Справа № 214/6862/25
2/212/519/26
24 лютого 2026 року місто Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі головуючої судді Швець М. В.; за участі секретаря судового засідання Терещук М.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив таке.
До суду звернувся представник позивача Пархомчук С. В. Суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. В усі судові засідання сторони та/або їх представники не з'явилися, хоча повідомлялися належним чином. Сторони скористалися своїми правами на участь у процесі шляхом обміну змагальними документами; просили розглянути справу без їх участі.
Оскільки всі учасники справи не з'явилися, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд скористався своїм правом, обумовленим ч. 6 ст. 259 ЦПК України, та відклав складання повного тексту рішення.
Позиції сторін.
Позивач заявив про стягнення заборгованості за кредитним договором № 105730 від 16.01.2020 року у розмірі 8 560,00 грн та судових витрат у розмірі 2 422,40 грн судового збору. Окремою заявою від 07.10.2025 представник позивача також просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн.
Позов обґрунтував таким. 16.01.2020 року між первісним кредитором ТОВ «ЗАЙМЕР», правонаступником якого являється позивач, та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 105730 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. На підставі Договору відповідач отримав кредит у сумі 2 000,00 гривень, дата надання кредиту - 16.01.2020, строк кредиту - 14 днів, стандартна процентна ставка - 2 % в день або 730 % річних. Станом на 16.04.2025 року відповідач має заборгованість 8 560,00 грн, яка складається з такого: 2 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 6 560,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками. 28.10.2021 року ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» уклали Договір факторингу, відповідно до якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до боржників згідно реєстру боржників, включно з відповідачем.
17 грудня 2025 року до суду надійшов Відзив на позов, у якому відповідач заперечив проти позову, посилаючись на таке. Зазначену у позові неіснуючу заборгованість позивач вже намагався стягнути з нього шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом 17.12.2021. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 212/2388/22 від 23.08.2022, яке набрало законної сили 23.09.2022, цей виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. Жодного кредитного договору з ТОВ «ЗАЙМЕР» він не укладав. 16 січня 2021 року невідомі йому особи скористалися його персональними даними та від його імені уклали кредитні договори, отримавши грошові кошти як у позивача, так і в інших фінансових установах. За цим фактом він звернувся до Покровського КВП ГУ НП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Відомості - внесені до ЄРДР (кримінальне провадження № 12020040730000181 від 22.01.2021). Позивач не надав докази ідентифікації відповідача перед укладенням кредитного договору, доказів підписання відповідачем такого договору; не довів обставину видачі йому платіжної картки, на яку перераховувалися кредитні кошти; не довів, що за відповідачем закріплений номер телефону, зазначений позичальником під час укладення кредитного договору. Виписка з особового рахунку, яка є за своїм змістом розрахунком заборгованості, та інформаційна довідка не можуть підтверджувати існування заборгованості, оскільки не є касовими документами та документами первинного бухгалтерського обліку. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
18 грудня 2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, де позивач зазначив таке. Між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі, підписання якого здійснювалося шляхом застосування електронного підпису Відповідача. Зазначений підпис було сформовано із використанням одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону, зазначений Відповідачем під час укладення договору. Позивач зазначає, що відповідач, діючи добровільно та усвідомлено, без жодного зовнішнього тиску чи примусу, скористався доступом до мережі Інтернет та перейшов на офіційний веб-сайт Первісного кредитора, де самостійно, з використанням інтегрованого калькулятора, обрав бажану суму кредиту та строк кредитування. Після цього ним було надано персональні дані, зокрема реквізити банківської картки, на яку в подальшому були зараховані кошти. У процесі укладення правочину Відповідач пройшов передбачені етапи ідентифікації та підтвердження наміру укласти кредитний договір, за результатами чого між сторонами було укладено договір у встановленому законом порядку. Введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Тому доводи відповідача щодо неукладеності кредитного договору є безпідставними. Доступ до повного номера банківської картки, а також до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто відповідач. Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких. В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду інформаційну довідку ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» (технологічного оператора платіжних послуг), яка підтверджує зарахування кредитних коштів. Зазначений документ містить відомості щодо суми перерахованих кредитних коштів, дати їх зарахування, а також реквізитів карткового рахунку, що повністю узгоджується з нормами закону. Посилання відповідача, з яких можна зробити висновок про начебто обов'язок позивача надати суду виписку з особового рахунку клієнта, є помилковими. Щодо заяви про вчинення кримінального правопорушення позивач зазначив, що подання заяви про вчинення злочину саме по собі не є підтвердженням факту відсутності волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору. Заява є лише підставою для початку досудового розслідування, а не встановлення факту злочину чи визнання угоди недійсною, а внесення відомостей до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення не означає автоматичного підтвердження обставин, викладених у заяві. Досудове розслідування є лише етапом встановлення істини, а не доведеним фактом шахрайства.
25 грудня 2025 року відповідач надав до суду Заперечення на відповідь на відзив, в яких повторив аргументи, наведені у Відзиві на позов та додатково зазначив таке. Він ніколи не був та не є клієнтом банку «RAIFFEISEN BANK AVAL», на платіжну картку НОМЕР_1 були перераховані кредитні кошти, тому він не може отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Позивач, в свою чергу, не довів, що кредитні кошти отримав саме відповідач. 21 січня 2026 року відповідач також подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи належним чином засвідченої копії витягу з ЄРДР.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.
16 січня 2020 року ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідач уклали Договір про надання фінансового кредиту № 105730, який відповідач підписав електронним підписом (а. с. 23-26).
Кредитний договір між сторонами було укладено в електронній формі. Умовами цього договору передбачено видачу фінансового кредиту на 14 днів в сумі 2 000,00 грн під фіксовану процентну ставку 2 % в день (п. 1.1., 1.2., 1.3. Кредитного договору). Пунктом 1.4. Кредитного договору передбачено, що кредит надається безготівковим шляхом у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. Датою укладення Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок (п. 1.5. Кредитного договору). Одночасно з підписанням Кредитного договору відповідач підписав Графік розрахунків та орієнтовну сукупну вартість кредиту (а. с. 27).
28 жовтня 2021 року ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» уклали Договір факторингу № 01-28/10/2021 (а. с. 28-35). Згідно з цим Договором та Витягом з реєстру боржників (а. с. 16) позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «ЗАЙМЕР», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 105730 від 16.01.2020 року.
Досліджуючи та оцінюючи докази, надані сторонами, аналізуючи відносини сторін, суд враховує такі положення законодавства та висновки судової практики.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з п. 1-1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Отже, обов'язок повернення кредиту та сплати процентів пов'язується з обставинами укладення кредитного договору, надання такого кредиту, та є наслідком отримання позичальником коштів та користування ними. Відповідно, ці обставини мають бути доведені (або визнані іншою стороною, що звільняє від обов'язку доведення).
Згідно з ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, якою визначено змагальність серед основних засад цивільного судочинства, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У Постанові ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц міститься такий висновок щодо тягаря доказування: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний… Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс» (п. 81).
Верховний Суд у своїй Постанові від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц зазначив, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача; пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Отже, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В умовах, як у цій справі, коли відповідач не визнав обставини укладення кредитного договору та отримання ним кредитних коштів, тягар доведення цих обставин покладається на позивача.
Суд також враховує споживчий характер правовідносин між сторонами, в яких споживач зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком/фінансовою установою фактично не є рівними; тому, за відсутності належних та допустимих доказів, сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача.
Щодо укладення кредитного договору.
Згідно з Індивідуальною частиною договору про надання фінансового кредиту № 105730 від 16.01.2020 (далі - «кредитний договір»), сторонами договору зазначені ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 . У п. 6.1. кредитного договору вказано про його підписання одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». У Розділі 7 «Реквізити та підписи сторін» міститься посилання на електронний підпис з боку ОСОБА_1 та номер його телефону НОМЕР_2 (а. с. 23-27).
Позивач надав до суду також Довідку про ідентифікацію за підписом директора ТОВ «ЗАЙМЕР» (без дати), в якій наявне посилання на те, що акцепт кредитного договору позичальником ОСОБА_1 здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі https://www.cly.com.ua; наявне посилання на одноразовий ідентифікатор, що надсилався на номер телефону НОМЕР_2 (а. с. 17).
Номер телефону, зазначений у кредитному договорі та Довідці про ідентифікацію, складеній ТОВ «ЗАЙМЕР» - НОМЕР_2, не збігається з номером телефону, зазначеним відповідачем у поданих до суду заявах по суті справи. Доказів належності йому вказаного номера телефону позивач не надав.
Отже, перед судом постало питання, чи дійсно відповідач уклав кредитний договір з позивачем.
Позивач заперечив цю обставину та послався на те, що він звернувся до правоохоронних органів за його зверненням 22.01.2020 за фактом отримання невідомою особою на його ім'я кредитів.
Згідно з Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.01.2020 до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_1 про те, що 16.01.2020 невстановлена особа шахрайським шляхом отримала кредит на його ім'я в низці фінансових установ, чим спричинила йому матеріальну шкоду на загальну суму 34 787 грн; дії кваліфіковано за ч. 1 ст. 190 КК України.
З дослідженого Витягу з ЄРДР суд встановив, що 22.01.2020 відповідач звернувся до правоохоронних органів із заявою про шахрайські дії та отримання кредиту на його ім'я в низці фінансових установ. На підставі цієї заяви було розпочато досудове розслідування.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Слід зазначити, що використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора є найменш захищеним видом електронних підписів і, відповідно, найбільш ризикованим під час укладення електронних правочинів. Такий вид електронного підпису не дозволяє однозначно ідентифікувати особу - підписанта договору.
Суд відхиляє як доказ Довідку про ідентифікацію ОСОБА_1 з боку самого кредитора, оскільки вона не містить посилання на те, яким саме чином та в який спосіб було ідентифіковано особу позичальника, крім як надсилання одноразового ідентифікатора на повідомлений особою номер телефону.
Суд дійшов висновку, що кредитний договір з відповідачем не було укладено. На користь такого висновку суду свідчать у сукупності такі обставини:
- недоведення позивачем ідентифікації ОСОБА_1 як особи позичальника в інший спосіб, ніж надсилання одноразового ідентифікатора на повідомлений особою номер телефону; низький рівень захищеності такого виду електронних підписів як одноразовий ідентифікатор;
- номер телефону, зазначений у кредитному договорі та довідці про ідентифікацію, не збігається з номером телефону, зазначеним відповідачем у заявах та запереченнях, поданих до суду; позивач не довів обставину належності відповідачу номеру телефону, зазначеного у кредитному договорі та довідці про ідентифікацію;
- звернення ОСОБА_1 22.01.2020 до поліції із заявою про шахрайські кредити, оформлені на його ім'я, у низці фінансових установ; суду також не надано доказів вчинення відповідачем дій або бездіяльності, які сприяли тому, що його персональні дані були використані з метою оформлення таких кредитів.
Щодо отримання кредитних коштів відповідачем.
На підтвердження обставини отримання кредитних коштів відповідачем позивач надав Інформаційну довідку від 30.05.2025 (а. с. 44) за підписом директора ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН», та Виписку з особового рахунку за Кредитним договором № 105730, оформлену самим позивачем (а. с. 15).
В наданій Інформаційній довідці зазначено про видачу кредиту 16.01.2020 в розмірі 2 000,00 грн на номер платіжної картки НОМЕР_1 ; емітент платіжної картки RAIFFEISEN BANK AVAL.
Виписка з особового рахунку за Кредитним договором № 105730, надана позивачем, містить посилання на видачу кредиту ОСОБА_1 та перелік складових заборгованості.
Виписки з рахунку є різновидом зведених облікових документів; зведені облікові документи, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», можуть складатися для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ під назвою «Виписка по кредиту» за період 28.03.2024 - 14.04.2025 (а. с. 14) не містить посилання на номер банківського рахунку, зміст та обсяг господарської операції, який дозволить, зокрема, встановити обставину зарахування/перерахування коштів (коли, ким, яку суму, з якого на який рахунок відбулося перерахування, призначення платежу тощо).
Суд оцінює Виписку з особового рахунку, складену та надану позивачем як таку, що не відповідає вимогам до виписок, не є зведеним обліковим документом; тому вона оцінюється судом як звичайний розрахунок заборгованості, який є твердженням про борг.
Позивач не надав до суду доказ належності карткового рахунку НОМЕР_1 , на який були перераховані кошти, відповідачу, та не ініціював витребування судом відповідних документів з банку з тим, щоб довести обставину належності такого рахунку відповідачу.
Надані позивачем документи, за висновком суду, не підтверджують обставину належності карткового рахунку НОМЕР_1 , на який були перераховані кошти, відповідачу.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку про те, що позивач не довів обставину отримання відповідачем кредитних коштів від ТОВ «ЗАЙМЕР».
Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки позивач не довів перед судом обставини укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів відповідачем, отже - не довів виникнення права вимоги до відповідача первісного кредитора ТОВ «ЗАЙМЕР» за кредитним договором, суд не досліджує обставину переходу права вимоги за кредитним договором від ТОВ «ЗАЙМЕР» до позивача.
Враховуючи зазначене, позов не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та витрати на правничу допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судовий збір та витрати на правничу допомогу покладаються на самого позивача.
На підставі зазначеного, керуючись статтями 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд ухвалив таке.
Відмовити у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», ЄДРПОУ: 42228158, юридична адреса: вул. Кирилівська, 82, офіс 7, м. Київ;
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 24 лютого 2026 року.
Суддя: М. В. Швець