вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
17.02.2026м. ДніпроСправа № 904/1970/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Кшенської Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, м. Дніпро в інтересах держави в особі:
позивача-1: Солонянської селищної ради, смт. Солоне, Дніпровський район, Дніпропетровської області
позивача-2: Східного офісу Державної аудиторської служби, м. Дніпро
до відповідача-1:Фізичної особи-підприємеця Єрохіна Дмитра Вікторовича , м. Дніпро
відповідача-2: Комунального некомерційного підприємства " Солонянська багатопрофільна лікарня" Солонянської селищної ради, смт. Солоне, Дніпровський район, Дніпропетровської області
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів у розмірі 500 000,00 грн.
Представники:
Прокурор: Богомол Олена Михайлівна, службове посвідчення №069928 від 01.03.2023
Від позивача-1: не з'явився
Від позивача-2: Мосіна Марина Ігорівна, посвідчення АБ № 032083 від 15.12.2022, самопредставництво
Від відповідача-1: не з'явився
Від відповідача-2: Собильський Андрій Андрійович, довіреність № 571/01-11 від 12.04.2024 , представник
Від третьої особи: не з'явився
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, в інтересах держави в особі позивача-1: Солонянської селищної ради, позивача-2: Східного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Єрохіна Дмитра Вікторовича, відповідача-2: Комунального некомерційного підприємства "Солонянська багатопрофільна лікарня" Солонянської селищної ради, в якому просить:
-визнати недійсним договір від 24.10.2017 № 33 про устаткування для операційних блоків (система відеоендоскопічна в комплекті з відеогастроскопом та відеоколоноскопом)», укладеного між Комунальним закладом “Солонянська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради (правонаступник - Комунальне некомерційне підприємство “Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради) та Фізичною особою-підприємцем Єрохіним Дмитром Вікторовичем,
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Єрохіна Дмитра Вікторовича на користь Комунального некомерційного підприємства “Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради 500000,00 грн.
- стягнути з Комунального некомерційного підприємства “Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради одержані нею за рішенням суду 500000,00 грн в дохід держави.
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Єрохіна Дмитра Вікторовича на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800).
Ухвалою від 07.05.2024 позовну заяву залишено без руху.
10.05.2024 через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява про усунення недоліків .
Ухвалою від 15.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 04.06.2024.
Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.
20.05.2024 від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.
22.05.2024 від позивача -1 надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги прокурора підтримав у повному обсязі.
04.06.2024 в підготовчому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги.
Відповідач-2 надав усні пояснення.
Позивачі, відповідач-1 та третя особа в підготовче засідання не з'явилися, представників в судове засідання не направили, пояснень щодо неможливості бути присутніми в судовому засіданні суду не надали, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Ухвалою від 04.06.2024 зупинено провадження у справі №904/1970/24 за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, в інтересах держави в особі: Солонянської селищної ради, Східного офісу Державної аудиторської служби до відповідача-1:Фізичної особи-підприємця Єрохіна Дмитра Вікторовича , відповідача-2: Комунального некомерційного підприємства "Солонянська багатопрофільна лікарня" Солонянської селищної ради, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів у розмірі 500 000,00 грн. до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №918/1043/21.
05.06.2024 від Східного офісу Державної аудиторської служби надійшли письмові пояснення по справі.
20.06.2024 від відповідача-2 через систему "Електронний суд" та 21.06.2024 засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позов, в якому він проти позову заперечив.
01.07.2024 від Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення.
14.08.2024 від Солонянської селищної ради надійшла заява, в якій позивач-1 повідомив про зміну його місцезнаходження.
28.10.2024 від Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра через систему "Електронний суд" надійшла заява про поновлення провадження, у зв'язку з прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі № 918/1043/21.
Ухвалою від 30.10.2024 поновлено провадження у справі № 904/1970/24 та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 26.11.24 р. Сторонами по справі надано письмові пояснення по суті спору з врахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.
21.11.2024 від Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра через систему "Електронний суд" надійшли пояснення по справі.
В судовому засіданні 26.11.2024 Прокурор надав усні пояснення по справі.
Позивач-2 в судовому засіданні позовні вимоги Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра підтримав в повному обсязі.
Позивач-1, Відповідачі та Третя особа в підготовче засідання не з'явилися, представників в судове засідання не направили, пояснень щодо неможливості бути присутніми в судовому засіданні суду не надали, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Ухвалою від 26.11.2024 відкладено підготовче засідання на 10.12.2024.
09.12.2024 від третьої особи через систему "Електронний суд" надійшла заява про розляд справи за його відсутності.
В судовому засіданні 10.12.2024 Прокурор надав усні пояснення по справі.
Позивач-2 в судовому засіданні позовні вимоги Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра підтримав в повному обсязі.
Позивач-1, Відповідачі в підготовче засідання не з'явилися, представників в судове засідання не направили, пояснень щодо неможливості бути присутніми в судовому засіданні суду не надали, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Третя особа в підготовче засідання не з'явилася.
Ухвалою від 10.12.2024 зупинено провадження у справі №904/1970/24 до закінчення розгляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Судом встановлено, що постановою від 19.12.2025 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційні скарги Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради та Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі №922/3456/23 скасовано. Відмовлено у задоволенні позову керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби.
Ухвалою від 07.01.2026 поновлено провадження у справі № 904/1970/24 та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 27.01.2026.
В судовому засіданні 27.01.2026 Прокурор надав усні пояснення по справі.
Позивач-2 в судовому засіданні позовні вимоги Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра підтримав в повному обсязі.
Позивач-1, Відповідачі в підготовче засідання не з'явилися, представників в судове засідання не направили, пояснень щодо неможливості бути присутніми в судовому засіданні суду не надали, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Третя особа в підготовче засідання не з'явилася.
Ухвалою від 27.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 17.02.2026.
17.02.2026 Позивач-1, Відповідач-1 та третя особа своїх представників в судове засідання не направили.
В судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті.
Прокурор, Позивач-2 та Відповідач -2 підтримали свої правові позиції.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
17.02.2026 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора, позивача-2 та відповідача-2, встановив наступне.
ПОЗИЦІЯ ПРОКУРОРА.
Позовні вимоги обґрунтовані вчиненням відповідачем-1 порушення, передбаченого п. 1 ст. 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції», визначеного пунктом 4 частини другої статті 6 цього Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених комунальним некомерційним підприємством “Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради, участю відповідача-1 у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелюванням змагальності в ній, внаслідок чого останній отримав бюджетні кошти в сумі 500000 грн.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА-1.
Позивач-1 позовні вимоги Прокурора підтримав, просив розглянути справу без його участі.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА-2.
Позивач-2 зазначив, що моніторинг процедури закупівлі №UA-2017-09-11-001336-а Східним офісом Держаудитслужби не проводився, порушення під час проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та протягом його дії не встановлювались та не документувались, у зв'язку з чим позивач-2 позбавлений можливості надати пояснення щодо суті позовних вимог.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА-1.
З приводу дотримання прав відповідача-1 під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв'язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).
Слід відзначити, що поштові відправлення на адресу відповідача-1, в якому містилася, зокрема, ухвала від 15.05.2024 було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" «Адресат відсутній за вказаною адресою» (т.1, а.с. 20-23).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 15.05.2024 вважається врученою відповідачу-1 у паперовому вигляді - 03.06.2024, про що свідчить відмітка поштового відділення на конверті..
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем-1 вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач-1, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач-1 не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Більше того, права відповідача-1, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 15.05.2024, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу-1 подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.
Отже, станом на 17.02.2026 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача-1 не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач-1 не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА-2.
Відповідач-2 у відзиві зазначив, що визнання спірного договору недійсним може мати негативні наслідки для КНП «Солонянська лікарня», оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, також і обов'язок відповідача-2 повернути обладнання, а відповідач-1 500 000,00 грн. лікарні, а з лікарні кошти будуть стягнуті у бюджет Солонянської селищної ради.
Також відповідач-2 вказує, що позивач-1 є власником КНП «Солонянська лікарня», і вона не давала згоди на притягнення в якості відповідача лікарні; в разі стягнення коштів з відповідача-1 на рахунок відповідача-2, кошти будуть заблоковані держказначейством і без згоди позивача-1 їх використати буде неможливо і, відповідно, немає необхідності в позові проти лікарні; в разі задоволення позову з рахунку відповідача-2 будуть списані негайно кошти, а наперед невідомо, чи будуть стягнуті кошти з ФОП Єрохіна Д.В., оскільки не відом, чи є в нього такі кошти.
ВІДПОВІДЬ ПРОКУРОРА НА ВІДЗИВ ВІДПОВІДАЧА-2.
Прокурор вказує, що тендер відбувся за участю в ньому двох учасників - ФОП Єрохіна Д.В. та ТОВ «НТП «Технопарк-Сервіс», які вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених між собою дій, що стосуються спотворення результатів цього тендера, отже, придбання КЗ «Солонянська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради (правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради) товару відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендера її видимості.
Прокурор стверджує, що поведінка ФОП Єрохіна Д.В. та ТОВ «НТП «Технопарк-Сервіс» під час участі в тендері явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель., тому договір, укладений за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ФОП Єрохіна Д.В., на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 і ч. 3 ст. 228 ЦК України. Неправомірна поведінка, що мала місце на стадії проведення процедури закупівлі та прийняття спірного рішення тендерного комітету, не може мати правомірного наслідку - укладення договору.
Прокурор вважає, що ФОП Єрохін Д.В., маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримало бюджетні кошти в сумі 500000 грн.
Вищенаведене, на думку Прокурора, свідчить про наявність у ФОП Єрохіна Д.В. умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, з метою отримання прибутку. Ураховуючи наявність умислу лише у ФОП Єрохіна Д.В. як сторони оспорюваного договору, одержані ним 500000 грн. за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави. Іншою стороною договору була КЗ «Солонянська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради (правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради).
Прокурор вказує, що Комунальне некомерційне підприємство «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради є правонаступником комунального закладу «Солонянська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради, вищевказані кошти повинні бути повернуті саме цій установі, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.
Прокурор вважає, що негативних наслідків для Комунального некомерційного підприємства «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради не буде, а відтак, доводи наведені у відзиві останньої є, на його думку, необґрунтованими.
ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ.
Третя особа зазначила, що рішенням адміністративної колегії Відділення від 11.07.2023 № 54/31-р/к по справі 54/46-21 (далі - Рішення) дії ФОП Єрохіна Д.В. ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю науково-технiчне підприємство «Технопарк-Сервіс» (далі - ТОВ«Технопарк-Сервіс») (пр. Дмитра Яворницького, б. 35, кв. 54, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49000; ідентифікаційний код 20299188) вчинили порушення, передбачені пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених:
1) комунальним некомерційним підприємством «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради на закупівлю « 33160000-9 Устаткування для операційних блоків», оголошення №UA-2017-09-11-001336-а.
2) комунальним некомерційним підприємством «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради на закупівлю «Послуг з поточного ремонту Відеоколоноскопа Fujinon EC 590 FL заводський номер НОМЕР_2 », оголошення №UA-2017-11-09-001645-с.
3) комунальним некомерційним підприємством «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва на закупівлю «Медичного обладнання ДК 021:2015 (CPV): 33100000-1», оголошення №UA-2017-10-25-000683-b.
4) комунальним некомерційним підприємством «Чернівецька центральна районна лікарня» Чернівецької районної ради на закупівлю «Устаткування для операційних блоків (відеоендоскопічний комплекс діагностичний)», оголошення № UA-2019-03-15- 002300-а.
5) комунальним некомерційним підприємством «Чернівецька центральна районна лікарня» Чернівецької районної ради на закупівлю «Устаткування для операційних блоків (відеоендоскопічний комплекс діагностичний)», оголошення №UA-2019-05-24-002520-а.
6) комунальним підприємством «Олешківська багатопрофільна лікарня» Олешківської міської ради на закупівлю « 33160000-9 - Устаткування для операційних блоків (Основний словник національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник») (відеогастроскоп та відеоколоноскоп)», оголошення №UA-2019-04-19-000002-b.
7) комунальним некомерційним підприємством «Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування» Могилів-Подільської міської ради на закупівлю «Відеоендоскопічного комплексу діагностичного», оголошення №UA-2019-06-21- 001363-b.
За вчинення зазначених порушень на ФОП Єрохіна Д.В. накладено штраф у розмірі 122 440 грн.
Третя особа вказує, що ФОП Єрохін Д.В. рішення Відділення не оскаржував у господарському суді. Враховуючи зазначене, рішення Відділення є законним та відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та статті 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» є обов'язковим до виконання.
Третя особа вважає, що Відділення, в межах своїх повноважень, визнало дії ФОП Єрохіна Д.В. та ТОВ «Технопарк-Сервіс» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Третя особа також зазначає, що питання щодо: визнання недійсним договору №33 від 24.10.2017 про устаткування для операційних блоків (система відеоендоскопічна в комплекті з відеогастроскпом та відеоколоноскопом), укладений між Солонянською Багатопрофільною лікарнею та ФОП Єрохіним Д.В; стягнення з ФОП Єрохіна Д.В. ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Солонянської Багатопрофільної лікарнеі (вул. Усенко, б. 13, смт. Солоне Дніпровський район, Дніпропетровська обл., 52400; ідентифікаційний код юридичної особи: 25771721) грошових коштів у розмірі 500 000 грн, а з Солонянської Багатопрофільної лікарні одержані нею за рішенням суду грошові кошти у розмірі 500 000 грн стягнути в дохід держави виходить за межі повноважень органів Антимонопольного комітету України.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю правових підстав для визнання недійсним договору від 24.10.2017 № 33 про устаткування для операційних блоків (система відеоендоскопічна в комплекті з відеогастроскопом та відеоколоноскопом)», укладеного між Комунальним закладом “Солонянська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради (правонаступник - Комунальне некомерційне підприємство “Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради) та Фізичною особою-підприємцем Єрохіним Дмитром Вікторовичем; стягненя з Фізичної особи-підприємця Єрохіна Дмитра Вікторовича на користь Комунального некомерційного підприємства “Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради 500000,00 грн.; стягнення з Комунального некомерційного підприємства “Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради одержані нею за рішенням суду 500000,00 грн в дохід держави.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як зазначає прокурор, Комунальним закладом «Солонянська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради (правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради) у вересні-жовтні 2017 року проведено закупівлю Системи відеоскопічної в комплекті з відеогастроскопом та відеоколокоскопом в кількості 1 комплекту (ДК 021:2015: 33160000-9 - Устаткування операційних блоків, ідентифікатор закупівлі: UA-2017-09-11-001336-а).
Участь у вказаній закупівлі приймали 2 учасника: ФОП Єрохін Дмитро Вікторович (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ТОВ НТП «Технопарк-Сервіс» (код ЄДРПОУ 20299188).
Ураховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ФОП Єрохіна Д.В., електронною системою закупівель вона розкрита першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій.
Рішенням тендерного комітету Комунального закладу «Солонянська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради, оформленим протоколом засідання його тендерного комітету від 05.10.2017, визнано ФОП Єрохіна Д.В. переможцем торгів з ціновою пропозицією 500000 грн. За результатами проведених відкритих торгів 24.10.2017 між КЗ "Солонянська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради та ФОП Єрохін Дмитро Вікторович укладено договір про закупівлі товарів № 33.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що сума договору становить 500000 грн. без ПДВ.
Розрахунки за Договором проводяться на видаткових накладних шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 30 днів з дати отримання товару та в разі наявності відповідних фінансових асигнувань. (п. 4.1 договору)
Даний договір вступає в силу з дня його підписання та діє до 31.12.2017, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, в тому числі і щодо оплати Товару (п. 10.1 договору).
Комунальний заклад «Солонянська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради (правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради) за поставку товару, визначеного договором, перераховано ФОП Єрохіну Д.В. відповідно до платіжного доручення від 24.10.2017 500000 грн.
Рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 54/3 1-р/к від 11.07.2023 визнано, що ФОП Єрохіна Дмитра Вікторовича та ТОВ «Науково-технічне підприємство «Технопарк-Сервіс» (припинено з 18.05.2021, про що зроблено запис в ЄДР) вчинили порушення, передбачені п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», визначеного пунктом 4 частини другої статті 6 цього Закону, у вигляді анти конкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених комунальним некомерційним підприємством «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради.
Вказаним рішенням штрафні санкції застосовано лише до суб'єкту господарювання - ФОП Єрохін Дмитро Вікторович, оскільки ТОВ «Науково-технічне підприємство «Технопарк-Сервіс» 18.05.2021 припинило діяльність.
Прокурор вказує, що під час розгляду даної справи встановлено наступну узгоджену поведінку ФОП Єрохін Дмитро Вікторович та ТОВ «НТП «Технопарк-Сервіс», що стосується спотворення результатів вищевказаних торгів:
- використання одних і тих же засобів зв'язку під час здійснення господарської діяльності та підготовки до участі у процедурі закупівлі;
- керування своїми рахунками в банку за допомогою системи «Клієнт-банк» з одних і тих самих IP-адрес у період підготовки та після проведення торгу та при використанні електронних поштових скриньок (e-mail);
- спільні особливості при оформленні тендерних пропозицій (наявність однакових дефектів/плям, та однакові властивості (послідовність номерів створених файлів та параметрів зображення);
- пов'язаність учасників;
- цінова поведінка учасників під час участі в аукціонах (не здійснення кроків).
Вказаним рішенням на ФОП Єрохіна Д.В, накладено штраф у розмірі 15000 грн.
Відповідно до лист Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, від 18.01.2024 № 54-02/114, встановлено, що листам від 07.08.2023 № 54-01/1425) ФОП Єрохіну Д.В. надіслано платіжну інструкцію від 02.08.2023 № 11 про сплату штрафу у повному обсязі, а у Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України відсутня інформацію щодо оскарження Рішення № 54/31-р/к ФОП Єрохіним Д.В.
З огляду на вищезазначене адміністративна колегія Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у рішенні від 11.07.2023 № 54/31-р/к у справі № 54/46-21 дійшла висновку, що ФОП Єрохін Дмитро Вікторович та ТОВ «НТП «Технопарк-Сервіс» під час підготовки та участі у закупівлі № UA-2017-09-11-001336-а діяли не самостійно, окремо один від одного, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, чим порушували один з основних принципів здійснення закупівель - добросовісна конкуренція серед учасників.
Прокурор зазначає, що внаслідок узгодженості поведінки учасників закупівлі право на укладення договору за результатами торгів одним з учасників одержано не на конкурентних засадах, чим було спотворено результати цих закупівель. Узгодивши свою поведінку та свої пропозиції конкурсних торгів, ФОП Єрохін Дмитро Вікторович та ТОВ «НТП «Технопарк-Сервіс» тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже, спотворили результати проведення закупівлі, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективних для нього результатів, а відтак вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції».
Прокурор також зазначив, що обставини вчинення ФОП Єрохіна Д.В. порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі КЗ «Солонянська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради(правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради) товару, підтверджуються рішенням адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.07.2023 № 54/31-р/к у справі № 54/46-21
Прокурор стверджує, що орган Антимонопольного комітету України своїм рішенням підтвердив порушення вимог законодавства, яке полягало у спотворенні його учасниками, у тому числі ФОП Єрохіна Д.В., результатів торгів. Протиправність таких дій полягала в їх спрямуванні на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі шляхом домовленостей з іншим учасником.
Таким чином, Прокурор вказує, що, з урахуванням викладеного ФОП Єрохін Д.В., маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримало бюджетні кошти в сумі 500000 грн.
Вищенаведене, на думку Прокурора, свідчить про наявність у ФОП Єрохіна Д.В. умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, з метою отримання прибутку. Ураховуючи наявність умислу лише у ФОП Єрохіна Д.В. як сторони оспорюваного договору, одержані ним 500000 грн. за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.
Вказане стало причиною звернення Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра до суду з позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку відмову в задоволенні позову, з огляду на таке.
Постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року у cправі № 922/3456/23 встановлено наступне.
« 61. Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформленого протоколом від 13.11.2019 №338, та Договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з ПП "ЛСВ "Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у розмірі 2 370 000,00 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" - в дохід державного бюджету (на підставі ч.3 ст.228 ЦК).
62. СКП "Харківзеленбуд" у касаційній скарзі стверджувало, що для суб'єктів господарювання, які порушили норми Закону "Про захист економічної конкуренції", зокрема, у разі вчинення антиконкурентних узгоджених дій, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (ст.52 Закону "Про захист економічної конкуренції") та певні обмеження щодо прийняття участі у процедурах закупівлі протягом наступних трьох років після притягнення до відповідальності за вчинення таких дій (п.4 ч.1 ст.17 Закону "Про публічні закупівлі"), а відтак, намагання прокурора додатково стягнути з ПП "ЛСВ Моноліт" кошти за фактично виконаним належним чином договором є покладенням на останнього надмірної відповідальності.
63. Отже ключовим питанням цієї справи є наявність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК.
64. Згідно з цією нормою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
65. Аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 ГК (яка була чинною у період існування спірних відносин).
Щодо правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК
66. Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
67. Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
68. Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).
69. За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
70. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
71. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
72. У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
73. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Щодо відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції
74. Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
75. Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
76. Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
77. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
78. Ключовими прецедентами є рішення ЄСПЛ у справах:
- "Isaia and Others v. Italy" (від 25.09.2025, заяви №36551/22, №36926/22 та №37907/22);
- "Garofalo and Others v. Italy" (від 21.01.2025, заява №47269/18 та три інші);
- "Imeri v. Croatia" (від 24.06.2021, заява №77668/14);
- "Kurban v. Turkey" (від 24.11.2020, заява №75414/10);
- "Balsamo v. San Marino" (від 08.10.2019, заяви №20319/17, 21414/17);
- "Gogitidze and Others v. Georgia" (від 12.05.2015, заява №36862/05);
- "Varvara v. Italy" (від 29.10.2013, заява №17475/09);
- "Arcuri and Others v. Italy" (від 05.07.2001, заява № 52024/99);
- "Air Canada v. the United Kingdom" (від 05.05.1995, заява 18465/91);
- "AGOSI v. United Kingdom" (від 24.10.1986, заява №9118/80).
79. Справа "Isaia and Others v. Italy" (рішення від 25.09.2025, заяви №36551/22, №36926/22 та №37907/22) та прецедентні рішення у подібних справах, на які посилається ЄСПЛ, стосуються італійського законодавства про запобіжні заходи (зокрема, антимафіозного кодексу), які дозволяють конфіскацію майна осіб, підозрюваних у причетності до організованої злочинності, до або без винесення обвинувального вироку. Заявники оскаржували судові рішення про конфіскацію їхнього майна, яке було вилучено на підставі підозр у його незаконному походженні та недостатній відповідності законним доходам. Ключовою особливістю італійського законодавства є те, що конфіскація може ґрунтуватися не на доведеній вині у вчиненні злочину, а на визнанні особи "соціально небезпечною" або "підозрюваною у належності до мафіозних структур" задовго до застосування заходів. ЄСПЛ вказав, що критерії для визнання особи "соціально небезпечною" (що є підставою для конфіскації) були чіткими, конкретними та передбачуваними у національному законодавстві. У попередніх справах, пов'язаних з Італією, ЄСПЛ встановив порушення через занадто розмиті та широкі визначення "соціальної небезпеки", які дозволяли надто широке тлумачення національними судами.
80. У п.72 рішення "Isaia and Others v. Italy" ЄСПЛ вказав, що, оцінюючи, чи були заходи конфіскації сумісними із гарантіями, закріпленими у ст.1 Першого протоколу, Суд, перш за все, оцінив характер основних правопорушень, зокрема їх тяжкість, та питання, чи можна вважати, що вони призвели до отримання незаконних доходів ("Todorov and others v. Bulgaria", п.200, та, особливо, справа "Yordanov and others v. Bulgaria", п.115, яка стосується конфіскації без винесення обвинувального вироку, подібної до тієї, що розглядається в даній справі). Суд висловив серйозну стурбованість щодо внутрішнього законодавства, яке передбачало, що процедури застосування подібних заходів могли бути ініційовані не тільки у зв'язку з особливо тяжкими злочинами, такими як злочини, пов'язані з організованою злочинністю, наркоторгівлею, корупцією в державній службі або відмиванням грошей, або іншими злочинами, які, як можна припустити, завжди приносять дохід, але й у зв'язку з низкою інших злочинів, а також деякими адміністративними правопорушеннями (див., зокрема, "Yordanov and others v. Bulgaria", п.115, і "Todorov and others v. Bulgaria", п.200).
81. У справі "Imeri v. Croatia" (рішення від 24.06.2021, заява №77668/14) ЄСПЛ зробив висновки, що для того, щоб бути пропорційним, суворість покарання має відповідати тяжкості правопорушення, за яке воно призначене (п.71); що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (п.84). Зокрема, в зазначеній справі, оцінюючи пропорційність конфіскації частини готівки, яку заявник перевозив через кордон без декларування, ЄСПЛ взяв до уваги, що заявник не мав судимості і що кримінальне провадження, яке було порушено проти нього, було припинено через відсутність доказів (п.88), проти нього не було порушено кримінальну справу за відмивання грошей (п.91), шкода, яку заявник міг завдати владі, була незначною (п.92), і дійшов висновку, що мало місце порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції (п.94). Суд наголосив, що конфіскаційні заходи повинні бути пропорційними та враховувати індивідуальну поведінку особи, ступінь її вини і можливість застосування менш обтяжливого заходу.
82. У справі "Gogitidze and Others v. Georgia" (рішення від 12.05.2015, заява №36862/05) досліджувалася конфіскація майна, походження якого не було обґрунтовано, в рамках антикорупційного законодавства. ЄСПЛ підтвердив правомірність конфіскації без кримінального вироку. Визнав допустимим перекладання тягаря доведення на власника майна, якщо держава надала обґрунтовані підстави підозрювати незаконне походження. ЄСПЛ вважав, що вжита міра відповідала загальним інтересам, оскільки мала на меті забезпечити, щоб використання зазначеного майна не давало заявникам переваги на шкоду суспільству (п.103).
83. Що стосується конкретно заходу "превентивної конфіскації", передбаченого італійським законодавством, Суд вже встановив, що він мав на меті забезпечити, щоб злочин не окупався, та запобігти несправедливому збагаченню, позбавивши відповідну особу та третіх осіб, які не мають дійсних прав на конфісковане майно, прибутку від злочинної діяльності, і, відповідно, мала, по суті, відновний, а не каральний характер (справа "Garofalo and Others v. Italy" (рішення від 21.01.2025, заява №47269/18 та 3 інші), п.134).
84. У справі "Arcuri and Others v. Italy" (рішення від 05.07.2001, заява №52024/99) ЄСПЛ наголосив, що конфіскація може бути пропорційною лише тоді, коли вилучається майно, яке є безпосереднім результатом незаконної діяльності, або використовувалося для такої діяльності. Це положення прямо корелює з обов'язком держави довести, що саме правочин, а не загальна поведінка сторін у сфері конкуренції, був укладений з метою, що "завідомо суперечить інтересам держави і суспільства".
85. Справа "Balsamo v. San Marino" (рішення від 08.10.2019, заяви №20319/17, 21414/17) стосувалася конфіскації грошей, виявлених у заявника, щодо яких було встановлено зв'язок із шахрайською схемою відмивання коштів. Конфіскація була застосована в рамках адміністративного/цивільного провадження, незважаючи на те, що кримінальна справа була припинена. ЄСПЛ підкреслив, що конфіскація може застосовуватися і за відсутності обвинувального вироку, який підтверджує вину, визнав, що конфіскація була пропорційною та правомірною. Суд наголосив, що оскільки метою конфіскації було вилучення вигоди, отриманої від злочинної діяльності (тобто превентивна мета, а не каральна), вона може бути застосована незалежно від доведення кримінальної вини особи. Суд врахував, що заявник не зміг надати переконливих доказів законності походження коштів.
86. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу і на необхідності дотримання пропорційності при втручанні держави у право власності добросовісного власника.
87. Так, у справі "AGOSI v. United Kingdom" (рішення від 24.10.1986, заява №9118/80) компанія-заявник оскаржила до Суду конфіскацію належних їй на праві власності золотих монет, які були вилучені митним органом Об'єднаного Королівства після спроби їх незаконного ввезення третіми особами на територію держави. ЄСПЛ аналізує конфіскацію без вироку, і встановлює критерії правомірності втручання: законність, легітимну мету, пропорційність. Навіть якщо особа поводилася неправомірно, держава має довести справедливий баланс. ЄСПЛ зазначив, що при вирішенні питання про повернення майна держава має враховувати поведінку власника - зокрема, чи був він причетний до правопорушення або чи проявив належну обачність. У цій справі ЄСПЛ не виявив порушення ст.1 Першого протоколу. Суд дійшов висновку, що британські органи влади забезпечили справедливий баланс між інтересами суспільства (боротьба з контрабандою) та правами власника, а сама процедура конфіскації не була свавільною.
88. У справі "Air Canada v. The United Kingdom" (рішення від 05.05.1995, заява 18465/91), яка стосувалася конфіскації літака, який був у лізингу та був використаний для вчинення злочину, про що власник не знав, ЄСПЛ навпаки дійшов висновку, що втручання, що наклало "індивідуальний і надмірний тягар" на добросовісного власника, порушує ст.1 Першого протоколу.
89. Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник ( ОСОБА_1 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред'явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред'явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов'язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов'язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
90. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов'язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.
91. Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об'єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.
А. Щодо винної особи
92. У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
93. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
94. Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
95. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.
96. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
97. У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов'язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).
98. Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).
99. ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
100. Об'єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
101. Об'єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.
102. У постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №911/934/23 вказано:
"82. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22, пункт 70), від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 85) та інші).
83. Водночас санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
84.Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
85. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
86. Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.
87. Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.
88. Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.
89. Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.
90. Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.
91. При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.
92. Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.
93. При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
94. Тому колегія суддів дійшла висновку про те, що норми частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.
95. Колегія суддів mutatis mutandis враховує висновки Конституційного Суду України (КСУ), зроблені у Рішенні від 01.11.2023 у справі № 9-р(II)/2023 за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису пункту 2 частини другої статті 44 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності за порушення прав споживачів) (далі - Закон № 2735).
96. У цьому Рішенні (пункти 4.8, 4.9 мотивувальної частини) КСУ звернув увагу на те, що встановлення в законі абсолютно визначених та/або безальтернативних санкцій має бути розумно поєднане з наданням законом уповноваженому суб'єктові притягнення особи до юридичної відповідальності варіативності в питанні обрання санкції до правопорушника, щоб уможливити додержання принципів домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності. Принципи домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності в разі притягнення особи до юридичної відповідальності можуть бути забезпечені, зокрема, у спосіб установлення в законі різних видів санкцій за вчинення того самого правопорушення або різних за розміром штрафів, що їх може бути накладено на порушників тієї самої охоронної норми. Оспорюваний припис Закону № 2735, що визначає безальтернативну санкцію, яка до того ж має ознаки абсолютно визначеної, не надає суб'єкту накладання адміністративного стягнення можливості врахувати те, що гіпотезою пункту 2 частини другої статті 44 Закону № 2735 охоплено велику кількість виявів об'єктивної та суб'єктивної сторін цього правопорушення. Таке не забезпечує домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності порушника з урахуванням усіх значущих обставин справи.
97. Водночас колегія суддів не робить висновків про відповідність чи невідповідність Конституції України частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України, оскільки для вирішення спору у справі, що переглядається, це не є потрібним, бо з огляду на невідповідність цих положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначені положення не підлягають застосуванню незалежно від того, чи відповідають вони Конституції України, чи ні. З цих же міркувань колегія суддів не аналізує правовідносини сторін та не встановлює їх характер, оскільки такий аналіз також не впливає на вирішення справи, що переглядається, по суті".
103. Отже, колегія суддів у справі №911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
104. Тим не менше, Об'єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч.3 ст.228 ЦК так і не була виключена з ЦК, хоча її аналог у ГК (ст.208) втратив чинність у зв'язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.
105. Враховуючи викладене, Об'єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Б. Щодо добросовісної сторони правочину
106. ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку - добросовсної сторони правочину, СКП "Харківзеленбуд").
107. На перший погляд, приписи ч.3 ст.228 ЦК свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
108. Втім, Об'єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
109. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
110. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
111. Як у справі, що переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд").
112. СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК всупереч її прямим приписам (Об'єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.
113. Більше того, прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада міста Харкова. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Харкова (тобто територіальної громади, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади міста Харкова.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
114. Виходячи з викладеного, Об'єднана палата вважає, що застосування ч.3 ст.228 ЦК до спірних відносин призвело до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача, так і щодо добросовісної сторони правочину.
115. Відтак, Об'єднана палата доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимоги прокурора про стягнення з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" 2 370 000 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави.
116. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
117. Згідно з ч.1 ст.311 ГПК суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
118. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про задоволення касаційних скарг, скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового - про відмову у позові.».
Положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
Отже, Постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року у cправі № 922/3456/23 встановлено, що для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор мав довести, що сам правочин (придбання системи відеоскопічної в комплекті з відеогастроскопом та відеоколокоскопом) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
Згідно приписів ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.(ч.1 ст. 77 ГПК України).
При цьому, прокурор цього не довів порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.
Прокурор не довів належними та допустимими доказами, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Крім того, прокурор, для дотримання принципу пропорційності просить стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того, як вони будуть стягнуті з винної сторони. Прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада селища Солоне. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету селища Солоне (тобто територіальної громади, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади селища Солоне.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на Дніпропетровську обласну прокуратуру.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, в інтересах держави в особі: позивача-1: Солонянської селищної ради, позивача-2: Східного офісу Державної аудиторської служби до відповідача-1:Фізичної особи-підприємця Єрохіна Дмитра Вікторовича, відповідача-2: Комунального некомерційного підприємства "Солонянська багатопрофільна лікарня" Солонянської селищної ради, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним договору від 24.10.2017 № 33 про устаткування для операційних блоків (система відеоендоскопічна в комплекті з відеогастроскопом та відеоколоноскопом)», укладеного між Комунальним закладом «Солонянська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради (правонаступник - Комунальне некомерційне підприємство «Солонянська багатопрофільна лікарня» Солонянської селищної ради) та Фізичною особою-підприємцем Єрохіним Дмитром Вікторовичем та стягнення грошових коштів у розмірі 500 000,00 грн. відмовити.
Витрати зі сплати судового збору за подання позову покласти на Дніпропетровську обласну прокуратуру.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано - 25.02.2026.
Суддя Н.Г. Назаренко