11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 761/11968/23
провадження № 61-11968св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «Укргазвидобування» - адвоката Шляхетського Андрія Леонідовича на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року в складі колегії суддів Поліщук Н. В., Верланова С. М., Соколової В. В.
усправі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження організаційної структури апарату управління, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - АТ «Укргазвидобування») від 23 грудня 2022 року
№ 637 «Про затвердження організаційної структури апарату управління
АТ «Укргазвидобування»;
- визнати незаконним та скасувати наказ від 27 лютого 2023 року № 120-к
«По особовому складу» про звільнення його з посади директора з питань безпеки АТ «Укргазвидобування» за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);
- поновити його на посаді директора з питань безпеки
АТ «Укргазвидобування»;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 березня
2023 року до дня поновлення на роботі;
- відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн;
- вирішити питання про розподіл судових витрат.
Вимоги мотивував тим, що він на підставі наказу від 10 липня 2018 року № 178-к призначений на посаду директора з питань безпеки АТ «Укргазвидобування». 23 грудня 2022 року відповідачем видано наказ № 637 «Про затвердження організаційної структури апарату управління АТ «Укргазвидобування», яким внесено зміни до організаційної структури Департаменту безпеки, зокрема, вилучено лише посаду, яку він обіймав - директора з питань безпеки відповідача. Оспорюваний наказ не містить будь-яких обґрунтувань доцільності вказаних змін в організації виробництва та праці, які б зумовили необхідність вилучення вказаної посади.
26 грудня 2022 року листом № 25.1-01-4723 його повідомлено про майбутнє вивільнення та запропоновано вакантні посади. Він не відмовився від пропозицій вакантних посад, про що проінформував роботодавця (відповідача) листом від 30 грудня 2022 року, який отримано роботодавцем 03 січня 2023 року. В період з 02 січня 2023 року до 03 березня 2023 року він був тимчасово непрацездатним та перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі. Наказом АТ «Укргазвидобування» від 27 лютого 2023 року № 120-к його звільнено з роботи у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Уважав наказ АТ «Укргазвидобування» від 27 лютого 2023 року № 120-к незаконним, необґрунтованим, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначав, що жодних змін в організації виробництва та праці у товаристві не відбулося, оспорювані накази спрямовані виключно на безпідставне скорочення єдиної посади (директора з питань безпеки), яку обіймав він.
Зазначав, що наказ від 23 грудня 2022 року № 636 «Про затвердження організаційної структури апарату управління АТ «Укргазвидобування» та наказ від 23 грудня 2022 року № 637 «Про внесення змін до штатного розкладу» є незаконними, необґрунтованими та такими, що видані з перевищенням повноважень його підписанта, оскільки суперечать Політиці організаційних структур Національної акціонерної компанії (далі - НАК) «Нафтогаз України» та апаратів управління юридичних осіб Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням Правління АТ «НАК «Нафтогаз України» від 03 листопада 2022 року.
Вказував на порушення процедури звільнення, встановленої рішенням акціонера, оскільки оспорюваний наказ від 27 лютого 2023 року № 120-к не містить у підставах видачі посилання на подання та отримання погодження, що свідчить про порушення відповідачем нормативних документів, прийнятих у товаристві та обов'язкових для виконання. Відповідач порушив вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки не запропоновав йому всі вакантні посади, які з'явились на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Йому пропонувались посади лише на момент попередження, перелік був вибірковий і неповний. Після скорочення його посади в АТ «Укргазвидобування» введено посаду заступника генерального директора з безпеки та мобілізаційної роботи, що має ідентичні повноваження, обов'язки та функціонал, що і посада, яку обіймав він перед звільненням.
Посилався на те, що незаконне звільнення викликало негативні зміни у його житті, щоденні негативні думки, тривогу, переживання психологічного дискомфорту, тимчасову відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, послаблення престижу та ділової репутації, що завдало моральної шкоди, розмір якої оцінив у 100 000,00 грн.
29 січня 2024 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій зазначив нову редакцію вимоги № 4 та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 березня 2023 року до дня поновлення на роботі, що станом на 31 січня 2024 року складає 3 967 619,25 грн.
27 лютого 2024 року на адресу суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 березня 2023 року до дня поновлення на роботі, що станом на 28 лютого 2024 року складає 4 421 061,45 грн.
27 березня 2024 року на адресу суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 березня 2023 року до дня поновлення на роботі, що станом на 28 березня 2024 року складає 4 897 175,76 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
04 лютого 2025 року рішенням Шевченківського районного судум. Києва в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що вимога про визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 23 грудня 2022 року № 637 «Про затвердження організаційної структури апарату управління АТ «Укргазвидобування» є фактичним втручанням в господарську діяльність відповідача як суб'єкта господарювання, оскільки органами управління приймалося відповідне рішення щодо змін в організації виробництва і праці, а відповідно до пунктів 11.6.21-11.6.22 Статуту відповідача генеральний директор АТ «Укргазвидобування» уповноважений затверджувати організаційну структуру управління товариства та штатний розпис апарату управління товариства. АТ «НАК «Нафтогаз України» було надано погодження на звільнення позивача, з посади директора з питань безпеки відповідача, у зв'язку із скороченням посади.
Щодо вимог позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 27 лютого 2023 року № 120-к «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з питань безпеки, суд зазначив про відсутність порушень відповідачем статті 49-2 КЗпП України. Суд вказав, що відповідачем засобами поштового зв'язку за адресою місця реєстрації позивача та на електронну адресу надіслано листи з пропозиціями вакантних посад, які наявні у відповідача: 04 січня 2023 року №25.1-014-59, від 06 січня 2023 року № 25.1-014-119, від 12 січня 2023 року № 25.1-014-242, від 12 січня 2023 року № 25.1-014-243, від 17 січня 2023 року № 25.1-014-324, від 23 січня 2023 року № 25.1-014-428, від 25 січня 2023 року № 25.1-014-465, від 26 січня 2023 року № 25.1-014-498, від 27 січня 2023 року № 25.1-014-531, від 02 лютого 2023 року № 25.1-014-624, від 08 лютого 2023 року № 25.1-014-710, від 13 лютого 2023 року № 25.1-014-779, від 15 лютого 2023 року № 25.1-014-817, від 21 лютого 2023 року № 25.1-014-915, від 22 лютого 2023 року № 25.1-014-937, додатково запропоновано позивачу переведення на вакантні посади із встановленим строком для письмового повідомлення відповідача про прийняте рішення щодо продовження роботи на одній із запропонованих вакантних посад. Позивач на зазначені листи - пропозиції відповіді не надав, протягом всього часу розгляду справи в суді сторона позивача не могла пояснити поважність причин ненадання відповіді чи заперечень.
Відмовивши у задоволенні вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, суд вказав, що такі є похідними від позовних вимог у задоволенні яких відмовлено.
22 вересня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року в частині вирішення вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Укргазвидобування» від 27 лютого 2023 року № 120-к «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з питань безпеки АТ «Укргазвидобування» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з питань безпеки АТ «Укргазвидобування» з 07 березня 2023 року.
Стягнуто з АТ «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 березня 2023 року до 22 вересня 2025 року в розмірі 9 803 548,32 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України обов'язкових податків і зборів.
Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
Стягнуто з АТ «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що АТ «Укргазвидобування» має право самостійно приймати рішення щодо структури товариства та чисельності штату, а, отже, вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу АТ «Укргазвидобування» від 23 грудня 2022 року № 637 «Про затвердження організаційної структури апарату управління АТ «Укргазвидобування» задоволенню не підлягає, висновки суду першої інстанції в цій частині є правильними та доводами апеляційної скарги не спростовуються.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення. Судом установлено, що АТ «Укргазвидобування» неодноразово направлялось листи з переліком вакантних посад позивачу на адресу реєстрації та на корпоративну (робочу) електронну пошту, які не були отримані позивачем, оскільки він перебував на стаціонарному лікуванні в медичному закладі з 02 січня 2023 року до 03 березня 2023 року. Останній перелік вакантних посад від 27 лютого 2023 року направлено лише на корпоративну електронну адресу. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.Матеріали справи не містять даних про узгодження будь-яких альтернативних засобів комунікації між сторонами трудового договору. У період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. Судом установлено та підтверджено представником відповідача в суді апеляційної інстанції, що у день звільнення 06 березня 2023 року жоден перелік вакантних посад на вимогу позивача останньому не надавався. Роботодавець не повідомив належним чином позивача про вакантні посади, які існували протягом попередження про скорочення та на дату фактичного звільнення (06 березня 2023 року), чим позбавив працівника можливості обрати вакантну посаду, що свідчить про те, що на час звільнення працівнику не були запропоновані усі вакантні посади, отже, звільнення не можна уважати таким, що відповідає чинному законодавству. Відповідач допустив під час звільнення позивача порушення, які є підставою для задоволення вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення позивача на попередній посаді. На користь незаконно звільненого працівника підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 вересня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ «Укргазвидобування» - адвоката Шляхетського А. Л. на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року, в якій він просить її скасувати в частині задоволення позовних вимог, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 09 квітня 2020 року в справі № 760/21020/15,від 18 травня 2020 року в справі № 711/3288/17, від 01 вересня 2020 року в справі № 755/6539/18, від 07 квітня 2021 року в справі № 444/2600/19, від 22 липня 2021 року в справі № 456/57/20, від 23 липня 2021 року в справі № 766/12805/19, від 27 серпня 2021 року в справі № 712/10548/19, від 09 грудня 2021 року в справі № 646/2661/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 303/798/17, від 17 травня 2022 року в справі № 756/7222/18, від 30 червня 2022 року в справі № 522/8292/20, від 19 липня 2022 року в справі № 711/1284/20, від 29 вересня 2022 року в справі № 359/2467/20, від 10 листопада 2022 року в справі № 607/2071/17, від 10 квітня 2023 року в справі № 344/17665/21, від 26 квітня 2023 року в справі № 456/3843/20, від 29 травня 2023 року в справі № 201/4759/22, від 12 липня2023 року в справі № 331/147/22, від 21 лютого 2024 року в справі № 638/14165/21, від 27 березня 2024 року в справі № 753/12518/22, від 29 травня 2024 року в справі № 639/812/21, від 11 вересня 2024 року в справі № 758/2190/23, від 06 листопада 2024 року в справі № 455/694/23, щодо застосування статей 40, 42, 49-2 КЗпП України, статті 27 Закону України «Про оплату праці» і Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату й чисельності працівників. Керівником корпоративної функції «Безпеки групи Нафтогаз» виснувано про невідповідність організаційної структури АТ «Укргазвидобування» вимогам Політики організаційних структур НАК «Нафтогаз України» та апаратів управління юридичних осіб Групи Нафтогаз, з метою оптимізації запропоновано скоротити посаду директора з питань безпеки. Тобто в товаристві відбулися зміни в організації праці, внаслідок яких скорочено посаду позивача.
Позивачу неодноразово пропонувалися вакантні посади, від яких він відмовився. Положення статті 49-2 КЗпП України не містить обов'язку роботодавця ознайомлювати працівника з попередженнями про наступне вивільнення та з вакансіями саме під особистий підпис. Роботодавець самостійно визначає спосіб і форму такого повідомлення. Крім того, позивач сам користувався корпоративною поштою для комунікації з роботодавцем. Кореспонденція надсилалася позивачу також за адресою його проживання. З матеріалів справи не вбачається, що на підприємстві існували інші вакантні посади, які не були запропоновані позивачу. Посада директора з питань безпеки, яку обіймав позивач, та нововведена посада заступника генерального директора з питань безпеки та мобілізаційної роботи відмінні за кваліфікаційними вимогами та обсягом обов'язків.
Під час розрахунку середньої заробітної плати позивачем безпідставно враховані виплати, пов'язані із святковими датами (частини премії до галузевого свята), та необґрунтовано включено премію за підсумками роботи за певний період (повинна бутивизначена діленням суми премії за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період).
21 жовтня 2025 року представник АТ «Укргазвидобування» - адвокат Шляхетський А. Л. через систему «Електронний суд» направив до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги, в якій, окрім іншого, зазначив про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17, від 03 листопада 2021 року в справі № 387/326/20, від 10 листопада 2022 року в справі № 525/983/21, зокрема щодо застосування частини другої статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Позиція інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Поліщук О. М. посилається на те, що пропозиція вакансій не містила кваліфікаційних вимог до посад, позивач не відмовився від запропонованої роботи, просив час для прийняття рішення, тобто надав згоду на подальше працевлаштування. У день звільнення його не ознайомлювали зі списком наявних вакансій. АТ «Укргазвидобування» не мотивувало підставу касаційного оскарження щодо неврахування висновків Верховного Суду, не вказало, які саме норми неправильно застосував апеляційний суд. Наказ про звільнення ОСОБА_1 не містить жодного обґрунтування змін в організації виробництва та праці, які б зумовили скорочення виключно його посади - директора з питань безпеки. Посада директора з питань безпеки, яку обіймав позивач, та нововведена посада заступника генерального директора з питань безпеки та мобілізаційної роботи ідентичні за обсягом повноважень. Заступнику генерального директора з питань безпеки та мобілізаційної роботи підпорядковані усі без виключення структурні підрозділи, якими керував позивач на посаді директора з питань безпеки. Це свідчить про штучність скорочення штату в складі однієї одиниці. Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу проведено на підставі довідки від 12 січня 2024 року № 41-1/5, яку видав сам відповідач. Заявник у касаційній скарзі посилається на нерелевантні постанови Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом від 10 липня 2018 року № 178-К ОСОБА_1 призначено на посаду директора з питань безпеки АТ «Укргазвидобування» з 11 липня 2018 року.
11 липня 2018 року між відповідачем як роботодавцем та позивачем як працівником укладено трудовий договір № 69, до якого 01 листопада 2018 року, 08 січня 2019 року, 18 лютого 2019 року, 10 лютого 2020 року, 08 жовтня 2020 року, 22 грудня 2020 року внесені зміни шляхом укладення додаткових угод № № 1-6.
Відповідно до пункту 1.2 Статуту АТ «Укргазвидобування», затвердженого рішенням акціонера АТ «Укргазвидобування» від 16 грудня 2022 року № 593 (далі - Статут), товариство входить до Групи Нафтогаз у значенні цього терміну, наданому у пункті 1.6 Статуту. Внутрішні документи Групи Нафтогаз є обов'язковими для товариства після їх затвердження (або схвалення) загальними зборами акціонерів товариства («загальні збори»).
Відповідно до пункту 7.1 Статуту засновником та єдиним акціонером товариства є АТ «НАК «Нафтогаз України» (акціонер).
Згідно з положеннями Статуту товариства до виключної компетенції загальних зборів належить: затвердження (або схвалення) внутрішніх положень, регламентів, політик та інших внутрішніх документів, а також внесення змін до них, якими регулюються будь-які питання, пов'язані з діяльністю товариства зокрема як юридичної особи Групи Нафтогаз, та які впроваджуються з ініціативи загальних зборів (пункт 10.2.12).
Відповідно до пункту 10.2.35 Статуту передбачено поширення обов'язковості внутрішніх документів Групи Нафтогаз на товариство відповідно до пункту 1.2 Статуту.
За пунктом 10.2.47 Статуту до виключної компетенції загальних зборів належить: затвердження організаційної структури товариства та граничної штатної чисельності працівників товариства.
23 грудня 2022 року листом в. о. керівника Корпоративної функції «Безпеки групи Нафтогаз» від 23 грудня 2022 року № 05/5905-01 запропоновано внести зміни до організаційної штатної структури АТ «Укргазвидобування» в частині її оптимізації, а саме запропоновано скоротити посаду «Директор з питань безпеки» в кількості однієї штатної одиниці в АТ «Укргазвидобування».
23 грудня 2022 року наказом АТ «Укргазвидобування» № 636 «Про затвердження організаційної структури апарату управління АТ «Укргазвидобування» затверджено організаційну структуру апарату управління АТ «Укргазвидобування» та зобов'язано департамент з управління персоналом підготувати та надати на затвердження зміни штатного розкладу працівників АТ «Укргазвидобування» відповідно до затвердженої організаційної структури.
23 грудня 2022 року наказом АТ «Укргазвидобування» № 637 «Про внесення змін до штатного розкладу», відповідно до листа від 23 грудня 2022 року № 05/5905-01 та у зв?язку із змінами в організації праці, а також з метою підвищення ефективності та оперативності роботи, прийняття управлінських рішень, ліквідації дублювання функцій та оптимізації чисельності: виключено зі штатного розкладу посаду «Директоа з питань безпеки», затверджені зміни до штатного розкладу керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців апарату управління АТ «Укргазвидобування», зобов'язано департамент з управління персоналом забезпечити, згідно зі змінами до штатного розкладу, вивільнення працівника, посада якого скорочується, відповідно до чинного законодавства України.
26 грудня 2022 року ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці в апараті управління АТ «Укргазвидобування». Відповідачем запропоновано для подальшої роботи переведення на одну із вакантних посад станом на 26 грудня 2022 року, зазначених в додатку № 1.
26 грудня 2022 року комісією у складі директора з управління персоналом ?Петренка М. В., заступника начальника департаменту з управління персоналом - начальника відділу кадрів - Дробини С. В., головного фахівця відділу кадрів департаменту з управління персоналом - Шилко Я. М., головного фахівця відділу роботи з контролюючими органами та органами державної виконавчої служби юридичного департаменту - Подольського А. А. складено акт, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 ознайомився із попередженням про наступне вивільнення та переліком посад, засвідчивши це ознайомлення своїм підписом. Обмежень в часі щодо ознайомлення ОСОБА_1 з листом, чи будь-яких інших прохань щодо прискорення розгляду листа з боку будь-якого члена комісії не було.
30 грудня 2022 року ОСОБА_1 листом № 20/35-01 повідомив відповідача про відсутність об'єктивної можливості прийняття рішення про переведення на запропоновані вакансії. Повідомив про відкликання своєї незгоди з переведенням згідно з листами АТ «Укргазвидобування» від 26 грудня 2022 року № 25.1-01-4723 та № 25.1-014-473 та неможливість прийняття рішення згідно з листом АТ «Укргазвидобування» від 28 грудня 2022 року № 25.1-014-4819.
Листом від 06 січня 2023 року № 25.1-014-116 відповідач повідомив позивача про те, що відкликання працівником підпису про ознайомлення з документом не передбачено.
04 січня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку та засобами електронної пошти направлено лист від 04 січня 2023 року № 25.1-014-59 про ознайомлення із вакантними посадами. Відповідач просив повідомити його до 17:00 години 16 січня 2023 року про рішення щодо продовження роботи на одній із запропонованих вакантних посад.
Відповідачем 05 січня 2023 року на електронну адресу позивача направлено лист № 25.1-014-93 з пропозицією вакантної посади менеджера з персоналу. Позивач засобами електронної пошти повідомив, що із посадою менеджера з персоналу ознайомився, вона його не цікавить.
Листом від 06 січня 2023 року № 25.1-014-119, направленим позивачу засобами поштового зв'язку та засобами електронної пошти відповідач запропонував для подальшої роботи переведення на одну із вакантних посад, зазначених в додатках до листа.
Листом від 06 січня 2023 року № 25.1-014-121 запропоновано позивачу для подальшої роботи переведення на одну із посад, зазначених в додатку до вказаного листа.
Засобами електронної пошти ОСОБА_1 09 січня 2023 року повідомив, що його не цікавлять вказані у додатку до листа № 25.1-014-121 вакансії.
Матеріали справи містять відомості про направлення засобами поштового зв'язку на зареєстровану адресу позивача та на корпоративну (робочу) електронну адресу листів із переліком вакантних посад від 12 січня 2023 року № 25.1-014-242, від 12 січня 2023 року № 25.1-014-243, від 17 січня 2023 року № 25.1-014-324, від 23 січня 2023 року № 25.1-014-428, від 25 січня 2023 року № 25.1-014-465, від 26 січня 2023 року № 25.1-014-498, від 27 січня 2023 року № 25.1-014-531, від 02 лютого 2023 року № 25.1-014-624, від 08 лютого 2023 року № 25.1-014-710, від 13 лютого 2023 року № 25.1-014-779, від 15 лютого 2023 року № 25.1-014-817, від 21 лютого 2023 року № 25.1-014-915, від 22 лютого 2023 року № 25.1-014-937, від 27 лютого 2023 року № 25.1-014-1016. ОСОБА_1 не надано відповіді на вищевказані листи.
Відповідно до даних електронних листків непрацездатності позивач з 02 січня 2023 року до 03 березня 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні.
Наказом АТ «Укргазвидобування» від 05 січня 2023 року № 15 «Про розподіл обов'язків між керівництвом АТ «Укргазвидобування» визначено обсяг повноважень для посади позивача, який був ідентичний тому, що ОСОБА_1 мав до повідомлення про скорочення.
Наказом АТ «Укргазвидобування» від 13 січня 2023 року № 24 «Про затвердження організаційної структури апарату управління АТ «Укргазвидобування» з додатком відповідачем було введено посаду заступника генерального директора з безпеки та мобілізаційної роботи.
27 лютого 2023 року наказом відповідача за № 120-к ОСОБА_1 , звільнено з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
06 березня 2023 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи першого робочого дня після закінчення тимчасової непрацездатності. У день звільнення відповідачем було ознайомлено позивача з наказом про звільнення, видано копію цього наказу.
Згідно з довідкою від 12 січня 2024 року № 41-1/5 середньомісячна заробітна позивача плата склала 310 051,98 грн, середньоденна заробітна плата - 14 764,38 грн.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, такі складові, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Під час визначення предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).
До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).
Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (речення перше частини першої статті 21 КЗпП України).
Верховний Суд висновує, що спір у цій справі виник між директором з питань безпеки та акціонерним товариством, у зв'язку з чим відносини сторін є корпоративними, тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, з огляду на таке.
Конституційний Суд України в Рішенні № 1-рп/2010 від 12 січня 2010 року в справі № 1-2/2010 наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримувала ці висновки, зокрема, в постановах від 10 вересня 2019 року в справі № 921/36/18, від 30 січня 2019 року в справі № 145/1885/15-ц, від 04 лютого 2020 року в справі № 915/540/16, від 14 червня 2023року в справі № 448/362/22, від 06 вересня 2023 рокув справі № 127/27466/20, де також виснувала, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.
За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов'язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов'язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов'язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов'язаного з управлінням товариством (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 448/362/22).
До юрисдикції господарського суду за пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України), пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень). А за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору (контракту) з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (пункти 15-17, 53-54)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року в справі № 366/3222/21 зазначено, що керівник - це посадова особа, яка наділена адміністративною владою щодо очолюваного нею певного колективу працівників (службовців) і здійснює внутрішньоорганізаційне управління ним. Розрізняють керівників: лінійних - здійснюють комплексне управління об'єктом у цілому та всіма його підрозділами, функціональних - керують всередині організаційних структур виконанням певних функцій управління або елементами цих функцій.
Отже, категорія «керівник» є загальним поняттям, що вказує на особу, яка має функції управління.
Під поняття «керівник підприємства», враховуючи функціональні повноваження, підпадають особи, які виконують обов'язки організаційно-розпорядчі (керівництво трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності) чи адміністративно-господарські (обов'язки з управління або розпорядження державним майном).
Укладений між акціонерним товариством та керівником колегіального виконавчого органу договір або контракт породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини,у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (зокрема дострокового).
У обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством(постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 127/27466/20).
У постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що рішення про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Оскільки цей спір стосується саме правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства, то підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
У постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб'єктів господарювання. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року в справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) зроблено правовий висновок про те, що спір пов'язаний з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов'язків стали положення статуту товариства, тому такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України).
Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути «правління», «дирекція» тощо (частини третя, четверта статті 99 ЦК України).
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 2 Закону України від 27 липня 2022 року № 2465-IX «Про акціонерні товариства» (далі - Закон № 2465-IX) (в редакції, яка була чинна на момент звернення з позовом до суду) посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени наглядової ради або ради директорів, виконавчого органу, корпоративний секретар акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу акціонерного товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом акціонерного товариства.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 81 Закону № 2465-IX виконавчий орган акціонерного товариства (далі - виконавчий орган) здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор). Членом виконавчого органу може бути будь-яка фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність і не є членом наглядової ради цього товариства. Не можуть бути обрані до складу виконавчого органу особи, визнані за рішенням суду винними у порушенні вимог статті 89 цього Закону. Зазначене обмеження застосовується протягом трьох років з дати виконання такого рішення суду. Порядок роботи, права та обов'язки членів виконавчого органу, а також виплати їм винагороди визначаються цим Законом, іншими актами законодавства, статутом акціонерного товариства, положенням про виконавчий орган товариства та/або положенням про винагороду членів виконавчого органу, а також договором або контрактом, що укладається з кожним членом виконавчого органу. Від імені товариства договір або контракт підписує голова наглядової ради чи особа, уповноважена на таке підписання наглядовою радою.
Відповідно до абзаців другого, третього та четвертого частини першої статті 84 Закону № 2465-IX повноваження члена виконавчого органу припиняються за рішенням наглядової ради, якщо статутом акціонерного товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів. Підстави припинення повноважень голови та/або члена виконавчого органу встановлюються законом, статутом акціонерного товариства, а також контрактом, укладеним з головою та/або членом виконавчого органу. Повноваження члена виконавчого органу припиняються також: 1) у випадку, передбаченому частиною третьою статті 88 цього Закону; 2) у разі набрання законної сили рішенням суду, за яким члена виконавчого органу визнано винним у порушенні вимог статті 89 цього Закону.
Отже, укладений між акціонерним товариством та членом виконавчого органу трудовий договір породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку з одноосібним виконавчим органом або членом колегіального виконавчого органу трудового договору (контракту).
Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (зокрема дострокового).
У обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 127/27466/20).
За змістом пункту 9.2 Статуту АТ «Укргазвидобування» посадовими особами органів товариства є генеральний директор та інші особи згідно із законом.
Відповідно до пунктів 1.4-1.5 трудового договору від 11 липня 2018 року № 69, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Укргазвидобування», працівник займає посаду директора з питань безпеки товариства. Очолює самостійний структурний підрозділ апарату товариства та забезпечує поточне управління товариства відповідно до наказу про розподіл обов'язків між керівництвом АТ «Укргазвидобування», посадової інструкції та інших внутрішніх документів.
За змістом пункту 2.2.3 трудового договору ОСОБА_1 як директор з питань безпеки зобов'язувався у межах компетенції та наданих йому повноважень здійснювати керівництво, контроль і координацію поточної діяльності товариства за напрямом, визначеним внутрішніми документами товариства.
Додатком № 2 та додатком № 5 до рішення правління «НАК «Нафтогаз України» від 22 жовтня 2020 року, яке оформлене протоколом засідання Правління АТ «НАК «Нафтогаз України» від 22 жовтня 2020 року № 425 (питання 1 порядку денного), затверджено склад та структуру Корпоративної функції «Безпека Групи Нафтогаз», відповідно до якого визначено обов'язковою складовою апарату управління АТ «Укргазвидобування» ? Департамент безпеки, який очолює начальник Департаменту безпеки.
Пунктом 4.2 Політики організаційних структур НАК «Нафтогаз України» та апаратів управління юридичних осіб Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням Правління АТ «НАК «Нафтогаз України» від 03 листопада 2022 року, протокол № 371, визначено перелік посад, що належать до ієрархії рівнів управління в Компанії та апаратах управління юридичних осіб Групи Нафтогаз, а також його схематичне зображення наведено в додатках 1а, 1б, до цієї Політики.
Відповідно до пункту 5.1 Політики посада директора за напрямом діяльності створюється в Компанії/апараті управління юридичної особи Групи Нафтогаз з метою забезпечення належної організації та контролю за певним напрямом діяльності компанії/юридичної особи Групи Нафтогаз та визначення персональної відповідальності за результати діяльності відповідного напрямку.
У пункті 5.2 Політики визначено умови для створення вказаної посади у АТ «Укргазвидобування», зокрема, у підпорядкуванні директора за напрямком діяльності повинні бути декілька самостійних структурних підрозділів апарату управління юридичної особи Групи Нафтогаз або структурні підрозділи окремого напряму як апарату управління юридичної особи Групи Нафтогаз, так і відокремлених підрозділів або інших юридичних осіб, утворених цією юридичною особою Групи Нафтогаз, із територіальною мережею робочих місць.
Наказом АТ «Укргазвидобування» від 14 грудня 2022 року № 601 «Про затвердження організаційної структури апарату управління АТ «Укргазвидобування» затверджено організаційну структуру апарату управління АТ «Укргазвидобування», відповідно до якої передбачено, що у підпорядкуванні директора з питань безпеки АТ «Укргазвидобування» знаходились декілька самостійних структурних підрозділів апарату, департамент, який складався з розгалуженої система структурних підрозділів (відділів та секторів), а також відокремлені структурні підрозділи із територіальною мережею робочих місць.
У безпосередньому підпорядкуванні директора з питань безпеки АТ «Укргазвидобування» ОСОБА_1 перебував Департамент безпеки та менеджер з контрольно-аналітичної роботи.
У додатку № 7 до Регламенту корпоративної безпеки Групи Нафтогаз, затвердженого рішенням Правління АТ «НАК «Нафтогаз України» від 07 березня 2019 року, протокол № 123, директор з питань безпеки АТ «Укргазвидобування» є керівником вищої ланки за напрямом «безпека».
За змістом пункту 1.4 зазначеного Регламенту керівник безпеки підприємства вищої ланки - це працівник, який здійснює керівництво та управління безпекою підприємства (керівник вищої ланки за напрямом «безпека»), керівник структурного підрозділу безпеки підприємства (начальник підрозділу, виконуючий його обов'язки або заступник начальника підрозділу) або працівник, за яким функціонально закріплено забезпечення безпеки підприємства.
ОСОБА_1 як директор з питань безпеки здійснював керівництво, контроль і координацію поточної діяльності товариства за напрямом «безпека», здійснював функцію управління підприємством за цим напрямком діяльності, тому відносини сторін у справі є корпоративними, а підвідомчий господарським судам спір неправомірно розглянутий судами загальної юрисдикції.
Вирішуючи спір у порядку цивільного судочинства, суди не врахували загальну спрямованість практики Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикційності аналогічних спорів, критерії розмежування корпоративних (тобто тих, що, зокрема, пов'язані з управлінням підприємством) і власне трудових спорів.
Судам слід було закрити провадження в справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Обґрунтованість позовних вимог по суті має оцінювати «суд, встановлений законом», тобто суд належної юрисдикції, тому доводи касаційної скарги Верховний Суд не досліджує.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
На підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) зазначено, що тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; у разі встановлення порушення правил юрисдикції загальних судів, суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог. У разі встановлення судом, що позовні вимоги повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково), незалежно від доводів касаційної скарги. Розгляд позовних вимог у порядку цивільного судочинства по суті в такому випадку є неможливим.
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).
У разі закриття судом касаційної інстанції провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (частина четверта статті 414 ЦПК України).
Касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення скасувати, провадження в справі закрити, повідомити позивача, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції господарського суду.
Щодо розподілу судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження в справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), зокрема в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 травня 2024 року в справі № 760/30077/19 зазначила, що в разі закриття провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд касаційної інстанції наділений повноваженнями постановити за заявою позивача ухвалу про її передачу для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, а тому її розгляд не закінчується і продовжується компетентним судом, до юрисдикції розгляду якого вона віднесена законом.
У такому випадку остаточний розподіл судових витрат, зокрема й відшкодування стороні, на користь якої буде прийняте рішення по суті спору, вирішуватиметься судом за результатами розгляду справи. Таке вирішення питання про повернення судового збору буде відповідати балансу інтересів держави на отримання компенсації витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства, а також інтересам особи на фактичне здійснення самого правосуддя.
Задоволення клопотання про повернення судового збору судом, до юрисдикції якого не віднесений розгляд певної категорії справ, здійснюватиметься не судом, встановленим законом у розумінні статті 6 Конвенції.
У таких випадках повернення судового збору з державного бюджету унеможливить розподіл судових витрат між сторонами за результатами розгляду справи, що суперечитиме принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої прийняте судове рішення, за рахунок сторони, проти якої постановлено рішення.
Отже, щоб повернення судового збору у випадку закриття провадження у справі відповідало принципам верховенства права, добросовісності, справедливості та розумності, це процесуальне питання слід вирішувати після закінчення встановленого частиною першою статті 256 ЦПК України строку на подання заяви про направлення справи для продовження розгляду судом за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 255, 389, 400, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргупредставника Акціонерного товариства «Укргазвидобування» - адвоката Шляхетського Андрія Леонідовича задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року скасувати.
Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження організаційної структури апарату управління, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди закрити.
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська