вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" січня 2026 р. Справа № 911/2899/23 (357/5598/25)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свеа Фінанс", м. Київ
до ОСОБА_1 , Київська область, с. Чупира
про стягнення заборгованості за кредитним договором
за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/2899/23 за заявою боржника ОСОБА_1 про неплатоспроможність.
Ухвалою господарського суду від 01.11.2023 р. відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру реструктуризації боргів боржника ОСОБА_1 , призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Біленка Р.І.
Ухвалою господарського суду від 26.06.2024 р. затверджено план реструктуризації боргів боржника у справі № 911/2899/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , припинено повноваження арбітражного керуючого Біленка Романа Івановича, як керуючого реструктуризацією боргів боржника - ОСОБА_1 .
Ухвалою Білоцерківського районного суду Київської області від 19.05.2025 р. матеріали позовної заяви направлено до господарського суду Київської області.
23.06.2025 р. до господарського суду Київської області надійшла наведена справа, яку, згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.06.2025 р., було передано для розгляду судді Лопатіну А.В., присвоївши справі № 911/2899/23 (357/5598/25).
Ухвалою господарського суду від 24.06.2025 р. прийнято до провадження справу № 911/2899/23 (357/5598/25) за позовом ТОВ "Свеа Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в межах провадження у справі № 911/2899/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 30.07.2025 р.
Ухвалою господарського суду від 30.07.2025 р. розгляд справи по суті відкладено на 24.09.2025 р.
07.08.2025 р. на поштову адресу суду від відповідача надійшло клопотання, в якому остання просить розглянути заяву без відзиву останньої та провести судове засідання без присутності відповідача.
Ухвалою господарського суду від 24.09.2025 р. розгляд справи по суті відкладено 29.10.2025 р.; зобов'язано позивача подати до суду у строк до 22.10.2025 р. копію реєстру боржників ТОВ "Фінансова компанія "Інвеструм" підписаного сторонами, яким підтверджено передання прав вимоги за договором факторингу №3072023 від 03.07.2023 р.; копію реєстру боржників до договору факторингу від 29.11.2023 №01.02-79/23 підписаного сторонами, яким підтверджено передання прав вимоги за договором факторингу №01.02-79/23 від 29.11.2023 р. У разі неможливості виконання вимог ухвали суду, подати письмові пояснення.
Ухвалою господарського суду від 29.10.2025 р. розгляд справи по суті відкладено на 03.12.2025 р.
25.11.2025 р. через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
27.11.2025 р. на поштову адресу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі останньої та заперечення щодо заявлених позовних вимог.
Ухвалою господарського суду від 03.12.2025 р. розгляд справи по суті відкладено на 28.01.2026 р.; запропоновано позивачу у строк до 20.01.2026 року надати до суду: письмові пояснення щодо вжитих ним заходів для отримання копій документів (копія реєстру боржників ТОВ "Фінансова компанія "Інвеструм", підписаного сторонами, яким підтверджено передання прав вимоги за договором факторингу № 3072023 від 03.07.2023 р). У разі неможливості виконання вимог ухвали суду, подати письмові пояснення, подання яких було визначено ухвалою суду від 24.09.2025 р., із зазначенням причин їх ненадання (у разі наявності таких); письмові пояснення щодо доводів та пояснень, поданих відповідачем, з викладенням своєї позиції з відповідних питань.
У судове засідання представники учасників у справі не з'явились, хоча про місце, дату та час даного судового засідання були повідомлені належним чином.
Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Таким чином, враховуючи, що неявка позивача та відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до частини третьої ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
08.03.2023 р. між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ІНВЕСТРУМ" (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник, відповідач) було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 13285-03/2023 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Після заповнення відповідачем відповідної електронної заявки на отримання споживчого кредиту на сайті первісного кредитора в мережі Інтернет, що станом на момент укладення договору перебував за адресою https://bananacredit.com.ua, ТОВ "ФК "ІНВЕСТРУМ" 08.03.2023 р. направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір про надання фінансового кредиту № 13285-03/2023 у вигляді розміщення в особистому кабінеті Позичальника на сайті повного тексту кредитного договору (за обраними Позичальником в процесі оформлення параметрами терміну і суми кредиту).
В процесі заповнення заявки і реєстрації особистого кабінету Позичальником Первісний кредитор здійснив ідентифікацію (встановлення особи шляхом отримання ідентифікаційних даних) і верифікацію (перевірку і підтвердження належності відповідній особі ідентифікаційних даних) особи в порядку, передбаченому пунктами 2 і 4 розділу 31 "Порядку ідентифікації, верифікації клієнта (представника клієнта) (Додаток 2 до "Положення про здійснення установами фінансового моніторингу", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 р. № 107). Тобто отримання ідентифікаційних даних і їх верифікація із використанням системи BankID НБУ і бюро кредитних історій з додатковою фотофіксацією особи з власним ідентифікаційним документом. Таким чином, як вказує позивач, особу, що вчиняла дії в Інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора (особистому кабінеті на https://bananacredit.com.ua/), було однозначно встановлено як ОСОБА_1 .
08.03.2023 р. Позичальник, після ознайомлення з пропозицією укласти електронний договір (офертою) у формі Договору про надання фінансового кредиту, який містить усі істотні умови, і маючи технічну можливість відмовитися від підписання договору, натиснув кнопку "З умовами договору (оферти) згоден. Зі своєї сторони ТОВ "ФК "ІНВЕСТРУМ" направило ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор W419 на номер телефону (що був зазначений Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий в свою чергу відповідачем було введено/відправлено Первісному кредитору у відповідному розділі сайту, чим він прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) щодо укладання Договору про надання фінансового кредиту № 13285-03/2023, на умовах визначених цією офертою.
Таким чином, 08.03.2023 р. між ТОВ "ФК "ІНВЕСТРУМ" та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 13285-03/2023 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Відповідно до Розділу 1 Договору про надання фінансового кредиту, ТОВ "ФК "ІНВЕСТРУМ" зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти в гривні в сумі 11 300,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Кредит надається строком на 25 днів, базова процентна ставка становить 2.5% на день.
Позивач зазначає, що ТОВ "ФК "ІНВЕСТРУМ" свої зобов'язання за Кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника, яку Позичальник вказав при оформленні кредиту. Це підтверджується документом від надавача платіжних послуг ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ", ліцензія на послуги з переказу коштів без відкриття рахунку № 21/788-рк від 01.05.2023 р., видана Національним Банком України.
Водночас відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.
Надалі (03.07.2023 р.) між ТОВ "ФК "ІНВЕСТРУМ" та ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП" (Новий кредитор) було укладено договір факторингу № 3072023, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Клієнт (Первісний кредитор) передав Фактору (Новому кредитору), а Фактор прийняв права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у Клієнта за кредитними договорами, укладеними між боржниками та Клієнтом.
Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу № 3072023 від 03.07.2023 р., в тому числі було відступлено і заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 13285-03/2023.
До того ж, 29.11.2023 р. між ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП" та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА" (нині ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СВЕА ФІНАНС"), Новий кредитор), що є позивачем у даній справі, було укладено договір факторингу № 01.02-79/23, відповідно до умов якого ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП" передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор набуває Права вимоги від ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП" за Кредитними договорами та сплачує ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.
Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу № 01.02-79-23 від 29.11.2023 р., заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 13285-03/2023 (станом на дату цього відступлення права вимоги) складає: 44 070,00 грн. та наразі є непогашеною.
Так, позивач вказує, що станом на дату складання позовної заяви заборгованість ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту № 13285-03-2023 від 08.03.2023 р. становить 44 070,00 грн., що складається з 11 300,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 32 770,00 грн. заборгованості за відсотками. Зазначена заборгованість у добровільному порядку відповідачем не погашена, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач у судові засідання не з'явилася, свого представника не направила, відзив на позовну заяву не подала. Водночас відповідачем до суду подано письмові пояснення, з яких убачається її незгода з позовними вимогами.
Зокрема, відповідач зазначає, що стосовно неї було відкрито провадження у справі про неплатоспроможність, яке на даний час завершено у зв'язку з виконанням нею плану реструктуризації боргів перед кредиторами, які заявили свої вимоги у межах відповідної справи. На думку відповідача, позивач повинен був звернутися до суду із заявою про грошові вимоги кредитора у межах справи про неплатоспроможність боржника, а не пред'являти відповідні вимоги у порядку загального позовного провадження. У зв'язку з наведеним відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що наведені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України)). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).
Згідно ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічні положення містить і ст. 4 ГПК України, згідної якої право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).
Згідно зі ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
З огляду на межі судового розгляду, визначені статтею 14 ГПК України, та з урахуванням заявлених сторонами вимог і наведених ними доводів, для вирішення спору по суті суд вважає за необхідне звернутися до норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Так, відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини п'ятої ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Крім того, варто зазначити, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
З матеріалів справи вбачається, що, відповідно до положень Цивільного кодексу України та на підставі Договору факторингу № 3072023 від 03.07.2023 р. до ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП" від ТОВ "ФК "ІНВЕСТРУМ", та в подальшому на підставі Договору факторингу № 01.02-79/23 від 29.11.2023 р. до ТОВ "РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА" (нині ТОВ "СВЕА ФІНАНС") від ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту № 13285-03/2023 від 08.03.2023 р.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за зазначеним кредитним договором та з метою захисту порушених прав та законних інтересів, ТОВ "СВЕА ФІНАНС" звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту № 13285-03/2023 від 08.03.2023 р. у загальному розмірі 44 070,00 грн., у тому числі: 11 300,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 32 770,00 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом.
В той же час, господарський суд Київської області, ухвалою від 01.11.2023 р., крім іншого, відкрив провадження у справі № 911/2899/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів, ввів процедуру реструктуризації боргів боржника - ОСОБА_1 та призначив керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Біленка Романа Івановича, визначив дату, час і місце попереднього засідання у справі № 911/2899/23, вирішив інші питання підготовчого засідання.
Також 03.11.2023 р. в установленому порядку на офіційному веб-порталі судової влади України було здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (№ публікації - 71766).
В свою чергу Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, після встановлення обставин щодо наявності провадження про неплатоспроможність ОСОБА_1 , ухвалою від 19.05.2025 р. матеріали позовної заяви у справі № 357/5598/25 направив до господарського суду Київської області для розгляду в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
23.06.2025 р. до господарського суду Київської області надійшла наведена справа, яку, згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.06.2025 р., було передано для розгляду судді Лопатіну А.В., присвоївши справі № 911/2899/23 (357/5598/25).
Ухвалою господарського суду від 24.06.2025 р. справу № 911/2899/23 (357/5598/25) за позовом ТОВ "Свеа Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором прийнято судом до розгляду в межах провадження у справі № 911/2899/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 за правилами спрощеного позовного провадження.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи № 911/2899/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , ТОВ "Свеа Фінанс" заяву з грошовими вимогами до ОСОБА_1 у справі № 911/2899/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , в порядку, передбаченому 122 Кодексом України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ), до господарського суду Київської області не подавало.
Слід зауважити, що саме по собі провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, складом учасників таких правовідносин, специфічністю цілей і завдань, тривалістю судового провадження тощо.
КУзПБ за своєю правовою природою є специфічним комплексним нормативно-правовим актом, який за ознакою предметної сфери регулювання об'єднує значну кількість норм різної галузевої належності, включаючи в собі як норми процесуального права (зокрема норми щодо порядку здійснення провадження у справах про банкрутство (неплатоспроможність), вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень) так і норми матеріального права.
Така специфіка КУзПБ як нормативно-правового акта під час застосування закріплених в ньому норм зумовлює необхідність урахування особливостей регулювання розгляду тих чи інших питань, що виникають у межах такої справи.
Верховний Суд неодноразово у свої практиці під час вирішення питання співвідношення загальної та спеціальної норми звертав увагу на необхідності застосування спеціального закону перед загальним, зазначаючи, що при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.11.2018 р. у справі № 263/15749/16-а, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 р. у справі № 522/799/16-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2021 р. у справі № 908/2637/20, від 27.12.2022 р. у справі № 910/21725/21).
Про необхідність застосування наведеного принципу зазначено також у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 р. у справі № 5-р (II)/2020, в якому зауважено, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 р. у справі "Ніколова проти Болгарії", від 24.06.2021 р. у справі "Шкіря проти України").
Аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності у тому числі фізичної особи - боржника, дає підстави для висновку, що з моменту відкриття стосовно боржника справи про неплатоспроможність він перебуває в особливому правовому режимі, що змінює, зокрема строк виконання грошових зобов'язань.
Так, згідно з частиною першою ст. 113, частиною першою ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою. Подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
За змістом ст. 120 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника: пред'явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому цим Кодексом; строк виконання всіх грошових зобов'язань боржника вважається таким, що настав.
В силу положень частини першої ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Частина перша ст. 1 КУзПБ термін офіційне оприлюднення визначає як оприлюднення відомостей про справу про банкрутство на офіційному веб-порталі судової влади України.
В свою чергу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 р. у справі № 904/1693/19 вказала, що при визначенні статусу кредиторських вимог (конкурсні чи поточні) у справі про банкрутство має враховуватися насамперед момент виникнення вимоги, а не строк її виконання, відтак вимоги кредиторів, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, є конкурсними незалежно від строку виконання грошових зобов'язань боржника.
Як вже зазначалось судом, з метою виявлення усіх кредиторів, відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства, 03.11.2023 р. було здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Крім того, примірник ухвали господарського суду Київської області від 01.11.2023 р. у цій справі про відкриття провадження було надіслано особам, які відповідно до наявних у матеріалах справи документів можуть бути кредиторами ОСОБА_1 , зокрема ТОВ "ФК "Інвеструм" як попередньому кредитору боржника, за його офіційною юридичною адресою.
Разом з тим, ані ТОВ "ФК "Інвеструм", ані інші попередні чи поточні кредитори, зокрема позивач у даній справі, належним чином не відреагували на оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та на зазначену ухвалу суду. Жодних пояснень, заяв чи клопотань до суду від зазначених осіб подано не було.
Згідно з частиною четвертою ст. 45 КУзПБ для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 05.10.2022 р. у справі № 921/39/21 "зауважує, що зазначеними нормами КУзПБ встановлено саме обов'язок конкурсних кредиторів подати до господарського суду відповідні письмові заяви з вимогами до боржника у визначений законом строк. Разом з тим, хоч аналіз положень частини четвертої статті 45 КУзПБ свідчить про право кредитора заявити відповідні вимоги і після закінчення строку, встановленого для їх подання (що не впливатиме на характер та черговість таких вимог та матиме значення лише щодо права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів), однак, на думку судової палати, таке право не може звільнити кредитора від правових наслідків недотримання ним вказаного обов'язку щодо подання письмової заяви з вимогами до боржника у відповідний строк.
Так, ухвалою господарського суду від 26.06.2025 р. затверджено план реструктуризації боргів боржника, припинено повноваження арбітражного керуючого Біленка Р.І., зобов'язано боржника - ОСОБА_1 не пізніше п'яти днів після закінчення строку виконання плану реструктуризації боргів боржника, а також за наявності підстав для дострокового припинення процедури реструктуризації боргів надати суду та кредитору, включеному до плану реструктуризації боргів, звіт про виконання плану реструктуризації боргів з належними доказами погашення вимог кредитора.
В подальшому, у зв'язку з виконанням боржником плану реструктуризації боргів боржника, ухвалою господарського суду Київської області від 29.10.2025 р. затверджено звіт про виконання плану реструктуризації боргів боржника - ОСОБА_1 ; закрито провадження у справі № 911/2899/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою господарського суду Київської області від 01.11.2023 р. у справі № 911/2899/23; звільнено ОСОБА_1 від боргів, крім вимог, зазначених у ч. 2 ст. 134 Кодексу України з процедур банкрутства; визнано погашеними грошові вимоги конкурсних кредиторів ОСОБА_1 , а також грошові вимоги кредиторів та/або їх правонаступників, які виникли до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , але не були заявлені кредиторами протягом провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ; всі виконавчі документи за відповідними вимогами визнано такими, що не підлягають виконанню.
Ухвала господарського суду Київської області від 29.10.2025 р. у справі № 911/2899/23 не оскаржувалась, набрала законної сили і наразі є чинною.
Водночас судом встановлено, що вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Свеа Фінанс" до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 13285-03-2023 від 08.03.2023 р. виникла до відкриття господарським судом Київської області провадження у справі № 911/2899/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 та не забезпечена заставою майна боржника.
Суд враховує, що відступлення права вимоги за зазначеним кредитним договором на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Свеа Фінанс" відбулося вже після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, однак така обставина не змінює характеру відповідного грошового зобов'язання, яке виникло до моменту відкриття провадження, у зв'язку з чим зазначене товариство набуло статусу конкурсного кредитора.
Разом з тим Товариство з обмеженою відповідальністю "Свеа Фінанс" після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі № 911/2899/23 та протягом усього перебігу процедури неплатоспроможності, зокрема під час розгляду та затвердження плану реструктуризації боргів, а також на стадії його виконання, не звернулося до господарського суду Київської області із заявою про визнання грошових вимог до ОСОБА_1 .
Згідно з практикою Верховного Суду, відсутність провадження у справі про банкрутство боржника унеможливлює розгляд та задоволення заяви окремого кредитора поза межами провадження у справі про банкрутство такого боржника, оскільки визнання судом вимог кредитора призведе до наділення кредитора певним обсягом прав, які можуть бути реалізовані виключно в межах провадження у справі про банкрутство.
При цьому чинним законодавством України не передбачено можливості розгляду господарським судом заяви з грошовими вимогами до боржника в порядку ст. 45 КУзПБ поза межами провадження у справі про банкрутство. Норми ГПК України також не передбачають можливості розгляду заяв з грошовими вимогами в господарській справі з вимогами до боржника після закриття провадження у справі про банкрутство.
Задоволення заяви про визнання грошових вимог до боржника після завершення щодо нього процедур, передбачених КУзПБ, за відсутності чинного провадження у справі про банкрутство, порушує принцип правової визначеності щодо обсягу прав і обов'язків боржника та інших кредиторів. У такій ситуації вимоги кредитора вважаються погашеними (постанова КГС ВС від 01.06.2023 р. у справі № 908/73/22).
У зв'язку з наведеним для ТОВ "Свеа Фінанс" настали правові наслідки, передбачені частиною четвертою статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства та прямо зазначені в ухвалі господарського суду Київської області від 29.10.2025 р. у справі № 911/2899/23, а саме - грошові вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 44 070,00 грн. вважаються погашеними. Зазначена правова обставина має імперативний характер, не залежить від волевиявлення сторін та не може бути змінена шляхом звернення до суду з окремим позовом, у зв'язку з чим вона є самостійною, достатньою та безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.
За таких правових умов суд звертає увагу, що задоволення заявлених позовних вимог фактично призвело б до відновлення вже погашеної вимоги, що, у свою чергу, спричинило б порушення принципу правової визначеності, нівелювало б правові наслідки завершеної процедури неплатоспроможності та суперечило б завданню інституту банкрутства - остаточному врегулюванню зобов'язань боржника перед усіма його кредиторами у встановленому законом порядку.
Крім того, допущення можливості такого судового захисту суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам справедливості, добросовісності та розумності, які відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України є фундаментальними орієнтирами правозастосування.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що право вимоги позивача до ОСОБА_1 припинилося в силу прямої норми закону, а відтак відсутні правові підстави для його судового захисту в межах окремого позовного провадження, у зв'язку з чим у задоволенні позову належить відмовити.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини щодо погашення вимог ТОВ "Свеа Фінанс" у силу приписів частини четвертої ст. 90 КУзПБ та ухвали господарського суду Київської області від 29.10.2025 р. у справі № 911/2899/23, а також з огляду на відсутність у позивача чинного матеріального права вимоги, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Щодо судових витрат суд вказує наступне.
Згідно з частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, відшкодування витрат по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на позивача.
Крім того, з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, підстави для відшкодування заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. відсутні.
Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. В задоволенні позову відмовити.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання 25.02.2026 р.
Суддя А.В. Лопатін