24 лютого 2026 року
м. Харків
справа №644/10448/24
провадження №22-ц/818/2608/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Тичкової О.Ю., Пилипчук Н.П.,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів та моральної шкоди, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2024 року, постановлене суддею Маркосян М.В.
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути на його користь з відповідача грошові кошти в сумі 172811,02 грн. з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат та суму моральної шкоди в розмірі 76250,00 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2024 року позовна заява залишена без руху.
05.12.2024 року позивачем подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на необґрунтованість ухвали суду, просить її скасувати, зазначає, що ними подано заяву, якою усунуті усі недоліки за кожним пунктом визначеним законом та зазначеними в ухвалі суду першої інстанції про залишення їх позовної заяви без руху. Наголошує, що він звільнений від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Перевіряючи законність і обґрунтованість повернення позовної заяви позивачу як не поданої, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам закону, з огляду на таке.
Визнаючи позовну заяву ОСОБА_1 неподаною та повертаючи її позивачу, суд першої інстанції виходив з невідповідності позовної заяви вимогам п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України а саме: несплаті судового збору, яка підлягає відповідно до приписів ст. 177 ЦПК України та ст. 4 Закону України "Про судовий збір" .
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Згідно із положеннями частини першої - третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Залишаючи позовну заяву без руху, судом першої інстанції в ухвалі від 29.11.2024 року було зазначено, що позивачу необхідно усунути наступні недоліки: позов подано до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з посиланням на положення ч.5 ст. 28 ЦПК України, яка, на думку суду, не підлягає застосуванню до даного позову, оскільки останнім зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 . Крім того Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, у зв'язку з чим положення ст. 22 Закон України «Про захист прав споживачів» щодо звільнення від сплати судового збору за подання позову не підлягають застосуванню.
На виконання зазначеної ухвали ОСОБА_1 надав заяву, в якй зазначив, що згідно паспорту зареєстрований у с.Колодязному в Купянського району Харківської області, що відноситься до територіальної підсудності Орджонікідзевського районного суду м.Харкова. А також зазначив, що між ним та відповідачем виникли правовідносини щодо сплати коштів на рахунок ФОП за інформаційні послуги.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Системне тлумачення норм статті 5 Закону та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як споживачі, серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (під час подання апеляційної та касаційної скарги). Усі стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого - справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Аналогічний висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
У позовній заяві позивач зазначив, що він сплатив кошти за «інформаційні послуги» відповідачу як надавачу послуг, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. Між сторонами склалися правовідносини, які мали ознаки правочинів із надання послуг. Разом з цим ці правочини мали дефектний характер зі сторони відповідача, адже мали ознаки нечесної підприємницької практики.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір, укладений на відстані, - це договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв'язку.
Відповідно до пункту 1 статті 1, частини першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Закон не передбачає виключення чи непоширення звільнення від сплати судового збору, визначеного в частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», за позовом споживача, пов'язаним із правочинами про надання інформаційних послуг.
Суд не звернув уваги на зміст позовних вимог, які свідчать, що цей позов пов'язаний із захистом прав позивача як споживача за правовідносинами про надання інформаційних послуг.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в цій справі на всіх стадіях судового процесу в силу закону (частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»), суд першої інстанції помилково поклав на позивача обов'язок щодо сплати судового збору за подання позовної заяви.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 січня 2026 року у справі №644/10448/24.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви - є помилковим.
Суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права.
Тому ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, ст.374, ст. 379, ст. ст. 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2024 року - скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: О.Ю. Тичкова
Н.П. Пилипчук