65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"24" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4910/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №916/4910/25
за позовом: Департамента комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595)
до відповідача: Флори Юрія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
про стягнення 402 924,50 грн.
Департамента комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 402 924,50 грн.
Ухвалою від 15.12.2025р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Департамента комунальної власності Одеської міської ради було залишено без руху.
19.12.2025р. до господарського суду надійшла заява (вх. №40717/25) Департамента комунальної власності Одеської міської ради про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.12.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4910/25. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного демографічного реєстру.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою"
Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресами місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Отже, оскільки ухвала суд про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
28.01.2026р. за вх. №3311/26 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв'язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити. Крім того, у випадку задоволення позовних вимог, відповідач просить суд зменшити розмір неустойки на 95% до 12 015,39грн.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи суд встановив.
03.11.2005р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю міськради (Орендодавець) та Приватним підприємцем Флора Ю.А. (Орендар) укладено договір №45/73 оренди нежитлового приміщення, згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Крайня, 3 поверх (цоколь, підвал) 1-й поверх, загальною площею 137, 4 кв. м на підставі розпорядження міського голови №1322-01р. від 03.11.2005р. під склад продовольчих товарів.
Згідно з п. 1.2 договору, строк дії договору оренди з 03.11.2005р. до 01.10.2006р.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 781, 09 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.
Відповідно до п. 2.3 договору, до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та плата за коригування земельною ділянкою.
Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності (п. 2.4 договору).
Згідно з п. 2.5. за повідомленням орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу у законну силу.
Відповідно до п. 4.7 договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Пунктом 5.2. договору встановлено, що за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.
У разі невнесення Орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, договір підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством.
Згідно з п. 5.6 договору, за невиконання або неналежне виконання орендарем обов'язків за цим договором, орендодавець має право розірвати договір оренди у відповідності з чинним законодавством.
Пунктом 7.9 договору встановлено, що дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об'єкта оренди за участю орендаря; переходу права власності на об'єкт оренди за договорами відчуження; загибелі об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням арбітражного суду (суду); банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до розділу 8 договору, до договору додається: розрахунок орендної плати, Акт-приймання передачі, Висновок експерта про вартість нежитлового приміщення (будівлі), що передається в оренду.
Як зазначає позивач на виконання умов договору відповідачу були передані приміщення площею 137, 4 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Крайня, 3, на підставі розпорядження міського голови №1322-01р. від 03.11.2005р., про що свідчить Акт приймання-передачі приміщення.
У Додатковому погодженні №1 від 30.03.2007р. сторони внесли зміни до договору оренди нежитлового приміщення №45/73 від 03.11.2005р. у частині продовження строку його дії до 30.09.2007р.
Додатковим погодженням від 29.02.2008р. сторони внесли зміни до договору оренди нежитлового приміщення №45/73 від 03.11.2005р. у частині продовження строку його дії до 01.09.2008р.
Додатковим погодженням від 17.09.2008р. сторони внесли зміни до договору оренди нежитлового приміщення №45/73 від 03.11.2005р. у частині продовження строку його дії до 17.03.2009р.
Додатковим погодженням від 25.11.2008р. сторони внесли зміни до договору оренди нежитлового приміщення №45/73 від 03.11.2005р. та змінили п. 1.1 договору у частині зміни найменування об'єкту оренди: з “приміщення першого поверху» на “нежила окремо розташована споруда» на підставі свідоцтва про право власності, серія ЯЯЯ №588880, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 20.12.2006р.
В Додатковому погодженні №5 від 04.12.2008р. сторони внесли зміни до договору оренди нежитлового приміщення №45/73 від 03.11.2005р. у частині продовження строку його дії до 04.12.2010р.
Додатковим договором №6 сторони внесли зміни до договору оренди нежитлового приміщення №45/73 від 03.11.2005р. на підставі рішення Одеської міської ради від 28.02.2011р. №384-VI “Про затвердження положення про виконавчі органи Одеської міської ради», у преамбулі та розділі 9 назву орендодавця змінено на “Департамент комунальної власності Одеської міської ради» та п. 1.2 розділу 1 викладено в новій редакції: “строк дії договору: з дати підписання договору оренди до 05.01.2016р.
В додатковому договорі №7 сторони внесли зміни до договору оренди нежитлового приміщення №45/73 від 03.11.2005р. у частині продовження строку його дії до 11.10.2019р.
Як вказує позивач 24.01.2019р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Флори Ю.А. на підставі власного рішення.
За посланнями позивача у зв'язку з невиконанням орендарем зобов'язання з повернення об'єкта після припинення договору оренди (11.10.2019р), орендар звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до орендаря - Флори Ю.А. про виселення відповідача з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 137,4кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Крайня, 3 та стягнення неустойки.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.02.2021р. по справі №916/3059/20 позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Стягнуто з Флора Юрія Анатолійовича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку в сумі 87 078,62грн. та виселено Флора Юрія Анатолійовича з нежилого приміщення першого поверху, загальною площею 137, 4 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Крайня, 3.
Позивач вказує, що 31.10.2024р. комісійним актом обстеження встановлено добровільне виконання відповідачем рішення суду від 22.02.2021р. по справі №916/3059/20 в частині виселення з об'єкта оренди.
Як було зазначено позивачем, з орендаря підлягає стягненню неустойка за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен день прострочення, що за період з 01.08.2020р. по 31.10.2024р. складає 402 924,50 грн.
Отже посилаючись на вищенаведені обставини Департаменту комунальної власності Одеської міської ради звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Стаття 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
На підставі договору оренди між сторонами виникли правовідносини оренди.
Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові від 10.10.2023 у справі № 907/969/22 Верховний Суд виснував, що преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини справи № 916/3059/20 є преюдиційними у цій справі.
Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 22.02.2021р. по справі №916/3059/20 позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Стягнуто з Флора Юрія Анатолійовича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за період з 09.02.2019р. по 31.07.2020р. в сумі 87 078,62грн. та виселено Флора Юрія Анатолійовича з нежилого приміщення першого поверху, загальною площею 137, 4 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Крайня, 3.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).
Статтею 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України “Про оренду державного і комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
За умовами укладеного між сторонами договору (п. 4.7.) саме на Орендаря покладено обов'язок передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду у 15-денний строк після закінчення дії договору.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, яку позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18).
Доказів виконання своєчасного повернення орендованого майна відповідач суду не надав, як і не надав доказів вчинення Орендодавцем (Департаментом комунальної власності Одеської міської ради) дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від орендаря після припинення договору, або ухилення Орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна у встановлений законом та договором строк.
Так судом встановлено, відповідно до Акту комісійного обстеження від 31.10.2024р. відповідач повернув об'єкт оренди.
Господарський суд зауважує, що предметом розгляду даної справи є стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди відповідачем починаючи з 01.08.2020 по дату повернення орендованого майна - 31.10.2024р. та за розрахунком позивача неустойка за вказаний період склала 402 924,50 грн.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи також встановлені обставини у справі №916/3059/20 щодо строку дії договору оренди, господарський суд дійшов висновку, що відповідач, в порушення вищевказаних норм законодавства, обов'язок щодо повернення орендованого майна у строки, визначені договором та Законом України “Про оренду державного та комунального майна», не виконав, повернув орендоване приміщення 31.10.2024р., у зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди (з урахуванням вже стягнутої неустойки за рішенням суду до 31.07.2020р.) за період з 01.08.2020р. по 31.10.2024р.
Поряд з цим щодо розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, суд зазначає наступне.
Так, по-перше, з аналізу запропонованого позивачем розрахунку неустойки вбачається, що позивач нараховує неустойку із включенням податку на додану вартість.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19, при розрахунку розміру неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму, до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
По-друге, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 27.05.2025 у справі №904/8325/21, розмір неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України повинен обчислюватися виходячи з розміру орендної плати, що діяла на момент припинення договору оренди. Верховний Суд наголосив, що застосування індексу інфляції до орендної плати з метою визначення бази для розрахунку неустойки є неправильним і призводить до необґрунтованого збільшення її розміру.
Отже, неустойка повинна обраховуватися виходячи з розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди, а саме 24.01.2019р. (відповідна дата встановлена рішення по справі №916/3059/20), з відрахуванням індексації за попередні місяці та виходячи з наданого позивачем розрахунку її розмір складає 2 355,89 грн.
Таким чином, судом самостійно здійснено перерахунок неустойки за період з 01.08.2020р. по 31.10.2024р. відповідно до визначеного вище розміру орендної плати без ПДВ та без подальшого застосування індексу інфляції, що становить 240 300,78 грн..
Посилання відповідача, щодо звільнення орендованого майна, ще в квітні місяці 2021р. про що орендодавця було повідомлено, суд оцінює критично, оскільки відповідно п. 4.7 договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди. Поряд з цим відповідно акту повернення орендованого майна відповідачем до матеріалів справи не додано. Також не надано доказів повідомлення позивача про звільнення приміщення.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, суд зазначає наступне.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Санкція, передбачена частиною другою статті 785 ЦК України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19) і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Неустойка, передбачена частиною другою статті 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами частини третьої статті 551 ЦК України. Наведене вище узгоджується із правовою позицією Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.08.2024 у справі №910/14706/22, в якій Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду відступив від висновку колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 29.03.2018 у справі №914/730/17, від 30.10.2019 у справі №924/80/19 стосовно того, що неустойка, заявлена на підставі частини другої статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 ЦК України та статтею 230 ГК України, до якої застосовуються приписи частини третьої статті 551 ЦК України, а тому до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України, приписи частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГПК України щодо можливості зменшення її розміру, не застосовуються.
З огляду на вищевикладене, при визначенні підстав для зменшення розміру неустойки господарський суд виходить з наступного.
Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та враховує наступну позицію Суду:
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (№911/2223/20).
Таким чином, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду. Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки. При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Таким чином, вирішуючи питання про можливість зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, вірний розмір якої встановлено судом в сумі 240 300,78 грн., суд, приймаючи до уваги предмет спору у даній справі, докази на підтвердження стану здоров'я відповідача та розміру його доходів, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, вважає, що заявлена до стягнення неустойка належить зменшенню на 50%, до 120 150,39 грн, що, на переконання суду, цілком відповідає принципу верховенства права.
Господарський суд вважає, що стягнення з відповідача неустойки у вище визначеному розмірі 120 150,39 грн., з урахуванням необхідності забезпечити баланс між недопущенням використання неустойки як інструменту отримання надмірних доходів та необхідністю з іншого боку забезпечити відповідальність за порушення зобов'язання зі вчасного повернення об'єкту оренди, відповідатиме дійсній меті неустойки і узгоджується з нормами закону, що регулюють можливість такого зменшення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Департамента комунальної власності Одеської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, проте враховуючи перерахунок неустойки підлягають частковому задоволенню.
На підставі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595)до Флори Юрія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.
2. Стягнути з Флори Юрія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595) неустойку в сумі 120 150 (сто двадцять тисяч сто п'ятдесят)грн. 39коп та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 604 (три тисячі шістсот чотири)грн. 51коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 24 лютого 2026 р.
Суддя К.Ф. Погребна