24 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 130/2540/25
провадження № 61-2131ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна
в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури (далі - ДКСУ), в якому просив суд за навмисну, хамську бездіяльність відповідача збільшити розмір моральної шкоди до 100 000,00 грн та стягнути цю суму на користь позивача.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до судуз позовом до Держави Україна в особі ДКСУ, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - ГУ НП у Вінницькій області), в якому просив суд за навмисну, хамську бездіяльність збільшити розмір моральної шкоди до 100 000,00 грн та стягнути цю суму на користь позивача.
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 листопада 2025 справу № 130/2540/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ДКСУ, Вінницької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди та справу № 130/2541/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ДКСУ, ГУ НП у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди об'єднано в одне провадження. Об'єднаному провадженню присвоєно номер справи № 130/2540/25.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ДКСУ, ГУ НП у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 06 січня 2026 року звернувся до Вінницького апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2026 року визнано, що звернення ОСОБА_1 із апеляційною скаргою на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 грудня 2025 року є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вказане рішення суду повернуто скаржнику.
Застосовано до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу
в розмірі 3 328,00 грн та стягнуто з нього вказану суму в дохід Державного бюджету України.
07 лютого 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2026 року (надійшла до суду 20 лютого 2026 року), в якій просить суд: скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове у відповідності вимог до статті 409 ЦПК України.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд своє ухвалою порушив норми статті 356 ЦПК України ти статті 34 Конституції України «про право особи на вільне вираження своїх переконань».
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПКУ країни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 356 ЦПК України закріплена форма і зміст апеляційної скарги.
Частиною першою, другою статті 44 ЦПК України закріплено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі
№ 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зроблено висновок, що нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні
у виступах учасників судового процесу та їх представників. Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України),
а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями
в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України.
Аналогічно Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див., ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 04 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00
і № 18589/02)).
Згідно з частиною третьою статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити цю скаргу без розгляду або повернути скаргу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Вінницького апеляційного суду
з апеляційною скаргою.
Однак, заявником не дотримані вимоги статті 356 ЦПК України.
Крім того, у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 використав лексику, яка не притаманна для написання ділових документів, зокрема апеляційних скарг, а саме застосовує такі висловлювання: «… мені не зрозуміло, чому деякі українські судді возмущаються висновку офісу президента України про продажність та прожадність Українських суддів та зобов'язання сторони справи надавати хабарі суддям»; «…Ребята, Вы хорошо устроились!».
Враховуючи зазначені висловлювання, суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував вимоги статті 44 ЦПК України, та повернув апеляційну скаргу заявнику.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою, у якій він, з поміж іншого, демонструє зневажливе ставлення щодо суддів і до судової системи загалом, становить очевидну неповагу, свідчить про зухвалість, відтак не спрямоване на ефективний захист його прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод
у здійсненні судочинства.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що з метою запобігання зловживанню в подальшому ОСОБА_1 його процесуальними правами необхідно застосувати до нього заходи процесуального примусу, зокрема стягнути з нього в дохід державного бюджету штраф в розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 3 328,00 грн.
Відповідно до частини шостої статті 148 ЦПК України суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов'язків.
Верховний Суд зазначає, що повернення апеляційної скарги не позбавляє
ОСОБА_1 права звернутися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга необґрунтованою.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2026 року у вищевказаній справі є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції
у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк