Слобідський районний суд міста Харкова
Провадження № 2/641/1947/2026 Справа № 641/1417/26
23 лютого 2026 року м. Харків
Суддя Слобідського районного суду міста Харкова Онупко М.Ю., розглянувши заяву за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Порядок звернення до суду з позовною заявою урегульований Цивільним процесуальним кодексом України. Подання заяви має відбуватись з дотриманням певних умов, які передбачені, зокрема, в статтях 175, 177 ЦПК України.
Згідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Практикою Європейського суду з прав людини визначене поняття «суд, встановлений законом», що містить в собі не просто законодавство, пов'язане із організацією і повноваженнями судових органів (Lavents проти Латвії, § 114; Richert проти Польщі, § 41; Jorgic проти Німеччини, § 64), але й будь-які інші внутрішньо-правові норми, недотримання яких робить неправомірною участь одного чи кількох суддів у розгляді справи (Pandjikidze і інші проти Грузії, § 104; Gorguiladze проти Грузії, § 68). Вислів «встановлений законом» стосується не лише правових підстав самого існування «суду», але й дотримання цим судом особливих правил, якими він має керуватись (там само), а також складу суду у кожній справі (Posokhov проти Росії, § 39; Fatullayev проти Азербайджану, § 144; Kontalexis проти Греції, § 42).
Тобто, «суд, встановлений законом» означає наступне: дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності; дотримання правил автоматичного розподілу справ; наявність повноважень у судді; належний склад суду; наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.
Крім цього, принцип законного судді нерозривно пов'язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Також ч. 2 ст. 28 ЦПК України встановлено, що позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Виходячи з наведених норм права, позивачі у спорах щодо розірвання шлюбу, які мають на своєму утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей, або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача, наділені правом вибору суду для пред'явлення позову за своїм місцем проживання чи місцем проживання відповідача. При цьому у випадку звернення до суду за своїм місцем проживання чи перебування, позивачем на підтвердження підстав свого звернення мають бути надані докази реєстрації в установленому законом порядку місця свого проживання чи перебування.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у справі ОСОБА_2 є громадянкою Латвії, та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Також, позивачем вказано в позовній заяві, що від шлюбу сторони дітей та спільного майна не мають.
В якості останнього відомого місця проживання відповідача на території України зазначено адресу: АДРЕСА_2 .
Проте, за інформацією з Реєстру територіальної громади мсіта ОСОБА_3 зареєстрованою за вказаною адресою не значиться, як і за відомостями Єдиного державного демографічного реєстру.
Правові підстави перебування іноземця на території України регламентовано Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Так, в пунктах 7-10, 17-18 частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено наступне:
іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;
іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;
іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку;
іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом;
посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні;
посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Сукупний аналіз наведених положень закону вказує на те, що доказом законного місця проживання або перебування іноземця на території України є посвідка на тимчасове або постійне місце проживання чи перебування на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України.
Отже, позивач при зверненні до суду з позовом до іноземця повинен зазначити його зареєстроване місце проживання або перебування на території України, яке визначено у документах, перелік яких міститься в Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
При цьому, позовна заява не містить посилання на те, що за адресою: АДРЕСА_2 відповідач ОСОБА_4 була зареєстрована у встановленому законом порядку.
Так порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Статтею 497 ЦПК України визначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Згідно ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Згідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Статтею 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
Відповідно до ст. 110 СК України розірвання шлюбу можливе за заявою одного з подружжя.
Частинами 2 та 3 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Відповідно до ч. 6 ст.175 ЦПК України у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Відомості про те, що сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, матеріали справи не містять.
Разом з цим, позивачем не надано суду доказів того, що відповідач має або мала місце проживання в Україні, зокрема, не надано відомостей та відповідних доказів щодо останньої спільного місця проживання подружжя в Україні.
Також позивачем в відповідності до положень ч. 1 ст. 177 ЦПК УКраїни не надано до позовної заяви докази направлення копії позовної хаяви з додатками за фактичним місцем проживання відповідачки в Латвії, яку зазначено позивачем у позові.
Пред'явлена позовна заява не відповідає вимогам ч. 1, 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. Документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 р., розмір ставки судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви про розірвання шлюбу становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1331 грн. 20 коп.
З урахуванням викладеного, позивачу необхідно у встановлений законом строк усунути вказані недоліки позовної заяви, сплатити судовий збір в розмірі 1331,20 грн., та надати докази на підтвердження сплати судового збору, докази надсилання копії позовної заяви за адресою вказаною в позові (Latvia, Riga, Ozolciemaiela 10/5-76, НОМЕР_1 ) та надати до суду докази, що справа підсудна Слобідському районному суду міста Харкова.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 175, 177, 185 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Повідомити позивача ОСОБА_1 про необхідність протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали виправити зазначені в ухвалі недоліки.
Роз'яснити, що у разі невиконання недоліків у зазначений строк, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб адресою: http://court.gov.ua/.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя -М. Ю. Онупко