судового процесу.
Щодо посилання заявника на неодноразове відкладення суддею Аюповою Р.М. підготовчого засідання та задоволення клопотання кредитора про витребування доказів, попри надання заявником до суду відзиву на заяву із зазначенням наявності між сторонами спору про право, суд зазначає таке.
Незалежність і недоторканість суддів гарантується ст. 19, 126, 129 Конституції України, згідно з якими судді при здійсненні правосуддя є незалежними та керуються принципом верховенства права. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України. Цей приписи поширюється повною мірою і на органи прокуратури та їх посадових осіб.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Згідно ч. 4 ст. 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Суд наголошує на тому, що вирішення питань про застосування норм чинного законодавства є виключним правом судді, в провадженні якого знаходиться справа. При цьому результат вирішення вказаних питань не може свідчити про упереджене ставлення судді відповідно до учасників судового процесу, оскільки наявність чи відсутність підстав для відводу судді не може ставиться в залежність від результату застосування судом норм чинного законодавства.
Розглядаючи конкретну судову справу (здійснюючи правосуддя) суд самостійно вирішує питання про розгляд по суті заяв та клопотань учасників судового процесу, надає правову оцінку обставинам справи на підставі внутрішнього переконання, що ґрунтується на приписах закону.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), послідовно підкреслює, що для обґрунтування сумнівів у неупередженості судді необхідні об'єктивні та конкретні докази, а не суб'єктивні оцінки чи незгода з процесуальними діями. Водночас, ЄСПЛ у своїй практиці щодо ефективності судового захисту та принципу res judicata (остаточності судового рішення) також наголошує на необхідності досягнення остаточного та юридично визначеного вирішення спору, а не його затягування.
Крім того, суд усвідомлює свої обов'язки відповідно до міжнародних рекомендацій, зокрема Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи CM/Rec(2010)12 державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (Принцип 1), яка підкреслює не лише незалежність суддів, а й їхню ефективність та обов'язок забезпечувати належне здійснення правосуддя. Прагнення української судової системи до відповідності цим міжнародним стандартам, що лежать в основі принципу верховенства права, вимагає від учасників процесу добросовісної поведінки та унеможливлення зловживання процесуальними правами, що підриває довіру до правосуддя та ефективності судового захисту.
Отже, вирішення питань про застосування чинного законодавства є виключним правом судді, в провадженні якого знаходиться справа, враховуючи, що право на судовий захист не може бути обмежене (ст. 55 та ст. 64 Конституції України). При цьому, висновки суду не можуть свідчити про упередженість судді до однієї із сторін або інших учасників справи.
Отже, суд зазначає, що викладені заявником у своїй заяві про відвід обставини, є суб'єктивними припущеннями представника ТОВ "Птахофабрика Просяне" та не створюють об'єктивних підстав для сумніву у неупередженості судді Аюпової Р.М.
Заявник не надав жодних об'єктивних та переконливих доказів, які б свідчили про наявність "інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді" (п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України), окрім власних суб'єктивних припущень.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що у заяві про відвід судді Аюпової Р.М. не наведено жодної з підстав для відводу судді, які містяться у ст. 35, 36 ГПК України, а обставини, на які посилається заявник, відносяться суто до процесуальних моментів здійснення правосуддя суддею.
Згідно ч. 4 ст. 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Суд наголошує на тому, що вирішення питань про застосування норм чинного законодавства є виключним правом судді, в провадженні якого знаходиться справа. При цьому результат вирішення вказаних питань не може свідчити про упереджене ставлення судді відповідно до учасників судового процесу, оскільки наявність чи відсутність підстав для відводу судді не може ставиться в залежність від результату застосування судом норм чинного законодавства.
Розглядаючи конкретну судову справу (здійснюючи правосуддя) суд самостійно вирішує питання про розгляд по суті заяв та клопотань учасників судового процесу, надає правову оцінку обставинам справи на підставі внутрішнього переконання, що ґрунтується на приписах закону.
Суд зазначає, що судження заявника з мотивів можливих процесуальних порушень з боку судді може бути покладене в основу оскарження рішення чи ухвали суду, однак не може бути підставою для його відводу і не свідчить про упередженість або відсутність об'єктивності судді Аюпової Р.М.
Виходячи з викладеного вище та керуючись ч. 2 та ч. 3 ст. 39 ГПК України, суддя Аюпова Р.М. дійшла висновку про необґрунтованість заявленого відводу.
Відповідно до ст. 38 ГПК України, відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 39 ГПК України, питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 ГПК України.
Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість відводу, суд вважає що вирішення питання про відвід судді Аюпової Р.М. має бути здійснено іншим суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 ГПК України.
Керуючись ст. 6, 32, 35, 36, 38, 39, 233-235 ГПК України, суд
Заявлений ТОВ "Птахофабрика "Просяне" відвід судді Аюпової Р.М. від розгляду справи № 922/177/26 (вх. № 4411) - визнати необґрунтованим.
Питання про відвід cудді Аюпової Р.М. у справі № 922/177/26 передати на розгляд іншому судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, якого буде визначено в порядку, встановленому ч.1 ст.32 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею та оскарженню не підлягає.
Ухвала підписана 25.02.2026
СуддяР.М. Аюпова
справа № 922/177/26
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.