нп 2-а/490/42/2026 Справа № 490/112/26
Центральний районний суд м. Миколаєва
23 лютого 2026 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участі секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними та скасування постанов про адміністративне правоворушення,
06.01.2026 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови R266412 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статей 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення, в якій позивач просить суд:
1. Скасувати Постанову №R266412 від 22.12.2025 року винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.
2. Провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 - закрити на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.
3. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесені судові витрати у виді судового збору в сумі 605,60 грн.
4. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесені судові витрати у виді витрат на правничу допомогу в сумі 3000 грн.
В обґрунтування вимог ОСОБА_1 зазначено, що 04 грудня 2025 року відносно нього ІНФОРМАЦІЯ_4 були складені Постанова №R237263 та Постанова №R237260 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 3 ст. 210-1 КУпАП та за частиною 3 ст. 210 КУпАП відповідно і накладені штрафи у сумі 17000,00 грн по кожній Постанові.
Разом з тим, позивач зазначає, що 22 грудня 2025 року відносно нього ІНФОРМАЦІЯ_4 була складена ще одна постанова №R266412 про притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення відносно якого його вже було притягнуто до відповідальності на підставі постанови №R237260, а саме не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК, з даною постановою позивач не згоден.
Так, в описовій частині Постанови зазначено, що «За результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист», чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Враховуючи, що громадянин (громадянка) ОСОБА_1 скоїв(ла) адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 Ст. 210-1 КУпАП»
Однак, за дане правопорушення його вже притягували до адміністративної відповідальності на підставі Постанови №R237260 від 04.12.2025 року.
ОСОБА_1 вказує, що спочатку в нього був розшук за неявку за повісткою, він подав заяву про визнання правопорушення, відносно нього була ухвалена відповідна постанова і розшук за неявку за повісткою зник. Згодом, майже одразу, з'явився розшук за не проходження ВЛК до 05 червня 2025 року, оскільки він має статус «не придатний в мирний час, обмежено придатний в воєнний час», позивач подав нову заяву про визнання порушення і відносно нього була ухвалена друга Постанова R266412, ним було знято з розшуку і до 15.12.2025 року він не перебував у розшуку.
При цьому, позивач вказує, що за даними постанови він штрафи не сплачував, оскільки не погодився з ними та подав відповідну позовну заяву до суду.
15.12.2025 року у позивача знов з'явився розшук за «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК», при цьому можливості подати заяву про визнання правопорушення і сплатити штраф у нього в застосунку «Резерв+» не було.
Позивач зазначає, що в зв'язку з тим, що йому потрібно було перебронюватися, чому в принципі він і подавав вказані вище заяви про визнання порушень в застосунку «Резерв+», оскільки при наявній стрічці «Порушення правил військового обліку» забронюватися не можливо, він сплатив штраф за другою постановою №R237260 за не проходження ВЛК і тільки тоді в застосунку з'явилася можливість подати заявку на визнання, начебто, третього порушення, а саме не проходження ВЛК, на підставі якої була ухвалена третя Постанова №R266412. Його знов було знято з розшуку і він встиг перебронюватися.
Позивач звертає увагу суду, що друга постанова за не проходження ВЛК була ухвалена 04.12.2025 року. Без розшуку він був до 15.12.2025 року, після чого знов з'явився розшук за «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК», хоча, по фату, за період з 04.12.2025 року по 15.12.2025 року, що в принципі, і фізично за такий період не можливо, він не отримував повісток на ВЛК, направлень на ВЛК і також не формував направлення на ВЛК в застосунку «Резерв+», а тому відносно нього було складено дві Постанови про притягнення до адміністративною за одне і теж саме правопорушення, а саме за «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК», третя постанова №R266412 від 22.12.2025 року дублює другу Постанову №R237260 від 04.12.2025 року.
З урахуванням наведеного, позивач вважає постанову №R266412 від 22.12.2025 року неправомірною, а тому просить суд її скасувати.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
Ухвалою судді від 07.01.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення розгляд справи постановлено проводити у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
05.02.2026 року від представника відповідача - Позивайла І.С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вважав вимоги позову необгрунтованими та безпідставними, а тому просив відмовити в задоволенні позовну, мотивуючи це наступним.
Так представник відповідача зазначає, що позивачем не оскаржуються ані обставини подання заяви в порядку ст. 279-9 КУпАП, ані обставини допущеного правопорушення, які встановлені в оскаржуваній постанові. Єдиною підставою для скасування постанови позивач вважає неврахування, при винесенні постанови № R266412 від 22.12.2025, положень ст. 38 КУпАП щодо строків притягнення до адміністративної відповідальності та вважає, що останні закінчилися та провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП підлягало закриттю.
При цьому, сторона відповідача, посилаючись на п. 2 розділу ІІ. Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» зазначає, що військовозобов'язані, які раніше були визнані обмежено придатними до військової служби, мали пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби до 5 червня 2025 року. Позивач, що ним не заперечується, останнім рішенням ВЛК від 06.05.2021 був визнаний обмежено придатним до військової служби, проте у строки визначені законодавством повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби не здійснив (з 4 травня 2024 до 05 червня 2025).
За такого, представник ІНФОРМАЦІЯ_5 вважає, що в даному випадку адміністративне правопорушення, суть якого полягає у протиправній умисній бездіяльності, а саме у не проходженні повторного ВЛК з метою визначення придатності до військової служби, є триваючим до моменту вчинення позивачем активних дій для усунення причин правопорушення, а саме проходження повторного медичного огляду. Тобто, законодавством було визначено межі добровільного проходження повторного ВЛК, зі змінами, тривалістю понад один рік, після спливу яких бездіяльність може кваліфікуватись як адміністративне правопорушення. Разом із тим, обов'язок повторного проходження ВЛК особами, які були визнані обмежено придатними скасований не був та обов'язок залишається незмінним. Станом на момент подання заяви в порядку ст. 279-9 КУпАП, винесення постанови та звернення до суду позивач повторний медичний огляд не пройшов та продовжує протиправну умисну бездіяльність. З урахуванням вищезазначеного, строки притягнення до відповідальності пропущенні не були.
Разом із тим, сторона відповідача стверджує, що позивач розуміючи той факт, що відповідний обов'язок він не виконав, та необхідність приведення своїх персональних даних стосовно визначення придатності до військової служби у відповідність до вимог законодавства, станом на момент винесення оскаржуваної постанови та подання відзиву, продовжує ігнорувати вимоги законодавства та ухилятися від виконання обов'язку.
Враховуючи наведене, представник відповідача вважає, що перелічені по тексту позову «порушення» є уявними, вони жодним чином не стосуються процедури розгляду та подальшого винесення оскаржуваної постанови №R266412 від 22.12.2025 року, адже матеріали судової справи не містять жодних доказів на підтвердження порушення порядку чи то процедури, передбаченої для розгляду уповноваженою на те особою відповідної постанови, за такого твердження сторони позивача є необґрунтованими та безпідставними, а позовні вимоги останнього такими, що не підлягають до задоволення.
Позивач в позовній заяві просив про розгляд справи за його відсутності та відсутності його представника.
Від представника відповідача заяви чи клопотання про відкладення слухання справи чи інші заяви по суті спору не надходили.
Суд зазначає, що особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, передбачені статею 286 КАС України § 2. «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» Глави 11 «Особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ».
Відповідно до ч. 2 ст. 269 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом та не подали до суду клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Як вбачається зі змісту постанови №R237260 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 04.12.2025 року, начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковник ОСОБА_2 розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановив: "За результатом вивчення відомостей та реєстрової Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист», чим допустив(ла) порушення правил військового обліку. Враховуючи, що громадянин (громадянка) ОСОБА_1 скоїв(ла) адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 Ст. 210 КУпАП" та постановив: "накласти на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17000,00 грн.
При цьому, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, рішенням ВЛК від 06.05.2021 року позивач був визнаний обмежено придатним до військової служби. В матеріалах справи відсутні докази проходження позивачем медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби в період після 06.05.2021 року та до 04.12.2025 року.
Як вбачається зі змісту постанови №R266412 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 22.12.2025 року, начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковник ОСОБА_2 розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановив: «За результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов(ла) (відмовився(лась) від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист», чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Враховуючи, що громадянин (громадянка) ОСОБА_1 скоїв(ла) адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 Ст. 210-1 КУпАП» та постановив: «накласти на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17000,00 грн».
Крім того, у вказаній вище постанові зазначено: «Дата надходження від особи заяви, в якій вона зазначає що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності): 22.12.2025 Спосіб надходження заяви: Через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста Короткий зміст заяви: Повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, пов?язаного з порушенням правил військового обліку (законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію)».
Як вбачається з витягів з офіційного мобільного застосунку від Міністерства оборони України, ОСОБА_1 має статус непридатного в мирний час, обмежено придатний у воєнний час. Дата ВЛК зазначена 06.05.2021 року.
При цьому, згідно одного з вищевказаних витягів, 15.12.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_6 звернувся до Нацполіції по причині «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК».
За іншим витягом за ОСОБА_1 значиться відстрочка за типом «бронювання» до 16.12.2026 року.
Разом з тим, судом встановлено, що в Центральному районному суді м.Миколаєва розглядалася адміністративна справа №490/10540/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними та скасування постанов про адміністративне правоворушення від 04.12.2025 року №R237263 та №R237260.
Рішенням суду від 16.01.2026 року ухвалено: Постанову №R237263 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 04.12.2025 року, якою притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та Постанову №R237260 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 04.12.2025 року, якою притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, залишити без змін, а позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), без задоволення.
Дане рішення не набрало законної сили.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України № 2232-ХІІ).
Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Відповідно до статті 1 Закону України № 389-VІІІ від 12 травня 2015 року «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, що затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і продовжує свою дію на час розгляду справи.
За змістом ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до ч.5 ст.33 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.63 Постанови КМУ від 16 травня 2024 р. № 560 "Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період", військовозобов'язані, які відповідно до пункту 58 цього Порядку звернулися із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.
Згідно із ч.9 ст.38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Частиною 3 статті 210-1 КУпАП, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, передбачено відповідальність за
Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
04 травня 2024 року набрав чинності Закон України від 21.03.2024 року №3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист». Цим документом з положень законодавства про військовий обов'язок і військову службу виключено такі визначення як «обмежено придатний до військової служби» та «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час».
У відповідність до зазначеного Закону України був приведений наказ Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», яким визначається процедура проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями.
Водночас, до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» Законом України №4235-ІХ від 12.02.2025 року було внесено зміни і викладено положення у наступній редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю, з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду».
Законом України від 21.03.2024 року №3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» чітко визначено, що необхідність проходження повторного медичного огляду стосується усіх громадяни України віком від 25 до 60 років (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), які були визнані обмежено придатними до набрання чинності цим Законом.
Так, до внесення змін до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» Законом України № 4235-ІХ від 12.02.2025, організацією медичного огляду займались територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання військовозобов'язаних громадян України. Водночас, після внесення змін до вищевказаних положень Законом України №4235-ІХ від 12.02.2025 року саме на громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю) було покладено обов'язок самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Разом з тим, суд зазначає, що Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про придатність військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду. Якщо в стані здоров'я військовозобов'язаного за його зверненням або висновками лікарів закладу охорони здоров'я виникли зміни, то за направленням керівника ТЦК та СП проводиться повторний медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби (п.3.8 глави 3розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 року №402 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за № 1109/15800.
Так, громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (зокрема у разі відсутності дійсного рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану та/або наявності інших підстав, передбачених законодавством), а також направлені на такий огляд у разі, коли такі громадяни самостійно виявили бажання пройти медичний огляд (п. 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (надалі Порядок). Військовозобов'язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в тому числі ті, які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видаються направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформовані відповідно до пункту 74-1цього Порядку (п. 74 Порядку).
Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію (п. 69 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період визначено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.
За приписами пункту 74 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Військовозобов'язаний та резервіст, який виявив бажання проходити військову службу під час мобілізації у вибраній ним військовій частині, направляється на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або командиром військової частини.
Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
З наведеного вбачається, що процедурі проходження позивачем медичного огляду передує формування повістки про виклик для проходження відповідного огляду, видача керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період від 16.05.2024 №560 та реєстрація відповідного направлення в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період від 16.05.2024 №560.
Підсумовуючи вищевказане, суд доходить до висновку, що у позивача, якого було визнано непридатним у мирний час, обмежено придатним у воєнний час, обов'язок повторно самостійно пройти медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, виник у період з 04.05.2024 року до 05.06.2025 року. Після 05.06.2025 року проходження ВЛК відбувається за процедурою передбаченою п. 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, тобто лише за направленням, виданим ТЦК, яке видається військовозобов'язаному після виклику його повісткою.
Суд зазначає, що повістка для проходження військово-лікарської комісії це повідомлення з підписом військового комісара, що зобов'язує отримувача пройти медичне обстеження (військово-лікарської комісії ВЛК). Після обстеження, особа, яка пройшла ВЛК отримує документ з висновком про придатність, часткову придатність або непридатність для військової служби.
Як встановлено матеріалами справи, відповідної процедури та етапності відповідачем не дотримано, відповідних документів (повістки та направлення для проходження військово-лікарської експертизи 22.12.2025 року) відповідачем не складено та позивачу не вручено.
Відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 року по справі № 607/7987/17.
Зі змісту статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення України вбачається, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Згідно з частин 1 та 2 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, суд у сукупності встановленого та викладеного дійшов висновку, що у даному випадку відсутня вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до оскаржуваної постанови, у зв'язку з чим відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративне стягнення накладено на позивача незаконно та необґрунтовано, тому наявні правові підстави для скасування постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення і закриття провадження у справі.
З огляду на викладене, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.
При цьому суд зазначає, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) унормоване, що не зважаючи на обов'язок, визначений у п. 1 статті 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) щодо зобов'язання судів давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Щодо стягнення судових витрат.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Внаслідок цього, з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн, сплачені позивачем відповідно до платіжної інструкції №2СОК-КНЕВ-Х84А-2В5Р від 25.12.2025 року.
Відповідно до частини першої статті, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами другою, п'ятою, сьомою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, заперечуючи проти стягнення витрат на правову допомогу, представник відповідача у відзиві на позовну заяву не обгрунтував свої заперечення щодо стягнення цих витрат та не довів належним чином неспівмірність витрат.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 240/32993/23).
При цьому суд враховує, що докази на підтвердження факту надання правової допомоги та їх розміру мають надаватися у такому об'ємі та формі, яка б надавала змогу встановити дійсний зміст виконаних робіт (наданих послуг) та їх обсяг.
З наданого представником позивача акту виконаних робіт вбачається перелік робіт, які було надано адвокатом, час, витрачений на надання відповідних послуг та загальна вартість наданих послуг. Тому суд вважає, що позивач надав достатні докази на підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу та їх розміру.
Обставин неспівмірності розміру витрат на правову допомогу або не пропорційності до предмету позову суд не встановив, а тому розмір заявлених до стягнення витрат визнається обґрунтованим.
Суд, під час вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу з територіального центру комплектування, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.10.2022 у справі № 522/22225/21 (предметом розгляду якої було стягнення витрат з територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), згідно з яким незважаючи на те, що районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, він є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України та є належним відповідачем у цьому спорі, пов'язаному зі скасуванням постанови про накладення адміністративного стягнення. Суд касаційної інстанції погодився з висновком судів про стягнення з територіального центру комплектування судових витрат.
За такого, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на правову допомогу підлягає задоволення, а тому з відповідача підлягає стягненню 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», Законом України від 21.03.2024 № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», суд,
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними та скасування постанов про адміністративне правоворушення - задовольнити.
Постанову №R266412 від 22.12.2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок - скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а учасниками справи, яким повне рішення не було вручене у день його проголошення, у той же строк з дня його вручення.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.В. Саламатін