19 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 760/24895/20
провадження № 61-3673св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG), відповідачі: Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», яка є правонаступником Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попов Роман Віталійович, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року у складі судді Усатової І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2025 року у складі колегії суддів Соколової В. В., Поліщук Н. В., Шкоріної О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ ( Alois Dallmayr Kaffee OHG ) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - ДП «Український інститут інтелектуальної власності»), правонаступником якого є Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (УКРНОІВІ), ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку.
Позовну заяву мотивовано тим, що Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG) є власником майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт авторського права - твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду будівлі «Дім кави Alois Dallmayr», який зображує фасад будівлі штаб-квартири позивача з її відомим головним магазином «Дім кави Alois Dallmayr» у німецькому місті Мюнхені на вулиці Дінерштрасе 14-15, що відповідає фактичній та юридичній адресі позивача.
Враховуючи оригінальність фасаду будівлі, його історичну цінність для позивача та німецького міста Мюнхен у цілому, популярність та визнання фасаду будівлі серед споживачів, з 2003 року позивач почав використовувати твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду будівлі «Дім кави Alois Dallmayr» як основний елемент дизайну упаковок своєї кавової продукції.
Зазначав, що твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду будівлі «Дім кави Alois Dallmayr» також було відтворено і у промислових зразках, що належать позивачу та охороняються в Україні на підставі міжнародних реєстрацій промислових зразків DM/080 871 «Упаковка для харчових продуктів» від 02 квітня 2013 року та DM/080 875 «Етикетка для упаковки» від 02 квітня 2013 року.
Компанія Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG) входить до торгового дому «Alois Dallmayr», який існує вже близько трьохсот років і діяльність якого поширюється на виробництво та продаж меленої та зернової кави, яка відноситься до вищої цінової категорії і користується значним попитом у багатьох країнах світу, включаючи Україну.
Стверджував, що позначення «Dallmayr» є одним із найбільш впізнаваних кавових брендів і охороняється на підставі ряду торговельних марок по всьому світу та, зокрема, в Україні. Про добру відомість власної продукції та обізнаність із нею українського споживача свідчить те, що з 2007 року на ринок України було поставлено понад шістсот тисяч кілограмів кави «Dallmayr», яка реалізується у мережах супермаркетів України.
Водночас позивач виявив, що ДП «Український інститут інтелектуальної власності» на підставі поданої ОСОБА_1 заявки від 21 лютого 2018 року зареєстрував комбіновану торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом № НОМЕР_1 від 25 вересня 2018 року для товарів 30 класу та послуг 30 і 43 класів Міжнародної класифікації товарів і послуг.
Зазначав, що твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr» було відтворено в торговельній марці (далі - ТМ) «ІНФОРМАЦІЯ_1» без згоди позивача, як власника авторських прав на вказаний твір, що, в свою чергу, свідчить про невідповідність оспорюваної ТМ встановленим умовам надання правової охорони.
Враховуючи обсяги поставок продукції позивача в Україну та обізнаність українських споживачів із нею, а також з огляду на те, що ця продукція містить охоронювані законом позначення, які неправомірно відтворені в оспорюваній ТМ, під якою здійснюється продаж кави, позивач вважає, що оспорювана ТМ може ввести в оману щодо товару та особи, яка виробляє товар та викликати безпідставні асоціації, що така кава виробляється, фасується та упаковується у Німеччині компанією Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG), що не відповідає дійсності.
На його думку, реєстрація оспорюваної ТМ була спрямована на отримання необґрунтованої переваги за рахунок використання сформованої ділової репутації позивача і створює загрозу виникнення помилки споживача щодо товару або особи, яка виробляє товар, що підтверджується опитуванням серед українських споживачів, а отже, оспорювана ТМ є такою, що суперечить публічному порядку, принципам моралі та гуманності.
Посилаючись на викладене, Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ ( Alois Dallmayr Kaffee OHG ) просив суд:
визнати недійсним повністю свідоцтво України від 25 вересня 2018 року № НОМЕР_1 на торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_1»;
зобов'язати УКРНОІВІ внести до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки відомості щодо визнання недійсним повністю свідоцтва України на торговельну марку від 25 вересня 2018 року № НОМЕР_1 та здійснити публікацію відповідних відомостей про це в офіційному електронному бюлетені Національного органу інтелектуальної власності.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Солом'янський районний суд міста Києва рішенням від 21 вересня 2023 року позов Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ ( Alois Dallmayr Kaffee OHG ) задовольнив.
Визнав недійсним повністю свідоцтво України на торговельну марку від 25 вересня 2018 року № НОМЕР_1 .
Зобов'язав УКРНОІВІ внести до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки відомості щодо визнання недійсним повністю свідоцтва України на торговельну марку від 25 вересня 2018 року № НОМЕР_1 та здійснити публікацію відповідних відомостей про це в офіційному електронному бюлетені Національного органу інтелектуальної власності.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд керувався тим, що малюнок фасаду будівлі «Дім кави Alois Dallmayr» (Alois Dallmayr Coffee House) створено на замовлення позивача у 2002 році креативним агентством «Лотар Бьом ГмбХ», у зв'язку з чим позивач набув усіх майнових прав інтелектуальної власності (без обмеження щодо строку, способу чи території) на відповідний твір.
Виснував про порушення прав позивача, оскільки оспорювана ТМ відтворює твір образотворчого мистецтва, майнові права на який належать позивачу, який не надавав ОСОБА_1 згоди на використання цього твору, зокрема, шляхом його відтворення в оспорюваній ТМ.
Позивач довів належними та допустимими доказами, що оспорювана ТМ є такою, що може ввести в оману щодо товару або особи, яка виробляє товар, а саме позивача, та як наслідок, суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі. При цьому відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання відзиву та не подав жодного доказу на спростування заявлених вимог позову.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 оскаржили його в апеляційному порядку.
ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав таке:
суд першої інстанції не дослідив правочину про створення на замовлення позивача малюнку фасаду будівлі «Дім кави Alois Dallmayr» (Alois Dallmayr Coffee House), не з'ясував правових підстав передачі позивачу майнових прав на цей твір та їх обсягу, у зв'язку з чим безпідставно вважав порушеними права позивача як власника майнових прав на зазначений об'єкт авторського права; позбавлення можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково позивач не довів;
висновок місцевого суду про те, що оспорювана ТМ може ввести в оману щодо товару та особи, яка виробляє товар, є помилковим, оскільки торговельні марки позивача, які містять спірний зображувальний елемент, зареєстровано за свідоцтвами від 25 серпня 2020 року, тобто через 2 роки після реєстрації ОСОБА_1 оспорюваної ТМ;
місцевий суд безпідставно поклав в основу рішення висновок експерта, відповідно до якого дії ОСОБА_1 мають ознаки недобросовісної конкуренції, оскільки такі висновки є необґрунтованими; на розгляд експерта ставилось питання про наявність в діях відповідача ознак чи складу правопорушення у сфері недобросовісної конкуренції, проте не надавались відповідні матеріали для такого дослідження; отже, висновок суду про те, що оспорювана ТМ суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, є немотивованим;
заявки на реєстрацію ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1» подано з дотриманням всіх встановлених Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» вимог; реєстрація ТМ проведена компетентним органом відповідно до вимог закону після проведення експертизи; водночас за заявками позивача компетентний орган зареєстрував різні зображення фасаду будинку як торговельні марки за свідоцтвами від 25 серпня 2020 року, незважаючи на заперечення УКРНОІВІ.
Особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 у апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Обґрунтовуючи те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про його права, обов'язки та інтереси, зазначав, що відповідно до ліцензійного договору на торговельну марку від 16 липня 2020 року, укладеного між ним та ОСОБА_1 , останній надав заявнику невиключне право на використання оспорюваної ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1»; тому у разі набрання оскаржуваним рішенням законної сили визначені цим договором його права на використання ТМ будуть обмежені.
Київський апеляційний суд постановою від 27 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року залишив без змін.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року закрив на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач одноосібно та виключно набув усіх майнових прав інтелектуальної власності (без обмеження щодо строку, способу чи території) на твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr», який був створений на його замовлення та оплачений. Зазначені обставини встановлені судом на підставі належним чином засвідченого афідевіту, тобто письмової заяви уповноваженого представника позивача, здійсненої під присягою, тому відсутні підстави для визнання цього доказу недопустимим.
Презумпцію авторства та правомірність набуття позивачем майнових права на твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr» ОСОБА_1 не спростував, доказів підтвердження походження використаного ним у торгівельній марці зображувального елементу фасаду будівлі суду не надав.
Позивачу належать виключні майнові права на зазначений твір, зокрема, виключне право на надання дозволу на використання, переробку та будь-яке інше відтворення цього твору, проте жодного дозволу на його використання позивач ОСОБА_1 не надавав.
Виснував, що наведені обставини свідчать про порушення прав позивача під час подання заявки відповідачем ОСОБА_1 на реєстрацію оспорюваної ТМ, отже, звернення з вимогою про визнання недійсним виданого відповідачу ОСОБА_1 свідоцтва на знак для товарів і послуг є належним та ефективним способом захисту.
Місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем обставини, що знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 є таким, що може ввести в оману щодо товару та особи, яка виробляє товар, а саме компанії Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ ( Alois Dallmayr Kaffee OHG ).
Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що заявку на реєстрацію оспорюваної ТМ подано раніше, ніж позивач зареєстрував знаки для товарів № 281303 та № 281304, тому ці знаки для товарів не набули правової охорони, оскільки підставою позову є факт використання у складі ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1» твору образотворчого мистецтва, майнові права на який належать позивачу.
Отже, вважав обґрунтованим висновок місцевого суду про наявність передбачених статтею 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» підстав для визнання свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 25 вересня 2018 року недійсним та зобов'язання УКРНОІВІ, який виконує функції Національного органу інтелектуальної власності, внести відомості про визнання недійсним свідоцтва України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг та опублікувати відомості про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3 не вирішувались, тому відповідно до положень статті 362 ЦПК України апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 як особи, яка не брала участі у справі, підлягає закриттю.
Зазначив, що ОСОБА_3 не є власником оспорюваного свідоцтва. Стверджував, що дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності він одержав у липні 2020 року, проте доказів на підтвердження цього суду не надав.
Ні мотивувальна, ні резолютивна частини оскаржуваного судового рішення не містять будь-яких тверджень та/або посилань, які б стосувалися прав, інтересів та/або обов'язків ліцензіата та/або безпосередньо ОСОБА_3 .
Наведені ОСОБА_3 доводи у апеляційній скарзі щодо ймовірних можливих негативних наслідків для нього у випадку задоволення позову не свідчать про очевидний та безумовний правовий зв'язок між ним і сторонами спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій 21 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попов Р. В., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від:
20 березня 2019 року у справі № 753/20633/15-ц про те, що за правилами пункту 3 частини першої статті 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється, зокрема на підставі договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі; у разі недодержання письмової форми договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним;
04 вересня 2021 року у справі № 911/3242/20 про те, що обставини делегування особі певних повноважень підлягають доведенню лише визначеними засобами доказування та не можуть підтверджуватися засвідченою копією афідевіту з роз'ясненнями цих повноважень;
пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди помилково вважали доведеною обставину набуття позивачем майнових прав на твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr», оскільки афідевіт не може підтверджувати виникнення у позивача такого права.
Вважає, що суди не встановили наявності правочину, за яким позивач набув майнових прав на зазначений твір, тому дійшли передчасного висновку про порушення його прав у зв'язку з реєстрацією оспорюваної ТМ.
Суди не встановили підстав для висновку, що оспорювана ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1» суперечить публічному порядку, принципам моралі та гуманності.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам відповідачів щодо спростування зазначених позивачем підстав позову, не переглянув рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, тому рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2025 року УКРНОІВІ надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому підтримує доводи ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу задовольнити.
Зазначає, що свідоцтво України № НОМЕР_1 на знаки для товарів і послуг видане відповідно до вимог Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», з дотриманням порядку видачі і проведення експертизи заявок, поданих ОСОБА_1 .
Позивач не надав доказів на підтвердження обставини, що станом на дату подання ОСОБА_1 заявки на реєстрацію торговельної марки, спірний твір образотворчого мистецтва був відомим в Україні та стійко асоціювався з продукцією позивача. Зображувальний елемент «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr» не відноситься до загальновідомих архітектурних об'єктів, тому не можна стверджувати, що споживач асоціює виробника товарів за ним.
УКРНОІВІ не мало підстав для відмови у реєстрації оспорюваної ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1», оскільки немає жодних підстав вважати, що цей знак для товарів і послуг суперечить публічному порядку, принципам моралі та гуманності.
Суди не врахували, що у разі виявлення в діях ОСОБА_1 ознак недобросовісної конкуренції позивач відповідно до статті 28 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» протягом шести місяців може звернутися до Антимонопольного комітету України, який, зокрема, приймає рішення про визнання факту недобросовісної конкуренції. Водночас позивач із такою заявою не звертався. Крім того, дослідження питання наявності в діях суб'єкта господарювання ознак недобросовісної конкуренції не відноситься до компетенції судового експерта.
Вважає, що покладений в основу судового рішення висновок, складений за результатом проведення експертизи об'єкта інтелектуальної власності, є неповним та суперечить нормам чинного законодавства, тому мав бути критично оцінений судами.
Також у квітні 2025 року до Верховного Суду від Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ ( Alois Dallmayr Kaffee OHG ) надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів касаційної скарги, просить оскаржувані рішення судів залишити без змін.
Зазначає, що Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG) належать майнові права інтелектуальної власності на низку торговельних марок за міжнародними реєстраціями, у складі яких відтворено спірний твір образотворчого мистецтва, правова охорона яких поширюється на територію України.
У спірних правовідносинах діє презумпція авторства, тому саме відповідач, який заперечує проти позову, має довести виконання вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» під час використання ним об'єкта авторського права, водночас ОСОБА_1 цієї презумпції не спростував.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ДП «Український інститут інтелектуальної власності» на підставі поданої ОСОБА_1 заявки № m201804258 від 21 лютого 2018 року зареєструвало комбіновану ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом № НОМЕР_1 від 25 вересня 2018 року для товарів 30 класу та послуг 30 і 43 класів Міжнародної класифікації товарів і послуг. Вказане позначення містить в своєму складі графічне зображення фасаду будинку, а у переліку зареєстрованих товарів значиться кава, кава несмажена та інше (т. 1, а. с. 65-68).
Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG) здійснив реєстрацію торговельних марок з використанням твору образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr» та отримав свідоцтво № НОМЕР_2 від 25 серпня 2020 року та свідоцтво № НОМЕР_3 (дата подання заявок - 06 серпня 2018 року) (т. 4, а. с. 35).
20 лютого 2019 року Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG) звертався до ОСОБА_1 з пропозицією щодо мирного вирішення спору (т. 5, а. с. 101-106).
17 липня 2019 року ОСОБА_1 подав заперечення проти заявок позивача, в яких вказував на схожість знаків та пріоритет його торговельної марки (т. 4, а. с. 37-56).
Позивач є компанією, яка зареєстрована у Федеративній Республіці Німеччина, у формі відкритого акціонерного товариства з жовтня 1984 року (т. 1, а. с. 58-61).
Позивач має міжнародну реєстрацію на території України щодо знаків: № НОМЕР_5 від 01 березня 1996 року «ІНФОРМАЦІЯ_2»; № НОМЕР_6 від 01 березня 1996 року «DALLMAYR»; № НОМЕР_6 від 01 березня 1996 року «ІНФОРМАЦІЯ_3»; № НОМЕР_7 та № НОМЕР_7 від 04 листопада 2004 року (графічне зображення логотипу); № НОМЕР_8 від 14 грудня 2007 року «ІНФОРМАЦІЯ_3» (т. 4, а. с. 87-105).
З 2007 року позивач здійснює свою діяльність, пов'язану із імпортом та дистрибуцією кави на території України, що підтверджується листами дистриб'юторів ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ТОВ «АТБ-Маркет», ТОВ «Продмаркет Трейд», контрактами, супровідними документами, відомостями з мережі Інтернет (т. 4, а. с. 106-т. 5, а. с. 88).
Як об'єкт образотворчого мистецтва малюнок фасаду будівлі «Дім кави Alois Dallmayr» (Alois Dallmayr Coffee House) створений на замовлення позивача дизайнером Лотаром Бьомом. Проєкт малюнку містить дату - 04 листопада 2002 року, а проєкт технічного ескізу для упаковки кави з малюнком фасаду містить дату - 10 липня 2003 року.
Ці факти були викладені в афідевіті від 12 грудня 2019 року керівником відділу експорту компанії «Alois Dallmayr Kaffee OHG» П'єтро Марія Вігано, який від імені компанії був уповноважений робити цю заяву. Афідевіт засвідчено нотаріально у Федеративній Республіці Німеччина та здійснено переклад на українську мову (т. 2, а. с. 142-т. 3, а. с. 89).
В Афідевіті від 08 липня 2020 року керівник відділу експорту компанії «Alois Dallmayr Kaffee OHG» П'єтро Марія Вігано, який від імені компанії був уповноважений робити цю заяву, також засвідчив факти створення об'єкта образотворчого мистецтва - малюнку фасаду будівлі «Дім кави Alois Dallmayr» (Alois Dallmayr Coffee House) на замовлення позивача дизайнером Лотаром Бьомом у листопаді 2002 року. У додатках до афідевіту містяться, зокрема, домовленості щодо оплати за надані послуги та копії рахунків-фактури від 27 червня 2002 року № RE-2646/02 та від 26 квітня 2002 року № RE-2455/02. Афідевіт засвідчено нотаріально у Федеративній Республіці Німеччина та здійснено переклад на українську мову (т. 3, а. с. 180-238).
Згідно з аналітичним звітом Товариства з обмеженою відповідальністю «Градус Рісеч» від 14 травня 2020 року «Порівняльне дослідження упаковок кави», складеного за результатами соціологічного опитування споживачів кави в Україні, об'єктом якого були упаковки товару з нанесеною оспорюваною ТМ та товару позивача:
83 % споживачів кави вважає, що кава «ІНФОРМАЦІЯ_1» Espresso Premium та кава «ІНФОРМАЦІЯ_1» Bavarian Chocolate, виготовлена у Німеччині;
76 % споживачів кави складається враження, що така кава вироблена на замовлення німецької компанії, а 78 % споживачів вважає, що кава була упакована в Німеччині;
42 % споживачів кави вважає, що у кави «ІНФОРМАЦІЯ_1» Espresso Monaco та кави «ІНФОРМАЦІЯ_2» один і той самий виробник;
53 % споживачів кави вважає, що можливо купити зернову каву «ІНФОРМАЦІЯ_1» Espresso Monaco замість зернової кави «ІНФОРМАЦІЯ_2» через схожість зовнішнього вигляду упаковок;
79 % споживачів кави вважає, що упаковки дуже схожі або скоріше схожі;
72 % споживачів кави вважає, що логотипи кави «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_3» схожі між собою;
89 % споживачів кави вказали на схожість фасадів на упаковках кави «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_3».
Відповідно до висновку експерта від 14 серпня 2020 року № 57-06/20, складеному експертом ОСОБА_4 за результатами проведення судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності:
знак за свідоцтвом № НОМЕР_1 від 25 вересня 2018 року, а саме його частина у вигляді зображувального елемента із зображенням фасаду будівлі, відтворює твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr»;
твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr» (його фрагменти) витворений (ні) у художньо-графічному творі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (кольоровий);
твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr» (його фрагменти) витворений (ні) у художньо-графічному творі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (чорно-білий);
художньо-графічний твір « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (кольоровий) не є оригінальним;
художньо-графічний твір « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (чорно-білий) не є оригінальним;
знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 25 вересня 2018 року є таким, що може ввести в оману щодо товару та особи, яка виробляє товар, а саме компанії Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ;
знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 25 вересня 2018 року містить ознаки, що суперечить публічному порядку (т. 4, а. с. 1-34).
У мотивувальній частині висновку зазначено, що експерт здійснив дослідження твору образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr» та зображувального елементу знаку за свідоцтвом № НОМЕР_1 - фасаду будинку та встановив їх збіг за всіма елементами та деталями. Водночас експерт встановив різницю у кольорі виконання досліджуваних об'єктів, інверсію кольору та зміну двох елементів фасаду будівлі першого поверху - у другому та четвертому вікні відсутній напис «Alois Dalmayr» та логотип, що розташований над ним. При зіставленні зображень досліджуваних об'єктів методом суміщення, вони співпадають у всіх елементах за розміром, розташуванням та графічним виконанням.
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 08 лютого 2022 року у справі № 760/2323/21 позов Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee oHG) до ОСОБА_1 , ДП «Український інститут інтелектуальної власності» про визнання відсутності авторства на твір, визнання недійсним свідоцтва № НОМЕР_4 від 09 липня 2018 року про реєстрацію авторського права на твір, зобов'язання вчинити дії та заборону вчиняти певні дії задовольнив.
Визнав відсутнім авторство ОСОБА_1 на твір «Збірка творів образотворчого мистецтва «Ескізи дизайнів «Dallmayr» (Даллмайр) для розробки знаку для товарів та послуг або промислового зразка».
Визнав недійсним свідоцтво № НОМЕР_4 від 09 липня 2018 року про реєстрацію авторського права на твір «Збірка творів образотворчого мистецтва «Ескізи дизайнів «Dallmayr» (Даллмайр) для розробки знаку для товарів та послуг або промислового зразка».
Зобов'язав ДП «Український інститут інтелектуальної власності» внести до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір відомості щодо визнання недійсним свідоцтва № НОМЕР_4 від 09 липня 2018 року про реєстрацію авторського права на твір «Збірка творів образотворчого мистецтва «Ескізи дизайнів «Dallmayr» (Даллмайр) для розробки знаку для товарів та послуг або промислового зразка» та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Авторське право і суміжні права».
Заборонив ДП «Український інститут інтелектуальної власності» реєструвати на ім'я ОСОБА_1 авторські права на твір або збірку творів, що відтворюють (копіюють) торговельні марки за міжнародними реєстраціями № № НОМЕР_7, НОМЕР_8 (т. 6, а. с. 64-72).
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 лютого 2022 року у апеляційному порядку не оскаржувалось, набрало законної сили 23 березня 2022 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що постанова апеляційного суду в частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови
у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
Звертаючись до суду з позовом, Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ ( Alois Dallmayr Kaffee OHG ) підставами позову зазначав, що оспорювана ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 від 25 вересня 2019 року не відповідає умовам надання правової охорони та що зазначене свідоцтво видане внаслідок подання заявки із порушенням його прав.
Невідповідність оспорюваної ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1» умовам надання правової охорони Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG) убачав у тому, що вона: суперечить публічному порядку, принципам моралі та гуманності; може ввести в оману щодо товару або особи, яка виробляє товар; відтворює твір образотворчого мистецтва, майнові права на який належать позивачу, без згоди останнього.
Просив визнати недійсним повністю свідоцтво України від 25 вересня 2018 року № НОМЕР_1 на торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_1», зобов'язати УКРНОІВІ внести до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки відомості щодо визнання його недійсним та здійснити публікацію відповідних відомостей про це в офіційному електронному бюлетені Національного органу інтелектуальної власності.
Відносини, які виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі - знак, торговельна марка) в Україні регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», а також нормами ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 760/20855/16-ц виснував, що авторське право на твір виникає з моменту об'єктивізації твору. Для набуття авторського права не вимагається реєстрації твору чи будь-якого спеціального його оформлення, а також виконання яких-небудь інших формальностей. Тобто в сфері авторського права одним з принципів є принцип автоматичної охорони: охорона творові надається автоматично (фактом створення твору) і не залежить від його реєстрації, депонування, проведення експертиз та інших дій. Цим набуття авторського права істотно відрізняється, наприклад, від набуття прав на торговельну марку. За загальним правилом в Україні застосовується реєстраційна система набуття прав на торговельну марку, що передбачає проведення формальної та кваліфікаційної експертизи.
Застосування недійсності реєстрації в сфері інтелектуальної власності, як способу захисту, ефективне для тих випадків, за яких для набуття виключного права застосовується реєстраційна система набуття прав, а в інших випадках такий спосіб не присікає порушення цивільних прав та інтересів та не відновлює їх.
У статті 37 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що до правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав.
Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
У відповідності до статті 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Відповідно до частини другої статті 430 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Згідно зі статтею 493 ЦК України суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.
Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом (стаття 494 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
У частинах першій-четвертій статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом. Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.
Відповідно до частин другої, третьої статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не можуть одержати правову охорону позначення, що можуть ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу. Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом. Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлено, що свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.
Частина перша статті 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлює, що охорона прав на добре відому торговельну марку здійснюється згідно із статтею 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності та цим Законом на підставі визнання торговельної марки добре відомою Апеляційною палатою або судом. Торговельна марка може бути визнана добре відомою незалежно від реєстрації її в Україні.
Згідно з положеннями статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (дата набрання чинності для України - 25 грудня 1991 року), Країни Союзу зобов'язуються чи з ініціативи адміністрації, якщо це допускається законодавством даної країни, чи за клопотанням зацікавленої особи відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію і забороняти застосування товарного знака, що становить відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатні викликати змішування зі знаком, що за визначенням компетентного органу країни реєстрації чи країни застосування вже є у цій країні загальновідомим як знак особи, що користується привілеями цієї Конвенції, і використовується для ідентичних або подібних продуктів.
Стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори України» встановлює, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 760/7625/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 760/20855/16-ц, від 09 лютого 2023 року у cправі № 910/5028/21.
Верховний Суд у постанові від 13 серпня 2019 року у справі № 910/6920/17 зазначив, що, вирішуючи спори, пов'язані із визнанням недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг з підстав невідповідності зареєстрованих знаків умовам надання правової охорони, для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань (зокрема про те, чи займає певний елемент домінуюче положення в зображенні знака; чи є підстави вважати, що знак може вводити споживача в оману щодо місця походження та якості товарів, позначених цим знаком; які частини зображення є тотожними з іншим зображенням; чи є схожими знаки настільки, що їх можна сплутати тощо), господарський суд, якщо схожість не має очевидного характеру, може призначити судову експертизу, не перебираючи на себе не притаманні суду функції експерта.
Колегія суддів зазначає, що, вирішуючи справи щодо захисту авторських прав, суди повинні виходити з того, що за закріпленим у цивільному процесуальному законодавстві принципом доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права, факт його порушення відповідачем або загрозу такого порушення; відповідач, який заперечує проти позову, зобов'язаний довести відсутність порушень авторських прав, дотримання ним вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» при використанні об'єкта авторського права.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належної оцінки наявних в матеріалах справи доказів дійшли висновку про доведеність позивачем Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ ( Alois Dallmayr Kaffee OHG ) наявності в нього виключних майнових прав на твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr», у тому числі і права на надання дозволу на використання, переробку та будь-яке інше відтворення цього твору, зокрема, в якості знаку для товарів і послуг.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди дослідили висновок експерта № 57-06/20, складений 14 серпня 2020 року експертом Соповою К. А. за результатами проведення судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності, та встановили, що ТМ за свідоцтвом № НОМЕР_1 , зареєстрована на ім'я відповідача ОСОБА_1 , а саме його частина у вигляді зображувального елемента із зображенням фасаду будівлі, відтворює твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr».
З огляду на відсутність згоди позивача, як власника виключних майнових прав на зазначений твір, на будь-яке його використання відповідачем, суди зробили обґрунтований висновок про порушення прав позивача при поданні заявки ОСОБА_1 на реєстрацію оспорюваної ТМ.
Крім того, зазначеним висновком експерта встановлено, що знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 є таким, що може ввести в оману щодо товару та особи, яка виробляє товар, а саме компанії Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG).
Також суди зазначили, що у матеріалах справи наявні численні докази, які свідчать про оприлюднення позивачем твору образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr» на упаковці власного товару в Україні щонайменше з 2007 року, тобто задовго до дати подання заявки відповідачем на реєстрацію оспорюваної ТМ.
Оцінюючи доводи позивача щодо змішування сприйняття пересічним споживачем торговельних марок Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG) та «ІНФОРМАЦІЯ_1», суди дослідили наданий позивачем аналітичний звіт, складений за результатами соціологічного опитування споживачів кави в Україні, об'єктом якого були упаковки товару з нанесеною оспорюваною ТМ та товару позивача.
Верховний Суд враховує сталу та послідовну правову позицію, відповідно до якої сприйняття торговельних марок пересічним споживачем відіграє вирішальну роль при їх порівнянні і оцінюванні (постанови Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 910/15741/17, від 09 лютого 2023 року у справі № 910/5028/21).
Суди врахували, що відповідач ОСОБА_1 не надав доказів на спростування майнових прав інтелектуальної власності Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ ( Alois Dallmayr Kaffee OHG ) на спірний твір образотворчого мистецтва чи доказів, які б свідчили про правомірне використання ним цього твору під час реєстрації знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1».
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність передбачених статтею 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» підстав для визнання свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 25 вересня 2018 року недійсним та зобов'язання УКРНОІВІ, який виконує функції Національного органу інтелектуальної власності, внести відомості про визнання недійсним свідоцтва України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг та опублікувати відомості про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».
Щодо доводів касаційної скарги про недоведеність позивачем авторства на твір колегія суддів зазначає таке.
ОСОБА_1 вважає, що набуття позивачем майнових прав на твір образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr» не може підтверджуватися афідевітом, водночас належним доказом виникнення права інтелектуальної власності на вказаний об'єкт є, зокрема, правочин щодо виготовлення твору на замовлення позивача.
Посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 753/20633/15-ц, від 04 вересня 2021 року у справі № 911/3242/20.
У справі № 753/20633/15 розглядався спір про стягнення безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, Верховний Суд керувався тим, що договір про створення за замовленням і використанням об'єкта права інтелектуальної власності між сторонами не укладався у належній формі, тобто письмова форма договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності не дотримана, такий договір є нікчемним, отже, відсутня правова підстава отримання відповідачем від позивача грошових коштів.
Водночас у справі, яка переглядається, суди встановили, що 04 листопада 2002 року дизайнер ОСОБА_6 , який має власне креативне агентство «Лотар Бьом ГмбХ» (адреса: Гроссе Ельбштр. 281, 22767 Гамбург, Німеччина), створив на замовлення позивача малюнок фасаду будівлі «Дім кави Alois Dallmayr» (Alois Dallmayr Coffee House), примірник якого долучений до афідевіта від 08 липня 2020 року.
Обставини створення та оплати позивачем за виготовлення відповідного твору як частини дизайну упаковки продукції «Dallmayr» підтверджуються кошторисом Dall/Allg.008 від 29 січня 2002 року № 1711/02 та рахунками-фактурами від 27 червня 2002 року № RE-2646/02 та від 26 квітня 2002 року № RE-2455/02, які позивач надав як додатки до афідевіта від 08 липня 2020 року.
Установлено судами, що на підставі створення твору образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr» та оплати за таке створення творчому агентству винагороди у повному обсязі позивач одноосібно та виключно набув усіх майнових прав інтелектуальної власності (без обмеження щодо строку, способу чи території) на відповідний твір.
Зазначене підтверджується змістом розділу «Авторські права» кошторису Dall/Allg.008 від 29 січня 2002 року № 1711/02 (а. с. 193-197, т. 3).
На підставі наданих позивачем документів суди встановили, що саме є об'єктом інтелектуальної власності, виготовленим креативним агентством «Лотар Бьом ГмбХ» для Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG), обумовлену сторонами вартість винагороди та момент переходу майнових авторських прав на твір до замовника.
Отже, доводи касаційної скарги щодо недослідження судами обставин створення на замовлення позивача твору образотворчого мистецтва «Малюнок фасаду Дому кави «Dallmayr» та його оплати спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідними висновками судів щодо їх оцінки на предмет належності та допустимості як доказів.
У справі № 911/3242/20, на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, розглядався спір між юридичними особами про зобов'язання вчинити дії. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, позовну заяву залишив без розгляду. Суди керувалися тим, що відсутня процесуальна дієздатність у самого повіреного, так і відсутнє у нього право підписувати договір про надання правової допомоги, тобто, по-перше, передавати функцію представництва, якою він не наділявся, по-друге, передоручати повноваження за довіреністю від 01 червня 2020 року за наявності у ній заборони на передоручення повноважень третім особам. Також вважали, що обставини делегування ОСОБА_1 повноважень для представництва інтересів Корпорації не можуть встановлюватись на підставі показань свідків, з огляду на що суд відхилив надану позивачем засвідчену копію документа під назвою «афідевіт» з роз'ясненнями повноважень ОСОБА_1. Залишаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, Верховний Суд зазначив, що суди дотрималися вимоги щодо перевірки факту наявності повноважень на представництво інтересів певної особи та обсягу таких повноважень, а саме право на звернення з відповідним процесуальним документом до відповідного суду (інстанції) у конкретний момент часу.
Щодо відхилення судами засвідченого перекладу афідевіту, відповідно до якого Alois Dallmayr Kaffee OHG роз'яснено повноваження ОСОБА_1 за довіреністю від 01 червня 2020 року, Верховний Суд усправі № 911/3242/20 виснував, що право представника на звернення від імені довірителя може бути підтверджено лише тим документом, який демонструє дійсне волевиявлення учасника справи на надання повноважень конкретному адвокату, та є належним доказом, що дозволяє суду перевірити весь обсяг наданих повноважень на відповідну дату. Оскільки афідевіт підтверджує повноваження на представництво інтересів за довіреністю в суді та укладення договору про надання правової допомоги з адвокатським об'єднанням, про які прямо не зазначено у самій довіреності, тобто афідевіт спрямований на розширене тлумачення довіреності від 01 червня 2020 року, Верховний Суд погодився із висновками судів про те, що обставини делегування повноважень ОСОБА_1 підлягають доведенню лише визначеними засобами доказування та не можуть підтверджуватися засвідченою копією афідевіту з роз'ясненнями повноважень ОСОБА_1.
Таким чином, фактичні обставини справи № 911/3242/20, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права, не є подібними з обставинами у справі, яка переглядається. Верховний Суд у справі № 911/3242/20 не викладав висновку щодо неможливості використання афідевіту та додатків до нього в якості доказів виникнення майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності.
Викладені в афідевітах позивача обставини підтверджуються додатками до них, які були належним чином оцінені судами на предмет їх допустимості, водночас ОСОБА_1 не надав доказів на спростування майнових прав інтелектуальної власності Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ ( ОСОБА_2 ) на спірний твір образотворчого мистецтва чи доказів, які б свідчили про правомірне використання ним цього твору під час реєстрації знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що права позивача не порушені, оскільки заявку на реєстрацію ТМ «ІНФОРМАЦІЯ_1» подано з дотриманням положень Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» з огляду на таке.
У статті 10 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачено вимоги щодо порядку подання експертизи заявки.
У частині першій цієї статті зазначено, що експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.
Будь-яка особа може подати до закладу експертизи мотивоване заперечення проти заявки щодо невідповідності наведеного в ній позначення умовам надання правової охорони, встановленим цим Законом (частина восьма статті 10 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).
З матеріалів справи убачається, що ДП «Український інститут інтелектуальної власності» за заявкою ОСОБА_1 від 21 лютого 2018 року № m201814258 надало висновок щодо формальної експертизи заявки на знак товарів і послуг від 15 червня 2018 року (а. с. 73-79, т. 1) та висновок про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи від 22 серпня 2018 року (а. с. 64-72, т. 1).
ОСОБА_1 у липні 2019 року звертався до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» із мотивованими запереченнями проти заявок Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG) від 06 серпня 2018 року № № m201818296, m201818296 щодо невідповідності наведених в них позначень умовам надання правової охорони (а. с. 37-56, т. 4).
УКРНОІВІ у відзиві на позовну заяву зазначало, що від Алоіс Даллмайр Каффе ОХГ (Alois Dallmayr Kaffee OHG) мотивованих заперечень проти заявки ОСОБА_1 від 21 лютого 2018 року № m201814258 до них не надходило (а. с. 9-27, т. 6).
Верховний Суд зазначає, що право на оскарження позивачем оспорюваного свідоцтва у судовому порядку не може ставитися у залежність від того, чи скористався позивач своїм правом на подання заперечень проти заявки ОСОБА_1 від 21 лютого 2018 року № m201814258 з підстав невідповідності позначення умовам надання правової охорони, оскільки рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації торговельної марки приймається за результатом кваліфікаційної експертизи, протягом якої перевіряється відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, а не у залежності від наявності чи відсутності заперечень проти заявки зацікавлених осіб.
Отже, результат розгляду заявки не ставиться безпосередньо у залежність від наявності або відсутності заперечень інших осіб проти заявки щодо невідповідності наведеного у ній позначення умовам надання правової охорони і не звільняє уповноважений орган від обов'язку з належною повнотою перевірити відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Передбачена можливість подання заперечень проти заявки до УКРНОІВІ не позбавляє і не перешкоджає заінтересованій особі захистити своє порушене право або охоронюваний законом інтерес шляхом звернення з позовом до суду, зокрема, шляхом оскарження прийнятого органом рішення за результатом розгляду поданої заявки. Такий захист має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у cправі № 910/5028/21.
Отже, неподання позивачем заперечень проти заявки до УКРНОІВІ не має вирішального значення у з'ясуванні питання щодо наявності / відсутності підстав для оскарження особою, яка вважає свої права порушеними, прийнятого органом рішення і не дає підстав для висновку про те, що рішення органу у такому випадку автоматично вважається прийнятим у відповідності до законодавчих приписів, а підстави для визнання його недійсним за позовом заінтересованої особи відсутні.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Виняткові повноваження зі встановлення обставин справи, їх оцінки передовсім належать суду першої інстанції та як виняток суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення
у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого
2010 року).
На думку судової колегії, судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попов Роман Віталійович, залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2025 року в частині перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк