Справа № 585/4935/24
Провадження №2/574/18/2026
20 лютого 2026 року м. Буринь
Буринський районний суду Сумської області в складі:
головуючого судді Гука Т.Р.,
з участю секретаря судового засідання Кошелєвої Н.В.,
представника позивачки ОСОБА_1 ,
третьої особи ОСОБА_2 ,
представника третьої особи Скорик Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Буринського районного суду Сумської області в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_3 до Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Анохін Олександр Володимирович про визнання недійсною заяви про скасування заповіту,
ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, який мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на час смерті проживала разом з нею.
За життя її мати склала заповіт, який посвідчений 26.01.2015 року секретарем Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області Гончаренко Т.А. та зареєстрований в реєстрі за №06, яким все своє майно заповіла їй.
У зв'язку з оформленням спадщини Хмелівською сільською радою Роменського району Сумської області їй була видана довідка №87 від 16.05.2024 р., в якій зазначено, що заповіт від імені ОСОБА_5 , посвідчений виконавчим комітетом Хустянської сільської ради 26.01.2025 р. за реєстровим №06, скасовано заявою №87 від 27.12.2018 року відповідно до Витягу 68049075 в Спадковому реєстрі Сумської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» та копія заяви про скасування заповіту, написаної від імені її матері ОСОБА_5 та посвідченої 27.12.2018 р. секретарем Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області Кравченко О.Г., реєстровий №87.
Вважає, що зазначена заява про скасування заповіту від 27.12.2018 року є сфальсифікованою та написана сторонньою особою, оскільки з вересня 2018 року і по день смерті її матір за станом здоров'я не залишала будинок, оскільки була у важкому стані та потребувала сторонньої допомоги, а відповідно 10.12.2018 р. не могла прибути до приміщення Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області для сплати держаного мита для вчинення нотаріальної дії, а 27.12.2018 р. - для написання заяви про скасування заповіту та її посвідчення. 27.12.2018 р. секретар Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області Кравченко О.Г. не приходила до них додому для вчинення жодних нотаріальних дій та їх посвідчення. За таких обставин було відсутнє волевиявлення матері при складанні та посвідченні заяви про скасування заповіту від 27.12.2018 р. При цьому не була дотримана встановлена законом процедура складання заяви про скасування заповіту та її посвідчення, а на квитанції про сплату державного мита для вчинення нотаріальної дії відсутній підпис її матері.
Зокрема, в оскаржуваній заяві про скасування заповіту не зазначені дата та місце її складання, відсутні дата народження матері, її ідентифікаційний номер, адреса проживання та власноручний напис матері про те, що перед підписання заяви вона прочитана нею вголос. На лицьовому боці заяви відсутній посвідчувальний напис секретаря сільської ради і він знаходиться на зворотньому боці. У посвідчувальному написі на заяві не зазначена адреса вчинення нотаріальної дії та причини, по якій вона вчиняється поза межами приміщення сільської ради.
Крім цього не був дотриманий встановлений законом порядок державної реєстрації у Спадковому реєстрі заяви про скасування заповіту, оскільки з Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 68049075 від 11.01.2022 року вбачається, що реєстрація оскаржуваної заяви ОСОБА_5 була проведена після її смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вважає, що скасування заповіту безпосередньо впливає на її права та інтереси, оскільки вона була єдиним спадкоємцем за заповітом матері, а наразі її брат ОСОБА_2 також претендує на спадщину та подав приватному нотаріусу Анохіну О.О. заяву про прийняття спадщини.
На підставі викладеного, просила визнати недійсною заяву про скасування заповіту, посвідчену 27.12.2018 року секретарем Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області Кравченко О.Г., реєстровий №87.
Ухвалою Буринського районного суду Сумської від 31.01.2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
19.02.2025 року від третьої особи - ОСОБА_2 надійшли пояснення щодо позовної заяви, в яких він вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Хустянка Роменського району Сумської області померла його мати ОСОБА_5 , яка проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . За життя остання склала заповіт, посвідчений виконавчим комітетом Хустянської сільської ради 26.01.2015 року, реєстраційний номер №06, яким все своє майно заповіла дочці ОСОБА_3 .
27.12.2018 року ОСОБА_5 своєю заявою скасувала вищезазначений заповіт. Він є сином померлої ОСОБА_5 та спадкоємцем за законом першої черги, який прийняв спадщину після смерті матері шляхом подання заяви про прийняття спадщини до нотаріуса. Іншим спадкоємцем за законом першої черги, окрім позивача, є також інша дочка спадкодавця - ОСОБА_4 , яка проживає в м. Богодухів Харківської області, яка у серпні 2019 року заяву щодо прийняття спадщини до нотаріуса подати не змогла через недійсність документу, який посвідчує особу.
Також, зазначає, що на день смерті його мати ОСОБА_5 проживала за адресою АДРЕСА_1 разом із онуком ОСОБА_6 , співмешканцем ОСОБА_7 . Дочка ОСОБА_3 фактично жила за іншими адресами, які постійно змінювала. Про складення його матір'ю заповіту за життя на користь сестри йому було відомо з її слів, адже мати вважала, що найменша дочка буде її доглядати, проживаючи разом із нею. Однак, за два роки до смерті відносини його матері та сестри ОСОБА_3 вкрай погіршилися, так як сестра має складний характер, постійно сварилася із матір'ю та завжди вважала свої інтереси вищими за допомогу рідній людині. Крім того, сестра не здійснювала за матір'ю належний догляд, що разом з постійними конфліктами на матеріальному грунті, стало причинами для скасування заповіту у грудні 2018 року.
Твердження позивача про те, що мати ОСОБА_5 з вересня 2018 року і по день смерті не залишала свій будинок, не могла пересуватися та перебувала у важкому стані, є неправдивою інформацією та не може бути підтверджено медичною довідкою №92 від 28.11.2024 року, яка додана до матеріалів позовної заяви. ОСОБА_5 мала атеросклероз судин нижніх кінцівок та трофічні виразки ніг, але дана хвороба не впливала на можливість її пересування. Він разом зі своєю родиною мешкав на одній вулиці із матір'ю, всіляко допомагав їй по господарству, часто відвідував, у разі проблем зі здоров'ям відвозив до лікарні, створював належні умови для достойної старості. Коли мати почувала себе добре, то приходила до його будинку та до останнього дня свого життя вільно пересувалася.
Вважає, що подання заяви про скасування заповіту було особистою волею заповідача ОСОБА_5 та вчинено нею особисто, перебуваючи в ясній пам'яті та чітко розуміючи власні дії, а доводи позовної заяви щодо порушення посадовими особами Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області положень ЗУ «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, є спробою тиску у зв'язку із особистою неприязню до осіб, що працюють в органах місцевого самоврядування.
На підставі вище викладеного, ОСОБА_2 просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 визнання недійсною заяви про скасування заповіту у зв'язку з необґрунтованістю.
Ухвалою Буринського районного суду Сумської від 20.05.2025 року заяву ОСОБА_4 задоволено та залучено її в якості третьої сторони на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
22.07.2025 року від представника третьої особи ОСОБА_4 - адвоката Скорик Л.В. надійшли пояснення щодо позовної заяви, в яких вона вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Хустянка Роменського району Сумської області померла мати ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , яка проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 було відомо, що за життя її мати ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений виконавчим комітетом Хуторянської сільської ради від 26.01.2015 року, реєстраційний №06, яким все своє майно заповіла позивачці (дочці) ОСОБА_3 .. Ще за життя відносини спадкодавця ОСОБА_5 та позивача ОСОБА_3 , були не стабільними. Позивач має складний характер, сварки із матір'ю мали систематичний характер, позивачка дуже часто відмовляла у допомозі рідній матері, яка хвилювалася із цього приводу. ОСОБА_3 не здійснювала належний догляд за матір'ю, мала лише власний інтерес щодо її майна. На думку ОСОБА_4 , причиною подання 27.12.2018 року заяви про скасування заповіту спадкодавцем ОСОБА_5 , стали неувага з боку рідної дитини, постійні конфлікти на матеріальному ґрунті та бажання справедливості. ОСОБА_4 є спадкоємицею за законом першої черги, проте у серпні 2019 року заяву про прийняття спадщини до нотаріуса відповідно до вимог ч.1 ст.1269 ЦК України подати не змогла через недійсність паспорта громадянина України в зв'язку з відсутністю фото на п'ятій сторінці паспорта у 45 років, а після отримання нового документу, який посвідчує особу у лютому 2020 року шестимісячний строк подання заяви сплинув.
Доводи позивача про те, що мати ОСОБА_5 з вересня 2018 року і по день смерті не залишала свій будинок, не могла пересуватися та перебувала у важкому стані не відповідають дійсності, оскільки вона хоч і мала хвороби ніг, але це не впливало на можливість її пересування. ОСОБА_4 проживає в іншій області, але часто приїздила в село та відвідувала матір, родину брата ОСОБА_2 , який мешкав на одній вулиці із матір'ю. Коли ОСОБА_5 потребувала допомоги, у тому числі матеріальної ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , забезпечували матір всім необхідним. Також вони намагалися донести сестрі ОСОБА_3 , що мати має похилий вік та має проблеми зі здоров'ям, тому їх обов'язок дбати про неї без очікувань на покращення матеріального становища взамін.
До останнього дня свого життя ОСОБА_5 могла самостійно пересуватися та перебувала в ясній пам'яті, чітко розуміючи значення власних дій та відповідно самостійно подала заяву про скасування заповіту.
Крім того, ОСОБА_3 повністю розуміє, що після скасування заповіту вона має право на спадкування за законом, але у зв'язку із не бажанням ділити спадщину із рідними братом та сестрою, штучно затягує процес спадкування та без наявних на те підстав оскаржує заяву про скасування заповіту покійної матері.
Посадові особи Xустянської сільської ради Буринського району Сумської області (правонаступниками якої є Хмелівська сільська рада Роменського району Сумської області) при прийнятті заяви ОСОБА_5 про скасування заповіту діяли відповідно до норм Законів України, а твердження позивача, викладені а позовній заяві є надуманими та необґрунтованими.
Враховуючи вище викладене, ОСОБА_4 вважає позовну заяву ОСОБА_3 про скасування заповіту, безпідставною та необґрунтованою.
Ухвалою Буринського районного суду Сумської від 09.01.2026 року клопотання позивачки ОСОБА_3 про призначення судово-почеркознавчої експертизи залишено без розгляду, закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання в черговий раз не з'явилася та про причини неявки не повідомила.
Представник позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. Також звертав увагу на те, що третіми особами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не надано жодних доказів на підтвердження обставин, наведених у своїх письмових поясненнях.
Від представника відповідача Хмелівської сільської ради до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника сільської ради.
Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та пояснив, що на момент смерті його мати ОСОБА_5 проживала за адресою АДРЕСА_1 разом із співмешканцем ОСОБА_7 та своїм онуком ОСОБА_6 , який є сином позивачки. ОСОБА_3 протягом останніх років життя матері постійно змінювала місце проживання та останній час перед її смертю проживала окремо із своїм співмешканцем в с. Хустянка за іншою адресою, однак періодично приходила до будинку матері, вчиняла сварки, під час яких викликала поліцію. Складаючи заповіт на користь ОСОБА_3 його матір вважала, що дочка, проживаючи разом із нею буде її доглядати, однак, позивачка належного догляду за матір'ю не здійснювала, що на його думку і стало підставою для скасування матір'ю заповіту. Також ОСОБА_2 вказав, що проживав із своєю матір'ю на одній вулиці та разом із членами своєї родини постійно її провідували та допомагали її співмешканцю здійснювати за нею догляд. На його неодноразові прохання хоча б робити матері перев'язки, яких вона постійно потребувала в зв'язку із захворюванням ніг, позивачка не реагувала. Разом з цим, не зважаючи на наявні захворювання матір до самої смерті могла самостійно пересуватись по будинку, інколи виходила на подвір'я та в жовтні 2018 року її навіть возили в центр села на базар. До скасування матір'ю заповіту, ні він, ні члени його сім'ї жодного відношення не мали та про існування заяви від 27.12.2018 року він дізнався вже після її посвідчення від самої матері, яка розповіла йому, що до неї додому приходила секретар сільської ради для складення заяви про скасування заповіту.
Третя особа ОСОБА_4 будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилася, однак її представник ОСОБА_8 в судовому засіданні повністю підтримала раніше подані ними письмові пояснення та наполягала на відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки зі слів ОСОБА_4 матір перед смертю їй особисто розповідала про скасування нею заповіту, складеного на користь ОСОБА_3 .
Третя особа приватний нотаріус Анохін О.В. подав до суду листа в якому просив розгляд справи проводити без його участі.
З врахуванням положень ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе справу розглянути у відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання.
Свідок ОСОБА_9 суду повідомила, що раніше працювала на посаді секретаря Хустянської сільської ради. Приблизно в 2018 році, точної дати не пам'ятає, сільський голова їй повідомив, що мешканка села ОСОБА_5 хоче з нею поговорити, після чого вона велосипедом поїхала до її будинку. Коли приїхала до ОСОБА_5 вона вже чекала її біля подвір'я та під час розмови, розплакавшись повідомила, що хоче скасувати заповіт складений на користь дочки в 2015 році, оскільки дочка не хоче її доглядати та забрала якісь її речі, при цьому новий заповіт складати вона не бажала. Вони домовились, що ОСОБА_5 ще раз все обдумає з приводу скасування заповіту, а коли сплатить державне мито вона знову до неї приїде. Через деякий час їй з пошти принесли квитанцію про сплату ОСОБА_5 державного мита і вона в той же день пішла до неї. Оскільки заяву про скасування заповіту посвідчувала вперше, то взяла собою заздалегідь написаний нею текст заяви для зразку, який склала аналогічно до заяви іншої особи про скасування заповіту, яка раніше вже посвідчувалась сільською радою. Коли прийшла до ОСОБА_5 остання знаходилась у будинку разом із своїм співмешканцем, однак він одразу вийшов з кімнати та не був присутнім під час посвідчення заяви. ОСОБА_5 ознайомившись із змістом заяви, яку вона підготувала для зразку, попросила її підписати без написання нею заяви власноручно, на що вона погодилась. Жодних сумнівів в тому, що ОСОБА_5 усвідомлювала значення своїх дій в неї не виникало. Вимог до змісту заяви про скасування заповіту та про те, що необхідно робити відмітку про причини її посвідчення поза межами приміщення сільської ради не знала, оскільки посвідчувала її вперше. З цієї ж причини під час реєстрації заяви ОСОБА_5 помилково поставила відмітку про реєстрацію нового заповіту, що було виявлено вже після її смерті за зверненням позивачки, в зв'язку з чим було направлено відповідний лист до ДП "Національні інформаційні системи" для виправлення вказаної помилки. Крім того, свідок пояснила, що за життя ОСОБА_5 неодноразово бувала в неї вдома та складала акти обстеження житлових умов, останній час перед смертю вона проживала разом із співмешканцем та сином позивачки, а сама ОСОБА_3 зі слів односельців проживала в іншому будинку на тій же вулиці, однак часто викликала поліцію з приводу побутових конфліктів із матір'ю.
Заслухавши пояснення та доводи учасників справи, покази свідка, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є матір'ю ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що вбачається з копії свідоцтва про смерть, копій свідоцтв про народження, копією свідоцтва про шлюб, та копією рішення Богодухівського районного суду по справі №2004/2-518/11 від 21.11.2011 року (а.с.7, 8, 62, 69, 70).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належне їй майно, до складу якої також увійшла земельна ділянка площею 3,94 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Хустянської сільської ради, відповідно Державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 №643595, виданого 26.07.2005 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.12.2002 р. на підставі розпорядження голови Буринської райдержадміністрації від 25.09.2002 року за №223 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №595 (а.с.28).
Відповідно довідки Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області №183 від 16.12.2024, згідно з записом в по господарській книзі №1, зареєстрований житловий будинок з господськими будівлями і спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 за громадянкою ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Громадянка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до смерті була зареєстрована і проживала в АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 згідно рішення виконавчого комітету Хустянської сільської ради від 10.0/8.1993 року передана у приватну власність розміром 0,61 га, а саме: 0,17 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,44 га для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_5 . Заповіт від імені ОСОБА_5 , посвідчений виконавчим комітетом Хустянської сільської ради 26.01.2025 року за реєстровим №06, скасовано заявою №87 від 27.12.2018 року відповідно Витягу №68049075 в Спадковому реєстрі Сумської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» (а.с.27).
З довідки Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області №87 від 16.05.2024, вбачається, що згідно погосподарської книги № 1 Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області, останнє місце проживання, реєстрації на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було АДРЕСА_1 . За вказаною адресою, на час смерті ОСОБА_5 проживали та були зареєстровані: онук, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; співмешканець, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Інших зареєстрованих осіб не було. Заповіт від імені ОСОБА_5 посвідчений виконавчим комітетом Хустянської сільської ради 26.01.2015 року за реєстровим №06 скасовано заявою №87 від 27.12.2018 року відповідно Витягу №68049075 в Спадковому реєстрі Сумської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» (а.с.9).
Відповідно до довідки Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області №29 від 19.02.2025, згідно погосподарської книги № 1 Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області, останнє місце проживання, реєстрації на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було АДРЕСА_1 . За вказаною адресою, на час смерті ОСОБА_5 проживали та були зареєстровані: онук, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; співмешканець, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , але фактично не проживала. Інших зареєстрованих осіб не було. Заповіт від імені ОСОБА_5 посвідчений виконавчим комітетом Хустянської сільської ради 26.01.2015 року за реєстровим №06 скасовано заявою №87 від 27.12.2018 року відповідно Витягу №68049075 в Спадковому реєстрі Сумської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» (а.с.61).
Згідно заповіту від 26.01.2015 року, посвідченого Гончаренко Т.А., секретарем Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області та зареєстрованого в реєстрі за №06, ОСОБА_5 , за життя все своє майно заповіла дочці ОСОБА_3 , 1977 року народження (а.с.10).
Відповідно до заяви ОСОБА_5 від 27.12.2018 року, адресованої виконавчому комітету Хустянської сільської ради, посвідченої секретарем Хустянської сільської ради Кравченко О.Г. та зареєстрованої в реєстрі за №87, ОСОБА_5 просила відмінити заповіт, даний нею 26.01.2025 року, засвідчений сільвиконкомом за №06 від 26.01.2015 року (а.с.12).
Із Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі №68049075 від 11.01.2022 року слідує, що Хустянською сільською радою Буринського району на підставі заповіту, зареєстрованого у реєстрі нотаріальних дій за №87, було проведено реєстрацію скасування заповіту ОСОБА_5 , посвідченого 26.01.2015 року Хустянською сільською радою Буринського району та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за №06. Також, у вказаному витязі міститься запис про внесення додаткових відомостей, а саме: заповіт №06 від 26.01.2015 вважати скасованим заявою №87 від 27.12.2018 згідно листа С/р №34-02-10 від 08.11.2021 (помилково внесено скасування заповіту заповітом) (а.с.18).
З листа №34-02-10 від 08.11.2021, адресованого Сумській філії «НАІС» вбачається, що в зв'язку з помилкою, зробленою в заяві на скасування заповіту на ім'я ОСОБА_5 . Хмелівська сільська рада Роменського району Сумської області просила виправити вид документа з «Заповіт» на «заява», з метою скасування заповіту за номером у спадковому реєстрі: 66667253 (а.с.15).
Згідно витягу зі Спадкового реєстру, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 приватним нотаріусом Анохіним О.В. зареєстровано спадкову справу у Спадковому реєстрі за №64604276, номер у нотаріуса 128/2019 (а.с.63).
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України).
Відповідно до ст.1254 ЦК України передбачено, що заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 1247 ЦК України встановлено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Частиною 4 ст.207 ЦК України встановлено, що якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Згідно ч.1 ст.1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.4 п. 1 розділу III Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 р. № 3306/5 (далі - Порядок) посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 Цивільного кодексу України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб (крім подружжя) не допускається. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.
Підпунктами 1.8 - 1.10 п 1. розділу III Порядку передбачено, що заповіти, посвідчені посадовими особами органів місцевого самоврядування, записуються до алфавітної книги обліку заповітів. Заповідач може в будь-який час скасувати заповіт, подавши про це заяву до відповідного органу місцевого самоврядування. У випадку одержання посадовою особою органу місцевого самоврядування заяви про скасування заповіту, так само як і одержання нового заповіту, який відміняє чи змінює раніше посвідчений заповіт, посадова особа органу місцевого самоврядування робить про це відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, в алфавітній книзі обліку заповітів і відповідний напис на примірнику заповіту, який зберігається у справах органу місцевого самоврядування. Якщо заповідач подасть примірник заповіту, який знаходиться у нього, то відповідний напис про скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою (якщо заповіт скасовано заявою) приєднується до примірника, який зберігається у справах органу місцевого самоврядування. Справжність підпису на заяві про скасування чи зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідченою. Відомості про посвідчення посадовими особами органів місцевого самоврядування заповітів та інформація про їх скасування, зміну або видачу дубліката підлягають обов'язковому внесенню до Спадкового реєстру у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 491 "Про затвердження Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі".
Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1-3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У п. п. 4, 5 постанов пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» роз'яснено судам, що відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) та у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) зазначено, що право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю.
Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. Посилання на вимоги Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності
У постанові від 06 липня 2022 року у справі № 681/196/20 Верховний Суд дійшов висновку, що при викладенні частини першої 1247 ЦК України «місце складення» використано поряд із «письмовою формою». У доктрині та судовій практиці під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторони (сторін) та/або його фіксація. Проте розуміння «місця складення заповіту» як певного місця де здійснюється вираження волі спадкодавця, не дозволяє кваліфікувати вказівку на місце як елемент письмової форми. Під змістом правочину у доктрині та судовій практиці розуміється сукупність умов, викладених у ньому. Аналіз положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати, що зміст заповіту складає розпорядження заповідача відносно належних йому прав та обов'язків. Тобто розпорядження, як правило, про призначення спадкоємців та розподіл між ними належних спадкодавцю прав та обов'язків. Натомість «місце складення заповіту» сутністно відмінна від розпоряджень спадкодавця, спрямованих на визначення юридичної долі його прав та обов'язків. «Місце складення заповіту» не належить до форми та змісту заповіту, а по своїй суті є реквізитом заповіту. Відсутність у заповіті вказівки на місце його складення не має наслідком його недійсність (нікчемність або оспорюваність).
В матеріалах справи наявні заява ОСОБА_5 від 27.12.2018 року про скасування заповіту та сам заповіт від 26.01.2015 року, який містить відповідний напис про його скасування на підставі вказаної заяви, а також копія Витягу №68049075 від 11.01.2022 року про реєстрацію в спадковому реєстрі скасування заповіту, посвідченого 26.01.2015 року Хустянською сільською радою Буринського району та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за №06.
Жодних доказів того, що ОСОБА_5 не підписувала заяву від 27.12.2018 року про скасування складеного нею заповіту, який посвідчений виконавчим комітетом Хустянської сільської ради 26.01.2025 року за реєстровим №06, а також існування будь-яких інших обставини, що свідчили б про дефект волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні вказаної заяви, позивачкою суду не надано.
Формальні порушення, допущені посадовою особою органу місцевого самоврядування, які не впливають на зміст і достовірність оспорюваної заяви, є помилками, від яких не залежить волевиявлення заповідача, та не можуть бути підставою для визнання заяви про скасування заповіту недійсною.
Схожі за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 550/243/19 (провадження № 61-20525св19) та від 10 лютого 2021 року у справі № 362/1562/15 (провадження № 61-7893 св 18).
Несвоєчасне внесення до Спадкового реєстру запису про скасування заповіту, а також внесення до реєстру помилкового запису про скасування заповіту на підставі нового заповіту, який в подальшому було виправлено, також не є підставою для визнання недійсною заяви про скасування заповіту, оскільки реєстрація заповіту/заяви у Спадковому реєстрі не залежить від волі спадкодавця, а є технічною дією, від якої не залежить зміст заповіту/заяви і дата його посвідчення. Чинні вимоги закону не встановлюють порушення термінів внесення інформації до Спадкового реєстру у зв'язку з чим не можуть бути підставою для визнання заяви про скасування заповіту недійсною.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 301/2702/16-ц (провадження № 61-26329св18).
За таких обставин підстав для визнання оспорюваної заяви про скасування заповіту недійсною судом не встановлено.
Крім того, у ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами ч.1 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідно до ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові ВП ВС від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
За наведених обставин та норм права, суд приходить до висновку, що Хмелівська сільська рада Роменського району Сумської області не є особою, особистих прав і обов'язків яких стосується спір у даній справі, оскільки відсутня її заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення, а тому є неналежним відповідачем у справі, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи викладене, позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Також, в зв'язку з відмовою в позові відсутні підстави відповідно до ст.141 ЦПК України для стягнення з відповідача на користь позивача, понесених нею судових витрат.
Керуючись ст.ст.2, 10, 12, 13, 23, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Анохін Олександр Володимирович про визнання недійсною заяви про скасування заповіту відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач - Хмелівська сільська рада Роменського району Сумської області місцезнаходження: 42034, Сумська область, Роменський район, с. Хмелів, вул. Роменська, 58; код ЄДРПОУ 04389035.
Третя особа 1 - ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Третя особа 2 - ОСОБА_4 , адреса проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Третя особа 3 - Приватний нотаріус Анохін Олександр Володимирович, місцезнаходження: 41700, Сумська область, Конотопський район, м. Буринь, провул. Калиновий, буд.2/1.
Повне судове рішення складено 24.02.2026 року.
Суддя Т.Р. Гук