Провадження № 11-кп/821/320/26 Справа № 695/975/17 Категорія: ч.3 ст.309 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
19 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченої ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні з доповненням на вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 листопада 2025 року, яким
ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Пасічна Баришівського району Київської області, громадянки України, із середньою освітою, не одруженої, пенсіонерки, учасником бойових дій, інвалідом будь-якої групи, ліквідатором та постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС, депутатом будь-якого рівня не є, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимої;
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та іспитовим строком на 2 (два) роки.
На підставі п.,п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 такі обов'язки:
періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу7 з питань пробацїї, повідомляти уповноважений орган з питань пробацїї про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не обирався.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз у сумі 3521 (три тисячі п'ятсот двадцять одну) гривню 60 коп.
Цивільний позов не заявлений.
Вирішена доля речових доказів, відповідно до положень ст.100 КПК
України,
Згідно вироку місцевого суду, ОСОБА_7 визнана винуватою та засуджена за те, що вона в жовтні 2016 року, перебуваючи на смітнику в с. Дмитрівна Золотоніського району Черкаської області, всупереч встановленому законом порядку обігу наркотичних засобів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та бажаючи настання їх шкідливих наслідків, умисно, з метою особистого вживання незаконно придбала, зірвавши стебла рослин зовні схожі на коноплю, які в подальшому перенесла до свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де шляхом висушування, обірвання, перемелювання та просіювання через сито частин листя від вищевказаних рослин виготовила подрібнену речовину, після чого, без мети збуту, пофасувала в поліетиленові пакети і зберігала в одній із кімнат вищевказаного домоволодіння, а частину цілих рослин зовні схожих на рослини коноплі зберігала на горищі господарського приміщення, до виявлення та вилучення працівниками Золотоніського ВП ГУНП в Черкаській області під час обшуку 08 лютого 2017 року.
Згідно висновку судово-хімічної експертизи № 2/284 від 10,02.2017 надана на дослідження речовина рослинного походження зеленого кольору, є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - каннабіс. Маса особливо небезпечного наркотичного засобу каннабісу в перерахунку на суху речовину становить відповідно: 330.4 г, 201.4 г, 194.4 г, 121.1 г, 194.2 г, 121.1 г, 194.2 г, 199.5 г, 199.5 г, 201.7 г, 201.6 г, 217.3 г, 197.3 г., 204.5 г, 195.4 г, 198.2 г, 200.0 г, 199.8 г, 190.8 г, 110.1 г, 194.5 г, 198.2 г та 195.5 грамів.
Загальна маса каннабісу в перерахунку на суху речовину складає 4339.5 грамів, що відповідно наказу Міністерства юстиції України №188 від 01.08.2000 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» є особливо великими розмірами.
Згідно висновку судово-хімічної експертизи № 2/311 від 14.02.2017 верхівкові частини рослин з листям, надані на експертизу, є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - каннабіс. Маса особливо небезпечного наркотичного засобу (каннабісу) в перерахунку на суху речовину становить: 978.10 г та 1582.40 г.
Загальна маса наркотичного засобу складає 2560.50 г, що відповідно наказу Міністерства юстиції України №188 від 01.08.2000 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» є особливо великими розмірами.
Всього за місцем свого проживання ОСОБА_7 зберігала особливо небезпечну наркотичну речовину - каннабіс, загальною вагою 6900.0 грамів.
Дії обвинуваченої ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 3 ст. 309 КК України, як незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту в особливо великих розмірах.
Не погоджуючись із рішенням суду, в апеляційній скарзі та в доповненні до неї, прокурор оскаржує вирок районного суду через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м'якості, а також не дотримання положень ст.72 КК України щодо зарахування у строк відбутого покарання термін дії запобіжного заходу.
Судом першої інстанції повною мірою не враховано ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою злочину, який є тяжким, кількість вилученого канабісу в останньої, загальна маса якого в перерахунку на висушену речовину становила 6900 г.
Також суд, посилаюсь у своєму рішенні на обставину, яка пом'якшує покарання, щире каяття обвинуваченої, не зазначив у чому конкретно воно полягає. При цьому встановлено, що обвинувачена вже після вчинення вказаного злочину продовжила свою незаконну діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів повторно. Зокрема вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28.05.2021 ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за ч.2 ст.309 КК України.
За таких обставин, прокурор просить вирок суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким її засудити до покарання за ч.3 ст.309 КК України до 6 років позбавлення волі.
В доповненнях до апеляційної скарги прокурор зазначає про порушення вимог кримінального кодексу України, а саме суд не зарахував термін затримання ОСОБА_7 , як підозрюваної та строк перебування її під цілодобовим домашнім арештом.
Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області 20.10.2017 кримінальні провадження № 12017250150000217 за ч. 3 ст. 309 КК України та № 12017250150000379 за ч. 2 ст. 307 КК України об'єднано в одне судове провадження.
У цьому об'єднаному провадженні ОСОБА_7 перебувала під вартою як затримана особа за підозрою у вчиненні тяжкого злочину та у період з 30.03.2017 по 30.05.2017 до неї було застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, строк перебування під дією якого становить 61 добу.
Відтак, виходячи з положень ч. 7 ст. 72 КК України, строк перебування ОСОБА_7 під цілодобовим домашнім арештом тривалістю 61 доба відповідає 20 дням позбавлення волі, що підлягає зарахуванню у строк відбутого покарання.
Натомість, в оскаржуваному вироку суд, у порушення вимог ч. 5 та
ч. 7 ст. 72 КК України не зарахував у строк покарання ОСОБА_7 строк її затримання та перебування під цілодобовим домашнім арештом.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи прокурора в підтримку своєї апеляційної скарги з доповненням, думку обвинуваченої та її захисника, які заперечили проти апеляційної скарги в частині м'якості призначеного покарання, а доповнення до апеляційної скарги підтримали, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги з доповненням, колегія суддів приходить до висновку про її часткове задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ці вимоги закону судом в повному обсязі не виконані.
Дії ОСОБА_7 судом кваліфіковані вірно за ч.3 ст.309 КК України - незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту в особливо великих розмірах.
Враховуючи ту обставину, що в апеляційній скарзі з доповненням не оспорюється висновок про доведеність винуватості та кваліфікація дій ОСОБА_7 , який винуватість визнала в повному обсязі, а висновок суду відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом досліджені повно, всебічно та об'єктивно, тому в даному випадку колегія суддів вважає недоцільним проводити детальний їх аналіз і відповідно до статті 404 КПК України перевіряє вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченої та кваліфікацію її дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Статті 65-73 КК є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, як уже раніше зазначено, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414 КПК, які передбачають повноваження суду апеляційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
При призначенні покарання ОСОБА_7 місцевий суд дотримався вимог ст.50, 65, 66, 67 КК України та врахував Постанову Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», а саме дані про особу обвинуваченої, яка вчинила тяжкий злочин, один епізод злочинної діяльності, вину в інкримінованому діянні визнала повністю, що свідчить про її відношення до скоєного, на спеціальних обліках не перебуває, наявність пом'якшуючих покарання обставин щире каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Згідно ст.75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були такі підстави для застосування положення ст.75 КК України, тобто звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із покладенням на неї відповідних обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
При цьому для прийняття рішення із застосуванням положень ст.75 КК України районним судом враховано, що ОСОБА_7 за місцем проживання характеризується позитивно, має похилий вік 68 років, часто хворіє, має хворобу суглобів, тому районний суд не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов висновку про необхідність призначення засудженій покарання в межах санкції ч.3 ст.309 КК України та на підставі ст. 75 КК України, звільнивши обвинувачену ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 роки, яке є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора про наявність попередньої судимості ОСОБА_7 , не можуть бути підставою для реального позбавлення волі.
Як встановлено матеріалами кримінального провадження, попередня судимість обвинуваченої погашена, тому ОСОБА_7 є несудимою, а відтак дана обставина не впливає на призначення покарання.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, при призначенні покарання неприпустимо посилатися на попередні судимості, які були погашені, оскільки це не повинно тягнути жодних негативних наслідків для особи.
При цьому судом вірно встановлено, що ОСОБА_7 на даний час висновки для себе зробила, щиро розкаялась у вчиненому та не становить небезпеки для суспільства.
Вага вилученого канабісу сама по собі не може вважатися беззаперечною та достатньою підставою для ізоляції обвинуваченої від суспільства без урахування всіх обставин справи, особи обвинуваченої та принципу пропорційності покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду щодо застосування до Іващенко інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням достатньо мотивоване.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Колегія суддів приходить до висновку, що покарання призначене місцевим судом із застосуванням положення ст.75 КК України, а саме звільнення ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винної, які в повній мірі були враховані.
Таким чином, переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків суду першої інстанції з питання правильності призначеного обвинуваченій покарання та справедливості обраного їй заходу примусу, сторона обвинувачення в апеляційній скарзі не навела.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи прокурора, які викладені в доповненні до апеляційної скарги щодо недотримання судом першої інстанції вимог ч.5 ст.72 КПК України та не зарахування строку попереднього ув'язнення ОСОБА_7 у строк покарання є слушними.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Згідно до вимог ч.7 ст.72 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 було затримано 28.03.2017 в порядку ст.208 КПК України у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України у кримінальному провадженні № 12017250150000379 що підтверджується протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (т.2 а.с.28-31).
Ухвалою слідчого судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30.03.2017 підозрюваній ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту на строк 2 місяці - до 30.05.2017 (т.2 а.с.132-137).
Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області 20.10.2017 кримінальну провадження № 12017250150000217 за ч.3 ст.309 КК України та № 12017250150000379 за ч.2 ст.307 КК України об'єднано в одне судове провадження.
За таких обставин, до ОСОБА_7 у період з 30.03.2017 по 30.05.2017 було застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Натомість, в оскаржуваному вироку суд, в порушення вимог ч.5, ч.7 ст.72 КК України не зарахував у строк покарання ОСОБА_7 строк її затримання та перебування під цілодобовим домашнім арештом.
Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок суду у випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Згідно з п.3, п.4 ч.1 ст.409 КПК України, суд апеляційної інстанції вважає необхідним змінити оскаржуваний вирок у зв'язку з чим апеляційну скаргу прокурора з доповненням слід задовольнити частково.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 404, 405, ч.1 п.1 ст. 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні з доповненням - задовольнити частково.
Вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 - змінити.
На підставі частини 5, 7 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_7 в строк відбутого покарання строк її затримання з 28.03.2017 по 29.03.2017 з розрахунку один день затримання за один день позбавлення волі та строк перебування під цілодобовим домашнім арештом у період з 30.03.2017 по 30.05.2017 з розрахунку 3 дні цілодобового домашнього арешту за 1 день позбавлення волі.
У решті вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий-суддя -
Судді -