23 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 757/54456/25-к
провадження № 51-60ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 лютого 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,
встановив:
Як убачається із касаційної скарги та доданої до неї копії судового рішення, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2026 року заяву ОСОБА_4 про відвід слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_5 від розгляду скарги ОСОБА_4 у справі №757/54456/25-к залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, останній звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2026 року у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2026 року відмовлено на підставі ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду як незаконну та необґрунтовану, таку, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає про порушення суддею ОСОБА_6 , яка постановила оскаржену ухвалу апеляційного суду, положень статей 75-81 КПК, оскільки вона не вирішила подану ОСОБА_4 разом із апеляційною скаргою заяву про відвід складу суду апеляційної інстанції, визначеного для розгляду апеляційної скарги останнього.
Перевіривши касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За положеннями ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.
Встановлення законодавцем обмеження права на апеляційне оскарження окремих судових рішень, якими не завершується розгляд кримінального провадження по суті, має на меті забезпечення належного здійснення правосуддя через розумне регулювання кількості справ, що надходять до судів апеляційної інстанції, та створення умов для ефективного використання обмежених ресурсів судової влади.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (пункт 41 рішення у справі «Абрамова проти України» від 18 грудня 2018 року, заява № 41988/08; пункт 78 рішення у справі «Зубац проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року, заява № 40160/12 та інші).
В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Відповідно до приписів ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом. Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Зі змісту ухвали Київського апеляційного суду від 13 лютого 2026 року вбачається, що ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про відвід слідчого судді, оскарження якої кримінальним процесуальним законом, зокрема статтями 81, 392 КПК, не передбачено.
За приписами ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Таким чином, установивши, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя-доповідач, керуючись ч. 4 ст. 399 КПК, обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Щодо доводів про недотримання апеляційним судом приписів статей 75-81 КПК, то колегія суддів виходить з такого.
Із витягу з електронної пошти, який додано до касаційної скарги, видно, що ОСОБА_4 13 лютого 2026 року об 11:35 надіслав до Київського апеляційного суду електронний лист з декількома файлами із назвою «ЗАЯВА ПРО ВІДВІД СКЛАДУ СУДУ ( ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 )» та «Протокол автоматичного розподілу справи». Про отримання цього електронного листа Київський апеляційний суд повідомив ОСОБА_4 того ж дня об 11:46.
Натомість з касаційної скарги та доданих до неї документів не вбачається обґрунтованих підстав вважати, що заява ОСОБА_4 про відвід надійшла до Київського апеляційного суду до постановлення оскарженої ухвали.
Ухвала Київського апеляційного суду від 13 лютого 2026 року відповідає вимогам кримінального процесуального закону, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність їх перевірки за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданої копії судового рішення вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 лютого 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3