Справа № 569/2434/26
24 лютого 2026 року м. Рівне
Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Яковлєв Д.В., розглянувши справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , за ст. 173, 185 КУпАП,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №373371 від 25.01.2026, ОСОБА_1 , 25.01.2026 року о 00 год. 05 хв. в м. Рівне по вул. Відінська, 16, на зупинці громадського транспорту, вчинив дрібне хуліганство, а саме нецензурно лаявся на адресу поліцейських, а саме ст. лейтенанта ОСОБА_2 , чим вчинив дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ст. 173 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ №983865 від 25.01.2026, ОСОБА_1 , 25.01.2026 року близько 00:18 год. в м. Рівне по вул. Відінська, 16, вчинив злісну непокору законному розпорядженню (вимозі) поліцейського Петрушина Р.В. при виконанні ним службових обов'язків в охороні громадського порядку, а саме не припинив нецензурно лаятись в бік поліцейського Петрушина Р.В.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ст. 185 КУпАП.
У відповідності до ч. 2 ст. 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Суд вважає за доцільне об'єднати справи №569/2417/26 та №569/2434/26, присвоївши їм спільний №569/2434/26 та розглянути їх в одному провадженні, оскільки відносно ОСОБА_1 складені окремі протоколи про адміністративне правопорушення за ст. 173, 185 КУпАП.
ОСОБА_1 будучи повідомленим про день та час розгляду справи, у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив. Крім цього, 06.02.2026 судом було винесено постанову про привід ОСОБА_1 , однак постанова виконана не була.
Практика Європейського Суду з прав людини (зокрема рішення «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008) наголошує, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Вказаним рішенням закріплено принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним.
За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності правопорушника, на підставі наявних доказів, що відповідає положенню ст. 268 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.
Орган національної поліції порушив щодо ОСОБА_1 адміністративне провадження за ст. 173 КУпАП, та ст. 185 КУпАП, про що складено згадані протоколи про адміністративне правопорушення.
Стаття 173 КУпАП передбачає відповідальність за дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
До адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП можуть бути притягнені особи за вчинення дрібного хуліганства, тобто нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Характерною ознакою хуліганства є безпричинне вчинення зазначених в диспозиції вказаної статті дій.
Разом з тим, за судовою практикою, не являються хуліганством дії які, хоча і містять ознаки правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, але були вчинені на ґрунті неприязних відносин.
Суб'єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини. Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення буде порушено громадський порядок і прагне саме до цього.
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №288/1158/16-к роз'яснено, що обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства від інших незаконних дій проти особи. При цьому хуліганські дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства.
Верховний Суд дійшов висновку, що за відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.
Стаття 185 КУпАП, передбачає відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.
Пленум Верховного Суду України у п. 7 Постанови «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» роз'яснив, що злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника поліції при виконанні ним службових обов'язків, а також, що адміністративна відповідальність за ст. 185 КУпАП настає при відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.
З об'єктивної сторони злісна непокора виражається у відмові від обов'язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень або вимог працівника поліції, або в непокорі, вираженій в зухвалій формі, що свідчить про явну неповагу до органів та осіб, які охороняють громадський порядок. Відмова правопорушника проявляється у недвозначній формі словами, жестами, мовчанням тощо.
Відмінність опору від злісної непокори полягає в тому, що опір це активна фізична протидія законній діяльності потерпілих, а злісна непокора це пасивна поведінка.
З системного аналізу положень КУпАП з урахуванням позиції Верховного Суду України, висловленої в узагальненні «Практика розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (статті 185-185-2 КУпАП) випливає, що дане правопорушення обов'язково передбачає наявність законної вимоги поліцейського, адже його вимоги та розпорядження акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі, мають бути законодавчо обґрунтовані, зокрема, про перебування його при виконанні службових обов'язків мають свідчити установлена форма одягу, нагрудний знак, а також пред'явлене відповідне посвідчення, у зв'язку з чим у протоколі про адміністративне правопорушення повинні бути відображені які саме законні вимоги були висунуті поліцейським, дані про те, що він знаходився при виконанні службових обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись «згідно із законом».
У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30.09.2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 278 КУпАП, орган та (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання чи правильно складений протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом у справі у розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, що б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумніви суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини у справах "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02), "Малофєєва проти Росії" (рішення від 30.05.2013 р., заява N 36673/04), "Карелін проти Росії" (заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі.
Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Закон України «Про Національну поліцію» прямо вимагає від працівників поліції діяти об'єктивно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини вказує, що провокація має місце, коли: ініціатива виходить від правоохоронців, а не від особи («Тейксейра де Кастро проти Португалії»»); особу ставлять у ситуацію, де вона фактично змушена вчинити дії, які кваліфікуються як правопорушення («Раманаускас проти Литви»); правоохоронці не просто фіксують факт порушення, а створюють умови для його вчинення («Баннікова проти росії»).
Отже, докази, отримані внаслідок провокації, не можуть бути допустимими, оскільки вони здобуті шляхом тиску та маніпуляції з боку органу влади.
Обставини викладені у згаданих протоколах про адміністративне правопорушення, спростовуються відеозаписом з нагрудних камер працівників поліції, які долучені до справи, з перегляду якого вбачається, що має місце провокаційні дії працівників поліції стосовно ОСОБА_1 , останній вживав нецензурну лексику, яка не була спрямована на порушення спокою, та образи працівників поліції, а більше як емоційне обурення, пов'язане з діями працівників поліції.
В матеріалах справи відсутні дані, які б характеризували об'єктивну і суб'єктивну сторони адміністративних правопорушень передбачених ст. 173, 185 КУпАП, тобто того, що ОСОБА_1 своїми умисними діями порушив громадський порядок та спокій громадян, чи намагався це зробити у громадському місці саме з хуліганських спонукань, та злісна непокора останнього, від обов'язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених вимог працівника поліції, та свідчить про явну неповагу до працівників правоохоронних органів.
У відповідності до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, п ровадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення;
Беручи до уваги викладене, що у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушеннях, передбачених ст. 173, 185 КУпАП, приходжу до висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 247, 283, 284 КУпАП, -
Провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 173, 185 КУпАП закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Рівненського міського суду Д.В. Яковлєв