24 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 344/5402/25
провадження № 51-639 ска 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_5 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано- Франківської області від 02 грудня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року,
встановив:
Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області постановою від 02 грудня 2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнав винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення(далі - КУпАП).
Провадження в справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_5 за статтею 124 КУпАП закрив на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, передбачених статтею 38 КУпАП.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 04 лютого 2026 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а постанову Івано- Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_5 залишив без змін.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, не погоджується з вказаними судовими рішеннями.
Перевіривши касаційну скаргу, Суд дійшов висновку про те, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Статтею 48 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй.
За змістом частини другої статті 19 Основного Закону України органи судової влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одними з основних засад судочинства є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (пункти 1, 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України).
У КУпАП, який має відповідну логічно вибудувану конструкцію, унормовано, у тому числі послідовність процедурних дій щодо розгляду та вирішення питань, пов'язаних із притягненням особи до адміністративної відповідальності; порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, ухваленої по суті; порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.
Процедура перегляду постанови судді у справі про адміністративне правопорушення в апеляційному порядку регулюється положеннями статті 294 глави 24 «Оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення» розділу IV КУпАП. Цільовим призначенням цієї глави є встановлення порядку оскарження, зокрема, постанови судді у справі про адміністративне правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає (частини 2, 10 статті 294 КУпАП).
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року №26-рп/2009).
Право на доступ до суду гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Разом із тим, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо: кількості судових інстанцій, умов прийнятності скарг, меж юрисдикції вищих судів. Обмеження доступу до касаційної інстанції є допустимим, якщо воно встановлене законом, переслідує легітимну мету та не позбавляє особу самої суті права на суд.
Суд бере до уваги й те, що ЄСПЛ нерідко розглядає справи про адміністративні правопорушення (як це передбачено українським законодавством) як «кримінальні», застосовуючи відповідні стандарти в таких справах. Однак таке тлумачення носить «автономний» характер, тобто стосується тлумачення саме Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а не національного законодавства. Тому визначення категорій справ, які підлягають касаційному оскарженню, залишається в межах національного розсуду і відноситься до компетенції українського парламенту.
Таким чином, виходячи з основних засад судочинства згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується виключно у визначених законом випадках, що повністю відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці ЄСПЛ щодо можливості держави встановлювати певні обмеження права на перегляд судового рішення судами вищого рівня.
Правила, які конкретизують положення Конституції України щодо обмеження можливості касаційного оскарження рішень суду, також визначено в КУпАП. Так, відповідно до статті 294 КУпАП постанову судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено до апеляційного суду. Водночас постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
При цьому порядок перегляду постанови по справі про адміністративне правопорушення визначено в главі 24-1 КУпАП не інакше, як з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення. Проте в цій справі відсутня така підстава.
У цій справі скаржник скористався правом на розгляд справи судом першої інстанції та правом на апеляційний перегляд Отже, його право на доступ до суду було реалізовано.
Посилання представника скаржника на необхідність «вичерпання національних засобів юридичного захисту» саме шляхом подання касаційної скарги не може бути підставою для відкриття касаційного провадження всупереч прямій нормі закону.
Відповідно до практики ЄСПЛ, обов'язок вичерпання стосується лише ефективних та допустимих засобів юридичного захисту. Засіб, який прямо не передбачений законом, не є таким, що підлягає обов'язковому використанню.
Отже, за відсутності юридичної підстави для розгляду касаційної скарги захисника ОСОБА_4 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 19, 129 Конституції України, статтями 294, 297-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_5 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3