Справа № 489/207/26
Провадження № 3/489/354/26
Інгульський районний суд міста Миколаєва
Постанова
іменем України
25 лютого 2026 року місто Миколаїв
Суддя Інгульського районного суду міста Миколаєва Гриненко Михайло Вікторович, розглянувши матеріали справи, що надійшла з Управління патрульної поліції в Миколаївській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
встановив:
Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №556245 від 01.01.2026 ОСОБА_1 інкримінується, що 01.01.2026 о 05:01 год в м. Миколаєві по вул. 10-а Слобідська, 7, він керував транспортним засобом "TOYOTA C-HR», д.н.з. НОМЕР_2 з ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів) та в порушення п. 2.5 ПДР України відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законодавством порядку на місці зупинки з допомогою спеціального технічного засобу та в медичному закладі КНП «МОЦПЗ» МОР.
ОСОБА_1 та його захисник в судовому засіданні просили закрити провадження у справі на тій підставі, що ОСОБА_1 за вказаних у протоколі обставин не керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, а лише перебував у своєму автомобілі на території АЗС протягом декількох годин до того часу, допоки туди не приїхали поліцейські. Крім того, вказали, що особа не відмовлялася від огляду на стан алкогольного сп'яніння ні на місці зупинки, ні в медичному закладі.
Вислухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали, що знаходяться у справі (протокол про адміністративне правопорушення; акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів; висновок щодо результату медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції від 01.01.2026; довідку УПП в Миколаївській області; переглянувши відеозапис з нагрудного відеореєстратора поліцейського), суддя дійшов таких висновків.
Згідно з вимогами статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції.
Положення ч. 1 ст. 130 КУпАП, за якою складений протокол відносно особи, поширюються на невизначене коло осіб та її санкція передбачає накладення безальтернативного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, що, у свою чергу, вказує на те, що інкриміноване особі діяння підпадає під визначення поняття «кримінальне обвинувачення», у зв'язку з чим її вина в інкримінованому діянні має бути доведена поза розумним сумнівом, що при розгляді даної справи не встановлено.
Так, диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Комплексний аналіз вказаної норми права свідчить про те, що відповідальність за статтею 130 КУпАП встановлено саме для особи, яка керувала транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також передала керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само для особи, яка керувала транспортним засобом та відмовилася від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з пунктом 1.10 ПДР України, водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
За такого, доказуванню в справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП підлягає не лише факт перебування особи в стані сп'яніння або відмова від огляду на стан сп'яніння при наявності у неї відповідних ознак, а і те, що вказана особа керувала транспортним засобом, тобто була водієм з точки зору закону.
Проте судді не було надано жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом за вказаних в протоколі обставин з ознаками алкогольного сп'яніння, що сторона захисту категорично заперечила при розгляді справи в суді.
Також з досліджених відеозаписів з нагрудних реєстраторів поліцейських вбачається, що на момент початку відеофіксації автомобіль, в якому перебував ОСОБА_1 , знаходився у нерухомому стані, будучи припаркованим на території АЗС без увімкнених освітлювальних приладів та працюючого двигуна. При цьому, на доданих відеозаписах зафіксовано, що ОСОБА_1 під час спілкування з поліцейськими неодноразово повідомляв їм про те, що не керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння, оскільки приїхав на територію АЗС за декілька годин до прибуття поліцейських та відпочивав у ньому.
Натомість вказані заперечення ОСОБА_1 про те, що він не керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, матеріалами справи не спростовані, оскільки на доданому до матеріалів справи диску відсутні відеозаписи, на яких би був зафіксований факт керування особою, відносно якої складено протокол, транспортним засобом, а лише зафіксовано, як вказаний транспортний засіб стоїть припаркованим на території АЗС в окремо відведеному місці, а не біля заправної колонки, у зв'язку з чим можна було б стверджувати, що він рухався безпосередньо перед прибуттям поліцейських, які виявили вказаний факт керування особою транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння.
У зв'язку з цим, при розгляді справи в суді доданими до протоколу про адміністративне правопорушення доказами не доведено, що ОСОБА_1 за вказаних у протоколі обставин керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим у посадової особи органу національної поліції були відсутні передбачені законом підстави для висловлення йому вимоги про необхідність проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку та складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відмову від такого огляду.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведення винуватості особи тлумачаться на її користь.
Із пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» вбачається, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Суддя зазначає, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою необхідно керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), що передбачають: "ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи".
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, дослідивши усі обставини справи в їх сукупності та оцінюючи зібрані у справі докази, суддя вважає, що матеріалами справи не доведено наявність в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу інкримінованого діяння поза розумним сумнівом, а викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчиненого діяння не підтверджені достатніми, достовірними належними та допустимими доказами.
Зазначене є підставою для закриття провадження у зв'язку з недоведеністю належними доказами складу адміністративного правопорушення, оскільки до протоколу не додано доказів вчинення адміністративного правопорушення, що не дає змоги встановити винуватість особи в інкримінованому їй діянні, у зв'язку з чим висновок особи, яка склала протокол, є необґрунтованим належним чином та суперечить чинним нормативним актам, внаслідок чого такий висновок носить суб'єктивний характер та не відповідає вимозі щодо його допустимості та достатності.
Керуючись статтями 247, 252, 266, 280, 283, 284, 285 КУпАП, суддя
постановив:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова протягом десяти днів з дня її винесення може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Інгульський районний суд міста Миколаєва.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя М.В. Гриненко